Суперечності сучасного розвитку вітчизняних ЗМІ

Демократичні перетворення у суспільстві, зокрема роздержавлення та демонополізація у сфері засобів масо­вої інформації, створюють передумови для того, щоб во­ни реально відігравали роль «четвертої влади». Водночас в оцінках діяльності ЗМІ іноді фігурують не цілком ко­ректні для них аналогії: журналістику — важливу скла­дову ЗМІ, іменують «другою найдавнішою професією». Йдеться про продажність, безпринципність, легковаж­ність та інші одіозні риси.

Причини такого становища в суперечностях, прита­манних і самим ЗМІ, і реальним умовам їх функціонуван­ня в суспільстві. Передусім за природою і суспільним при­значенням вони є суспільним інститутом, але функціону­ють в іншій системі відносин власності. За тоталітарного режиму ЗМІ перебувають під тотальним державним (дер­жавно-партійним) контролем. Сили, що здійснюють цей контроль, прокламують свою відданість суспільним ідеа­лам, фактично переслідуючи власні корпоративні або пар­тійні інтереси. Власність на ЗМІ є скоріше супер-приват-ною, ніж суспільною, що визначає умови їх діяльності.

Здавалось, роздержавлення, демонополізація, прива­тизація повинні докорінно змінити становище. Насправ­ді приватизація засобів масової інформації обернулася повним контролем власників над ними, а також тенден­цією до монополізації. Виникнення величезних інформа­ційних імперій Р. Мердока в Англії, Л. Ерсана у Фран­ції, А. Шпрінгера в Німеччині, Д. Тернера у США під­тверджують цю тенденцію. На пострадянському просторі подібні процеси ще не досягли аналогічних масштабів, але вплив доморощених медіамагнатів, наприклад, в українському, російському інформаційному просторі, є, так би мовити, «секретом Полішінеля». Залежність засо­бів масової інформації від власника, осіб, що офіційно чи неофіційно контролюють видання, теле- або радіопрогра­ми, цілком очевидна.

Головне призначення ЗМІ — продукування і трансля­ція інформації, що забезпечує реалізацію їх функцій. Але практика свідчить, що ЗМІ широко використовують як для збагачення їх власників, так і для того, щоб «робити владу». Саме власникам ЗМІ часто належить ви­рішальне слово у визначенні пріоритетів: інформація — гроші — влада. Традиційно перевагою користуються зде­більшого інтереси, пов'язані з фінансами або владою, значно рідше — міркування інформаційного порядку.

У багатьох ЗМІ набув поширення напрям, що дістав на­зву «жовта преса». Цьому напряму властиві концентрація уваги на плітках, інтимних стосунках, скандалах з життя, передусім широко відомих людей, цинізм, балансування на межі порнографії. Прихильники такої практики, переслі­дуючи комерційні інтереси, посилаються на ст. 34 Консти­туції про право кожного на свободу слова і думки, на віль­не вираження своїх поглядів і переконань. Але таке тлума­чення цієї статті ігнорує іншу — ст. 23 — Конституції про обов'язки кожної людини перед суспільством і неприпусти­мість порушення прав і свободи інших людей. Під вплив такого інформаційного потоку потрапляє значна частина молоді, не завжди здатна відрізнити реальні та сумнівні цінності. За даними правоохоронних органів, чимало зло­чинів є відтворенням побаченого на екрані тощо. Безперечно, фінансові, політичні міркування мають для діяльності засобів масової інформації величезне зна­чення, оскільки індустрія ЗМІ потребує значних коштів. Можливості державного фінансування, субсидіювання ЗМІ, особливо тих, чиїми засновниками не є державні структури (а вони становлять переважну і дедалі зроста­ючу більшість), вкрай обмежені. Ті, які виділяють, не можуть задовольнити всіх потреб і претендентів. Сконст­руювати справедливий критерій їх розподілу, який би відсік фаворитизм, неможливо. Все це зумовлює поси­лення впливу власників на діяльність ЗМІ.

Значним джерелом фінансування є прибутки від рек­ламної діяльності, яку американець Д. Бурстін вважає формою вияву демократії. Інші автори наголошують, що реклама формує смаки респондентів-споживачів. Поши­рення відомостей про товари та послуги, якими всі вони, начебто, можуть користуватися на однакових засадах (в цьому вбачають її демократичне призначення), реклама формує в людей однакові чи аналогічні потреби, що ніби­то знімає соціальні відмінності тощо.

