Інтеракція» та її вплив на взаємодію з аудиторією

Поняття спілкування в психології

Спілкування - складний і вельми багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів і зв'язків між людьми. І частіше за все воно включене в практичну взаємодію людей. Б.Д. Паригін зазначив, що цей процес може виступати в один і той же час і як процес взаємодії людей, і як інформаційний процес, і як ставлення людей один до одного, і як процес їх взаємного впливу один на одного, і як процес їх взаємного переживання і взаємного розуміння один одного. [[73]] Паригін Б.Д. Основи соціально-психологічної теорії. - М.: Думка, 1971.]

А.С. Золотнякова розуміла спілкування як соціально-та індивідуально-орієнтований процес, в якому реалізуються не тільки особисті відносини, але й установки на соціальні норми. [74] Золотнякова А.С. Проблеми психології спілкування. - Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовського університету, 1976] У визначенні спілкування, простежуванного в роботах А.А. Бодалева, спілкування трактується як засіб «паблік рілейшнз», що випливає із самого визначення ПР: «взаємодія людей, змістом якого є обмін інформацією за допомогою різних засобів комунікації для встановлення взаємовідносин між людьми» [75] Бодальов А.А. Особистість у спілкуванні. - М.: Педагогіка, 1983.].

Автори збірника «Психологічні проблеми соціальної регуляції поведінки» в спілкуванні бачать «систему міжособистісної взаємодії», обмежуючи феномен спілкування тільки безпосереднім контактом між індивідами. Спілкування ж, як процес взаємодії набагато ширше. А.А. Леонтьєв розуміє спілкування «не як інтеріндивідуальний, а як соціальний феномен», суб'єкт якого «слід розглядати не ізольовано. Соціальний процес специфічно людської діяльності, навіть коли він є «діяльністю індивіда», це не «індивідуальна діяльність»; поза... суспільних відносин людська діяльність взагалі не існує... »[76] Леонтьєв О.О. Психологія спілкування. - 3-е вид. - М.: Сенс, 1999. - С. 240-244.]. У той же час він підходить до спілкування як до умови «будь-якої діяльності людини» [76] Леонтьєв О.О. Психологія спілкування. - 3-е вид. - М.: Сенс, 1999. - С.255]. З цією позицією згодні багато авторів. Так, наприклад, В.М. Панфьоров зазначає, що «будь-яка діяльність неможлива без спілкування». Підтримуючи точку зору на спілкування як процес взаємодії, він підкреслює, що спілкування необхідно «для встановлення взаємодії, благополучного для процесу діяльності» [77] Психологічний журнал. - 1987. - № 4. - Т. 8. - С. 52-53..]

У свою чергу «спілкування як вид діяльності» і «спілкування як взаємодія», що розглядаються А.А. Леонтьєвим як вид колективної діяльності, ближче до позицій Г.М. Андрєєвої, Л.І. Анциферової, Л.С. Вигодський, який ще в 30-і роки прийшов до висновку, що першим видом людської діяльності є спілкування [[78] Див, наприклад, Андрєєва Г.М. Соціальна психологія. - М.: Аспект Пресс, 1998; Анциферова Л.І. Про динамічному підході до психологічного вивчення особистості / / Психологічний журнал. - 1981. - № 2. - Т.2. - С. 8-18.; Вигодський Л.С. Вибрані психологічні дослідження - М.: изд-во АПН РРФСР, 1956.]. Коріння спілкування - у самій матеріальної життєдіяльності індивідів, спілкування ж і є реалізація всієї системи відносин людини... Тут особливо важливо підкреслити ту думку, що в реальному спілкуванні дані не тільки міжособистісні відносини людей, але в тканину спілкування втілюються і громадські відносини [79] Андрєєва Г.М. Соціальна психологія. - М.: Аспект Пресс, 1998, с. 77.].

Таким чином, у соціально-психологічній літературі склалася певна позиція, згідно з якою за початкову точку осмислення і розуміння інших соціально-психологічних феноменів як взаємодія, сприйняття (соціальна перцепція), взаємовідносини приймається спілкування. Однак існує й інша точка зору, яка переводить основне питання соціальної психології в іншу ієрархічну площину, тобто саме взаємодія повинна прийматися за одиницю аналізу в соціальній психології, так як в основі вищезгаданого ряду лежить «саме взаємодія, тому що раніше його нічого немає» [ 80] Платонов К.К. Короткий словник системи психологічних понять. - М., 1981. - С. 19-20.].

«Взаємодія - це процес безпосереднього або опосередкованого впливу об'єктів (суб'єктів) один на одного, що породжує їх взаємну зумовленість і зв'язок. Саме причинна обумовленість становить головну особливість взаємодії, коли кожна з взаємодіючих сторін виступає як причина інший і як наслідок одночасного зворотного впливу протилежної сторони, що визначає розвиток об'єктів та їх структур »[81] Крисько В.Г. Основне питання соціальної психології. / / Вісник університету. Серія Соціологія і керування персоналом. - Державний університет управління. - 2000. - № 1 (2) - с. 163.]. Продовжуючи аналіз різних підходів до феномену спілкування, слід сказати, що цю проблему досліджували і філософи. «З філософської точки зору, - пише В.М. Соковнін, - спілкування - це виникла на певному щаблі розвитку життя форма передачі інформації, зазначена у трудову діяльність і є її необхідною стороною. Це також форма суспільних відносин і соціальна форма суспільної свідомості »[82] Соковнін В.М. Соціалізація, спілкування, педагогіка. - В кн.: Питання педагогіки та психології спілкування. Наукові праці. - Фрунзе, 1975. - С. 5..] Б.Д. Паригін вважає, що спілкування є необхідною умовою існування особистості та її соціалізації. Л.П. Буєва виділяє вплив спілкування на поведінкові форми діяльності. М.Є. Каган розглядає спілкування як форму взаємин для досягнення спільності діючих суб'єктів їх сукупними зусиллями при збереженні неповторної індивідуальності кожного.

