Література для самоосвіти. 1) Національна доктрина розвитку освіти

 

1) Національна доктрина розвитку освіти. - Указ Президента України від 17 квітня 2002 р. - № 347/2002.

2) Концепція розвитку професійно-технічної (технічної) освіти України // Освіта. - 2003. - 7-14 липня.

3) Бабанский Ю.К. Избранные педагогические труды. - М.: Педагогика, 1990.

4) Давыдов В.В. Теория развивающего обучения. - М.: ИНТОР, 1996.

5) Дьюи Д. Психология и педагогика мышления. - М.: Академия, 1997.

6) Занков Л.В. Избранные педагогические труды. - М.: Новая школа, 1996.

7) Ничкало Н.Г. Новий проект – вимога часу //Професійно-технічна освіта. - 2001. - Спецвипуск. - С.34-38.

8) Педагогика профессионального образования /Под ред. В.А.Сластенина. – М.: Академия, 2004.

9) Хуторской В.А. Современная дидактика. – СПб.: Питер, 2001.

 

 

ЗМІСТ ПРОФТЕХОСВІТИ

 

Загальна характеристика змісту освіти в ПТНЗ

 

Для будь-якого навчального закладу одним з найважливіших питань його становлення і розвитку є відбір змісту, складання навчально-програмної документації, яка розкриває цілі, задачі та напрямки його діяльності.

Під змістом у професійно-технічному навчальному закладі, у відповідності їх цілями і завданнями, розуміють систему технічних, технологічних, організаційних, економічних, правових, загальноосвітніх, політехнічних знань, умінь та навичок, оволодіння якими забезпечує робітникові необхідний рівень кваліфікації, моральне, трудове, естетичне і фізичне виховання, готовність до успішної творчої праці.

Зміст освіти визначається як сукупність систематизованих знань, умінь і навичок, поглядів і переконань, а також певний рівень розвитку пізнавальних сил і практичної підготовки, досягнутих у результаті навчально-виховної роботи.

Це так званий знаннєво-орієнтований підхід до визначення сутності змісту освіти.

При такому підході у центрі уваги знаходяться знання, як результат духовного багатства людства.

Однак, при знаннєво-орієнтованому підході до змісту освіти, знання виступають абсолютною цінністю і заслоняють собою саму людину.

В останнє десятиліття у світі ідеї гуманізації освіти усе більше утверджується особистісно-орієнований підхід до виявлення сутності змісту освіти. При особистісно-орієнтованому підході до сутності змісту освіти абсолютною цінністю є не відчужені від особистості знання, а сама людина.

Такий підхід забезпечує волю вибору змісту освіти з метою задоволення освітніх, духовних, культурних і життєвих потреб особистості, гуманне відношення до особистості, що розвивається, становлення її індивідуальності і можливості самореалізації в культурно-освітньому просторі.

Основні компоненти змісту освіти: когнітивний досвід особистості, досвід практичної діяльності, творчості і відносин особистості.

Когнітивний досвід особистості. Цей компонент включає систему знань про природу, суспільство, мислення, техніку, способи діяльності, засвоєння яких забезпечує формування у свідомості учнів наукової картини світу, озброює діалектичним підходом до пізнавальної і практичної діяльності. Він по праву вважається основним, оскільки без знань неможлива жодна цілеспрямована дія.

Знання як основний елемент змісту загальної освіти – це результат пізнання дійсності, законів розвитку природи, суспільства і мислення. У них відображається узагальнений досвід людей, накопичений у процесі соціально-історичної практики. Знання – це відображення властивостей речей, предметів і явищ дійсності, перероблені в категоріях людського досвіду.

Досвід здійснення способів діяльності (практичний досвід). Знання про способи здійснення діяльності містяться вже в першому компоненті змісту загальної освіти і базової культури особистості. Але одних знань недостатньо. Потрібно засвоїти досвід їхнього застосування, тобто уміння і навички, вироблені людством.

До загальноінтелектуальних умінь і навичок впритул примикають загальнонавчальні: конспектування, анотування, робота з підручником, словниками, довідниками і т.п.

Таким чином, практичний компонент змісту освіти складає система загальних інтелектуальних і практичних умінь і навичок, що є основою конкретних видів діяльності молодих людей і які забезпечують здатність до збереження культури. До цих видів діяльності відносяться пізнавальна, трудова, художня, суспільна, ціннісно-орієнтовна, комунікативна.

Пізнавальна (навчальна і позанавчальна) діяльність розширює світогляд учнів ПТНЗ, залучає їх до читання, як до одного з найважливіших засобів пізнання світу, розвиває допитливість і формує потребу в самоосвіті, сприяє інтелектуальному розвитку і систематичному оволодінню науковими знаннями.

Трудова діяльність спрямована на створення, збереження і збільшення матеріальних цінностей (предметів культури).

Художня діяльність розвиває естетичне світовідчуття, потребу в прекрасному, здатність до художнього мислення і тонких емоційних відчуттів, стимулює художню самодіяльність учня.

Суспільна діяльність сприяє соціалізації учня, формує його громадянську позицію, залучає до активного перетворення дійсності.

