Вимоги до умов зовнішнього середовища багаторічних культур

Багаторічні, це три ботанічні родини: Гречкові (ревінь, щавель), Капустяні (хрін, катран), Цибулинн і (цибуля-батун, цибуля багатоярусна, цибуля-шніт, цибуля-слизун), зимостійкі трав'янисті рослини. Характерною біологічно-господарською особливістю є здатність рости на одному місці тривалий період, добре перезимовувати і давати навесні свіжу продукцію. На зиму листя і стебла їх відмирають. Зимують тільки кореневища з бруньками. Навесні, як тільки розмерзнеться ґрунт, бруньки пробуджуються і рослини починають швидко рости, утворюючи продуктивні органи (листки, черешки, потовщені корені).

Багаторічні овочеві культури розмножуються насінням і вегетативно — поділом кореневища. Розміщують їх переважно поза сівозміною або на припарникових ділянках на легких, високородючих ґрунтах. На одному місці їх вирощують упродовж 4-10 і більше років.

Перед закладанням плантації на площу вносять гній (100-200 т/га) і проводять глибоку зяблеву оранку. Наступного року до висаджування розсади (кореневищ, живців чи сівби насіння) ґрунт підтримують у чистому від бур'янів і розпушеному стані. Під другу або третю культивацію вносять повне мінеральне добриво (N60-90P75-120K_{60- 120}).

1. Ревінь. У виробництві поширені два види ревеню — хвилястий (Rheum undulatum L.), який має видовжено-трикутні листки з витягнутою верхівкою та дуже хвилястими краями, і понтійський (Rheum rhaponticum L.) з округло-яйцеподібними тупими листками. Продуктивна частина ревеню — великі м'ясисті черешки. На одному місці ревінь вирощують 9-12 років.

Кореневище велике, розміщується в орному шарі ґрунту. Окремі корінці проникають на глибину до 2,5 м. Кореневище взимку не відмирає. Центральний корінь - стрижневий, з великою кількістю бічних корінців, які з кожним роком потовщуються. Ранньою весною, як тільки відтане ґрунт, на поверхні його з'являються великі пігментовані бруньки, з яких розвиваються листки, які переносять приморозки до мінус 10 °С, а кореневища перезимовують у найсуворіші зими. Листки великі (до 60-70 см), округло- або видовжено-серцеподібної чи видовженої форми. Черешки товсті (2-4 см), завдовжки 30-70 см, червоно-кармінового або зеленого кольору. На другий і в наступні роки рослини формують квітконосне стебло. Суцвіття - волоть. Квітки двостатеві, запилюються перехресно за допомогою вітру. Після достигання насіння квітконосне стебло відмирає. Насіння тригранне (гречкоподібне), коричневе. Маса 1000 насінин — 7—11 г, схожість зберігає впродовж 2-3 років. Проростає насіння за температури 2-5 °С. Оптимальна температура росту рослин і формування врожаю - 15-20 °С.

Ревінь розмножують розсадним способом, поділом куща і безпосереднім висіванням насіння в ґрунт.

Технологія вирощування. Під час розмноження насінням розсадники закладають на нещільних родючих ґрунтах і їх готують так само, як і для вирощування розсади пізньої капусти. Перед сівбою насіння намочують (упродовж 2-3 діб), пророщують і як тільки воно наклюнеться, підсушують до стану сипкості. Висівають ранньою весною овочевими сівалками широкорядним (45 см), стрічковим (20 + 50 см) та іншими способами. Норма висіву - 10-12 кг/га, глибина загортання – 3-5 см. До і після сівби коткування.

Сходи з'являються через 8-12 діб після сівби. У фазі 1-2 справжніх листків посіви проривають, залишаючи найрозвиненіші рослини на відстані 15-20 см, і підживлюють. Догляд полягає у розпушуванні міжрядь, виполюванні бур'янів і поливах (у міру потреби). Восени до відмирання листків слаборозвинені і нетипові рослини з тонкими й короткими черешками вибраковують. Розсаду на постійне місце висаджують через 120-140 діб і більше, коли на рослинах утвориться 6-8 справжніх листків.

