И государственной службы

Українській мові притаманна милозвучність (евфонічність), яка вияв­ляється в плавності, мелодійності, інтонаційній виразнос­ті мовлення. Евфонічність є однією з природних власти­востей української мови. Вона досягається такою організа­цією звуків у межах слів, речень і всього тексту, при якій вони легко і розбірливо вимовляються.

В українській мові в усіх позиціях слова домінує вжи­вання приголосного звука у сполученні з голосним, а не з іншим приголосним чи голосного з голосним. Такі особли­вості мовлення були здавна властиві українським говорам. Складний для вимови збіг кількох різних приголосних трапляється рідко, а збіг голосних ще рідше — переважно в запозичених словах.

Засоби милозвучності сучасної української літературної мови:

1) спрощення груп приголосних звуків ([ждн] — [жн]: тиждень-тижня, [здн] — [зн]: проїздити — проїзний; [стл] — [сл]: лестощі — улесливий; [стн] — [сн]: вість — вісник; [слн] — [сл]: масло — масний тощо);

2) зміни приголосних [г], [к], [х], [ж], [ч], [ш], [з], [ц], [с] перед суфіксами -ськ-, -ств- при словотворенні й словозміні (убогий — убозтво, юнак — юнацький — юнац­тво, птах — птаство, Париж — паризький, перекладач — перекладацький, товариш — товариський — товарис­тво, боягуз — боягузький — боягузтво, молодець — моло­децький — молодецтво, Полісся — поліський);

3) зміни приголосних [г], [ж], [з] і [с] перед суфіксом -ш- (дорогий — дорожчий, дужий — дужчий, вузький — вужчий, високий — вищий);

4) чергування голосних, наприклад, [о], [е] з [і]; [о] з [е] після шиплячих та [й]; [о] з [а] в дієслівних коренях то­що (дохід — доходу, сім — семи, устрій — устрою, особа — осіб, село — сіл, вісь — осі, можу — міг, будова — будівник, робота — робітник; женити — жонатий, шести — шос­тий, чотири — четвертий, вечори — вечеря, пшоно — пше­ниця; гонити — ганяти, схопити — хапати, стояти — стати);

5) чергування приголосних звуків при словозміні і словотворенні:

[г], [к], [х] із [ж], [ч], [ш];

[г], [к], [х] із [з], [ц], [с];

[д] - [дж],

[т] - [ч],

[з] - [ж],

[с] - [ш],

[зд] -[ждж],

[б] — [бл],

[в] — [вл],

[п] — [пл],

[м] — [мл],

[ф] — [фл]

(друг — друзі — друже, наука — науці — учений, го­рох — (у) горосі — горошок; сидіти — си дж у, летіти — лечу, возити — вожу, писати — пишу, їздити — їжджу, робити — роблю, славити — славлю, купити — куплю, гриміти — гримлю, графити — графлю);

6) поява вставних голосних звуків між приголосними (вікно — вікон, весна — весен) та приголосних між голос­ними (павук, геро[йі]ка);

7) поява приставних (протетичних) голосних (мла — імла, ржа — іржа, ржати — іржати) або приголосних (вуста — уста, вогонь — огонь);

8) появакінцевого голосного (знову — знов);

9) фонетичні варіанти префіксів і прийменників з/із/зі/зо; від/од, віді/оді, над/наді, під/піді, у/в/ув/ві/вві/уві (знов — ізнов, з споду — зі споду, зітліти — зотліти, відклеїти — одклеїти, відійти — одійти, над ним - наді мною, у лісі - уві сні).

Більшість фонетичних варіантів стилістично ней­тральні і можуть паралельно вживатися в усіх стилях. Проте деякі з них мають відтінок розмовного або худож­нього стилю: огонь, одклеїти, улиця тощо. Таких слів в офіційно-діловому мовленні не вживають.

Важливим засобом створення милозвучності є чергу­вання голосних [у], [і] з приголосними (в), [й]. Це фонетичне явище є характерною особливістю укра­їнської мови, тому в діловому мовленні слід послідовно й неухильно дотримуватися його правил. Так, вживання прийменників у, в і схожих за звучанням префіксів зале­жить від темпу мовлення і позиції їх у реченні та регулю­ється такими правилами:

1. У вживається:

—у позиції між двома приголосними: Відпала необхід­ність у спорудженні великих складських приміщень; Обо­рот зріс у чотири рази; рух у низ;

—на початку речення перед наступним приголосним: У синдикатах збут товарів здійснює загальна збутова контора;

—перед словами, що починаються на в, ф, льв, св, тв, хв тощо незалежно від закінчення попереднього слова: си­туація у взаємодії попиту і пропозиції; розширення жит­лового будівництва у формі пільгових кредитів;

—після паузи перед наступним приголосним: До укла­дення Договору відчужувана квартира нікому не продана, не заставлена, у суперечці й під забороною не перебуває.

