Збереження історико-культурної спадщини України як головне завдання суспільства

Культурна спадщина є безцінним надбанням народу, надійною основою створення і розбудови української державності, фундаментом, на якому будується і формується національна самосвідомість, історична пам’ять, патріотизм нації, а ставлення до пам’яток історії і культури є показником рівня розвитку держави, її регіонів, окремих населених пунктів та духовної зрілості населення в цілому.

За наявністю шедеврів культури Україна належить до країн з багатою історико-культурною спадщиною, але повсякденна реальність загрожує фізичному існуванню пам’яток. Актуальність данної теми продиктована кризовою ситуацією, в якій на сьогодні знаходиться пам’яткоохоронна галузь. За офіційними даними, на державному обліку в Україні знаходиться понад 130-140 тис. нерухомих пам’яток історії та культури і тільки 35% з них в задовільному стані.

Слід відзначити, що на сьогодні відсутній належний рівень популяризації української історико-культурної спадщини на міжнародному рівні. Станом на 2013 р. у списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Україні належить лише 7 найменувань: Собор Святої Софiї з ансамблем монастирських будiвель та Києво-Печерська лавра у Києві; історичний архітектурно-містобудівний комплекс центральної частини Львова; Церква Святого Юра у Дрогобичах Львівської обл.; геодезична дуга Струве у селі Катериновка Хмельницкої обл.; Резиденція православних митрополитів Буковини і Далмації у Чернівцях; Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора у Севастополі.

Потужний культурний потенціал України не використовується повною мірою через наявність ряду значних проблем в даній галузі. На сьогодні однією з основних проблем є низький рівень державного менеджменту у сфері охорони та збереження культурних об’єктів, що гальмує просування культурно-рекреаційного бренду України на міжнародному рівні. Україна стикається з такими проблемами: недостатнє бюджетне фінансування та нераціональний розподіл наявного бюджету; брак системності та координації у діяльності органів державної влади зі збереження культурно-історичної спадщини; недостатній контроль за виконанням чинних законів, правових актів та прийнятих рішень; відсутність стимулів для залучення приватних коштів; неповне використання потенціалу співробітництва органів державної влади з недержавними організаціями; недостатня активність органів влади на рівні міждержавних відносин щодо повернення культурних цінностей; низький рівень обізнаності щодо українських пам’яток у світі та безпрецедентне поширення «чорної археології».

Охорона історико-культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань міжнародного співробітництва, державної та регіональної політики. Навіть незважаючи на певні позитивні зрушення останніх років, загальний стан об’єктів культурно-історичної спадщини в Україні залишається загрозливим та потребує термінових заходів для поліпшення ситуації. Необхідний передусім зважений, комплексний підхід до вирішення ключових проблем даного напряму. По-перше, слід більш активно використовувати пам’ятки в туристичній галузі, для чого необхідно на початковому етапі збільшити пряме фінансування на охорону та реставрацію пам’яток, будівництво музеїв, створення комплексів і туристичних маршрутів. По-друге, доцільно змінити податкове навантаження на сферу, де задіяні пам’ятки. По-третє, є сенс запровадити пільговий статус для благодійництва на користь збереження пам’яток історії.

Зазначені проблеми не вичерпують існуючих загроз національній культурно-історичній спадщині. Але успішне їх вирішення створило б підґрунтя для запобігання іншим. З цією метою пропонуємо реалізувати такі заходи: планувати поступове збільшення видатків на збереження культурно-історичної спадщини та передбачити механізм його зростання у подальшому пропорційно зростанню доходної частини бюджету; розглянути доцільність та можливість створення Державного комітету охорони культурної спадщини як окремого органу державного управління; розробити та впровадити систему податкових пільг для благодійництва та меценатства, стимулювання туристичного бізнесу; на основі вивчення зарубіжного досвіду розробити положення про передання в довгострокову оренду затратних історичних пам’ятників (зокрема, замків); активніше залучати недержавні організації до охорони і збереження культурно-історичної спадщини, зокрема до моніторингу пам’яток та їх стану, інформування громадськості, виконання проектів на основі бюджетного фінансування через проведення тендерів; розширювати контакти територіальних громад країни та іноземних міст-побратимів, включаючи етнокультурні об’єднання, молодіжні організації, наукові товариства і творчі спілки з метою обміну досвідом, проведення спільних культурних заходів та мистецьких акцій, налагодження творчої співпраці; активізувати роботу України з укладанням відповідних двосторонніх угод з іншими державами та внесення якомога більше українських пам’яток у Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО; для боротьби проти «чорної археології» створити системи охоронних зон для збереження пам’яток історії та культури у комплексно-просторовому середовищі. Вирішення комплексу зазначених питань сприятиме формуванню позитивного іміджу України на міжнародному рівні.

Україна має багату культурну спадщину, яка містить значний потенціал туристичної та інвестиційної привабливості нашої країни на світовому ринку. Але в Україні говорити про досягнення в пам'яткоохоронній сфері ще зарано. Ми успадкували надзвичайно цінні пам'ятки з минулого, деякі з них у кілька разів давніші за єгипетські піраміди, тому наше завдання донести їх, бодай у цьому вигляді, для наступних поколінь. Вони не стали привабливими об'єктами ні для міжнародного культурного туризму, ні для інвесторів. І ми не здобудемо повагу цивілізованого світу, якщо нехтуватимемо цією справою.