Джерела інформації та їх використання

в науково-дослідній роботі

Дослідження завжди розпочинається з аналізу інформаційних матеріалів за обраною темою. Інформацію поділяють на:

- оглядову (вторинну) огляд наукових матеріалів;

- релеративну, що міститься в описах прототипів на­укових завдань;

- реферативну (вторинну), що міститься в анотаціях, резюме, рефератах;

- сигнальну (вторинну) - інформацію попереднього повідомлення;

- довідкову (вторинну) - систематизовані короткі відомості в будь-якій галузі знань.

У процесі підготовки та виконання наукового досл­ідження можна виділити п'ять головних етапів:

 

При опрацюванні інформацію можна поділи­ти на дві групи.

1) первинна інформація - вихідна інформація, яка є результатом безпосередніх соціологічних експеримен­тальних досліджень, вивчення практичного досвіду (це фактичні дані, зібрані дослідником, їх аналіз і перевірка).

2) вторинна інформація - результат аналітичної об­робки та публікації інформації з теми дослідження (це опубліковані документи, огляд інформації з теми, журнали, каталоги, словники тощо).

Ця інформація служить теоретичним та експеримен­тальним підґрунтям, основою проведення наукового дос­лідження, є доказом наукової обґрунтованості роботи, її вірогідності та новизни.

Достовірність результатів і висновків обґрунтовується експериментом, логічним доказом, аналізом літературних та архівних джерел, перевірених на практиці. Є три групи методів доказу достовірності: аналітичні, експериментальні, підтвердження практики.

До найважливіших методів наукового пізнання нале­жать аналітичні методи. Їх сутність - доказ результату через логічні, математичні перетворення, аналіз статистичних даних, опублікованих і неопублікованих документів (об­лікових, планових, аналітичних, анкетних).

У процесі експерименту проводяться відповідні наукові дослід­ження, що дає змогу порівняти теоретичні та експериментальні ре­зультати, при зіставлені яких необхідний збіг теоретичних положень з явищами, що спостерігаються в практичних ситуаціях.

Знання опублікованої інформації дає змогу глибше осмислити науковий і практичний матеріал інших вче­них, дослідників, виявити рівень дослідженості конк­ретної теми, підготувати огляд літератури з теми. По­трібну наукову інформацію дослідник отримує в бібліотеках та органах науково-технічної інформації.

Для опрацювання джерел з обраної теми використо­вують інформаційно-пошуковий апарат бібліотеки.

У бібліотеках застосовується інформаційно-пошуко­ва мова (ШМ) бібліотечно-бібліографічного типу: універ­сальна десяткова класифікація (УДК) і бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК).

УДК систематизує всі людські знання у 10 розділах, де кожний розділ має десять підрозділів і т.ін. При цьо­му кожне нове поняття отримує свій числовий індекс

Кодове позначення індексу знань	Найменування індексу знань	Кодове позначення індексу знань	Найменування індексу знань
	Загальний		Математика, природничі науки
	Філософія, психологія		Прикладні знання
	Релігія		Мистецтво, прикладне мистецтво
	Суспільні науки		Художня література, літературознавство
	Філософія, мовознавство		Географія, історія

Кодовим позначенням індексуються всі наукові знан­ня, явища, поняття. І кожне нове знання при його ви­никненні знаходить своє місце. В залежності від потреб поділу інформаційно-пошукової мови до основних індексів додаються інші знаки, чим підвищується спеціалізація УДК. Для зручності сприйняття кожні три знаки відокремлюються крапкою (наприклад: 533.76).

Багато років УДК застосовувалась як найбільш доскона­ла класифікація знань. Але згодом виникнення нових по­нять у науковій і практичній діяльності людей зумовили впровадження бібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК), яка має іншу систему класифікації й індексації людських знань. Основна частина її буквено-цифрових індексів побудована за десятковим принципом. Основні поділи ББК розподілені у 21 відділах, кожний з яких має свій індекс із великих букв українського алфавіту, наприклад:

Індекси знань Найменування індексів знань

А Загальний

Б Природничі науки

В Фізико-математичні науки

Г Хімічні науки

Д і т.д. Науки про землю і т.д.

Всього: 21

 

Основою інформацій­но-пошукового апарату бібліотек є каталоги. Це розта­шовані в порядку алфавіту картки з описом видань.

В алфавітному каталозі - за прізвищами авторів та назва­ми публікацій незалежно від їх змісту; в предметному - картки з описом літературних джерел згруповані за предметними рубриками теж в алфавітному порядку основні каталоги формуються за принципом алфавіту або за принципом систематизації знань.

Крім основних каталогів створюються допоміжні: каталог періодики, картотеки статей і рецензій. Основними каталогами є систематичний і алфавітний.

Щоб користуватись каталогами, потрібно добре зна­ти принцип їх побудови.

Провідне місце належить алфавітним каталогам. За ними можна встановити, які твори того чи іншого ав­тора є в бібліотеці. Картки каталогу розставлені за пер­шим словом бібліографічного опису книги: прізвища автора або назви книги, яка не має автора. Якщо перші слова співпадають, картки розставляються за другим словом. Картки авторів з однаковим прізвищем - за ал­фавітом їх ініціалів тощо.