У поле розсаду висаджують восени (вересень) або навесні (до розпускання бруньок). Для висаджування відбирають найрозвиненіші рослини. Для осіннього висаджування на 2/3 довжини вкорочують листки (щоб зменшити площу випаровування) і частково корінці (щоб не загиналися).

Найпродуктивніші плантації ревеню, які швидко формують продуктивні органи, закладають лише вегетативним розмноженням — поділом кореневищ. Для цього використовують 4-5-річні кореневища. У день висаджування їх викопують і розрізають на 4-6 частин. Кожна з них повинна мати одну-дві добре розвинені бруньки і стільки само товстих корінців.

Ревінь висаджують за напрямними щілинами розсадосадильними машинами (розсаду) або вручну (кореневища) чи в заздалегідь підготовлені борозни (2 рослини в ямку) за схемою 140 х 140 (10,2 тис. рослин на 1 га), 180 х 140 (7,9 тис), 180 х 180 см (6,2 тис. рослин на 1 га).

У полі (на постійне місце) насіння ревеню висівають широкорядним (70, 90 см) способом. Норма висіву насіння-5 кг/га. У фазі одного-двох листків посіви проривають, залишаючи рослини на відстані 15-20 см. Восени перед відмиранням листків видаляють усі нетипові для цього сорту рослини. На 2-3-й рік восени остаточно формують густоту рослин за типовістю для цього сорту (довжиною, товщиною і забарвленням черешків). Вибраковують усі нетипові рослини, а також проріджують посіви в рядку і через рядок. Кущі з довгими і товстими типовими для сорту черешками у місцях розрідження викопують і використовують як маточний матеріал для закладання нових плантацій або для вигонки у закритому ґрунті, а в місця пропусків підсаджують нові.

Догляд за рослинами у перший рік (після садіння) полягає в систематичному розпушуванні міжрядь, знищенні бур'янів і, за потреби, поливі. У наступні роки напровесні, щоб видалити з плантації відмерле листя і квітконосні стебла, проводять боронування та підживлюють рослини мінеральними добривами (N₆₀P_60-90К_45-60). Після позначення рядків ґрунт у міжряддях розпушують і виполюють у гніздах бур'яни. Квітконоси у міру появи виламують (не зрізують!) біля основи. У південних районах посіви впродовж вегетації 3-5 разів поливають. Через кожні 3-5 років вносять перегній (15-20 т/га). Для прискорення надходження врожаю, по мерзлоталому ґрунту рослини вкривають плівкою, яку знімають із настанням теплої погоди, що сприяє отриманню черешків на 10-15 діб раніше, ніж із відкритого ґрунту.

Збирати врожай ревеню починають на другий рік за вегетативного розмноження і на третій за розсадної культури. Перший раз урожай збирають, як тільки черешки досягнуть товарного розміру (довжина 20-25 і товщина 2,5-3 см). За багаторічними даними, у центральній і західній частинах України - це друга половина, а в південних областях - перша половина квітня. Під час збирання кожного разу біля основи відривають 2-3 черешки, їх очищають від листків, зв'язують у пучки масою 1,5-2 кг, затарюють і відправляють для реалізації. Черешки збирають через кожні 10-15 діб упродовж травня і червня. Щоб не виснажувати рослини, у липні збирання припиняють. Найвищу продуктивність ревінь має на 4-6-й рік вегетації. У перший рік збирання врожайність ревеню невелика – 50-80 ц/га. Після розростання кущів на 4-6-й рік досягає 250- 400 ц/га.

Вирощування ревеню в закритому ґрунті. Для вигонки ревеню у зимовий період кореневища викопують перед замерзанням ґрунту або під час проріджування 2-3-річних плантацій і прикопують в овочесховищах або траншеях. У грудні на кореневищах зрізають довгі й тонкі корінці та щільно один біля одного висаджують у теплицях на 1-2 см глибше, ніж поверхня ґрунту. Потім їх поливають. Вигонку ревеню можна проводити під стелажами і навіть у спеціально пристосованих для цього підвалах. Після висаджування кореневищ температуру підтримують на рівні 6- 10 °С, а через 7-10 діб її поступово підвищують до 15-18 °С. За вищої температури якість черешків погіршується. Поливають рослини у міру потреби і добре провітрюють споруди. На початку відростання листків та після першого збирання врожаю рослини підживлюють азотними добривами (30-40 г аміачної селітри на 10 л води). Черешки виламують тоді, коли довжина їх досягне 16-20 см. Урожайність ревеню становить 2- З кг черешків із 1 м².

