Проблема мотивації навчальної діяльності учнів ПТНЗ

Одним з найбільш складних розділів навчально-виховного процесу в ПТНЗ є формування потребо-мотиваційної сфери. Педагогів завжди хвилювала проблема, як можна сформувати в учнів стійку мотивацію до навчання, стимулювання яких механізмів дає найкращий результат.

Приходячи в ПТНЗ, учні як і раніше є дітьми, і тому урок залишається частиною їхнього життя, а не тільки часом відведеним на засвоєння певних знань і умінь. Тому для управління процесом засвоєння учнями необхідного матеріалу недостатньо однієї методики організації навчання, необхідно знати “об'єкт”, на який спрямоване навчання, необхідно знати учня, вміти визначити його можливості, його здібності до навчання, його стан, його потреби. Недостатньо професійний той педагог, що бачить у своїх вихованцях тільки об'єкт для засвоєння якогось пункту програми.

Головна умова будь-якого навчання - це наявність бажання у учнів до надбання знань і прагнення змінити себе в процесі спілкування з педагогом. Учитися - це насамперед учити себе. У цій ситуації функція педагога - допомогти учню.

В реальній педагогічній ситуації приходиться часто зіштовхуватися з проблемою, коли в підлітка, що навчається, немає потреби у навчанні, або він активно протидіє навчанню. І тут на перший план у роботі педагогів ПТНЗ виходить формування потреби учнів у навчанні.

Потреби — нестаток у чомусь. В органічному зв'язку з потребами існує мотивація.

Мотивація (від лат. «mоvео» — рухаю) - загальна назва для процесів, методів, засобів, що спонукують учнів до пізнавальної діяльності, активному освоєнню змісту освіти.

Особистість і індивідуальність людини, з властивими йому характеристиками, є результатом освітнього процесу і полягає насамперед у розвитку системи його потреб і мотивів. Характер мотивації навчання й особливості особистості є, по суті, показниками якості освіти. Тобто результативність процесу навчання залежить не тільки від форм і методів навчання, але і від тих мотивів, заради яких учень здобуває знання, від того змісту, що для нього закладений у навчанні.

Внутрішнім джерелом мотивації навчальної діяльності є сфера потреб учнів. Наскільки потреби учнів у ПТНЗ будуть стимулюватися, задовольнятися та фруструватися, залежить як від об'єктивних умов, створюваних педагогом у групі, так і від того, як ці умови, досягнення учнів і поведінка педагога сприймаються й інтерпретуються учнями. Головною ознакою навчальної діяльності є те, що її можна вважати однією з істотних форм пізнавальної діяльності, яка реалізується в навчальних закладах у соціальному контексті. Можна виділити три групи потреб: потреби, що задовольняються в процесі придбання нових знань, способів рішення проблем; соціальні потреби, що задовольняються в рамках взаємодій “педагог – учень” і “учень – учень” у ході навчальної діяльності і відносин, зв'язаних з її результатами; потреби пов'язані з “Я” (потреби досягнень і уникання неуспіху), які активізуються головним чином, рівнем складності навчальних задач.

Спосіб організації навчального процесу багато в чому впливає нате,які потреби в ході його будуть пробуджуватися і задовольнятися.

Мотивація -це виникнення активності людини для задоволення певної потреби. Потреба в орієнтуванні — лежить в основі навчально-пізнавальної активності учнів.

У результаті зіткнення з навколишньою дійсністю в процесі придбання знань ця потреба в орієнтуванні і стає пізнавальним мотивом. Але якщо учень полюбив якийсь певний предмет, то “розлука” із предметом, що сподобався, приводить до того, що він усвідомлює своє позитивне відношення до цього предмета і до постановки мотивів - цілей, що повернуть учня до цього предмета в майбутньому. Закріплення мотивів, відносин, інтересів приводить до формування неусвідомлюваної установки на будь-якому предметі (учень розуміє, що на уроці думає про інший предмет). Якщо установка на предмет, що сподобався, настільки сильна, що стає провідною, тоді говорять про сформовану спрямованість (професійну чи пізнавальну) особистості.

Фактор мотивації для успішного навчання сильніше, ніж фактор інтелекту. Усвідомлення високої значущості мотиву навчання для успішного навчання привело до виділення принципу мотиваційного забезпечення навчального процесу.

Мотивація - спонукання активності організму і визначальна її спрямованість. Шлях формування мотивації навчання полягає в тому, щоб сприяти перетворенню наявних і широких спонукань учнів у зрілу мотиваційну сферу зі стійкою структурою, що створює індивідуальність особистості, включає в себе діючі мотиви, цілі опосередковані цілісною і внутрішньою позицією учня.

Форма організації навчальних занять має суттєвий вплив на формування мотиваційного клімату в групі, а через нього і на умови актуалізації потреб певного типу.

Спосіб організації навчального процесу сприяє, з одного боку, формуванню певних потреб учнів, а з іншого, створює, часто не цілком усвідомлено, більш вигідні мотиваційні умови для учнів з визначеним типом домінуючих потреб.

Не тільки форма навчання, але і спосіб взаємодії між педагогом і учнем значно впливає на якість мотивації навчальної діяльності. Щирі відносини і надання підтримки учням сприяють розвитку потреб у позитивних відносинах між учнями. Категоричність дисциплінарних вимог і авторитаризм позначаються в підвищеній актуалізації престижних потреб учнів. Орієнтованість на досягнення учнів і вимоги відповідальності за результати створюють мотиваційний клімат, сприятливий для розвитку потреб учнів у досягненнях.