З усього цього достатку трактувань спілкування [83] Див Андрєєва Г.М., Богомолова Н.М., Петровська Л.А. Сучасна соціальна психологія на Заході (теоретичні напрямки). - М., 1978. - С. 217-219.] можна виділити головні:

1) спілкування - вид самостійної людської діяльності;

2) спілкування може входити в іншу діяльність у статусі її структурних елементів;

3) спілкування - одна з форм взаємодії.

У соціально-психологічній літературі спілкування розуміється як комунікативна діяльність. Істотну роль тут зіграла розроблена на початку століття Дж. Мідом концепція «рольової поведінки», а у Франції - вчення П. Жане психологічних механізмів їх діяльності, що розгортається «в умовах співпраці між людьми», тобто їх спілкування [84] Цитата з Ярошевський М.Г. Психологія в XX столітті. - М., 1974. - С. 289, 291.]. Саме звідси бере свій початок напрямок, що називається «інтеракціоністской орієнтацією». Відправним пунктом для нього був не індивід, а процес символічного взаємодії (інтеракції), яке розуміється як «система комунікацій і міжособистісні відносини »[85] Див Андрєєва Г.М., Богомолова Н.М., Петровська Л.А. Сучасна соціальна психологія на Заході (теоретичні напрямки). - М., 1978. - С. 217-219.].

Особистісно-орієнтоване спілкування виступає у двох варіантах: діктальное спілкування, тобто спілкування, пов'язане з предметним взаємодією. Другий варіант - модальне спілкування - «це те, що у побуті називається«з'ясуванням відносин». «В даному випадку діяльність, для якої необхідна взаємодія, не носить безпосередньо соціального характеру, а звідси і сама взаємодія реалізує в першу чергу не суспільні відносини, а виникають на їх основі і отримують відносну самостійність особистісні, психологічні стосунки людей..., які виступають саме як психологічні взаємини або їх відображення в свідомості учасників спілкування. Мотивом спілкування є в цьому випадку не кооперація, а згоди »[86] Леонтьєв О.О. Психологія спілкування. 3-тє вид. - М.: Сенс, 1999. - С. 253.].

«Згода встановлюється шляхом взаємного прийняття ролей. Коли виникає згоду, відбувається взаємопроникнення картин світу, що дозволяє кожному учаснику узгодженої дії розуміти точку зору інших учасників... Результат комунікації - це не просто зміна установок або поведінки слухача під впливом зовнішніх стимулів, але досягнення певної міри згоди »[87] Шибутані Т. Соціальна психологія. - Ростов-на-Дону.: Вид-во «Фенікс», 1998. - С. 124, 123..]

Спираючись на концепцію О.М. Леонтьєва та його аналіз спілкування як діяльності і позначаючи його як «комунікативну діяльність» [88] Див також John Dewey, Experience and Nature, Chicago, 1926. p. 166. - 207.], розглянемо суть побудови процесу спілкування.

Спілкування суб'єкта-організатора з іншою людиною визначається як міжособистісний рівень комунікативної діяльності, а спілкування з групою - як особистісно-масовий. Комунікативна діяльність розглядається як єдність цих трьох рівнів, так як всі рівні спираються на єдину організаційно-методологічне підгрунтя - особистісно-діяльне. Такий підхід передбачає, що в центрі спілкування знаходяться два суб'єкти спілкування, взаємодія яких реалізується через діяльність і в діяльності [89] Каган М.С. Світ спілкування: Проблема межсуб'ектной відносин. - М.: Політвидав, 1988. - С. 58-59.].

Взаємодія як організація спільної діяльності

Інтерактивна сторона спілкування - це умовний термін, що позначає характеристику тих компонентів спілкування, що пов'язані із взаємодією людей, з безпосередньою організацією їхньої спільної діяльності. Конкретним змістом різних форм спільної діяльності є певне співвідношення індивідуальних «внесків», які робляться учасниками. Так Уманський Л.І. пропонує виділити три можливі форми, або моделі:

1) коли кожен учасник робить свою частину спільної роботи незалежно від інших - «спільно-індивідуальна діяльність» (приклад - деякі виробничі бригади, де у кожного члена своє завдання);

2) коли спільне завдання виконується послідовно кожним учасником - «спільно-послідовна діяльність» (приклад - конвеєр);

3) коли має місце одночасна взаємодія кожного учасника з усіма іншими - «спільно-взаємодіюча діяльність» (приклад - спортивні команди, наукові колективи або конструкторські бюро [90] Уманський Л.І. Психологія організаторської діяльності школярів. М.: Просвещение, 1980. С. 131].