 

2. Щавель. Щавель звичайний (Rumex acetosa L.) - багаторічна кореневищна, перехреснозапильна, зимостійка, трав'яниста культура. На одному місці рослини вирощують упродовж 1-5 років і більше. У них добре розвинена стрижнева коренева система, яка глибоко проникає в ґрунт. Кореневища щавлю перезимовують навіть у найсуворіші зими. Оптимальна температура для росту рослин 15-18 °С.

Продуктивною частиною щавлю є великі, м'ясисті, зелені листки, які починають відростати після розмерзання ґрунту. Товарну продукцію рослини дають через 20-25 діб після танення снігу. Листки за формою бувають довгочерешкові, цілокраї, списоподібні.

На другий і наступні роки вегетації на рослинах утворюються квітконосні стебла. Суцвіття - волоть. Культурні сорти щавлю легко перезапилюються між собою і з дикорослими формами. Плід - тригранний, блискучий коричневий горошок. Маса 1000 насінин 0,6—1 г. Схожість насіння зберігається впродовж 2-3 років.

Технологія вирощування. Щавель розміщують поза сівозміною на слабокислих ґрунтах у понижених місцях рельєфу. Висівають насіння переважно влітку (в другій половині липня), рідше - під зиму або ранньою весною. За літньої сівби до зими рослини добре розвиваються і навесні дають ранній урожай. Під зиму насіння висівають на легких структурних ґрунтах, які не запливають. Під час вирощування щавлю велике значення має підготовка ґрунту. Він має бути чистим від бур'янів, добре розробленим і вологим. Сіють щавель овочевими сівалками широкорядним (45- 70 см), широкосмуговим (45-70 см, ширина смуги 6-15 см) або стрічковим (20 -50 см) способом. Норма висіву насіння – 5-7 кг/га (за ранньовесняної сівби її знижують до 4 кг/га). Глибина загортання насіння становить 1-2 см. До і після сівби проводять коткування, за винятком підзимніх посівів. Після появи сходів розпушують міжряддя. У фазі першого справжнього листка загущені посіви один-два рази боронують. Подальший догляд за рослинами полягає в розпушуванні міжрядь (6-8 разів), знищенні бур'янів у рядках і поливах.

Навесні другого і наступних років по мерзлоталому ґрунту рослини підживлюють азотними добривами (N_60-90), після підсихання, посіви боронують і розпушують міжряддя. Після збирання врожаю вносять повне мінеральне добриво (N₃₀P₄₅К₁₅)- На посівах систематично зрізують квітконосні стебла. Боротьбу зі шкідниками та хворобами проводять після останнього збирання врожаю. На другий рік перед замерзанням ґрунту в міжряддя вносять перегній (20-25 т/га). У південних районах щавель упродовж року поливають 3-5 разів.

Урожай щавлю літнього посіву починають збирати через 20-25 діб після відростання листків, підзимнього – 60-70, ранньовесняного – 75- 80 діб після появи сходів (коли в розетці утвориться 4-5 листків завдовжки 10-12 см). Наступні збирання врожаю проводять через кожні 15- 20 діб після відростання листків. Упродовж року врожай зелених листків збирають 4-5 разів. Після кожного збирання міжряддя розпушують. Щоб прискорити надходження врожаю з відкритого ґрунту на 7-10 діб (напровесні по мерзлоталому ґрунту) посіви накривають поліетиленовою плівкою або агроволокном.

Урожай збирають у суху погоду, коли спаде роса. Щоб не пошкодити ростові бруньки, листки зрізують на висоті 1-2 см від поверхні ґрунту. Потім продукцію сортують, затарюють в ящики або поліетиленові пакети і відправляють для реалізації. Урожайність становить 80-120 ц/га.

