Охарактеризуйте власність на ресурси як фактор розвитку господарської системи: суть, етапи, соціальна диференціація суспільства.

Сутність власності на засоби виробництва по-різному розкривається в рамках формаційної та цивілізаційної парадигм пізнання господарських процесів. З позицій формаційного підходу власність трактується як «система виробничих відносин між людьми (класами, соціальними верствами, група­ми, окремими індивідами тощо) з приводу привласнення різноманітних об’єктів власності в усіх сферах суспільного відтворення»^[1].Центральним моментом тут є суспільний спосіб поєднання людини і засобів виробництва (їх привласнення), який залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Від­повідно до історичних суспільно-економічних формацій зазвичай виділяють такі форми власності на засоби виробництва: первіснообщинна, рабовласни­цька, феодальна, капіталістична і суспільна (соціалістична).

Цивілізаційна парадигма передбачає розглядати сутність власності на за­соби виробництва в контексті реалізації головного системотвірного зв’язку суспільства. Як уже зазначалося, він полягає у взаємозалежності відносно самостійних індивідів та суспільства.Суспільна залежність людей в господарській сфері відобра­жає сутнісність власності на засоби виробництва, а форми цієї залежності, що історично змінювались, зумовили існування різних форм власності на засоби виробництва.

Перші уявлення про власність з’ являються на завершальному етапі розвитку первісного суспільства і пов’язані з феноменом влади-власності. Використання ресурсів і благ було нерозривно пов’язане з владою, що надавало їх використанню характеру володіння.

Розпад первісного суспільства, формування територіальної общини при­вело до появи першої форми власності на засоби виробництва. Вона дістала

назву общинної власності відповідно до організації суспільства в державу общинного типу. Її ознакою є те, що вона відображала особисту залежність кожного індивіда від територіальної общини, від влади, що її організовувала та уособлювала, тому для індивіда ця форма власності була особистою. Здійснювати господарську діяльність, наприклад, отримати для цього зем­лю, мали право лише члени общини, залежність від якої і відбивалась в общинній власності.

Виникнення ранньофеодальних держав спричини­ло суттєві зміни у власності на засоби виробництва. В умовах феодальної роз­дробленості суспільств виникла нова форма особистої залежності.Сформувалася система залежності, яка в господар­ській сфері спиралася передусім на умовне володіння основним ресурсом того­часного господарства — землею. Сукупність прав на землю залежала від місця індивідів (селян, рицарів, феодалів) в ієрархії особистої залежності, яка набувала різноманітних форм прояву. Так, наприклад, земельні ділянки — об’єкти власності — виступають у формі алоду тоді, коли всі права на цей об’єкт належать се­лянському домогосподарству чи феодалу; форми бенефіцію — коли вста­новлюється право на тимчасове володіння земельною ділянкою васалом певного феодала; лена (феода) — за наявності права на спадкове земле­користування нащадками феодала тощо. Їх спільною ознакою є особиста залежність кожного, хто знаходиться на сходинках феодальної ієрархії, а тому ці форми власності на землю можуть бути об’єднані одним понят­тям феодальної власності.

Феодали з утв централіз монархій поступово набували рис аристократії, що за родовими та майновими ознаками мали пільги та привілеї. У містах формувалася спільна (муніципальна) влас­ність, а окремих громадян — приватна власність^[2].

Поява національних держав і демократичні революції докорінно змі­нили характер відносин між владою (державою) та людьми.Демократичний устрій держав­ної влади та заміна відносин володарювання-підпорядкування на відно­сини солідарності та забезпечення природних прав індивідів відкрило шлях до утвердження приватної власності на засоби виробництва.Розвиток приватної власності йде шляхом взаємного передавання власниками окремих прав приватної власності і створення на цій основі різноманітних колективних форм приватної власності.