Семантичні групи фразеологізмів у романі

 

У романі «Волинь» виділяємо фразеологічні одиниці на позначення фізіологічних процесів у житті людини. Зокрема, мікрогрупу «народження» складають такі варіантно-синонімічні ряди фразеологічних одиниць:

…що штани його такі зрадливі, що в корчах ворком сорочки за якийсь сторчак зачепився, полетів коміть головою, притьомкав по тому до порогу як мати народила… [42, с. 8]; Багатьох Комаров не знав, не знав де їм пупа рубали, де хрестили, хто їх батько-мати, та падали вони в цю землю, за пригірками та лісами села Лебеді та Гільче [42, с. 479].

До мікрогрупи «життя» відносимо фразеологічні одиниці зі значенням «довго жити»: …та й жодного разу Матвій не пошкодував що намірився того щасливого дня з нею вік вікувати. [42 с. 215]; Прийди і пий воду життя даром [42, с. 161].

Водночас у романі зафіксовано низку фразем з антонімічним значенням: Чому, через що, з якої такої причини маленька сталева кулька тоді засіла жінці в грудях, і в будь-яку мить могла обірвати життя? [42, с.481];

Серед досліджуваного матеріалу значну частину становлять фразеологізми на позначення розумової та мовленнєвої діяльності. Такі групи фразеологічних одиниць ми розглядаємо не випадково: вони безпосередньо пов’язані з забезпеченням двох основних функцій мови – комунікативної та мислеоформлюваної, які розглядають у єдності, адже «щоб спілкуватися, треба мати думку: мовленнєвий акт нерозривно пов’язаний з актом мисленнєвим. І мова бере найактивнішу участь у процесі формування (початкового, ще нечіткого окреслення) та формулювання (чіткого вираження) думки. Мова, таким чином, виконує функцію оформлення думки – мислеформулювальну функцію». [51, с.777]

На перший погляд, частина аналізованих фразеологічних одиниць об’єднується навколо двох основних тематичних груп, пов’язаних із мовленнєвою та розумовою діяльністю людей. Але при цьому можна виділяти ряди фразеологізмів, які, об’єднуючись у лексико-семантичні групи, мають усе ж таки певні семантичні відтінки. Так, серед фразеологізмів на позначення процесів мовленнєвої діяльності можна виділити такі групи, до складу яких часто входять вирази, що передають синонімічні відношення (але не завжди є абсолютними синонімами):

1) безпосередньо вказують на процеси мовлення: з уст в уста передавалося, переходять з уст в уста, відкрити їм вуста, розмова точиться;

2) вказують на початок або кінець мовлення: розпочали балачку, підняв свій голос;

3) підкреслюють балакучість людини: наробив тарараму, дала волю свому рухливому язикові, будете мені патякати, гармидер зірвався, задзеленчала на ціле горло, таку веремію зчинила, що хоч тікай, орудують язиками, галасає на цілу губу, меле нісенітниці;

4) виражають небажання говорити: ні пари з уст, не подати голосу, заціпити писок, зуби заціпить, не витягне від нього ні одного слова, слова не ідуть на язик;

5) передають неточну інформацію: ходять поголоски, ходять чутки, чутка шириться, ніякого слуху, чутка перекидається, прилітає вістка, почали ширитися нові чутки, розніс чутку.

Серед фразеологічних одиниць, що вказують на процеси мислення, також можна виділяти групи, об’єднані спільними значеннями:

1) вказують на мислення: ламає голову, набреде на думку;

2) підкреслюють роль і силу розуму, навчання: до науки аж горить, до розуму довести хочеться, вбити в свою голову;

3) виражають наявність думки, розуму, знань: сплило йому на думку, знаючи в цьому толк, толк знають, забиває собі тим голову, має на в’язах голову, в голові не вміщається;

4) виражають відсутність думки, мислі, розуму: не на умі, коли б більше варила головою – розуміла б, в тих головах, полова і вітер, затуманили розум, і в голову не йде, нічогісінько, от як той пень, не тямив, не вчив розуму.