Вирощування щавлю в закритому ґрунті. Для вигонки щавлю в зимовий період кореневища заготовляють восени. їх викопують на старих плантаціях (перед цим скошують листки) і до початку висаджування зберігають в овочесховищах або траншеях за температури 0-З °С. У теплицях кореневища висаджують у листопаді-грудні, а в парниках - у січні- лютому. Перед висаджуванням корінці вкорочують до 12-15 см. Кореневища висаджують у борозни на відстані 7-10, а в рядку – 3-4 см. На 1 м² висаджують 400-500 кореневищ (4-6 кг). Вигонку щавлю можна проводити і в ящиках під стелажами або в інших пристосованих місцях. В ящики насипають 15-17-сантиметровий шар землі.

Після висаджування кореневища засипають ґрунтом, залишаючи на поверхні лише верхівки бруньок, і добре зволожують. Температуру в спорудах після садіння підтримують у межах 8-10 °С, а з утворенням перших листків – 16-18 °С за відносної вологості повітря 80-85 %. Через 25-30 діб після висаджування починають збирати врожай. Наступне збирання врожаю проводять у міру відростання листків. Після кожного збирання врожаю рослини підживлюють мінеральними добривами (30 г аміачної селітри, 40 суперфосфату, 20 г калійної солі розчиняють у 10 л води) і добре зволожують ґрунт. Урожайність щавлю становить 2-3 кг/м² або З-5 кг з парникової рами.

3. ХРІН. Продуктивна частина хрону (Armoracia rusticana Gaertnh.) - підземний потовщений (діаметр 2-5 см) корінь завдовжки 20-30 см і більше та листки. За багаторічної культури деякі корінці проникають у ґрунт на глибину до 4-6 м і більше. Листки видовжено-еліптичні, по краях зазубрені, зелені. На другий рік вегетації рослини утворюють квітконосне стебло. Квітки дрібні, білі.

Хрін в умовах України насіння не утворює, тому його розмножують тільки вегетативним способом (частинами кореневища). Кореневища хрону витримують зниження температури до мінус 25 °С і більше.

Технологія вирощування. Хрін вирощують поза сівозміною на достатньо вологих, родючих ґрунтах. Для садіння восени з материнських рослин відбирають здорові однорічні корінці (живці) діаметром 0,5-1,5 см. їх нарізають завдовжки 20-30 см, при цьому нижню частину зрізують навкіс, а верхню - горизонтально. Завдяки цьому розрізняють вершину та основу живця. Відібрані живці зв'язують у пучки по 50 шт., присипають вологим піском і зберігають в овочесховищах чи траншеях за температури 0-3 °С і відносної вологості повітря 80-90 %. Перед садінням середину живця протирають мішковиною, знищуючи всі сплячі бруньки і зачатки корінців. Не захищають лише верхівку (2-3 см) та нижню частину. Завдяки цьому корінь під час росту не галузиться і рівномірно потовщується. На 1 га висаджують 1-1,5 т садивного матеріалу.

Живці хрону висаджують ранньою весною або восени розсадосадильними машинами в борозни або щілини. Ширина міжрядь 60-70 см. У рядку живці розміщують на відстані 25-30 см. Глибина загортання ґрунтом 5-7 см нижче від поверхні ґрунту. Догляд за рослинами полягає у розпушуванні міжрядь, знищенні бур'янів і поливах.

Після висаджування живців завдовжки 20-30 см і завтовшки 1-1,5 см урожай збирають наприкінці жовтня - на початку листопада (у рік висаджування). У разі висаджування тонких живців (0,5-0,9 см)^рожай збирають на другий рік вирощування.

