Післядипломна освіта педагогічних працівників профтехосвіти

 

Одним із керівних принципів рекомендацій ЮНЕСКО про стан педагога є такий: “Педагогічну діяльність треба вважати висококваліфікованою професією, що має значення для всього суспільства й вимагає від педагогів глибоких знань та особливої майстерності, які набуваються й підтримуються в результаті систематичної та неперервної освіти”. Отже, самоосвіта, саморозвиток та самовдосконалення – це і право, й обов’язок кожного педагогічного працівника. Далі в рекомендаціях ЮНЕСКО йдеться: “Для педагога слід організовувати курси і вживати інших заходів, що дають їм змогу підвищувати свою кваліфікацію, змінювати й розширювати поле своєї діяльності, просуватися по службі, знайомитися з новітніми досягненнями як у галузі свого предмета, так і в галузі методики його викладання”. Курси перепідготовки мають бути створені зокрема для педагогів, які поновлюють свою педагогічну діяльність після перерви в роботі.

В епоху науково-технічного прогресу кожен працівник упродовж усього періоду його трудової діяльності має отримувати “дози” додаткової освіти, адже без цього неможливе успішне виконання його роботи за фахом. На сучасному етапі розвитку суспільства базова освіта, здобута у вищому навчальному закладі, не може розглядатися як “багаж” знань, достатніх для успішної діяльності за будь яким фахом протягом всього життя. Недостатній рівень загальної та професійної підготовки кадрів дуже часто стає гальмом для використання науково-технічних досягнень. Тому постає потреба постійному оновленні й поповненні загальноосвітніх та управлінських знань, засвоєнні передового досвіду, набуття нових навичок та умінь кожною людиною на протязі життя. Неперервна освіта – це систематична цілеспрямована діяльність людини з отримання та вдосконалення знань, умінь і навичок, як у будь-яких загальних та спеціальних навчальних закладах, так і шляхом самоосвіти, яка найбільше відповідає вимогам науково-технічного прогресу, оскільки це сприяє підготовці трудових ресурсів, які володіють загальнонауковими знаннями, та особистим її запитам.

В Україні склалася система професійного розвитку педагогічних кадрів ПТНЗ у системі післядипломної освіти. Однією з провідних ланок цієї системи є підвищення кваліфікації. Підвищення кваліфікації педагогічних кадрів як компонент системи післядипломної освіти – це цілеспрямований, спеціально організований процес систематичного оновлення професійної компетентності працівників освіти, зумовлений динамікою розвитку суспільства, науки, освіти, культури та потребами, що випливають із особистого досвіду і специфіки діяльності кожного педагога. Головна мета цього процесу – приведення професійної компетентності педагогів і вихователів у відповідність із визнаними світовими стандартами, розвиток їхнього творчого потенціалу, педагогічної майстерності, підвищення інтелектуального та загальнокультурного рівня.

Основними формами організації післядипломної педагогічної освіти педагогічних працівників ПТНЗ є такі:

1. семінари, наради, конференції, творчі майстерні та інші форми, які кращі професійно-технічні навчальні заклади організовують безпосередньо на місцях;

2. курси, семінари, творчі звіти, узагальнення досвіду на рівні обласних науково-методичних центрів профтехосвіти;

3. навчання викладачів спеціальних дисциплін та майстрів виробничого навчання в обласних інститутах післядипломної освіти та в Донецькому інституті післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників.

Специфіка післядипломної освіти полягає в тому, що суб’єкт навчання – педагог – уже є особистістю зі своїми поглядами, переконаннями, системою цінностей та знань, досвідом, певним рівнем розвитку особистісних функцій, і навчання для нього є вже не метою, а засобом самовдосконалення для досягнення життєвих (професійних) цілей, набуття необхідного досвіду для самореалізації як особистості. Тому у післядипломній освіті особистісні функції є постійними учасниками навчального процесу.

