Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Співвідношення повноважень представницьких і виконавчих органів місцевого самоврядування




Компетенція визначає специфічну роль кожного органу і в той же час забезпечує узгодженість їх дій. Чим вищий рівень органі­зації системі управління, тим більше значення має питання про взаємозв'язок і взаємодію її елементів '. В інституційному аспекті місцеве самоврядування - це система демократичних інститутів, через які територіальна громада здійснює в рамках закону функ­ції самоврядування. Відповідно до ч. 3. ст. 10 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» представницькі органи місцевого са­моврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повно­важень у порядку і межах, визначених законами України.

Органом, що відповідно до закону наділяється правом пред­ставляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення, є сільські, селищні, міські ради, логічно, що до їх відання віднесено право здійснювати в інтересах територіальної грома­ди функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією та законами України. Специфіка діяльності пред­ставницького органу зумовлює перелік завдань, які він повинен вирішувати. Прийняття рішень — це одне з головних завдань пред­ставницького органу. Чітко закріплена компетенція представни­цьких органів місцевого самоврядування є основою проведення реалістичної місцевої політики, яка характеризується розумінням обставин і пошуками можливих дій. Вона формується головним чином на сесіях ради, де приймаються численні рішення, що сто­суються умов життя громадян, визначаються довгострокові про­грами розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, вирішуються всі важливі справи територіальної грома­ди. Світовий досвід місцевого самоврядування свідчить, що пред­ставницький орган повинен вирішувати насамперед такі завдання: 1) означити проблему і шляхи її розв'язання; 2) своїми рішеннями оптимально регулювати питання місцевого життя; 3) сформувати

[1] Лазарев Б. М. Компетенция органов управлення [Текст] / Б. М. Лазарев. -М.: Юрид. лит, 1972. -С. 12.

дієздатний виконавчий орган; 4) чітко і своєчасно поставити за­вдання перед виконавчим органом, визначити головні напрями і принципи, якими повинен керуватися цей орган; 5) активно кон­тролювати роботу виконавчого органу; 6) мобілізувати суспільну підтримку при розв'язання актуальних завдань і проблем місцево­го життя1.

Ради, як представницькі органи територіальних громад, є важ­ливою формою вияву та акумуляції волі та інтересів своїх вибор­ців, цивілізованою формою співробітництва та суперництва різних політичних і соціальних сил на місцевому рівні2. Огляд проблем може потім привести до постановки перед виконавчим органом за­вдання - провести аналіз, скласти план або виконати окремі захо­ди. Щоб «не потонути» в розмаїтті окремих рішень, рада повинна виробляти головні напрямки. Обговорення питань сприяє форму­ванню позиції і є однією з найважливіших завдань представниць­кого органу. Важливі рішення повинні готуватися з урахуванням аргументів і контраргументів. З огляду на те, що прийняття рішен­ня є складним процесом, то рада в порядку розподілу праці може доручати підготовку деяких питань виконавчим органам. Участь спеціалістів у процесі колективного обговорення проекту рішення забезпечує його наукову обґрунтованість, гарантує високий рівень компетентності, відповідальності та ефективності3. Підготовка рі­шень виключно виконавчим органом приводить до того, що рада часто перетворюється в орган, що «ратифікує» рішення виконавчо­го органу. Керівники комісій через тісні зв'язки часто підтримують погляд виконавчого органу і приймають його позицію, оскільки він частіше за все має у своєму розпорядженні більше інформації.

Представницький орган, крім утілення в життя своїх рішень, часто займається і розв'язанням конкретних проблем та окремих

[1] Гизевиус В. Политика местного самоуправления в ФРГ [Текст] / Вольфганг Гизевиус ; [пер. с нем. Борис Воронов]. - [Бонн] : Фонд Фридриха Эберта, 1995. -С. 48.

[1] Коваленко А. А. Конституційно-правове регулювання місцевого самовря­дування в Україні: питання теорії та практики [Текст] / А. А. Коваленко. - К. : Довіра, 1997.-С. 43.

[1] Краснов М. А. Коллегиальность и персональная ответственность в работе местных Советов [Текст] / М. А. Краснов. - М. : Юрид. лит., 1986. - С. 10.

питаннь, підміняючи виконавчий орган. Зважаючи на значну кіль­кість питань та обмаль часу на їх розгляд, виникає проблема об­сягу інформації, що потребує оброблення. Рада може вирішити її, якщо сконцентрує свою увагу на вирішенні принципових проблем розвитку адміністративно-територіальної одиниці, що зачіпають інтереси більшості членів територіальної громади. Чим більша громада, тим більше повинна відповідна рада обмежуватися ви­рішенням основних проблем. Тобто необхідним є самообмеження для більшої ефективності її роботи. Перенасичення порядку денно­го сесії ради дрібними питаннями, технічними деталями не тільки не сприяє підвищенню ролі представницьких органів, а, навпаки, заважає цьому.

