Тема 2: Укладання та оформлення авторського оригіналу ґрунтової карти

 

Складають авторський оригінал ґрунтової карти після закінчення лабо­раторно-аналітичних досліджень ґрунтових зразків, ознайомившись з літе­ратурними та фондовими джерелами та обробивши польові записи. Процес складання ґрунтової карти має декілька етапів:

1. Підготовка планово-картографічної основи відповідного масштабу.

2. Виправлення ґрунтових контурів польової карти за лабораторними аналізами та оброблення всього польового матеріалу: уточнюють межі ґрун­тових контурів, генералізують ґрунтові контури відповідно до прийнятого масштабу та необхідності зображення структури ґрунтового покриву, зво­дять межі ґрунтових контурів з контурами ґрунтових карт сусідніх госпо­дарств.

3. Складання легенди ґрунтової карти.

4. Перенесення меж ґрунтових контурів на планову основу та їхня ін­дексація відповідно до легенди.

5. Оформлення ґрунтової карти і легенди до неї в остаточній редакції.

Картографічна основа. Картографічною основою для авторського ори­гіналу ґрунтової карти має бути контурний план з нанесеними горизонта­лями. Під час нанесення горизонталей на контурні плани можна помилити­ся, тому бажано мати топографічні карти для постійного контролю за межа­ми ґрунтових ареалів. Якщо польова ґрунтова карта укладена безпосеред­ньо на топографічних картах або на аерофотопланах з нанесеними горизон­талями, то необхідності в цьому немає. Оптимальним було б укладання авторського варіанту ґрунтової карти на топографічних картах.

Межі ґрунтових ареалів. Більшість ґрунтових меж визначають при польових дослідженнях і вони, як правило, не підлягають перегляду. Але в певних випадках необхідно коригувати ґрунтові межі з огляду на результа­ти лабораторних досліджень, наявність помилок, які виявляють при деталь­нішому вивченні топографічних карт і аерофотоматеріалів, при генераліза­ції ґрунтового покриву з метою скорочення й оптимізації систематичного списку ґрунтів землекористування і складання легенди до ґрунтової карти.

Ґрунтові межі коригують у разі розходжень, які виявляють після оцінки результатів лабораторних досліджень ґрунтових зразків. До уваги беруться ті аналізи, що мають класифікаційне значення і впливають на приналеж­ність ґрунту до тієї чи іншої відміни за вмістом гумусу, гранулометричним складом, ступенем солонцюватості, засолення тощо. Може бути два випад­ки: 1) об'єднання двох ареалів в один; 2) поділ одного ареалу на два.

Зведення меж. Зведення меж ґрунтових ареалів на ґрунтових картах сусідніх господарств — необхідна складова частина камерального періоду. Розходження у виділенні ґрунтових ареалів на межі двох господарств зав­жди існують, якщо ґрунтові карти складені різними виконавцями. Ці розхо­дження мають бути узгоджені, тому що вони є суб'єктивними. Коригування меж ґрунтових ареалів проводиться двома виконавцями при вивченні і об­говоренні конкретної ситуації щодо кожного контуру зокрема. Якщо вини­кають протиріччя, то для консультації запрошується керівник партії або експедиції. В крайньому випадку необхідний виїзд в поле для вирішення дискусійних питань.

Складання легенди. Легендою до ґрунтової карти є певним чином офор­млений, номенклатурний список ґрунтів і ґрунтових комбінацій господар­ства з деякими додатковими даними про середньостатистичні умови заля­гання ґрунтів і ґрунтових комбінацій за рельєфом, рослинністю, ґрунтоутворюючими породами. В легенді також подають площу кожної відміни та її відсоткову частку від загальної площі господарства. Інколи подають короткі рекомендації з раціонального використання ґрунтів.

Оформлення авторського оригіналу ґрунтової карти. Під час офор­млення авторського оригіналу ґрунтової карти важливо не допустити гру­бих помилок. Всі ґрунтові контури, виділені на карті, мають бути підписані відповідно до легенди карти. Недопустимо, щоб на карті були позначення, що відсутні в легенді, і, навпаки, в легенді не записують ґрунтів, яких немає на карті. Тому ґрунтознавець на кінцевому етапі оформлення ґрунтової карти має ретельно зіставити карту з легендою до неї. До оформлення карти також належить її, так зване, зарамочне оформлення: дані про господар­ство, які виносять у назву („шапку") карти, умовні позначення, а також дані про виконавців. Після остаточного оформлення карти її перевіряє начальник партії. Після виправлення його зауважень карту пере­дають у картографічний відділ для тиражування.