Як бачимо, переважають фразеологічні одиниці, що характеризують негативні риси людини: балакучість, з одного боку, і відсутність думки або розуму – з іншого. До їх складу часто входять слова, що належать до розмовної або просторічної лексики. Це надає висловлюванням влучності, експресії, ще яскравіше увиразнює думку.

Заперечення певних дій автор передає двома способами:

а) вживаючи фразеологізми із заперечними частками:

Батько ні пари з уст [42, с.13]; Криком справи не направиш [42, с.128]; І ви, мої діти, не згадаєте свого батька кепським словом [42, c.506]; І пісні навіть не лізуть на думку [42, c.382]; Ніхто мене не вчив розуму [42, c.506].

б) вживаючи фразеологізми без заперечних часток:

…після того нічого іншого не лишилося, як «заціпити писок», і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак [42, c.82]; … ціпив зуби і мовчав [42, c.129]; Хіба не приємніше заціпити уста, зуби, …, забути всі слова [42, c.484]; Як ліз, кричма кричав, за спину хапався. А коли б тобі, хоч що сказав. А то: ох, ох, ох!... І зуби заціпить [42, c.423].

Аналізований матеріал підтверджує, що фразеологічні одиниці, як і лексеми, мають здатність вступати в антонімічні відношення, адже «у фразеології, як і в лексиці, основним джерелом появи антонімічних одиниць є об’єктивні (і суб’єктивні) суперечності, що виявляються оформленням у словах і фразеологізмах взаємозв’язку понять і лексичного чи фразеологічного значень» [7, c.30] Особливо виразно антонімічні відношення виявляються у вираженні протилежних значень на рівні говорити – мовчати, наявність – відсутність думки, розуму тощо: Довго стискав свої тремтячі уста і ціпив зуби, щоб не подати голосу, та, коли батько взявся за клямку, не втримався, захлипав і заревів від переповненого і щирого серця [42, c.14]; Володько, коли був сам, янчав, мов покинутий цуцик, коли ж хтось був у хаті, ціпив зуби і мовчав [42, c.129].

Варто зазначити, що динамічності надають висловлюванню також ампліфікаційні ряди, коли автор нагромаджує в одному реченні фразеологічні одиниці на позначення різних дій; вживання фразеологізму ціпив зуби як синоніма до лесичної одиниці мовчав підсилює, увиразнює та урізноманітнює мовлення твору, підкреслюючи його багатстсво та виражальні можливості.

Інтенсивність дії автор підсилює вживанням фразеологічних одиниць, до складу яких входить розмовна лексика, позначаючи фразеологічною одиницею не лише саму дію, а й її ознаку, а також передаючи кілька дій одночасно: І тут уже Хведот не втримався і заревів на ціле горло [42, c.12]; Ніколи над цим сушити голови. Ніч на носі, а до того, диви, і сльоза розпочнеться [42, c.79]; …хоча загалом говорили без ладу і без складу, що і сам дідько не розбере [42, c.79]; І якось так сталося, що Іван Гуца попав у саму гущу події, …так що йому нічого не залишалося іншого, як на ціле горло, ніби його різали, верещати [42, c.82]; Прив’язаний Хведот не хоче вірити, що то риба, і верещить на всю губу [42, c.103].

Цікаві з погляду передачі інтенсивності дії фразеологічні одиниці, які є пркиладом тісного переплетення семантики і структури, їх називають тавтологізмами фразеологічного типу, які «демонструють собою єдність слів із найрізноманітнішими модифікаціями» [50, с.140] і служать для посилення та інтенсифікації дії. Такі конструкції мають виразне усно-розмовне спрямування, тому характерні живому мовленню і виступають одним із засобів цілеспрямованої характеристики предмета висловлювання – персонажа: Язик язиком, діло ділом [42, c.85]; Володько кричав кричма …[42, c.167]; Як ліз, кричма кричав, за спину хапався. А коли б тобі, хоч що сказав. А то: ох, ох, ох!... І зуби заціпить … [42, c.423].