В систематичних каталогах картки згруповані в логічному порядку за галузями знань. Послідовність розміщення карток відповідає визначеній бібліог­рафічній класифікації - УДК чи ББК.

Довідковий апарат систематичного каталогу включає посилання, відправлення, довідкові картки та алфавіт­но-предметний покажчик.

Ключем до каталогів бібліотеки є бібліографічні по­кажчики. Вони можуть бути різними за своїм завданням, змістом і формою.

Основна маса видань названих установ поділяється на три види:

- бібліографічні;

- реферативні;

- оглядові.

Бібліографічні видання показують, що видано з пи­тання, яке цікавить дослідника; часто це сигнальні по­кажчики без анотацій і рефератів.

Реферативні видання містять публікації рефератів з коротким викладом змісту первинного документа, фактич­ними даними і висновками (експрес інформаційні, рефе­ративні журнали, збірники тощо).

Для пошуку та аналізу літератури, що видана в ми­нулі роки, має ретроспективна бібліографія. Це можуть бути: тематичні огляди, прайс-листи видавництв, пристаттєві списки літератури тощо.

Поряд з інформаційними виданнями органів НТІ для інформаційного пошуку слід використовувати автома­тизовані інформаційно-пошукові системи, бази і банки даних, через службу Internet можна отримати різноманітну інформацію.

За останні роки широко розвивається державна сис­тема збору, обробки, зберігання, ефективного пошуку та передачі інформації з використанням сучасної обчислю­вальної техніки. Розробкою методології створення ефек­тивних інформаційних систем займається наука інфор­матика, яка має ряд специфічних напрямів розвитку:

- технічний створення автоматизованих інформацій­но-пошукових систем;

- програмний - забезпечення обчислювальних ма­шин програмами для користувачів;

- алгоритмічний - розробка алгоритмів змісту баз і банків даних.

Сукупність уніфікованих інформацій та послуг поданих в стандартизованому вигляді називається інформаційним продуктом.

Досить популярним за останні роки стало викорис­тання інформаційної WEB-сторінки комп'ютерів. Але і вона має певні недоліки:

1. Не вся інформація розміщена на сторінках WЕВ, а та, що є, - дуже коротка за обсягом; зміст, який міститься в цифровій формі, дуже обмежений порівняно з друко­ваними матеріалами.

2.WЕВ - не завжди відповідає стандартам достовір­ності. Більшість матеріалів публікована без рецензій, без перевірки, гарантій (наприклад, з медицини, - це думки і бачення окремих авторів).

З. WЕВ - не має каталогізації (описання змісту, форми) є лише мінімальна структура інформаційних матеріалів.

4.Не забезпечується ефективний пошук інформації фундаментальних наукових знань, і вона більше підхо­дить для обміну свіжою інформацією і спілкування.

Функціонування автоматизованих систем обробки інформації (АСОІ) ґрунтується на машинному перетво­ренні інформації з відповідної проблеми. АСОІ викори­стовується у науково-дослідному процесі в зв'язку із зро­станням обсягів інформації до таких меж, коли досліджувати будь-яку проблему без ЕОМ неможливо. Структура інформаційної системи включає в себе банк даних: файл, секцію файла, набір файлів, згрупованих у банку даних.

Банк даних є сукупністю наборів файлів, згрупова­них у масивах даних. Міжнародна організація з стандартизації (ІСО) роз­робила коди для кожної країни.

Щодо України традиційно вживають такі блоки бук­веної та цифрової ідентифікації:

- двобуквений алфавітний код України -UА- реко­мендований Міжнародною організацією з стандартизації (ІСО) для міжнародних обмінів, який дає змогу утворю­вати візуальну асоціацію із загальноприйнятою назвою України без будь-якого посилання на її географічне по­ложення або статус;

- трибуквений порядковий код - 804 - присвоєний статистичним бюро Організації об'єднаних націй і ви­користовується для статистичних розрахунків.

Ці блоки ідентифікації України зафіксовані для ви­користання Міжнародною організацією з стандартизації у стандарті НСО 3166-88 «Коды для представлення на­званий стран».

ООН у своїй роботі також користується цими трьома блоками ідентифікації України.

2.10.3. Техніка роботи зі спеціальною літературою

Наукові дослідження базуються на досягненнях на­уки, тому не випадково кожна стаття, брошура, книга включає в себе посилання на попередні дослідження.

Вивчення літератури з обраної теми слід починати із загальних робіт. Це допоможе сформувати уявлення щодо основних питань, близьких до теми дослідження, а потім вести пошук нових видань спеціальної літератури. На цьому етапі слід охопити якомога більше джерел.

Однак продуктивнішою є методика, за якою вивчення починається саме з тих, що мають безпосереднє відношення до теми наукового дослідження. Як показує досвід, надмірне коло джерел інформації гальмує вирішення конкретної наукової проблеми.

На початку роботи доцільно попередньо ознайомитись з відібраними джерелами. Методика читання наукової літератури дещо інша ніж художньої. Є «швидке» і «повільне» читання: побіжний огляд змісту книги або ре­тельне опрацювання.

