Номенклатура та її позиції являють собою певну систему економічних показників, які є об'єктами дослідження мікроекономіки.

Економічний показник - це інформаційна сукупність з мінімальним складом реквізитів-ознак і реквізитів-підстав, наприклад, показник "ціна товару" складається з однієї підстави - "власне ціни" - і кількох, ознак - "найменування, зріст, розмір", "номенклатурний номер", "позначення одиниці товару" тощо.

Якщо підприємство виконує зовнішньоекономічні операції, необхідно користуватися міжнародними стандартами кодифікації даних при проведенні досліджень.

Відомо, що в практиці міжнародних організацій у процесі обміну інформацією та при вирішенні завдань міжнародних економічних, науково - технічних, культурних, спортивних та інших зв'язків використовуються скорочення назв країн - блоки буквеної та цифрової ідентифікації країн. Міжнародна організація з стандартизації (ІСО) розробила коди для кожної країни. Щодо України традиційно вживають такі блоки буквеної та цифрової ідентифікації:

- двобуквений алфавітний код України - UA - рекомендований Міжнародною організацією з стандартизації (ІСО) для міжнародних обмінів, який дає змогу утворювати візуальну асоціацію із загальноприйнятою назвою України без будь-якого посилання на її географічне положення або статус;

- цифровий порядковий код - 804 присвоєний Статистичним бюро Організації Об'єднаних Націй і використовується для статистичних розрахунків.

Ці блоки ідентифікації України зафіксовані для використання Міжнародною організацією з стандартизації у стандарті ИСО 3166-88 "Коды для представления названий стран". Організація Об'єднаних Націй у своїй роботі також користується блоками ідентифікації України.

Економічна інформація, яка характеризує стан об'єкта дослідження на сучасний момент називається оперативною, і протягом планового періоду - поточною. Перша використовується при дослідженні господарських процесів у момент проведення їх (кількість і якість продукції конкретної партії поставки та ін.), а друга - після завершення (після закінчення місяця, кварталу). Так, якість продукції контролюють щодня і приймають оперативні рішення, щоб не допустити в торгівлю товарів, які не відповідають стандартам, деформованих та ін., а заходи щодо зміцнення договірної дисципліни можна розробляти після закінчення місяця. Таким чином, оперативна інформація використовується для поточного (оперативного) контролю і регулювання процесів господарської діяльності у випадках виникнення негативних відхилень від запланованих результатів, для вибіркових спостережень за окремими господарськими операціями, експериментальної перевірки норм витрачання сировини і матеріалів, хронометражних спостережень за роботою обладнання тощо.

Оперативна інформація про господарські процеси с дискретною, і потреба у ній виникає періодично. Не завжди її фіксують на матеріальних носіях з належним оформленням підписами осіб, які беруть участь у здійсненні господарської операції. Оперативну інформацію можна групувати за допомогою електричних імпульсів, датчиків, передавати органам управління телефонними каналами, через супутниковий зв'язок та ін. Тому в процесі дослідження її використовують у поєднанні з поточною, перевіряють достовірність, групують в інформаційні сукупності,

Поточна економічна інформація узагальнює результати виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства та його виробничих одиниць у системі бухгалтерського обліку безперервно за звітними періодами протягом календарного року (місяць, квартал). Її відображують у бухгалтерській і статистичній звітності та використовують для дослідження виконання планів, напруженості їх, дослідження факторів, які негативно впливають на результати діяльності підприємства і його підрозділів, а також для контролю використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів,

збереження власності.

Початкова економічна інформація про стан і використання об'єкта дослідження називається первинною. В процесі обробки для цілей наукового дослідження її перетворюють на вторинну. Вона може бути проміжною і результативною. Так, витрати конкретного виду матеріалів на виробництво, що відображують у кількісних і вартісних вимірниках у лімітно - забірній карті або вимозі на витрачання матеріалів (первинному документі), є первинною інформацією. Ці самі витрати, записані у регістри бухгалтерського обліку, є вторинною інформацією, а згруповані у нагромаджувальних відомостях (машинограмах) протягом місяця за окремими видами виробів проміжною і, врешті, систематизовані за статтями калькуляції після закінчення кварталу разом з іншими витратами, що стосуються цього виробу, за якою обчислено його собівартість, - результативною.