Перед збиранням урожаю листя скошують, сортують, затарюють і відправляють для реалізації. Листя хрону можна один-два рази скошувати і в період вегетації (якщо виникає потреба реалізації), але це значно зменшує масу коренів. У день збирання корінці хрону підкопують бурякопідіймачами на глибину 30-35 см, вибирають усі рослини і відвозять на відведену для цього площадку. Потім очищають їх від ґрунту і дрібних корінців, сортують та відправляють для реалізації. Збирати врожай хрону можна і навесні—до появи листків. Дрібні корінці (діаметром 0,5-1,5 см) використовують як садивний матеріал для наступного року.

Під час збирання і доочищення хрону особливу увагу звертають на те, щоб дрібні корінці не потрапляли в ґрунт, оскільки вони є основним джерелом засмічення площі порослю цієї культури. За глибокого підкопування кореневищ бурякопідіймачами і незасміченні площ у період доочищення на одному місці хрін можна вирощувати широкорядним способом упродовж 10 років і більше. При цьому щороку навесні на глибині 30- 35 см від кореневища відростає один-два рівних нерозгалужених пагони, товщина яких за рік досягає 3-5 см. За такої технології вирощування, за даними професора М. В. Алексєєвої, врожайність хрону можна підвищити до 100-150 ц/га корінців і 80-90 ц/га листя.

 

4. КАТРАН. Продуктивна частина катрану (Grambe steveniana Rupr.) - підземний великий (завдовжки до 50 і завтовшки до 7 см), циліндричний, м'ясистий, крихкий корінь. Маса його за належної агротехніки на третій рік вирощування досягає 3-5 кг. Під час вирощування з насіння у перший рік рослини утворюють розетку з 14-19 листків, які на зиму відмирають. Листки великі (завдовжки 60-90 см і завширшки 28-72 см), сизо-зелені, розсічені, на краях зубчасті. На третій-четвертий (інколи на другий) рік життя рослини утворюють сильно розгалужене квітконосне стебло заввишки до 150 см. Квітки білі, з приємним медовим ароматом. Запилення перехресне. Плід-стручок. Маса 1000 насінин – 32-37 г. Після достигання насіння рослина відмирає.

Технологія вирощування. Катран розміщують поза сівозміною на чистих від бур'янів ґрунтах. Найкращим попередником для нього є озимі на зелений корм і зерно. Для сівби катрану проводять глибоку оранку на 30—50 см. Насіння висівають широкорядним (70-90 см) способом овочевими сівалками у вересні, а стратифіковане - ранньою весною. Норма висіву насіння становить 8-10, а в посушливій зоні - до 15 кг/га. У разі сівби сівалками точного висіву норму насіння зменшують до 2-3 кг/га. Глибина загортання насіння – 1-2 см. До і після сівби проводять коткування. Вегетативним способом катран розмножують так само, як і хрін.

Сходи катрану з'являються у першій половині квітня. Догляд за його посівами в перший рік полягає у розпушуванні міжрядь і проріджуванні рослин у фазі другого справжнього листка. За однорічної культури рослини залишають на відстані 25—30, за дворічної - 30—50 см. На посівах систематично знищують бур'яни і проводять поливи. У наступні роки після перезимівлі коренів у ґрунті посіви 2—3 рази боронують середніми або важкими боронами, розпушують міжряддя до змикання рядків, знищують бур'яни, виламують після появи квітконосні стебла і за потреби поливають. Упродовж вегетації проводять боротьбу зі шкідниками і хворобами, як і на посівах капусти.

Наприкінці вегетації першого або другого року м'ясисті корені досягають технічної стиглості. Збирають їх пізно восени або напровесні до утворення листків. Корені викопують бурякопідіймачами або плугами для викопування саджанців (ВКП-2 і ВП-2). Кореневища підорюють на глибині 30—50 см, вибирають й очищують від землі та дрібних корінців і листя, сортують, затарюють і відправляють для реалізації або закладають на зберігання. Урожайність катрану залежно від родючості ґрунту та віку рослини становить 90—150 ц/га.

В последнее время выращивание катрана получает все большее распространение среди огородников, ищущих замену столовому хрену.

