Класифікація мотивів, діючих у системі ПТО

 

Мотиви, що діють у системі навчання класифікуються:

По видах:

соціальні;

пізнавальні.

По рівнях:

широкі соціальні (обов’язок, відповідальність);

вузькі соціальні (одержати визнання, зайняти в майбутньому певну посаду);

мотиви соціального співробітництва (утвердження своєї ролі. позиції);

широкі пізнавальні мотиви (орієнтація на ерудицію);

навчально-пізнавальні мотиви (засвоєння конкретних навчальних предметів);

мотиви самоосвіти (орієнтація на придбання додаткових знань).

По спрямованості і змісту:

соціальні (соціально-ціннісні);

пізнавальні;

професійно-ціннісні;

естетичні;

комунікаційні;

статусно-позиційні;

традиційно-історичні;

утилітарно-практичні (меркантильні).

Мотиви навчання підрозділяють на:

зовнішні (виходять від педагогів, батьків);

внутрішні (внутрішні спонукальні сили).

Виділяють мотиви:

усвідомлені (уміння обґрунтувати причини, що спонукують до дії);

неусвідомлені (відчуваються, існують у неясних, не контрольованих свідомістю, потягах);

реальні (усвідомлюваними педагогами й учнями);

уявні (надумані, ілюзорні).

Відношення учнів до навчання педагоги-практики характеризують активністю. Активність визначає ступінь зіткнення учня із предметами його діяльності.

Структура активності:

займатися навчанням відстаючих;

пояснювати більш слабким учням незрозумілі місця;

самостійно вибирати посильне завдання;

знаходити кілька варіантів можливого рішення пізнавальної задачі (проблеми);

створювати ситуацію самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і практичних дій.

У класифікації мотивів навчання виділяють 2 основні групи мотивів. Ці мотиви закладені в самій навчальній діяльності:

а) мотиви, пов'язані зі змістом навчання: учня спонукає учитися прагнення знати нові факти, опанувати знаннями, способами дій, проникнути в сутність явищ;

б) мотиви, пов'язані із самим процесом навчання: учня спонукає прагнення виявляти інтелектуальну активність, міркувати, переборювати перешкоди в процесі рішення задач, тобто залучає сам процес рішення, а не тільки одержувані результати.

Мотиви, пов'язані з тим, що може бути поза самою навчальною діяльністю:

Широкі соціальні мотиви: а) відповідальність перед суспільством, навчальною групою, педагогами, батьками і т.д.; б) самовизначення (розуміння значення знань для свого майбутнього, бажання підготуватися до майбутньої роботи) і самовдосконалення (одержати розвиток і результат навчання);

Вузькоособистістні мотиви: а) прагнення одержати схвалення, гарні оцінки; б) бажання бути першим учнем, зайняти гідне місце серед товаришів.

Негативні мотиви: прагнення уникнути неприємностей з боку педагогів, батьків, однолітків.

Серед різноманітних мотивів навчання виділяють зовнішні і внутрішні мотиви (Л.М.Фридман так характеризує їхню відмінність: “Якщо мотиви, що спонукають дану діяльність, не зв'язані з нею, то їх називають зовнішніми стосовно цієї діяльності; якщо ж мотиви безпосередньо зв'язані із самою діяльністю, то їх називають внутрішніми”.

Мотив є внутрішнім, якщо він збігається з метою діяльності. Тобто в умовах навчальної діяльності оволодіння змістом навчального предмета виступає одночасно і мотивом, і метою.

Внутрішні мотиви зв'язані з пізнавальною потребою учитися, задоволенням, одержуваним від процесу пізнання. Оволодіння навчальним матеріалом служить метою навчання, що у цьому випадку починає носити характер навчальної діяльності. Учень безпосередньо включений у процес пізнання, і це доставляє йому емоційне задоволення. Домінування внутрішньої мотивації характеризується проявом власної активності учня в процесі навчальної діяльності.

Зовні мотивованою навчальна діяльність стає за умови, що оволодіння змістом навчального предмета служить не метою, а засобом досягнення інших цілей. Це може бути одержання гарної оцінки (диплома), стипендії, похвали, визнання товаришів, підпорядкування вимозі педагога й ін. При зовнішній мотивації знання не виступає метою навчання. Учень відчужений від процесу пізнання. Досліджувані предмети для учня не є внутрішньо прийнятими, внутрішньо мотивованими, а зміст навчальних предметів не стає особистісною цінністю.

Педагог, зацікавлений у підвищенні ефективності своєї діяльності, звертає увагу на мотивацію навчання і прагне до її активізації і підтримки на високому рівні.

Внутрішня мотивація навчання є найбільш природною, яка веде до найкращих результатів у процесі навчання. До внутрішніх мотивів навчання відносяться власне пізнавальні інтереси, безпосередня зацікавленість учня в реалізації процесу і досягнення результату навчання. Але реальний навчальний процес багато в чому спонукається моментами, що є зовнішніми мотивуючими факторами, щодо яких ціль навчального процесу з'являється як простий засіб, або умова їх досягнення. Серед них - орієнтація учня на оцінку та інші форми заохочення і покарання, престижно-лідерські моменти, різні фактори зацікавленості, що не відносяться до самого процесу навчання. Наявність і нерідко домінування в навчальному процесі цих мотивів пов'язані з багатьма причинами. Навчальна діяльність полімотивована, тому що процес навчання відбувається для учня не в особистісному вакуумі, а в складному переплетенні соціально обумовлених процесів і умов. Однієї з основних задач педагога є підвищення внутрішньої мотивації навчання.