Основою розходження способів взаємодії педагога з учнями є переважний критерій їх досягнень. Педагоги, які в ході оцінювання користуються головним чином груповою нормою, оцінюють діяльність учнів у вузькому інтервалі часу. Вони оцінюють діяльність учня, порівнюючи з існуючим рівнем досягнення групи. При використанні цієї норми учням ясно, хто в їх групі належить до кращих, а хто - до гірших. Педагоги, які оцінюють учнів на основі групової норми, прагнуть до стандартизації завдань. Подібно тестовим ситуаціям, вони дають усій групі завдання приблизно однакової складності, однакового типу, прагнуть створити ситуацію “рівності пропозиції”, що дає можливість безпосередньо порівняти й оцінити учнів. У результаті більш сильні учні часто працюють над більш легкими завданнями, а більш слабкі - над більш складними для них завданнями. Поступово складаються різні способи спілкування педагога з групами успішних і неуспішних учнів. З мотиваційної точки зору навчальна ситуація такого типу для одних учнів здається занадто простою, а для інших - занадто складною. У другому випадку актуалізується потреба уникнути неуспіху, у першому - потреба взагалі не актуалізується.

Інший тип педагогів використовує індивідуальні норми при оцінюванні учнів. Досягнення учнів вони розглядають у зіставленні з їх попередніми досягненнями. Ці педагоги не використовують завдання, подібні до тестових ситуацій, а виходять з актуального рівня навчальних успіхів учня і вибирають завдання відповідної складності, надаючи при цьому необхідну допомогу. При такому навчанні учні однієї групи можуть працювати над різними завданнями, що відрізняються по складності вирішення. Оцінюючи досягнення учнів подібним чином, педагоги готові розглядати їх досягнення в більш широких інтервалах часу, охоче допускаючи можливість подальших змін у розвитку учня. Виявляється, що подібна взаємодія зменшує острах неуспіху і страх перед опитуванням. У більш слабких учнів з'являється віра у власний успіх.

Останнім часом загострюється увага на питаннях впливу взаємодії «педагог-учень» на мотивацію навчальної діяльності. Цінним внеском у цьому напрямку є теорія каузальної атрибуції, яка полягає у:

а) більш глибокому аналізу причин, приписуваних учнями своєму успіху чи неуспіху;

б) виявленню деяких закономірностей, що лежать в основі різних інтерпретацій досягнень учня і педагога та самого учня;

в) виявленню мотиваційних наслідків приписування певних причин успіху чи неуспіху.

Взаємодія “педагог - учень” має як миттєвий ефект, так і довготривалий вплив на розвиток мотивації досягнень в учня. Ключовим моментом при цьому виявляється вплив певного способу взаємодії на формування уявлень педагога про учня й самого учня про себе, як про учня. Загальний процес формування мотивації досягнень в умовах взаємодії “педагог - учень” можна відобразити на моделі, що включає:

а) педагог на основі інформації, взятої з різних джерел, чекає певних досягнень з боку кожного учня;

б) це очікування визначає поведінку педагога відносно окремих учнів;

в) поведінка педагога інтерпретується учнями, у результаті чого створюється уявлення про те, яка думка педагога про нього як про учня і який рівень досягнення чекає від нього педагог (незалежно від того, що говорить йому сам педагог);

г) інтерпретація поведінки педагога відбивається в уявленні учня про себе як про учня.

Якщо поведінка педагога постійна в часі, якщо учень, в основному, погоджується з ним, то вона перетворюється у важливий мотиваційний фактор (позитивний чи негативний), якій впливає не тільки на досягнення учня,але і на розвиток мотивації досягнень у майбутньому.

Можна вважати, що одним із ключових моментів мотивування учнів до навчальної діяльності є взаємодія “педагог-учень”. У навчальному процесі саме у взаємодії з педагогом учень може актуалізувати і задовольняти багато своїх потреб. У той же час при несприятливих взаємовідносинах учень може бути фрустрований. Характер взаємодіїз учнем не завжди усвідомлюється педагогом. З метою оптимізації мотиваційного впливу педагога його потрібно озброїти відповідними знаннями, методичними прийомами, що дозволяють оптимізувати процес формування навчальних мотивів.

Один із сильнодіючих постійних мотивів - це інтерес (від лат. «іntеrеs» — має значення, важливо). Пізнавальний інтерес — це емоційне відношення учня до об'єкта пізнання. З інтересом учаться у тих педагогів, яких люблять і поважають. Спочатку педагог, апотім його предмет - це непорушна залежність. Виділимо наступні шляхи формування стійкого інтересу: захоплене викладання; новизна навчального матеріалу, історизм; зв'язок знань з долями людей; показ практичного застосування знань у зв'язку з життєвими планами й орієнтаціями; використання нових і нетрадиційних форм навчання; чергування форм і методів навчання; проблемне навчання; навчання з комп'ютерною підтримкою; використання інтерактивних комп'ютерних засобів; взаємонавчання (у парах, мікрогрупах); тестування знань, умінь, показ досягнень учнів; створення ситуацій успіху; довіра до того, чому навчають; педагогічний такт і майстерність педагога; відношення педагога до свого предмета, до учнів; гуманізація відносин.

Інтерес - це рушійна сила усіх людських пошуків, невгасаючий вогонь допитливої душі. Знання й інтерес - єдине ціле.