2. В уживається:

—у позиції між двома голосними: глибокі зміни в усій системі суспільних відносин;

—після голосного перед приголосним (крім згаданих вище звуків і звукосполучень): Експортне кредитування в розвинутих країнах світу охоплює до 20% обсягу експор­ту цих країн;

—на початку речення перед наступним голосним: В ін­формаційній економіці до об'єктів власності належать та­кож форми й методи організації праці, наука, інформація;

—перед наступним голосним у незалежно від закінчен­ня попереднього слова: У перехідний період в Україні ос­новний тягар соціального захисту лягає на державу.

3. Чергування у — в не відбувається:

—у власних назвах: Україна, Угорщина, Урал;

—у словах іншомовного походження: ультиматум, універсал, утилізація;

—у словах, що вживаються тільки з початковим у або тільки з початковим в: угода, установа, указ; влада, вступ, вклад. У деяких словах заміна початкового у або в призводить до зміни значення слова: вдача (характер) — удача (успіх), вступ (дія за значенням вступити, почат­кова частина тексту) — уступ (виступ) тощо.

Чергування і — й відбувається у тих же випадках, що й у — в.

1. І вживається:

—у позиції між двома приголосними: Держава забез­печує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (З Конституції України);

—на початку речення перед наступним приголосним: І нарешті, певну роль у такій політиці відіграє прагнення урядів провідних західних держав забезпечити економічні інтереси своїх країн (Б. Гуменюк);

—після паузи перед наступним приголосним: Вислов­люємо надію, що це лише успішний початок нашої спів­праці, і в майбутньому Ви ще не раз допоможете нам у справі підготовки кваліфікованих кадрів (З листа).

2. Й уживається:

—у позиції між двома голосними: Підприємство й Об'єднання доручають, а Інститут зобов'язується розро­бити проектно-кошторисну документацію (3 договору); після голосного перед приголосним: Архіви й доку­менти представництва недоторканні в будь який час і незалежно від їх місцезнаходження (3 Віденської конвен­ції про дипломатичні зносини).

3. Чергування і — й не відбувається:

—при зіставленні понять: Територія України є непо­дільною і недоторканною (3 Акту проголошення незалеж­ності України);

—у заголовках: Громадяни держави перебування і осо­би, які постійно проживають у ній ( 3 Віденської конвенції про дипломатичні зносини); Завдання і організація кон­сульських установ України (3 Консульського статуту України);

—перед словами, що починаються на й, я, ю, є, ї: Вима­гати від Орендодавця своєчасного і якісного виконання ком­плексу робіт з утримання житлового будинку (3 договору).

Як уже зазначалося, для усунення важких для вимови збігів голосних і приголосних в українській мові використовують також ва­ріанти прийменника з — із — зі (зо):

— з уживається перед словами, що починаються голос­ним, незалежно від закінчення попереднього слова; перед початковим приголосним (крім с, ш) чи сполученням при­голосних наступного слова, якщо попереднє слово закінчу­ється голосним; а також на початку речення, після паузи: З часом теорія ринкової економіки зазнала істотних змін; укладати договір з акредитуючою державою або з особою, яка діє від її імені; за домовленістю з продавцем;

—із уживається переважно перед словами, що почина­ються на з, ц, с, ч, ш, щ [шч], та між групами приголосних: кожна із сторін; звертаємось до Вас із проханням;

—якщо наступне слово починається сполученням при­голосних, зокрема першими виступають з, с, ш, щ [шч], то вживається зі: купувати зі знижкою, договори зі сторон­німи організаціями. Прийменник зо як фонетичний варі­ант зі вживається рідко, переважно в розмовному мовлен­ні: зо мною, зо дві тисячі тощо.

Фонетична незграбність виникає і через неправильне використання часток би (б), же (ж). Тому слід пам'ятати, що після приголосних вживаються частки би, же, а після голосних — б, ж: пішов би — пішла б, він же — вона ж.

Полегшує артикуляцію і створює милозвучність також правильне вживання форм дієслів на -ся (-сь): в позиції пе­ред приголосним віддають перевагу постфіксу -ся, а в пози­ції перед голосним — -сь: намагаємося виконати зобов"язання, займаємось обстеженням. У дієприслівниках переважає форма на -сь: піднявшись, звернувшись тощо.

Милозвучності також можна досягти певним добором і розташуванням слів. В усному і писемному діловому мов­ленні слід уникати немилозвучних збігів голосних і при­голосних на межі слів, одноманітності відмінкових закінчень (подала заяв у ректор у університе­т у — подала заяву ректор ові університету), римування слів у прозі, повтору однакових або близьких за вимовою звуків, звукосполучень, слів (використали нагоду уклас­ти угоду, внесли великий внесок).

Отже, в усному діловому спілкуванні необхідно дотри­муватися орфоепічних і акцентуаційних норм української мови та правил евфонічності. Фонетична незграбність негативно впливає на співрозмовника, що може позначи­тися на результатах спілкування.

 

и государственной службы

при президенте российской федерации»