Ґрунтовий очерк. Очерк „Грунти господарства та рекомендації з вико­ристання земель" є пояснювальним текстом до ґрунтової карти і картограм, які укладають, а також містить відомості про природні умови і характер господарювання на досліджуваній території. Сучасні вимоги потребують деяких доповнень до змісту очерку порівняно з прийнятою схемою. Так, у записці необхідно включити такі розділи: 1) характеристика структури ґрун­тового покриву; 2) рекомендації з охорони ґрунтів і ґрунтового покриву, особливо земель, які перебувають у кризовому стані; 3) аналіз впливу ан­тропогенного фактору на ґрунти і структуру ґрунтового покриву за період, який пройшов після останнього обстеження.

Загальна частина. У вступі вказують на географічне й адміністратив­не положення досліджуваної території та її площу в гектарах. Подають масштаб знімання і оцінюють планово-картографічну основу. Якщо коригу­ють ґрунтові матеріали попереднього обстеження, а воно, як правило, необ­хідне в більшості випадків, то вказують причини проведення коригування, а також оцінюють ґрунтову карту та супровідні матеріали. Далі вказують обсяг польових робіт - кількість ґрунтових виробіток і зразків ґрунтів; обсяг аналітичної роботи - кількість і види аналізів, а також час, який відводиться на проведення польових і камеральних досліджень. Потім подають загаль­ну характеристику господарства, у якому проведено ґрунтове знімання. Не­обхідно вказати форму власності, напрямок і спеціалізацію господарства, подати експлікацію земельних угідь, структуру посівних площ, урожайність сільськогосподарських культур за останні п'ять років, короткі відомості про тваринництво, агротехніку основних культур, а також відомості про вико­ристання органічних та мінеральних добрив, застосування меліорацій і типи та норми внесених меліорантів.

Характеристика природних умов. Метою характеристики природ­них умов є не лише самі умови, а й їхнє значення як факторів ґрунтоутво­рення та диференціації ґрунтового покриву. На початку розділу необхідно вказати на прив'язку території відповідно до існуючих схем природного районування. Розділ включає:

— характеристику клімату за даними найближчої метеорологічної стан­ції (середня річна кількість опадів і розподіл їх по місяцях, середні річні та місячні температури повітря і ґрунту, середня відносна вологість повітря, висота снігового покриву по місяцях, глибина промерзання ґрунту, трива­лість безморозного періоду). Описувати клімат, рекомендують за сезонами року. Необхідно також подати низку основних кліматичних показників;

— характеристику рельєфу, де описано основні форми макрорельєфу та їхнє просторове поширення на досліджуваній територій, ступінь розвитку форм мезо- та мікрорельєфу. Вказується на вплив форм мікро- і мезорельє­фу на просторову неоднорідність ґрунтового покриву, на характер його струк­тури, формування різних ґрунтових комбінацій. Бажано провести геомор­фологічне районування території і скласти таблицю класифікації основних форм рельєфу. При описі форм мезо- і мікрорельєфу слід дати морфомет-ричні характеристики: лінійні розміри, експозиції схилів, їхню крутизну, форму схилів тощо. Характеризуючи рельєф, доцільно використовувати то­пографічні карти і карти пластики рельєфу. За топографічними картами вираховують ступінь вертикального та горизонтального розчленування те­риторії;

— характеристику гідрографічної сітки і ступінь дренованості території (наявність озер, рік, струмків, балок, ярів, штучних каналів та водойм, зро­шувальних та осушувальних систем, колодязів і свердловин). Необхідно схарактеризувати типи ґрунтових вод і типи водних режимів, які переважа­ють на території. Якщо на території проводиться зрошуван­ня, то треба дати характеристику поливних вод, а також дані про глибину залягання і мінералізацію ґрунтових вод;

— характеристику материнських грунтоутворюючих і підстилаючих по­рід, вказуючи на їхнє поширення та приуроченість до тих чи інших форм рельєфу, для чого слід їх класифікувати і подати як таблицю. За наявності на досліджуваній території природних або штучних відслонень їх потрібно стратиграфічно описати. Характеристика грунтоутворюючих порід має вклю­чати дані про гранулометричний і мінералогічний склад, фізико-хімічні та фізичні властивості;

— характеристику рослинного покриву за типами сільськогосподарсько­го використання (рілля, ліс, сіножать, пасовище). Необхідно вказати площу кожного угіддя і детально (загальну і за рослинними угрупованнями) опи­сати природну рослинність відповідно до схеми її дослідження. Для полів подається загальний стан культурної рослинності та ступінь її забур'янення. Потрібно вказати на співвідношення між культур­ною і природною рослинністю, ступінь розорювання території та характер деградації природної рослинності, особливо якщо в господарстві відсутні матеріали геоботанічного обстеження.

