Проблеми етики

Не менш важливі тут і проблеми етики: щоб бу­ти переконливим, доповідач має говорити про головне (не розпилюватися на дрібниці); не дозволяти слуха­чам відходити від теми (у своїх репліках і запитаннях); бути надзвичайно уважним до того, як слухачі реагують на сказане, не залишати реплік з місця, запитань, шу­му поза своєю увагою і уникати «тиску» на слухачів своїми знаннями, ерудицією, авторитетом; загалом слід не «давити» на слухачів, а тактовно «вести» їх обраним шляхом аргументації (для цього доповідач має говори­ти, а не читати з листа: він примусить тоді аудиторію мислили разом з ним, бо формуватиме думки у неї на очах).

І переконувати, і впливати виступаючий зможе лише в тому випадку, якщо він володіє словом (і то не просто дотримується норм літературної мови, а вміє знайти най­ефективніший і найдоцільніший спосіб передачі своїх думок і почуттів).

Правильна літературна мова далеко не завжди виразна й перекон­лива, і не всяка, виголошена правильною літератур­ною мовою, лекція чи доповідь здатна перетворити знан­ня, набуті слухачами, в їх особисті переконання. Адже не лише інтелектуальний, а й емоційний розвиток людини — одне з завдань гармонійного розвитку особистості. Оратор, який забуває про емоційність своїх слухачів, тим самим по­збавляє свою промову випробуваного засобу впливу на них. Так, наприклад, заміняючи монологічну форму ви­кладу діалогічною, будуючи виклад як запитання і від­повіді, лектор уникає інтонаційної монотонності, має можливість ввести додаткові нюанси у зміст сказаного, не так швидко втомлює читачів. Використовуючи обра­зи відомих художніх творів, крилаті слова, прислів'я, цитати видатних діячів і класиків літератури, лектор робить виклад привабливішим, значна кількість відо­мостей, укладена в цікаву форму, легко й непомітно сприймається слухачами. При цьому слід завжди па­м'ятати, що головною залишається ідея, яку оратор має довести до свідомості слухачів насамперед логічними за­собами.

Г.Апресян стверджує: «Оратор — не декламатор, він не може перетворювати свою лекцію чи бесіду чи художнє читання. Очевидно також, що треба остерігатися надмірної кількості віршованих цитат, метафор, але­горій, крилатих слів та інших художніх та естетичних елементів у публічній промові. Практика показує, що надмірне використання образів, декламація віршів, навіть досить талановитих, небезпечні для самого ж оратора і можуть залишити у слухачів враження, не корисне для нього»[с. 104—105].

Отже, переконливість — це складне й багатогранне явище; досягається вона дотриманням ря­ду логічних, психологічних, етичних і лінгвістичних вимог з урахуванням особливостей аудиторії (відшукуван­ню кожного разу найвідповідніших пропорцій логічно­го й емоційного залежно від характеру аудиторії — складу слухачів, їх віку, освіти, інтересів, кількості при­сутніх та ін.).