Охарактеризуйте давньоримські рабовласницькі господарські форми та окресліть їх суть за працями римських мислителів.

Основними рабовласницькими господарськими формами були рабовласницька вілла та латифундія.

Вілла (або фільварок) у І-II ст. до н. е. була панівною формою сільськогосподарського виробництва. Це був самодостатній багатогалузевий маєток площею 25-125 га, одна з галузей якого була зорієнтована на ринок. Обсяги товарної продукції становили 70-90 % виробленого на віллі. У цілому дохідність рабовласницьких маєтків становила 6-15 %. Рабовласницький маєток поділяли на домен (двір землевласника, господарські будівлі та земля, котру обробляли раби, що жили в казармах) та землі із засобами виробництва, що надавалися рабам як пекулій. Праця рабів організовувалася на основі кооперації, отже, загалом була продуктивнішою від селянської. Так, у середньому раб обробляв 3,5-4 га землі, селянська сім'я - 1-3,5 га. Для рабів було створено систему "робочих уроків". Рабовласники відпускали рабів на волю за старанність, залучали до адміністративно-управлінської роботи, допомагали налагодити власне господарство, надаючи пекулій. Працювали також наймані вільні робітники, в основному селяни, які розорилися. Господарський устрій такої вілли представлений у праці Катона Старшого (234—-149 рр. до Р.Х.) «Землеробство», де він змальовує зразкове на його погляд господарство, яке функціо­нує за принципом: «Продавай якомога більше, купуй якомога менше».Катонописує зразкове, на його думку, господарство, в якому вирощують оливи, виноград,зернові, утримують худобу. Пропа­гуючи принцип самозабезпечення, Катон радить навіть лозину та кілки для підв'язування виноградної лози використовувати з влас­ного господарства. Щодо рабів, то він пропонує до мінімуму скоротити видатки наїх утримання. Також слід не допускати, щоб раб залишався без роботи, і навіть у свята примушувати його працювати на відміну від ху­доби, яка повинна мати перепочинок. Рабів також не повинно бу­ти багато, а у жнива краще найняти робітників, що буде дешев­ше, ніж утримувати зайвих рабів протягом року.про вибір маєтку, який слід придбати, він наголошував на необхідності мати поблизу місто, море, річку або якісні шляхи, які б зв'язували маєток з містом — споживачем продукції вілли.Отже, віллаКатона — це поєднання натурального господарства (забез­печує потреби маєтку) та товарного і спеціалізованого, орієнто­ваного на ринок.

Латифундії- великі (тисячі гектарів) маєтки - виникли в II ст. до н. е. в результаті купівлі землі та практики нагородження нею, головним чином у провінціях. Упродовж І-II ст. н. е. вони стали провідною формою господарювання. Спеціалізовані латифундії імператорського дому називали сальтусами. Вони не підпорядковувалися місцевій владі, управлялися спеціальним чиновником-прокуратором. Землю переважно здавали в оренду. набули поширення на півдні Апеннінського півострова, а також у Північній Африці та Галії. Як правило, такі господарства або спеціалізувалися наскотарстві, або жземлі в них віддавалисяв оренду вільним орен­дарям — колонам. Плата за землю мала натуральний характер, а господарі звільнялися від витрат напридбання рабів, їх утриман­ня та організацію нагляду. Така система організаціїгосподарства дістала назву колонату.

Марк Теренцій Варрон (116-27 рр. до н. е.) залишив у спадок три книги "Про сільське господарство", в яких розкрив умови інтенсивного ведення сільського господарства. Визначив дві основні цілі землевласника: задоволення та користь (отримання доходу), для зростання яких необхідно враховувати рівень агрокультури та місцезнаходження господарства. Дослідник обґрунтував доцільність використання агрономічних наук, матеріальної зацікавленості рабів шляхом вільного режиму праці, поліпшення харчування і зменшення обсягу роботи. Пропонував використовувати працю найманих робітників. Критерієм прибутковості латифундій вважав вигідне вивезення продукції у сусідні регіони та можливість закупівлі необхідних товарів.

Луцій Юній Модерат Колумелла (І ст. н. е.) у 12-томній праці "Про сільське господарство", використовуючи праці грецьких і римських агрономів, проаналізував організацію господарства у рабовласницькому маєтку за умов кризових явищ. Автор наголошував на низькій продуктивності рабовласницької праці, пропонував організовувати сільськогосподарське виробництво на основі оренди землі вільними селянами-колонами, збільшувати обсяги товарного виробництва, впроваджувати досягнення науки, ефективно організовувати працю рабів.