Для дослідження основною є первинна інформація про господарські процеси і явища, оскільки її використовують для встановлення законності витрачання ресурсів і збереження цінностей на підприємстві, визначення матеріально відповідальних і службових осіб за заподіяні збитки. Тому до неї ставлять додаткові вимоги - достовірність інформації про об'єкт дослідження і явища господарської діяльності. Від достовірності її залежить якість проміжної і результативної інформащї відображеної в системі бухгалтерського обліку, а також добутої в процесі проведення дослідження.

Є також інші ознаки класифікації економічної інформації, яку досліджують за: способом відображення - текстова, цифрова, алфавітна, алфавітно-цифрова, графічна (креслення, схеми, графіки); насиченістю даних - недостатня, достатня, зайва; корисністю використання - корисна, некорисна; способом подання - директивна, розпорядча, звітна; ознаками обробки - оброблювана і необроблювана.

Залежно від функцій економічну інформацію поділяють за функціями використання в інформаційному забезпеченні господарського механізму підприємства, об’єднання, галузі, а також для наукових досліджень.

Інформацію, яку використовують для планування виробничої фінансово-господарської діяльності у всіх ланках економіки і яка містить у планові завдання, називають плановою, або нормативно-довідковою, а регламентує цю діяльність- директивною. Різновидом нормативної є розцінкова, регулююча (планова), договірна і довідкова інформація.

Інформацію, яка характеризує господарські процеси, відображені в бухгалтерському обліку виробничої і фінансово-господарської діяльності підриємств, об'єднань, використовують як основне джерело даних при веденні наукового дослідження з мікроекономіки. її називають обліково - економічною, а за змістом - фактографічною.

У процесі дослідження обліково-економічну інформацію переробляють з використанням обчислювальної техніки в інформаційні сукупності, які характеризують виявлені недоліки в діяльності підприємства, об'єднання. Якщо інші види економічної інформації (планову, договірну та ін.) можна подати у вигляді схем, графіків, діаграм та іншими способами, то обліково - економічну - тільки у вигляді документа або його замінника - матеріального носія (машинограм, оперограм, магнітних дисків та ін.).

У сукупності обліково - економічна інформація відображує певні господарські операції за допомогою даних, що постійно змінюються. Тому їх відносять до змінної інформації:

Залежно від ступеня інформаційної деталізації об'єктів обліку зрізняють аналітичну і синтетичну обліково-економічну інформацію. Досліджують об'єкти за даними обліково-аналітичної інформації, сформованої на аналітичних рахунках бухгалтерського обліку, а синтетичну - на синтетичних рахунках. Так, досліджуючи дебіторську заборгованість за підзвітними особами, за даними синтетичного рахунку 372 "Розрахунки з підзвітними особами" встановлюють загальну суму заборгованості у динаміці за досліджуваний період (синтетична інформація). Потім за даними аналітичних рахунків встановлюють, коли і за якою конкретною підзвітною особою виникла дебіторська заборгованість, її суму, причину непогашень (аналітична інформація). Висновки необхідно складати на підставі синтетичної і аналітичної інформації.

Щодо об'єкта дослідження обліково-економічну інформацію поділяють на внутрішню і зовнішню, вхідну і вихідну, оперативну і поточну. Інформація про досліджуваний об'єкт (підприємство, об'єднання), утворювана на самому об'єкті, називається внутрішньою, а за її межами - зовнішньою. Інформація, яка надходить на досліджуваний об'єкт, є вхідною,а від нього - вихідною.

За стабільністю використання або зберігання економічну інформацію поділяють на умовно-постійну (постійну) і змінну. Інформація, яка використовується господарським механізмом без істотних змін протягом кількох звітних періодів (квартал, рік), називається умовно-постійною, або постійною; протягом місяця і менше - змінною. Такий поділ особливо важливий при використанні ПЕОМ у науково-дослідному процесі, оскільки дає змогу інтенсифікувати працю дослідника завдяки зменшенню обсягів інформації, яку готують вручну. Так, завдання до замовлення (контракту) є постійною інформацією на рікз розбиванням її за кварталами і місяцями, вводиться в ПЕОМ один раз і використовується для контролю виконання замовлення в цілому, за асортиментом та іншими показниками за звітний період, використовуючи при цьому змінну інформацію (виконання робіт за день, декаду, місяць).

Економічну інформацію для цілей контролю за ходом виконання планів на підприємствах збирає багато працівників, а корисність її іноді мінімальна. Причиною знецінення даних є те, що добута інформація часто не вкладається у лаг управління. Нова виробнича ситуація настає раніше, ніж прийнято коригуючі рішення на попередній ситуації. У зв'язку з тим, що немає оперативної інформації, неможливо забезпечити надійне функціонування контролю на різних рівнях управління, а отже, приймати для цих цілей науково обґрунтовані рішення, тому в процесі наукового дослідження виявляється інформаційна надлишковість і даються відповідні рекомендації.