Компетенція рад як представницьких органів і компетенція ви­конавчих органів знаходяться в тісному функціональному зв'язку, але це не відношення цілого і частини. Місцеві ради не мають пра­ва здійснювати повноваження замість своїх виконавчих органів, а також замість сільських, селищних, міських голів.

Галузеве законодавство, як правило, встановлює компетенцію органів місцевого самоврядування, виходячи з принципу, який панував у радянський період, не виділяючи окремо компетен­цію представницьких органів, виконавчих органів і компетенцію сільського, селищного, міського голови, що є одним із основних стримувальних чинників розвитку місцевого самоврядування в Україні.

Розподіл компетенції між сільською, селищною, міською рада­ми та їх виконавчими органами - це питання не стільки організа­ційно-технічне, скільки соціально-політичне. Від того, яку нормах права визначена роль рад у вирішенні питань місцевого значення, і як ці норми реалізуються в житті, залежить ступінь реального впливу представницького органу і громади на розв'язання цих питань1. Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішив проблему співвідношення представницьких і виконавчих органів у сфері місцевого самоврядування найрадикальнішим способом й однаково для всієї держави. Законодавець відкинув усі спроби допустити використання інших моделей взаємовідносин представ­

' Лазарев Б. М. Компетенция органов управлення [Текст] / Б. М. Лазарев. -М. : Юрид. лит, 1972.-С. 104.

ницьких і виконавчих органів. Між тим, світова практика свідчить про те, що навіть в одній країні може використовуватися декілька моделей місцевого самоврядування. Більш того, Європейська хар­тія місцевого самоврядування передбачає право обраних рад або асамблей мати у своєму розпорядженні виконавчі органи, що від­повідальні перед ними. Тяжіння до однотипності, якихось універ­сальних стандартів здатне гальмувати спонукальні стимули, які є невід'ємними ознаками самоврядної спільноти. Саме тому обсяг послуг, що надаються на місцях, як і обсяг функцій, повинен змі­нюватися залежно від потреб і умов, вимог та бажань, виходячи з принципу доцільності для громади1.

Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про роз­межування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою в межах повноважень, наданих ви­конавчим органам. В основі такого розмежування лежить перелік функцій, які повинен реалізовувати відповідний орган. Як відомо, більшість функцій місцевих рад здійснюється через правовідно­сини, оскільки функції - це передумова для виникнення реальних правовідносин, а владні повноваження - юридичні засоби такої реалізації, зв'язок між повноваженнями та функціями провадиться на юридичному рівні, повноваження є явищем юридичним і має стикатися з юридичним проявом функцій.

Можна виділити дві ключові сфери діяльності органу місце­вого самоврядування й окреслити головні напрямки роботи пред­ставницької та виконавчої гілок. По-перше, це дослідження й виз­начення поточних і перспективних потреб населення, задоволення яких воно очікує від органів місцевого самоврядування, визна­чення пріоритетів у їх задоволенні й у відповідному розподілі фі­нансових ресурсів, постановка нагальних проблем і завдань перед виконавчими органами. Усе це - головний напрямок діяльності представницьких органів місцевого самоврядування, депутати яких репрезентують очікування всіх верств громади: різних груп населення, підприємців і підприємств, політичних партій та рухів. Друга сфера - професійне розв'язання проблем і завдань розвитку

' Некрич А. Важка ти, ноша самоврядування / А. Некрич // Віче. - 1997. -№ 5. -С. 43.

громади в умовах завжди обмежених ресурсів шляхом підготов­ки для затвердження місцевою радою рішень щодо створення від­повідної системи управління й комунальних організацій, а також конструктивної взаємодії з виробничими, громадськими, іншими організаціями та органами місцевої державної влади. Перелічені сфери суспільних відносин є предметом діяльності виконавчих, органів місцевого самоврядування. Розуміння ролі й місця кож­ної з владних гілок у межах реалізації функцій місцевого само­врядування допомагає більш чітко визначити сфери їх впливу й відповідальності, критерії ефективності роботи, сприяє побудові раціональної системи прийняття стратегічних управлінських рі­шень щодо розвитку регіону.

Виконавчі органи сільської, селищної, міської ради виконують ве­личезний обсяг роботи в управлінні місцевими справами, що потре­бує безперервної, послідовної і компетентної роботи професіональ­них службовців. Завдання, які стоять перед виконавчими органами постійно ускладнюються, і це, у свою чергу, потребує удосконалення системи правового регулювання форм і методів їх діяльності, підбо­ру й підготовки кадрів. У зарубіжних країнах із розвитком суспіль­ства простежується тенденція до зниження ролі представницьких органів. Тільки службовці-професіонали можуть у сучасних умовах ефективно здійснювати управлінські функції, а тому все більше ви­користовується тип муніципального управління, коли рада для керів­ництва її виконавчими органами призначає професійного менеджера (муніципального директора, генерального керуючого).







Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 259. Нарушение авторских прав

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2018 год . (0.002 сек.) русская версия | украинская версия