Ґрунтовий покрив. Тут характеризують ґрунти і структуру ґрунтового покриву. Тому, розділ має два підрозділи: „Ґрунти" і „Структура ґрунтового покриву". В першому підрозділі подають характеристику всіх типів ґрунтів, які виділені на досліджуваній території і показані на ґрунтовій карті, вказу­ють площу, зайняту тією чи іншою відміною. Детальну характеристику мор­фологічних і фізико-хімічних властивостей наводять для основних видів, родів або підтипів ґрунтів, які займають найбільшу площу і для яких є дані лабораторних досліджень. Усі результати лабораторних досліджень пода­ються в таблицях. У тексті вказують варіабельність показників за генетич­ними горизонтами. Перш ніж дати характеристику ґрунту, описують основ­ні закономірності його поширення, використовуючи таблиці морфологічних ознак і польові щоденники. Характеризуючи ґрунт, важливо відзначити його властивості, які є лімітуючими при вирощуванні сільськогосподарських куль­тур, і, відповідно, дати основні рекомендації з агротехніки. Якщо показники деградації ґрунту або його забруднення, вказують причини деградації та рекомендації з її припинення. Особливу увагу звертають на еродованість ґрунтів, вторинне засолення, осолонцювання чи заболочення. Всі ці показ­ники мають враховуватися в разі складання класифікаційних (номенклатурних) списків ґрунтів господарства. В другому підрозділі дають загальну характеристику структури ґрунтового покриву: ступінь неоднорідності, її причини, вказують на перевагу елементарних ґрунтових ареалів чи ґрунто­вих комбінацій, характер генералізації. Необхідно встановити генезу ґрун­тових комбінацій і чітко поділити їх за класифікаційною приналежністю (комплекси, плямистості, поєднання, варіації, ташети, мозаїки). Потім ха­рактеризують елементарні грунтові ареали (ЕГА) і ґрунтові комбінації: площу, закономірності в форму­ванні, компонентний склад і відсоткове співвідношення компонентів для ґрунтових комбінацій, дають якісну характеристику геометрії, відзначають вплив ґрунтових комбінацій та їхньої неоднорідності на бонітет ґрунтових відділів. Дають короткі поради з агротехніки для районованих культур, вра­ховуючи неоднорідність окремих полів сівозмін.

Агровиробничі групи та заходи з підвищення родючості ґрунтів. Для виробничої оцінки всіх відмін ґрунтів і подальшого використання ґрун­тової карти безпосередньо в господарстві складають картограму агровиробничих груп.

Мета агровиробничого групування ґрунтів - об'єднання ґрунтових від­мін з близькими агровиробничими властивостями. Це зумовлює об'єднання окремих контурів у більші масиви, для яких можна розробляти однакові заходи агротехніки та однакове сільськогосподарське використання.

Складаючи пропозиції з підвищення родючості ґрунтів для кожної агровиробничої групи, спочатку передбачають великомасштабні заходи: зрошу­вальні або осушувальні меліорації, заходи з рекультивації порушених ґрун­тів, протиерозійні заходи, в разі необхідності рекомендують розчистити поля від кущів, і збирати каміння. За даними визначення кислотності та грануло­метричного складу роблять висновок про необхідність вапнування і визна­чають дози вапна. Для солонцюватих ґрунтів радять застосовувати гіпсу­вання. Враховуючи дані про кількість рухомих форм фосфору, калію і азо­ту, необхідно для ґрунтів або агровиробничих груп, які недостатньо забез­печені цими поживними елементами, визначити дози тих чи інших міне­ральних добрив відповідно до вирощуваних культур. За даними про запаси гумусу в ґрунті необхідно дати рекомендації щодо збагачення ґрунтів орга­нічними речовинами (посів трав, внесення органічних добрив - гною, суміші торфу і гною, торфу, компостів, посів сидеральних культур на піщаних ґрун­тах). У порадах слід дати пропозиції з обробітку ґрунтів, наприклад, по­глиблення орного шару. Окремо розробляються агровиробничі пропозиції для сіножатей і пасовищ. Необхідно зауважити, що всі рекомендації уза­гальнені. Більш детально їх опрацьовують у разі складання спеціалізованих картограм, наприклад, запасів поживних речовин, вапнування, потужності гумусового шару тощо. Багаторічний досвід засвідчує, що для того, щоб можна було досягнути певної віддачі від впровадження рекомендованих заходів, треба картограми агровиробничих груп або типів земель доповню­вати спеціальними картограмами з детально розробленими рекомендація­ми. Особливо важливе значення має доведення цих пропозицій до кожного поля сівозміни. У рекомендаціях також має бути врахована неоднорідність ґрунтових відділів, агровиробничих груп, типів земель, окремих полів сівоз­мін, тобто характер ґрунтових комбінацій, і вони мають бути диференційо­ваними відповідно до цієї неоднорідності.