Серед якостей особистості, притаманних педагогічним працівникам профтехосвіти, особливе значення має їх готовність до систематичного вдосконалення своїх знань, умінь та навичок. Найвиразніше готовність до неперервної освіти виявляється за умов, коли стимулами до неї є пізнавальні інтереси та потреби у збагаченні знаннями, обумовлені безперервним розвитком науки, техніки та виробництва. Такі мотиви сприяють творчому розвитку людини.

Готовність до вдосконалення особистої освіти і підвищення кваліфікації у дорослих людей, які працюють за своєю спеціальністю, з’являється передусім тоді, коли на їхньому життєвому шляху виникають такі суперечності:

1) невідповідність між рівнем освіти, необхідним для виконання роботи, та реальним рівнем освітньої підготовленості;

2) неможливість засвоєння соціальних і культурних цінностей суспільства, соціально схвалених норм поведінки та рівня освіченості;

3) обмеження можливості переоцінки себе з позицій широких суспільних вимог;

4) диспропорція між рівнем знань про навколишнє середовище та новими пізнавальними завданнями, які висуваються не тільки ззовні, а й самою людиною.

Ці суперечності й мають розв’язуватися саме в системі післядипломної освіти.

У найширшому розумінні освіта, зокрема післядипломна – це засвоєння досвіду людства. Цей досвід людина може отримувати як у готовому вигляді, так і безпосередньо в результаті своєї діяльності. Щодо післядипломної освіти – це теоретичне і практичне навчання. Велика заслуга в обґрунтуванні закономірностей та значення єдності теорії і практики у підготовці освітян у процесі викладання педагогічних дисциплін належить С.Т.Шацькому, П.П.Блонському, А.С.Макаренко. Чимало уваги цій проблемі приділяють і сучасні педагоги, зокрема О.Е.Коваленко, В.І.Маслов, Н.Г.Протасова та ін.. Проте її сутність та шляхи реалізації поки що розкриті недостатньо. Проблема співвідношення теорії і практики у педагогічній підготовці і нині залишається предметом дискусій.

Теоретичне навчання має забезпечити загальнокультурний, професійно-кваліфікаційний, функціональний розвиток та підвищення рівня загальної культури педагога. На думку Н.Г. Протасової, “теоретичне навчання у процесі післядипломної освіти виконує такі функції: орієнтування в інформаційному потоці; розвиток мислення педагогів; формування та збагачення понятійного апарату спеціаліста; створення основи для розуміння та аналізу педагогічного досвіду; здобуття та відпрацювання педагогом нових знань”.

Зрозуміло, це далеко не всі функції теоретичного навчання. Проте навіть із цього можна зробити висновки, що теоретичне навчання значною мірою впливає на весь процес розвитку особистості педагога, сприяє формуванню професійних, комунікативних та інших якостей, що стимулюють розвиток педагогічного мислення, пам’яті і т. ін. Отже, теоретичне навчання у процесі педагогічної підготовки викладачів спеціальних дисциплін та майстрів виробничого навчання ПТНЗ у системі післядипломної освіти відіграє досить важливу роль і виключення його з навчального процесу, навіть за умови практичного спрямування післядипломної освіти, неможливе.

Практичне навчання ґрунтується на тому, що особистість педагога розвивається в діяльності та спілкуванні й виконує такі основні функції: адаптація спеціаліста до безперервної практичної діяльності; надання відповідної суми умінь та навичок; розвиток практичного мислення педагога; розвиток професійних якостей педагога; сприяння у надбанні педагогічного досвіду.

Наукові знання безперервно функціонують, реалізуються тільки у практичній діяльності педагога. Ця діяльність становить єдність теорії та досвіду і є складовою педагогічної майстерності.

Зважаючи на основні цілі та стратегічні завдання реформування післядипломної освіти, які поставлені Державною національною програмою “Освіта”, та логіку неперервної освіти, яка ґрунтується на принципах різнобічності та гармонійності розвитку особистості, визначені провідні цілі та завдання сучасної системи післядипломної освіти педагогічних кадрів.