Справді, реклама у ЗМІ охоплює широке коло грома­дян, активно впливає на формування їхніх смаків, потреб. Однак, працюючи на інтереси споживача, вона передусім переслідує інтереси рекламодавця, будучи покликаною не просто інформувати, а спонукати споживачів зробити по­купки, скористатися послугами. Реклама не тільки фор­мує, а й нав'язує смаки, будучи здатною, за словами аме­риканського дослідника Б. Бегдикяна, «долати будь-який опір людських почуттів, а іноді й людського інтелекту».

Крім того, реальні властивості рекламованих товарів та послуг не завжди відповідають штучно створеному імі­джу. Настирливе втручання реклами, зокрема в канву телепередачі, перешкоджає нормальному її сприйняттю. Власники ЗМІ змушені з цим змиритися, бо зацікавлені в надходженні коштів. Фактично рекламодавці мають значний вплив на ЗМІ і певною мірою визначають на­прям та зміст їх діяльності.

Здатність ЗМІ забезпечувати неабиякі доходи, знач­ний політичний вплив зумовлює гостру конкурентну бо­ротьбу за прибутки, ринки збуту інформації, респонден­тів. Ця боротьба має свої особливості.

1. Загострення конкурентного суперництва між різ­ними засобами масової інформації. Спричинене воно не­однаковим рівнем сприйняття інформації, друкованих і аудіовізуальних ЗМІ, орієнтацією масового респондента на спрощені методи отримання інформації.

Наслідки такої орієнтації почали спостерігати в бага­тьох розвинутих країнах у 80-ті роки XX ст. У США, Японії, інших країнах педагогічна громадськість забила тривогу з приводу того, що діти втрачають інтерес до кни­ги, літератури, замінюючи їх переглядом спрощених те-леверсій творів. А це призводить до втрати не лише звич­ки читати, але й зниження рівня грамотності. Аналогічні проблеми існують і в Україні. За гострої конкуренції між різними ЗМІ є важливим формування культури спожи­вання інформації, сталих і зрілих навичок користування всіма засобами — друкованими, аудіовізуальними.

2. Зосередженість на найяскравішій, найпривабливі-шій друкованій або візуальній інформації. Звичайно, най­краще запам'ятовуються оригінальне «схоплені», грани­чно виразні фото-, кіноматеріали. Іноді спроби вразити вдало зробленим кадром не досягають мети через непе­редбачені дрібниці. Так, під час передвиборчої кампанії Р. Ніксона, яку він того разу програв, по телебаченню для створення привабливого іміджу показали його за фортепіано, розраховуючи на сприйняття його як політи­ка з тонким музичним смаком. Але коли крупним пла­ном глядачі побачили спітніле чоло, у багатьох промай­нула думка, що людина, яка втомлюється за фортепіано, навряд чи справиться з президентством. Цей прорахунок іміджмейкерів обійшовся Р. Ніксону в кілька відсотків голосів. Іноді зусилля здобути вражаючий матеріал при­зводять до трагічних наслідків. У будь-якій конкурент­ній боротьбі існують свої правила і закони.

3. Змагання за найшвидшу, найоперативнішу подачу інформації. Це менше стосується аналітичної, фундамен­тальної інформації (хоч і вона старішає швидко), більше — інформації оперативної. Першим повідомити про урядову, парламентську кризу, підсумки виборів, початок або вда­ле врегулювання збройного конфлікту, сенсаційний спор­тивний рекорд та інші події, які викликають всезагальний інтерес, — справа професійної честі агентств, редакцій і додаткова винагорода за оперативність. Тому й існує ши­рока мережа кореспондентських пунктів із сучасним об­ладнанням для збирання, обробки та передачі інформації. Все, що допомагає обійти конкурентів в оперативності, якості, привабливості інформації, збільшує витратні стат­ті кошторисів засобів масової інформації.

Профінансувати їх здатні далеко не всі ЗМІ. Тому се­ред них є свої лідери і свої аутсайдери. Щоб вийти у лі­дери та зберегти позиції, необхідні велетенські творчі зу­силля і не менші фінансові й технічні можливості. Кон- куренція в світі інформації, як і будь-якій іншій сфері діяльності, породжує тенденцію до поглиблення, погли­нання одних іншими, могутнішими, багатшими, спритні­шими, підступнішими. Неминуча за таких умов монопо­лізація у сфері ЗМІ загрожує обмеженням свободи їх ді­яльності, посиленням залежності від політичного курсу правлячих кіл, пануючих ідеологічних доктрин, співвід­ношення сил провідних економічних угруповань тощо.

