Втечі з дому, бродяжництво: поняття, основні причини.

Бродяжництво - стан людини, що живе в бідності, блукає з місця на місце, що не має житла, постійної роботи або іншого законного джерела доходу (засобів до існування).

Ставлення закону до бродяжництва розрізнялося в різних країнах і в різні часи. Воно могло вважатися кримінальним злочином, дрібним правопорушенням або ж просто асоціальним явищем, яке сприяє залученню в злочинну діяльність, але саме по собі порушенням закону не є.

Можна виділити дві причини бродяжництва: об'єктивні і суб'єктивні. Крім загальних причин девіантної поведінки до числа об'єктивних можна віднести наступні: житлова проблема; погіршення соціально-економічної та політичної ситуації в державі; потік бомжів із суміжних держав, де бродяжництво та жебракування вважається протиправним діянням; погіршення екологічної ситуації; стихійні лиха. Суб'єктивні причини обумовлені психологічними особливостями особистості, життєвими установками, мікросоціального оточення.

Бродяжництво розглядається як наслідок соціальної дезадаптації, що спричинює прагнення уникнути соціального контролю, втечу від вимог суспільства через суб’єктивне переживання неможливості їх дотримання (з одного боку). Дуже часто до втеч із дому дитина виявляє схильність ще до підліткового віку. Перші втечі діти здійснюють через страх покарання чи як реакцію опозиції, а в міру їх повторення вони набувають умовно-рефлекторного стереотипу.

Останнім часом дослідники виокремлюють такий вид втеч, як «вуличний рух». У ньому беруть участь підлітки, які формально не втікають з дому, вони приходять додому лише для того, щоб заночувати. Ці підлітки своє життя поєднують із вживанням наркотиків, сексуальною свободою, пошуком їжі та місць для ночівлі. Стосунки з батьками у них напружені та конфліктні. Типи втеч із дому підлітків виділяє А.У. Нураєва.

Емансиповані втечі зустрічаються найчастіше (45%) і здійснюються дітьми з метою звільнення від надмірного контролю дорослих, від набридлих обов’язків, щоб відчути «вільне легке життя». Як правило, початок таких втеч збігається з віком 12-15 років. Ці втечі здійснюються з одним-двома приятелями. У 85% до здійснення втеч діти пропускають уроки, у 75% втечі поєднуються із деліквентністю, у 32% - із вживанням алкоголю.

Імпунітивним втечам (26%) сприяють переслідування дитини однолітками, її пригнічений стан, роль «попелюшки» в сім’ї. Такі втечі зазвичай здійснюються одним учнем, і його поведінка підпорядковується одній меті – забути, відволіктися від складної ситуації. Інші негативні вчинки дитина не здійснює. Наприклад, гроші на їжу вона заробляє своєю працею, а не крадіжками. Вік імпунітивних втеч дуже різний – від 7 до 15 років;

Демонстративні втечі є наслідком реакції опозиції дитини і спостерігаються у 20% випадків. Їх відмінність – відносно невеликий ареал: діти тікають недалеко й у ті місця, де їх можуть знайти чи побачити, повернути додому. Під час втечі діти ведуть себе так, щоб привернути увагу оточуючих. Причина цих втеч – прагнення привернути до себе увагу, інколи – прагнення певних переваг, виконання їхніх бажань, особливо тих, що допоможуть підняти власний рейтинг серед однолітків;