Акцентуйований характер
Акцентуації - надмірно виражені риси характеру. Залежно від рівня виразності виділяють дві ступеня акцентуації характеру: явну і приховану. Явна акцентуація відноситься до крайніх варіантів норми, відрізняється постійністю рис певного типу характеру. При прихованої акцентуації риси певного типу характеру виражені слабо або не виявляються зовсім, однак можуть яскраво проявитися під впливом специфічних ситуацій. Акцентуації характеру можуть сприяти розвитку психогенних розладів, ситуативно обумовлених патологічних порушень поведінки, неврозів, психозів. Виявлення акцентуйованих особистостей в колективі необхідно для вироблення індивідуального підходу до них, для професійної орієнтації, закріплення за ними певного кола обов'язків, з якими вони здатні справлятися краще за інших (в силу своєї психологічної схильності). Автор концепції акцентуації - німецький психіатр Карл Леонгард. Основні типи акцентуації характерів і їх поєднань: Істероїдний або демонстративний тип, його основні особливості - егоцентризм, крайнє себелюбство, ненаситна жага уваги, потреба в шануванні, у схваленні і визнання дій та особистих здібностей. Гіпертімний тип - високий ступінь товариськості, галасливість, рухливість, надмірна самостійність, схильність до пустощів. Астеноневротичний - підвищена стомлюваність при спілкуванні, дратівливість, схильність до тривожних побоюванням за свою долю. Псіхостеніческій - нерішучість, схильність до нескінченних міркувань, любов до самоаналізу, недовірливість. Шизоїдний - замкнутість, скритність, відстороненість від того, що відбувається навколо, нездатність встановлювати глибокі контакти з оточуючими, нетовариськість. Сенситивний - боязкість, сором'язливість, образливість, надмірна чутливість, вразливість, почуття власної неповноцінності. Епілептоідний (збудливий) - схильність до повторюваних періодів тужливо-злобного настрою з накопичується роздратуванням і пошуком об'єкта, на якому можна зірвати злість. Докладність, низька швидкість мислення, емоційна інертність, педантичність і скрупульозність в особистому житті, консервативність. Емоційно-лабільний - вкрай мінливий настрій, нестійке занадто різко і часто від нікчемних приводів. Інфантильно-залежний - люди, постійно грають роль «вічного дитини», що уникають брати на себе відповідальність за свої вчинки і віддають перевагу делегувати її іншим. Нестійкий тип - постійна тяга до розваг, отримання задоволень, неробство, неробство, безвілля в навчанні, праці і виконанні своїх обов'язків, слабкість і боягузтво.
№ Алекситимія - (alexithymia: а - отрицание lехis - речь, слово + thymos - настроение, чувства) це нездатність описати словами свої емоції. Це обмеження чуттєвих зв'язків з світом і воно зменшує здатність відрізняти почуття від тілесних відчуттів, адекватно реагувати в стресових і конфліктних ситуаціях, розуміти світ у всій його складності і побудувати подібний контекст ситуації. Тому у людини виникає відчуття, що його переслідують невдачі в діяльності, можливо, реальні, а можливо, існують лише в його свідомості. Та ці невдачі починають набувати для людини більшу емоційну значимість і особистісний сенс, ніж досягнення мети. І тоді спотворюється мотиваційна сфера, смислові акценти зміщуються, а саме вони багато в чому визначають взаємовідносини людини з навколишньою дійсністю. Феномен алекситимії почав вивчатися досить недавно. Перші спроби його вивчення відбувалися в медичній науці та психіатрії, і лише потім алекситимія стала розглядатися в психології. Першим цей феномен почав вивчати Пітер Сифнеос в 1967 році в рамках психосоматичної медицини, в подальшому, вивченням цієї проблеми займалися багато закордонних та вітчизняних психологів, таких як: Ж. Немиа, Х. Кристал, Д. Тейлор, В.В.Николаева, Н.Г.Гаранян, А.Б. Холмогорова та ін. Для алекситимії характерне порушення в емоційній, когнітивній і особистісній сферах. 1) Емоційна сфера - характерна слабка диференційованість, нездатність до точного розпізнавання і опису своїх емоцій та емоцій інших людей. 2) Когнітивна сфера - відрізняється недостатністю уяви, переважанням наочно-дієвого мислення, слабкістю функцій категоризації та символізації мислення.
|