Мотивація внутрішнього типу, що характеризується соціалізованим особистісним змістом - це реальна внутрішня мотивація розвитку. Вона є необхідним чинником побудови внутрішньої гармонійної предметної структури навчальної діяльності, оптимально організуючої весь процес її реалізації. При домінуванні зовнішніх мотивів створюється неадекватна, інвертована предметна структура навчальної діяльності.

Розвиток внутрішньої мотивації навчання — це рух нагору. Набагато простіше рухатися вниз; тому в реальній педагогічній практиці, як серед батьків, так і серед педагогів, часто використовуються такі “педагогічні підкріплення”, що забезпечують стійкий регрес мотивації навчання учнів. Серед них: надмірна увага і нещирі похвали, невиправдано завищені оцінки, матеріальне заохочення і використання престижних цінностей з однієї сторони; тверді покарання, та критика що принижує, ігнорування увагою, невиправдано занижені оцінки і позбавлення матеріальних і інших цінностей, з іншої сторони. Ці впливи обумовлюють орієнтацію учня на мотиви самозбереження, матеріального благополуччя і комфорту, якщо він сам за допомогою соціального оточення активно цьому не пручається.

Зрушення мотиву на мету як вираження розвитку внутрішньої мотивації навчання залежить не тільки від характеру педагогічного впливу, але і від того, на який внутрішній особистісний грунт і об'єктивну ситуацію навчання вони лягають.

У процесі розвитку відбувається постійне розширення життєвого світу людини; особливо швидко і помітно це відбувається в дитинстві. При цьому розвиток нових форм діяльності вимагає від людини реалізації визначеної активності: “Це - акт відображення відносин мотиву даної діяльності до мотиву діяльності більш широкої складової, більш широких, більш загальних життєвих стосунків, у які включена дана діяльність” (Леонтьєв А.М.).

У цьому контексті знаходиться проблема співвідношення значень і особистісних змістів. Якщо значення відбиває в собі визначену, вже освоєну суб'єктом дійсність, то особистісний зміст, відбиває деяку нову, ще не освоєну, але внутрішньо передбачувану дійсність більш широкого життєвого світу. Саме в цьому - суть особистісного змісту як розвиваючого фактора Тому необхідною умовою, при якій можуть відбуватися розвиваючі зрушення мотиву на мету, є моменти розширення життєвого світу учня. Ці моменти у конкретних умовах процесу навчання виражаються: з особистістю мотиваційної сторони - в індивідуально властивому учню прагненні до розширення його діяльної свідомості, до освоєння нового образу світу і нових можливостей діяти в ньому, до “важких і складних форм переживання” (Василюк Ф.Є.). Тобто в наявності у нього прогресивної структури мотивації. На регресивну, що звужується, мотивацію спроба розвиваючого зрушення не набуде дії; з погляду характеру педагогічного впливу - в умінні педагога знаходити нові несподівані прийоми і ракурси у взаємодії з учнями, показувати навчальний матеріал у широкому соціальному контексті, втілювати цей контекст у власному способі мислення і дії. З загальнопедагогічної позиції таким фактором є система навчання, що формує активного учня, який прагне розширити свою суб'єктивність за допомогою включення в колективні форми навчальної і соціальної активності, засвоювати нове знання як узагальнений спосіб дії в соціальному світі.

В цих умовах зовнішні мотиви будуть акцентуватися на соціальних цілях навчання, засвоювані значення - породжувати соціалізовані особистісні змісти. Предметна структура навчальної діяльності буде прагнути до свого природного внутрішнього, особистісно розвиваючого виду.

Конкретні ситуації навчального процесу завжди “розведені” меншим чи більшим числом зовнішніх, щодо навчального предмета, моментів навчання учнів.

До найбільш виражених типів внутрішніх мотивів навчання належать такі, як: творчий розвиток у предметі навчання; дія разом з іншими і для інших; пізнання нового, невідомого. Такі мотиви, як розуміння необхідності навчання для життя, процес навчання як можливість спілкування, мотив похвали від значущих осіб, є цілком природними і корисними в навчальному процесі, але їх не можна віднести цілком до внутрішніх форм навчальної мотивації. Такі мотиви навчання як змушений борг; процес навчання як звичне функціонування; навчання заради лідерства і престижних моментів; демонстративність, прагнення виявитися в центрі уваги, ці мотиваційні фактори можуть робити помітний негативний вплив на характер і результати навчальної діяльності. Найбільше різко виражена присутність зовнішніх мотивів, що інвертують внутрішню предметну структуру, у таких мотиваційних установках як навчання заради матеріальної винагороди і уникнення невдач як мотивів навчання.