Розв'язання проблеми інформаційного забезпечення фінансово - господарської діяльності полягає у підвищенні оперативності інформації, яка використовується для управління, за допомогою швидкодіючих ПЕОМ.

Прогресивною альтернативою вирішення цієї проблеми є створення інформаційного банку даних на зовнішніх запам'ятовуючих пристроях ПЕОМ, що забезпечують інформаційні потреби фінансово-господарської діяльності на різних рівнях управління. Розподіл інформаційної місткості банку за рівнями управління галуззю можна подати у вигляді піраміди, з якої видно, що у загальному обсязі економічної інформації, використовуваної в господарському механізмі галузі, обліково-економічна інформація на першому рівні становить 65 %.

До вершини піраміди, тобто на більш високому рівні ієрархії управління, потреба у первинній обліково-економічній інформації зменшується, оскільки є можливість використовувати інформацію нижчих рівнів управління. Отже, вивчаючи інформаційний аспект наукового дослідження економіки, можна зробити висновок, що обліково-економічна інформація формується в основі піраміди і с базою інформаційного банку даних для прийняття рішень на різних рівнях управління галуззю. Тому її необхідно використовувати насамперед при проведенні дослідження макро - макроекономіки.

Для раціонального використання банку даних йому необхідно надати певної структури. Створення структури інформації в банку даних потребує розв'язання щонайменше трьох проблем методичного характеру. Перша полягає в тому, щоб встановити інформаційні потреби науково-дослідного процесу за рівнями управління, виявити, які з потенційно можливих інформаційних сукупностей дійсно необхідні для комплексного дослідження макро - і мікроекономіки. Друга проблема полягає у визначенні обсягу даних, призначення їх, де вони зберігаються і як їх одержати досліднику. Третя проблема - це встановлення взаємовідносин між елементами інформаційного банку даних. Наприклад, інформація про сировинні ресурси у номенклатурі може бути елементом банку даних, який використовується при маркетинговому дослідженні забезпечення виробництва сировиною, задоволення купівельного попиту, виконання плану товарообороту, насиченості товарами ринку тощо.

Отже, використання економічної інформації потрібно на кожному наукового дослідження, починаючи від вибору теми до представлення результатів дослідження.

 

2. Важливим елементом будь-якої наукової роботи є її біб­ліографічний апарат, бібліографічна інформація, які є своєрі­дним ключем до тих джерел, якими користувався автор при її написанні. Крім того, такий апарат певною мірою є виразом наукової етики та культури наукової праці. Саме за цим апа­ратом, за цією інформацією можна судити про ступінь обі­знаності, поінформованості та обізнаності дослідника з літе­ратурою з проблеми, що вивчається.

Бібліографічна інформація це сукупність даних про документ (переважно первинний). Ці дані можуть бути фор­малізованими і неформалізованими.

Формалізовані бібліографічні дані переважно відокрем­лені і з текстом не пов'язані. Такі дані про документ можуть бути представлені у формі бібліографічного посилання або його фрагменту, або у формі відсилань.

Неформалізовані бібліографічні дані завжди безпосеред­ньо пов'язані з текстом, в якому вони наводяться. Їх склад, форма викладу завжди визначаються автором самостійно. Слід відзначити, що в науковій літературі, в наукових робо­тах, а до них належать і студентські, і магістерські роботи, така форма зустрічається не дуже часто.

Бібліографічне посилання - це бібліографічний опис у будь-якому документі іншого, який цитується або згадується.

Бібліографічний опис - це сукупність відомостей про друкований твір або інший документ (звіт про науково - дослідну роботу, неопубліковані переклади науково-технічної літератури та ін.), що дають змогу ідентифікувати документ, а також отримати уявлення про його зміст, чита­цьке призначення, обсяг, довідковий апарат і т. д. Об'єктами бібліографічного опису є книги, окремі публікації спеціаль­них видів нормативно-технічних і технічних документів, окремий том: випуск багаторазових або серійних видань, а також статті, розділ, глава і т. п.

Залежно від ролі та призначення в конкретній роботі бібліографічні посилання можуть бути розміщені таким чи­ном:

а) в основному тексті - внутрішньотекстові посилання;

б) в підрядкових примітках - підрядкові посилання;

в) в затекстових примітках (коментарях) - затекстові по-
силання;

г) в складі прикнижкового та пристатейного бібліографі-
чного списку.