Боротьба за гроші та владу — «вторинні» функції за­собів масової інформації — все більше виходять на перед­ній план всупереч їх головній суспільній функції. Через це ЗМІ можуть бути силою, яка нехтує суспільними ін­тересами, а то й діє проти них.

Про цю небезпеку попереджав у середині XX ст. «батько кібернетики» Н. Вінер. Вважаючи однією з умов успішного розвитку суспільства досягнення та збережен­ня стану динамічної стабільності суспільного середовища, виступав, щоб саме ЗМІ сприяли зміцненню такого стану. З того часу становище на краще не змінилося. Пану­вання над ЗМІ політичних та фінансових кіл перетворює багатьох з них на засоби маніпуляції свідомістю мас, ін­струмент їх політичного та морального розбещення. Про­тистояти всім негативним впливам на ЗМІ можливо ли­ше за реальної демократизації управління ними. Попри непоодинокі спроби в різних країнах і в різні часи, ство­рити реально діючий ефективний механізм демократич­ного управління ЗМІ так і не вдалося. Так, у СІЛА неза­лежна Національна рада з питань новин, яка мала обме­жені, здебільшого аналітичні функції, проіснувала дещо більше 10 років. Ініціатива щодо її ліквідації надходила від найвпливовіших та найпрестижніших газет країни.

Подібні проблеми переслідують й українські ЗМІ, хоч роздержавлення, подолання державно-партійного монопо­лізму створили якісно нову ситуацію. Політична та ідеоло­гічна багатоманітність втілюється й у плюралізмі ЗМІ, у розмаїтті поширюваних ними поглядів. Але ще не подола­ні адміністративне втручання владних структур, невипра­вдана прискіпливість судових органів, тиск різних кланів на ЗМІ, що суттєво обмежує реальну свободу слова.

Подальший розвиток українського суспільства, укра­їнської державності залежатиме від багатьох чинників, серед яких одним з найважливіших є вдосконалення ді­яльності ЗМІ. Продукування інформації вимагатиме ве­личезних витрат, а доступ до неї залежатиме від можли-

востей користувачів, що впливатиме на майнове, фінан­сове, соціальне розшарування суспільства.

Реальна влада зосереджуватиметься у руках інфокра-тії — соціального прошарку, який контролюватиме інфор­маційні ресурси (продукування, розподіл, трансляцію). Інфократія, володіючи ефективними засобами контролю над свідомістю людей, або становитиме одну впливову гру­пу (інформаційний тоталітаризм), або складатиметься з кількох конкуруючих груп.

Можливе ускладнення глобальних аспектів інформацій­ного суспільства. Адже і тепер країни володіють неоднако­вими можливостями поширення інформації. «Рим, — за­значав 3. Бжезинський, — експортував закони, Англія — парламентську партійну демократію, Франція — культуру і республіканський націоналізм, а сучасні Сполучені Шта­ти — науково-технічні новації та масову культуру».

Маючи потужні технічні та електронні засоби транс­ляції інформації, найрозвиненіші щодо цього країни значною мірою контролюють світовий інформаційний простір, впливають на свідомість, громадську думку да­леко за межами власних кордонів.

Тому утвердження інформаційного суспільства не мо­же автоматично подолати протиріччя ні в національно­му, ні в глобальному масштабі без ефективних механіз­мів демократичного контролю та регулювання всіх сфер суспільного життя.

Запитання. Завдання

1. Перелічіть в хронологічній послідовності ЗМІ, охарактеризуйте переваги кожного з них.

2. Які особливості ЗМІ дають підстави вважати І'х однією з гілок влади («четвертою владою»)?

3. Чому аналогію між засобами масової Інформації та гілками влади вважають дещо умовною?

4. Наскільки незалежними є українські ЗМІ наприкінці XX — на початку XXI ст.?

5. У який спосіб можна подолати суперечність між необхідністю збільшення капіталовкладень у розвиток і функціонування ЗМІ і убез­печенням тотальної залежності їх від фінансово-політичних груп?

6. Охарактеризуйте основні риси Інформаційного суспільства.