Ціннісно-орієнтована діяльність спрямована на раціональне осмислення учнем загальнолюдських і етнічних цінностей, усвідомлення особистої причетності до світу у всіх його проявах, становлення його як суб'єкта соціальних відносин.

Комунікативна діяльність являє собою насамперед вільне спілкування у вигляді спеціально організованого дозвілля учнів, коли їхнє спілкування звільнене від предметної мети і коли змістом і метою діяльності стає спілкування з іншою людиною як цінністю.

Досвід творчої діяльності. Цей компонент змісту загальної освіти і базової культури особистості покликаний забезпечити готовність учнів до пошуку рішень нових проблем, до творчого перетворення дійсності.

Конкретний зміст досвіду творчої діяльності і її основних рис виявляються в наступному:

1. самостійне перенесення знань і умінь у нову ситуацію;

2. бачення нової проблеми в знайомій ситуації;

3. бачення структури об'єкта і його нової функції;

4. самостійне комбінування відомих способів діяльності в новий;

5. знаходження різних способів вирішення проблеми й альтернативних доказів;

6. побудова принципово нового способу вирішення проблеми, що є комбінацією відомих способів.

Досвід почуттів особистості. Даний компонент являє собою систему мотиваційно-цінносних і емоційно-вольових відносин. Його специфічність полягає в оцінювальому відношенні до світу, до діяльності, до людей.

Культура почуттів – особливий феномен, який є наслідком соціального розвитку людини. Досвід почуттів людини разом із знаннями й уміннями є умовою формування системи цінностей, ідеалів, а в остаточному підсумку і світогляду особистості.

Усі компоненти змісту загальної освіти і базової культури особистості взаємозалежні. Уміння без знань неможливі, творча діяльність здійснюється на основі певних знань і умінь. Вихованість припускає знання про ту дійсність, до якої формується те чи інше відношення, про ту діяльність, що викликає ті чи інші емоції, передбачає поведінкові навички й уміння.

Поки людина, знаючи норми поведінки, поводиться як прийнято, але робить це байдуже, її не можна вважати вихованою. Поки людина обізнана про світоглядну ідею, використовує її для пояснення яких-небудь явищ дійсності, але не переконана в істинності ідеї, отже, ця ідея не викликає у неї емоційного відношення доти, поки вона не є частиною світогляду людини, що виступає критерієм освіченості і вихованості особистості.

У педагогічній теорії і практиці при доборі змісту освіти прийнято орієнтуватися на наступні принципи:

· Відповідність змісту освіти вимогам розвитку суспільства, науки, культури й особистості. Це припускає включення в зміст загальної освіти як традиційно необхідних знань, умінь і навичок, так і тих, які відображають сучасний рівень розвитку соціуму, наукового знання, культури життя і можливості особистісного зростання.

· Єдина змістовна і процесуальна сторона навчання. Вона припускає облік особливостей конкретного навчального процесу. Це означає, що при доборі змісту освіти необхідно враховувати принципи і технології передачі матеріалу, рівні його засвоєння і пов’язані з цим дії.

· Структурна єдність змісту освіти на різних рівнях його формування припускає узгодженість таких складових, як теоретичне уявлення, навчальний предмет, навчальний матеріал, педагогічна діяльність, особистість учня.

· Гуманізація змісту освіти пов'язана насамперед зі створенням умов для активного творчого і практичного засвоєння учнями загальнолюдської культури.

Сучасний зміст освіти повинен бути спрямований на формування гуманітарної культури особистості, що характеризує її внутрішнє багатство, рівень розвитку духовних потреб і здібностей і рівень інтенсивності їхнього прояву у творчій практичній діяльності. Гуманітарна культура – це насамперед гармонія культури знання, культури почуттів, спілкування і творчої дії.

· Фундаменталізація змісту освіти вимагає усвідомлення учнями сутності пізнавальної і практичної перетворюючої діяльності. Навчання в цьому зв'язку з'являється не тільки як спосіб одержання знання і формування умінь і навичок, але і як засіб озброєння учнів методами оволодіння новими знаннями, самостійного оволодіння уміннями і навичками.

· Гуманізація і фундаменталізація змісту освіти викликали до життя становлення і такого принципу, як відповідність основних компонентів змісту освіти структурі базової культури особистості. Ці компоненти представлені як когнітивний досвід особистості, досвід практичної діяльності, творчості і відносин особистості.

Однією із сучасних тенденцій розвитку змісту освіти є його стандартизація, що викликана двома обставинами. Насамперед необхідністю створення єдиного в країні педагогічного простору, завдяки якому буде забезпечений єдиний рівень змісту освіти, яка отримується молодими людьми в різних типах освітніх установ.

Поняття “стандарт” походить від англійського слова standart, що означає норму, зразок, мірило. Основне призначення стандартів полягає в такій організації і регулюванні відносин і діяльності людей, яка спрямована на виробництво продукції з певними властивостями і якостями, що задовольняють потреби суспільства.

Під стандартом освіти розуміють систему основних параметрів, прийнятих як державна норма освіченості, що відображає суспільний ідеал і враховує можливості реальної особистості по досягненню цього ідеалу.