Как овощное растение катран выращивают как однолетнюю или двухлетнюю культуру. В 1-й год растение образует прикорневую розетку из 4-5 листочков и тонкий корнеплод, на 2 и 3-й год — корнеплоды становятся крупнее, появляются стебель и соцветия. Цветение обильное и продолжительное — около месяца. Цветки имеют приятный запах, их охотно посещают пчелы. Кстати, благодаря своей декоративности катран может украсить любой цветник. Катран — растение очень неприхотливое и может расти на одном месте 10-15 лет. Катран неприхотлив к температурам. Выдерживает как морозы, так и жару. Благодаря мощной корневой системе, глубоко проникает в почву, достаточно засухоустойчив. Семена прорастают при 3-4 °С, однако оптимальной температурой для его выращивания является 19-25 °С. А вот обязательными для нормального роста наличие хорошей освещенности, особенно в первую фазу роста, и поливы, без которых корнеплоды становятся деревянистыми. Для выращивания катрана необходимы плодородные супесчаные или легкие суглинистые почвы, хорошо заправленные удобрениями. Для растения обязательна глубокая весенняя вспашка почвы. Хорошими предшественниками для выращивания катрана являются ранний картофель, огурцы, помидоры, но нельзя его высаживать после овощей, относящихся к семейству капустных.

Размножают катран преимущественно семенами, иногда корневыми побегами или рассадой. Семена высевают рано весной или осенью. Через твердую оболочку оно прорастает медленно. Для весенней посадки, чтобы ускорить появление всходов, семена стратифицируют. Сначала замачивают на 2 часа в теплой воде, затем смешивают с влажным песком и хранят 95-100 дней при температуре около 0 °С в холодильнике. Время от времени смесь перемешивают и проверяют на влажность. При осеннем посеве стратификация не нужна. Семена высевают на глубину 2-3см. Расстояние между рядами — 70 см, в ряду после прореживания — 40 см. При загущенных посадках корнеплоды будут мелкими. При рассадном способе выращивания в почву высевают 35-45-дневную рассаду с 4-5 настоящими листочками. Удобно размножать катран корневыми черенками. Для этого растения выкапывают осенью, из главных корней срезают боковые длиной 15-25 см и толщиной 0,5-1 см и до весны закладывают их на хранение. Можно сделать это и весной, непосредственно перед посадкой. У побегов срезают все почки, оставив одну, самую крупную. Высаживают их весной на глубину 5-6 см.

Уход заключается в поливах, рыхлении междурядий, подкормках, удалении цветоносов, прополке. Первую подкормку делают после прореживания (7-10 г аммиачной селитры на 1 кв. м), вторую — в фазе 4-5 листьев (по 6-7 г аммиачной селитры и 9-15 г калийной соли). У 2-летних растений весной обламывают цветоносы, чтобы стимулировать рост новых побегов. Как и всем капустным, посевам угрожают крестоцветные блошки, поэтому взрослые растения рекомендуют обрабатывать пеплом или химическими препаратами против вредителей. Корни катрана собирают осенью, предварительно скосив листья. Хранят, как обычную морковь. Можно выкапывать корни и весной. .

5. ЦИБУЛЯ БАГАТОРІЧНА. В Україні вирощують такі види цибулі багаторічної: цибулю-батун, цибулю багатоярусну, цибулю-шніт, цибулю-слизун.

Цибуля-батун (Allium fistulosum L.) утворює багато трубчастих листків зі слаборозвиненою цибулиною. На одному місці росте упродовж 3-4 років. За зовнішніми ознаками листя її подібне до листя цибулі ріпчастої, але на смак гостріше. Цибулини дрібні (діаметр 1—1,5 см), видовжені, діляться на багато діток. Перо відростає за температури 3—5 °С і через місяць після розмерзання ґрунту дає товарний урожай. Квітконосні стрілки низькі (40—60 см), посередині потовщені — здуті.

Цибулю-батун вирощують поза сівозміною на родючих, достатньо зволожених ґрунтах. За однорічної культури під основний обробіток вносять 30-40, а за багаторічної – 100-120 т/га органічних добрив.