Система післядипломної освіти має бути спрямована на:

1. задоволення інтересів фахівців у постійному підвищенні їхнього професійного, загальноосвітнього та культурного рівнів;

2. соціальний захист фахівців шляхом підвищення кваліфікації та одержання нової спеціальності на основі наявного освітнього рівня, набуття досвіду практичної діяльності та вивчення кон’юнктури ринку праці;

3. забезпечення потреб суспільства у висококваліфікованих конкурентоспроможних і духовно багатих фахівцях;

4. створення інтелектуальної еліти нації;

5. стимулювання наукового пошуку й упровадження досягнень вітчизняної та зарубіжної науки в практику;

6. визначення перспективних шляхів розвитку та підвищення ефективності галузі на основі глибокого аналізу існуючої практики і перспективних розробок.

Завданнями сучасної системи післядипломної освіти педагогів є:

1. відновлення, оновлення та поглиблення необхідних загальноосвітніх та професійних знань, умінь і навичок;

2. сприяння набуттю професійного досвіду та професійній адаптації фахівця;

3. створення умов для підвищення загальнокультурного рівня фахівця, розвитку його інтелектуального та творчого потенціалу;

4. подолання існуючих стереотипів, запобігання виникненню нових та перебудова вже створеної в психології фахівця системи його професійних та особистісних установок відповідно до сучасних вимог;

5. стимулювання самоосвіти та саморозвитку фахівця (Панасюк А.С.).

Щодо педагогічної підготовки викладачів спеціальних дисциплін та майстрів виробничого навчання ПТНЗ у системі має бути враховано низку вимог, зокрема:

· відповідність сучасному рівню розвитку навчальних закладів, які надають професію, запитам педагогічних працівників на підставі гнучкої взаємодії головних ланок – базової та післядипломної освіти, курсового та міжкурсового періодів;

· взаємозв’язок базової освіти педагогічних працівників з їх професійною діяльністю;

· взаємозалежність результативності курсової підготовки та підсумків атестації педагогічних працівників;

· опора на дійове матеріальне та моральне стимулювання професійного розвитку;

· урахування специфіки навчання дорослих;

· інноваційний характер;

· сучасне технологічне забезпечення;

· демократичний стиль керівництва безперервною освітою (Нікуліна А.С.).

Н.Г.Протасова визначає післядипломну освіту педагогів як “мережу державних і приватних освітніх осередків, які в різноманітних формах здійснюють оперативну, поточну та періодично повторювану освіту, за потреби готують до нової або спорідненої педагогічної спеціальності та спрямовують самоосвіту дипломованих педагогів з метою розвитку і збагачення їх сукупної культури”. На наш погляд, таке визначення найповніше відображає сутність системи післядипломної освіти педагогічних працівників ПТНЗ.

Саме в системі післядипломної освіти можливе розв’язання проблеми педагогічної підготовки викладачів спеціальних дисциплін та майстрів виробничого навчання ПТНЗ за умови тісної взаємодії всіх структурних підрозділів, які беруть участь у практичний її реалізації.

Навчання в системі підвищення кваліфікації, за якою кожен фахівець здійснює свою професійну діяльність у курсовій формі, становить близько трьох відсотків його робочого часу. Тому в забезпеченні неперервності освітнього процесу значну роль покликана відіграти самоосвіта, яка набула належного місця у вдосконаленні психолого-педагогічної підготовки педагогічних працівників ПТНЗ. Для педагогічних працівників самоосвіта, як і інші форми вдосконалення педагогічної майстерності, потрібна ще й тому, що значна частина з них не має належної підготовки з педагогіки, психології та методики організації навчального процесу.

 

Контрольні запитання та завдання

 

1. Розкрийте навчальну необхідність педагогічної самоосвіти.

2. Які існують вимоги до самоосвіти?

3. Яким чином організується самоосвіта?

4. Розкрийте роль післядипломної освіти педагогічних працівників ПТНЗ.

5. Які існують форми організації післядипломної освіти?

6. В чому полягають завдання післядипломної освіти?