Використання фразеологічних одиниць у романі є цілком виправданим і сприяє реалізації авторського задуму – якнайкраще передати особливості життя волинських селян, їх характеристики. Тому вони, органічно вплітаючись у канву художнього твору, використані автором для опису його персонажів, з одного боку, і певних життєвих ситуацій, у які ці персонажі потрапляють, - з іншого. Наприклад, фразеологічні одиниці, що відображають процеси мовленнєвої діяльності, автор використовує, коли описує сцену зібрання селян і обговорення земельних проблем: вони передають усю напруженість ситуації, ставлення селян до панів та один до одного: Де ж є такі пани, щоб говорили по-людськи [42, c.78]; Але мову його передали висланці народові слово в слово [42, c.78]; Гармидер, що після цієї мовчанки зірвався, - бо кожний, надумавшись, хоче висловитись, - заборсав справу ще дужче [42, c.79]; Нарешті до слова прийшов старий Кальчук, що деякий час радився з Мартином [42, c.79]. Та її все до слова не пускали. І аж тепер прийшла її година, вона рвонулась наперед і задзеленчала на ціле горло … тому те, тому се, а тобі, бобо, облизня [42, c.80].

Важливу роль у творенні фразеологічних одиниць на позначення процесів мовленнєвої та розумової діяльності відіграють слова, що називають частини тіла та органи людини, які, ґрунтуючись на світоглядних позиціях українців, часто асоціюються з народними традиціями, досвідом та уявленнями й несуть великий потенційний заряд: слово голова пов’язують із семантичною групою мислення: Володькові зовсім нічого робити, і він ламає голову, що б тут йому розпочати [42, c.15];

Ніколи над цим сушити голови. Ніч на носі, а до того, диви, і сльоза розпічнеться [42, c.79];

Про це лиш думає і мріє, забиває собі і іншим тим голову [42, c.105];

Коли б більше варила головою – розуміла б [42, c.160];

…Василь уже віддавна ламає голову, як би туди краще дістатися [42, c.182].

Процеси мовлення автор передає фразеологічними одиницями, до складу яких входять соматизми:

- язик: А вона метнулась у сіни і вже звідти, коли їй не грозила небезпека, дала волю свому рухливому язикові [42, c.63]; Язик язиком, діло ділом. Ціну нагнати кожний дурень потрапить. Ваша біда – наша біда. Земля дар божий – хто оре, то й має [42, c.85]; Зате як ти молотиш язиком – ха-ха-ха! [42, c.139];

- губи (уста ): І Володько мовчить, бо ще й дістане «за велику губу» [42, c.101]; Відкрити їм вуста, відчинити очі, скерувати їх мислення руслом доцільного… [42, c.238]; Распутін переходить з уст в уста … [42, c.389]; Дядько галасає на цілу губу [42, c.409].

Крім того, автор використовує поодинокі фразеологізми, у складі яких функціонують лексеми, що позначають такі фразеологічні одиниці: І тут уже Хведот не втримався і заревів на ціле горло [42, c.12]; Кричали, дерли роти і розійшлись так на чорт-матері [42, c.26]; Дядько гострять зуби: … Отоді знав би, як чесний народ з пантелику збивати [42, c.477]; Чого то, мовляв, скалити зуби [42, c.338].

Окрему групу складають варіантно-синонімічні групи фразеологічних одиниць на позначення емоційних станів і почуттів. Наприклад, фразеологічні одиниці зі значенням «страшно, моторошно, тривожно»: ...і від такої картини у людей, здавалося, волосся також ставало дибки [43, с. 236]; І від того Хведотові ще страшніше ставало, аж волосся догори бралося [42, с. 11].