Цибулю-батун розмножують насінням або вегетативно (дітками). Насіння висівають ранньою весною або в другій половині липня. За весняної сівби до осені на рослинах утворюється багато листків і гніздо цибулин, які добре зимують у ґрунті. Літню сівбу проводять з таким розрахунком, щоб до настання приморозків рослини утворили 2-4 листки та дрібні цибулини. У виробництві цибулю-батун вирощують як одно- чи багаторічну культуру. Однак економічно вигідніше її вирощувати як однорічну культуру. Це дає змогу після перезимівлі рослин отримувати ніжне перо (як цибулі із насіння на зелене перо) в ранньовесняний період. Проте цибуля-порей швидко уражується борошнистою росою і пероноспорозом, особливо за багаторічного вирощування.

Цибулю-батун збирають навесні після відростання пера або пізно восени, зрізуючи листки. За однорічної культури зелене перо збирають разом із цибулинами, обрізують кореневу систему, затарюють і відправляють для реалізації. Після збирання пера за багаторічної культури рослини підживлюють повним мінеральним добривом (N₃₀-₆₀P_30—60K_30—60) і перо знову починає відростати. В багаторічній культурі систематично зрізують стрілки після їх утворення. Середня врожайність цибулі-батун становить 250—300 ц/га.

Цибуля багатоярусна (Allium proliferum Sehrad.) на одному місці росте до 5 років. Утворює трубчасті листки і прикореневу цибулину масою 10— 75 г, яка переважно складається з відкритих лусок. Перо відростає відразу після розмерзання ґрунту (на 5—8 діб раніше, ніж у цибулі-батун) і дає ранню зелену товарну продукцію, однак рослини багатоярусної цибулі швидкоуражуються борошнистою росою і пероноспорозом.

У багатоярусної цибулі на стрілках замість насіння формується 2—З яруси повітряних цибулин діаметром 0,5—3 см. У кожному суцвітті налічується від 3 до 30 таких цибулин масою 1—1,5 г. Повітряні цибулини не мають періоду спокою і відразу проростають.

Багатоярусну цибулю розмножують повітряними і підземними цибулинами, їх висівають здебільшого влітку, щоб до зими вони добре укорінилися. Норма висіву повітряних цибулин становить 3—5 ц/га, підземних 7—15 ц/га. Для сівби використовують сівалку СЛН-6А. Глибина загортання цибулин — 5—6 см. Підготовка ґрунту і догляд за рослинами такі самі, як і під час вирощування цибулі ріпчастої та цибулі-батун.

На перо цибулю збирають у кілька строків. Перший раз наприкінці квітня перо зрізують на рівні поверхні ґрунту. Через 15—20 діб воно відростає і його знову зрізують. Упродовж вегетації перо зрізують 5—6 разів. Урожайність прикореневих цибулин становить 100—120 ц/га, повітряних — 50—80, пера — 200—250 ц/га.

Цибулю-шніт (Allium schoenoprasum L.) на одному місці вирощують упродовж 4—5 років. Зелене перо збирають через 15—20 діб після танення снігу. Підземним органом рослини є кореневище, на якому утворюється кілька несправжніх дрібних (близько 1 см у діаметрі) цибулин і численні додаткові корінці. Листки невеликі, трубчасті, шилоподібні, темно-зелені, значно тонші, ніж у цибулі ріпчастої. Квітконосні стрілки стоячі, невеликі (25—40 см). Суцвіття мале, червоно-фіолетово-рожеве, тому цибулю-шніт часто використовують як декоративну культуру.

Розмножується цибуля-шніт поділом куща і насінням. Технологія вирощування така сама, як і технологія вирощування цибулі-батун.

Цибулю-слизун (Allium nutans) вирощують для отримання раннього врожаю пера. На одному місці вона росте до п'яти років і більше. Підземним органом є кореневище. Листки темно-зелені, пласкі, соковиті, крихкі, до осені не грубішають. Квітконосна стрілка округло-чотиригранна, суцвіття — простий зонтик бузково-рожевого кольору. Розмножується насінням і кореневищами. Технологія вирощування така сама, як і технологія вирощування цибулі-батун. Упродовж року можна збирати врожай зеленого пера 4—6 разів. Урожайність його за 4—5 зборів досягає 150— 200 ц/га.