Порівняйте характерні риси господарств Месопотамської та Кріто-Мікенської цивілізацій.
Месопотамія це грецька назва Межиріччя — території між річками Титром та Євфратом. Населення її об'єднувалось в іригаційяо-земяеробськіобщини (міські та сільські) і спільно володіло не тільки землею, а й водою для її зрошення. Общинна організація була міцною, але побудована на соціальній нерівності. Жрецтво й чиновництво становили її верхівку. Таким чином, основу економічного розвитку південної Месопотамії" становило іригаційне землеробство. Знаряддя обробітку землі були примітивними — заступ, глиняний серп, ціп, плуг, сівалка. Вирощували ячмінь, пшеницю, просо, горох, боби, гірчицю, лікарські рослини. З плодових дерев яблуні, гранатове дерево, а з другої половини Ш тис. до не. — виноград. Ллє справжнім "деревом життя" була фінікова пальма, з якої виробляли безліч видів продукті Для підвищення п врожайності застосовували штучне запилення. Основною технічною культурою був кунжут, з якого виготовляли олію. Відома Месопотамія і своїми ремеслами — гончарством, теслярством, ткацтвом, чинбарством, пивоварінням. Саме тут в першій половині V тис. до н.е. з'явився перший на планеті гончарний круг. Тут уперше стали виробляти глиняну цеглу, яка стала основною будівельних матеріалів. Це дало поштовх до швидкого розвитку будівельної справи. Місцеві жителі споруджували греблі, канали, кам'яні та цегляні будівлі. Знаменитим до сьогодні вважається збудований тоді судноплавний та іригаційний канал довжиною 1600 км. Надлишки сільськогосподарської продукції та нестача сировини для розвитку ремесел спонукали до розвитку зовнішньої торгівлі. Усередині країни побутувала торгівля у формі простого обміну без купців та загального торгового еквіваленту. Кріто-мікенська цивілізація (Егеіда) утворилася в добу бронзи (II тис. до н. e). Її назва пов’ язана з цивілізаційним устроєм життя суспільств на острові Крит (ІІІ—ІІ тис. до н. е.) та міста Мікени (ХѴ— ХІТТ ст. до н. е.) в басейні Егейського моря. Провідними галузями господарства критян було рибальство та землеробство. В останньому велике поширення мала так звана «середземноморська тріада» — вирощування зернових культур (пшениця та ячмінь), винограду та оливи. В ремеслі виділялося гончарство, в якому застосовувався гончарний круг.У ремісничих майстернях виготовлялися зброя та речі побутового характеру. На основі збільшення виробництва матеріальних благ відбувається зростання чисельності населення, виникають нові поселення у вигляді знаменитих критських палаців. Міст у сучасному розумінні на Криті не було. Їх роль відігравали палаци, що були адміністративними та релігійними центрами. Палац являв собою велику кількість будівель, розташованих у 3—4 поверхи, в яких проживали до десяти тисяч осіб. До складу мешканців палацу входили володар та члени його сім’ї, жерці, наближені до володаря знатні люди, численна прислуга та ремісники. Решта критського суспільства проживала у невеликих селах, розташованих навколо палаців, і займалася переважно сільськогосподарською діяльністю та виловом риби. Господарські відносини між палацом і селянами, як представниками сільських общин, відповідали вже відомому принципу ре дистрибуції Формою політичної організації суспільства у Мікені була монархія зі значною роллю військової аристократії.Палацове, або царське, господарство виступало не тільки як центр суспільно-господарської організації суспільства, ай як чинник суспільної залежності.Формально мешканці сіл, що розташовувалися навколо палаців (землероби, рибалки, ремісники), були вільними, але фактично залежали від палацу. Вони обкладалися різними повинностями, виконували для палацу визначені види робіт, за що отримували натуральну оплату та металеві знаряддя праці, необхідні для господарської діяльності. Палацова адміністрація контролювала всі сфери життєдіяльності крито-мікенського суспільства. Завдяки розподілу продовольства і матеріалів, організації військової справи, системі землеволодіння, організації та обліку матеріальних запасів, що надходили в палаци, утверджувалася система адміністративного і редистрибутивного панування і залежності усіх сфер діяльності суспільства від палацово-державного сектору. Наприкінці ХІІІ ст. до н. е. Крито-Мікенська цивілізація, досягнувши свого найвищого розвитку, зазнає руйнації внаслідок завоювань сусідніх племен, що перебували на більш низькому рівні суспільного розвитку. Причиною швидкого краху суспільного устрою було і те, що знищення завойовниками владної верхівки «палаців-держав» означало руйнування інтеграційної основи суспільства з її адміністративно-редистрибутивними функціями.
|