В українському культурному ареалі лексеми серце / душа виступають символом внутрішнього психічного стану людини, місцем локалізації її емоцій і «високих» бажань, тому У.Самчук використовує фразеологічні одиниці з компонентом серце / душа якраз для передачі станів переживання, страждання. Фразеологічні одиниці зі значенням «страждати, переживати, зазнавати душевного болю / завдавати душевного болю»: І від тої краси у Володька аж серце обривалося і тьохкало, мов той соловейко [42, с. 85].

Також автор використовує й інші фразеологізми:

Плаче Одарка, так плаче, що Господи, так уже їй та клята війна смальця за шкіру залила, аж серце заходиться. [42, с. 284].

Синонімічні фразеологізми на позначення «задоволення / незадоволення з приводу чого-небудь»: Заткайся, заткала би тя лиха година! [42, с. 285];. ... такий бородатий чоловік з торбою, принесла ж його лиха година, під кущем сидить і книгу в руках тримає [42, с. 276].

Вагомим складником художнього твору є інтер’єктивні фразеологічні одиниці, що надають авторському мовленню стилістичного ефекту зву­чання живого усного слова, виконують роль національно-мовного компонента в художньому відтворенні дійсності. У звер­ненні митців до мовної стихії своїх земляків вочевидь постає глибинне – прагнення показати свій народ частиною української нації. Бо ж, незважаючи на передані у багатьох творах своєрідні звичаї, побут, історію, релігійні традиції, люди все-таки спілкуються (вітаються, сваряться, навіть лаються) українською мовою.

Інтер’єктивні фразео­логізми вживаються в основному з метою відтворення різних емоцій: а) збудженого емоційного стану в момент мовлення: Що ти робиш, чорт тебе побери? [43, с. 127]; Хай Господь простить! [42, с. 469];

б) задоволення, морального полегшення у зв’язку з чим-небудь – Слава тобі, Господи! [42, с. 503];

в) застереження від чого-небудь:

Боронь Боже [42, с. 15] ; не дай Боже [42, с. 29] ; не дай Господи [43, с.63];

г) відчаю, розпачу, подиву –

Боже! Та чи буде коли спокій? [42, с.308].

Основна маса фразеологізмів типу словосполучення складається із широковживаних слів. Найбільше фразеологізмів побудовано з використанням слів на позначення частин людського тіла.

Наприклад, зі словом голова: І тоді, і тепер він любить батька свого, свого великого, свого дужого, схиляє голову перед ним, бо лиш він один над усіма [43, c.271]. Та Палажка за нього дала б собі голову на відтин, аби ж лишень допомогло, Господи… [42, c.275] А ти, парубче, голову не вішай, дивись прямо, то може й з тебе люди будуть. [42, c.443] А бідна мати від тих Володькових витівок за голову хапалася [42, с.15].

Трапляються навіть лексеми синонімічні до слова «голова»: Хай дурна довбня болить, розколюється, але Матвій не збирається зупинятися нізащо [42, с. 349].

Фразеологічні одиниці зі словом око: А на ті Матвієві слова Хвидот лишень мовчки сопів та зиркав з-під лоба своїми очиськами [43, c.119]. Майже цілу ніч Одарка знову не зімкнула очей... [42, с. 284].

Фразеологічні одиниці зі словом коліно: Ні, батько мій ніколи коліна не гнув і я принижуватись не буду. [43, c.302]

Як бачимо, письменник створює цілі синонімічні ряди фразеологізмів на позначення мовленнєвої та мисленнєвої діяльностей. Застосування фразеологічних одиниць у творі допомагає письменникові не лише передати певну інформацію, а й висловити при цьому своє ставлення до неї, адже фразеологізми, виступаючи складним лінгвістичним знаком, виконують функції найменування, хоч їм у першу чергу притаманне характеризуюче начало. Найчастіше фразеологічні одиниці, що мають образне значення, використані як засіб передачі соціальної оцінки ситуації та певних персонажів, для відтворення національного місцевого колориту. Усі фразеологічні одиниці, введені в художній текст, оживлюють авторську оповідь і є найефективнішим засобом образотворення.