Побіжний перегляд змісту дає можливість ознайомитись з книгою в загальних рисах, коли досліднику стає зрозуміло, що в цій книзі містить­ся потрібна інформація і її потрібно ретельно опрацюва­ти, або отримати лише загальну уяву. Тобто побіжний перегляд - це по суті «пошукове читання».

Текст має бути не лише прочитаним, а й опрацьова­ним з олівцем в руках, з певними нотатками. Якщо є власний примірник, або ксерокопія журналу, книги, можна робити позначки на полях.

Прискорити цілеспрямований відбір і вивчення літе­ратури допоможе чітка орієнтація дослідника на тему проблеми та основні її питання (розділи і підрозділи).

Звичайно ж, читання - це стимуляція ідей. Уважне оз­найомлення з будь-яким текстом повинне викликати певні думки, гіпотези, які відповідають особистому підходу до проблеми.

Етапи вивчення наукових джерел інформації можна поділити на:

1. Загальне ознайомлення з вирішенням наукової про­блеми.

2. Побіжний перегляд відібраної літератури і система­тизація її відповідно до змісту роботи і черговості вив­чення, опрацювання.

3. Читання за послідовністю розміщення матеріалу.

4. Вибіркове читання окремих частин.

5. Виписування потрібного матеріалу для формуван­ня тексту науково-дослідної роботи.

6. Критичне оцінювання записаного, редагування і чистовий запис як фрагменту тексту наукової роботи (статті, монографії, курсової (дипломної) роботи, дисер­тації тощо).

Можлива дещо інша методика опрацювання літе­ратурних джерел. Аркуш паперу ділять пополам вертикальною рискою. З лівої сторони записують зміст прочитаного, а з правої – свої зауваження з виділенням особливо значущих визначень, формулювань.

Головне - за­фіксувати уявлення про дане джерело інформації і по можливості передбачити майбутню потребу в даних, які містяться в книзі і в межах розумного взяти із неї все, що може знадобитися в подальшій роботі.

Зазвичай застосовують три групи знаків:

- знаки схвалення окремих висловів в текст (підкрес­лення, знаки оклику);

- знаки нерозуміння, заперечення - хвилясте підкреслення, запитальні знаки, слова: для чого? як? звідки це? або посилання на іншу сторінку тексту?

- знаки доповнення - для фіксування додаткової інформації, пропозицій читача (пунктирна лінія, запи­си типу: «див. також»).

Зазвичай виписують лише найбільш суттєве для даної книги чи статті і те, що викликає певну професійну цікавість та особистий інтерес. Щоб уникнути повторень, записи треба проводити після ознайомлюючого «швид­кого» читання.

При швидкому читанні книги можна робити паперові заставки в тих місцях, які здаються на перший погляд особливо цікавими.

Записи по ходу читання повинні бути зручними для використання і кваліфікованими. Видатний вчений І.Павлов рекомендував, що треба навчитися роби­ти чорнову роботу в науці. Вивчати, співставляти, на­копичувати факти. Яким би досконалим не було крило птаха, - говорив автор, - воно ніколи не змогло б підняти птаха вверх без опо­ру на повітря. Таким чином, факти - це повітря вченого. Без них не можна злетіти. Без них ваші «теорії» пусті потуги, - наголошує вчений.

В роботі з джерелами, накопиченні фактів з метою еко­номії часу, доцільно використовувати скорочення, умовні значки, символи, різні кольори.

Великі переваги має картотечна форма запису, коли ко­жен запис робиться на окремій картці з міцного паперу або картону. Картки легко можна системати­зувати в будь-якому порядку, робити вставки в тексті ру­копису.

Практичною рекомендацією є ведення записів лише на одній стороні аркушу.

В процесі опрацювання джерел слід відбирати лише наукові факти, тобто елементи, які лежать в основі нау­кового пізнання, відображають об'єктивні властивості процесів та явищ: новизну, точність та об'єктивність і достовірність.

Особливою формою фактичного матеріалу є цита­ти, тобто дослівний уривок твору, чийсь вислів, що органічно вписуються в текст наукової роботи як підтвердження чи заперечення певної думки.

Цитати використовуються і для підтвердження окре­мих суджень, які висловлює дослідник. При цитуванні джерел слід дотримуватись правил:

- текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського на­писання;

- цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручення думок автора;

- кожна цитата обов'язково супроводжується посилан­ням на джерело;

- при непрямому цитуванні (переказі думки, слід бути гранично точним у викладенні думок автора;

- цитати мають органічно «вписуватись» в контекст наукової роботи.

Опрацювання джерел дає змогу визначити новий напрям на­укового дослідження, його значення для розвитку науки і практики, актуальність теми.

Робота над літературними джерелами дає можливість виявити професійну компетентність дослідника, його особистий внесок в розробку теми порівняно з уже відомими дослі­дженнями.

Вивчення літератури здійснюється не для за­позичення матеріалу, а для обдумування знайденої інформації і вироблення власної концепції, що може ста­ти самостійною публікацією автора.

В кінці кожної роботи після висновків подається спи­сок використаних джерел.