Внутрішньотекстові посилання зазвичай короткі і від­межовуються від тексту, до якого вони відносяться, перева­жно за допомогою круглих дужок (рідше двокрапкою).

Наприклад: "В навчальному посібнику В. П. Петренка та М. О. Данилюка "Вступ до менеджменту" (Івано-Франківськ: ІФІНГ, 1994) на стор. 50 наведена менеджерська сітка управління""

Підрядкові та затекстові посилання (зноски) завжди від­ділені від основного тексту лінією і пропусками рядків, але найчастіше лінією.

У звітах про науково-дослідні роботи, курсових та дип­ломних проектах, магістерських випускних роботах та інших неопублікованих роботах використовують зазвичай підрядковунумерацію (індексацію) підрядкових приміток (посилань).

Наприклад: "Рентінг короткотермінова оренда майна та обладнання без наступного придбання їх орендарем "¹.

Затекстові посилання розміщуються за текстом і їм за­звичай передує рубрика "Примітки". Такі посилання менш зручні для читача, оскільки кожний раз потрібно переривати читання та звертатись до приміток, котрі розміщені в кінці книги. Але водночас вони дуже економічні, потребують мало місця та паперу. Такий вид посилань широко використо­вується при виданні художньої літератури, різних наукових видань, де потрібний солідний довідковий матеріал.

Відсилання - це додатковий компонент документованих посилань. Необхідність у відсиланні виникає при просторовому розриві змістовного та описового, коли описовий документ або його частина виносяться у підрядкові примітки або а прикнижкові чи пристатейні бібліографічні списки.

За своєю формою відсилання - це певне умовне позна­чення відповідних підрядкових або затекстових приміток. Причому вони можуть змінюватись залежно від форми поси­лання. Відсилання до підрядкових приміток приводять пере­важно у формі арабських цифр - порядкових номерів примі­ток або зірочок.

Відсилання у вигляді зірочок використовують тоді, коли кількість підрядкових приміток невелика, і вони рівномірно розподілені по всій роботі: 2-3 примітки на кожній сторінці. При цьому зірочки (або цифри) вказуються у вигляді індексу на верхній лінії шрифту.

Наприклад: "Експортною ціною товару вважається ціна, за якою фактично оплачується або підлягає оплаті товар, який продається в Україну з країни експорту"¹

Якщо ця примітка підрядкова, то вона буде мати вигляд, наведений вище.

Дещо інакше використовується відсилання до прикнижкового чи пристатейного бібліографічного списку. Зазвичай можна говорити про три форми такого відсилання: номер біб­ліографічного запису в списку береться у вертикальні квадратні або заокруглені (це менш поширений варіант), або в косі (похилі) дужки. Останнє, до речі, прийнято для звітів про науково-дослідні роботи як обов'язкове. Такі похилі риски (дужки) доцільно використовувати у всіх неопублікованих документах: дисертаціях, депонованих рукописах, курсових і дипломних проектах, магістерських випускних роботах.

Наприклад. "Походження назви "Русь" досить детально розглянуто в працях відомого українського історика Н. Полонської-Василенко /17/". Якщо б використовувалася конкретна цитата з даної ро­боти, то слід було б вказати і сторінку, звідки вона взята, наприклад /17, 73/. При цьому в прикнижковому списку повинен бути по­вний бібліографічний опис даної праці, про що мова піде ни­жче.

Акумулюючи переважно найціннішу бібліографічну ін­формацію за темою роботи про ті дослідження, які були ви­користані при її виконанні, бібліографічні списки набувають істотного значення для функціонування та подальшого розви­тку системи наукових зв'язків (комунікацій).

Культура наукової роботи передбачає і культуру її біб­ліографічного апарату, зокрема прикнижкового бібліографіч­ного списку. Сюди слід віднести і ретельність відбору доку­ментів, що включаються до списку, і раціональність побудо­ви, і наявність зв'язків з текстом, і повноту та вірогідність бібліографічних відомостей, і дотримання вимог чинних ста­ндартів, і, нарешті, наявність необхідних пояснень, примі­ток, покажчиків і т. п.

Прикнижковий бібліографічний список поміщають в кі­нці роботи після основного тексту, а за наявності додатків - переважно після них, перед допоміжними покажчиками. Списки літератури до окремих глав - зазвичай в кінці роботи під рубриками: "До глави...". Пристатейний бібліографічний список розміщують після тексту статті, а коли стаття супро­воджується рефератом (незалежно якою мовою), то після нього.