Внутрішнє середовище

Організації також мають внутрішнє середовище, яке складається з її власників, ради директорів, персоналу та фізичного середовища для роботи.

Власники. Власниками бізнесу, с, звичайно, люди, які мають законні права на цей бізнес. Це можуть бути окремі особи, які заснували і ведуть малий бізнес; партнери, які спільно володіють бізнесом; інвестори, які купують акції корпорації; інші організації.

Рада директорів. Раду директорів обирають власники акцій.

Персонал. Персонал організації також є важливим елементом внутрішнього середовища. Предмет особливого зацікавлення менеджерів сьогодні - характер робочої сили, оскільки вона щораз більше стає диверсифікованою стосовно статі, національності, віку та інших показників.

Фізичне середовище роботи. Останньою частиною внутрішнього середовища є фізичне середовище організації і робота, яку люди виконують. Деякі організації мають приміщення у хмарочосах у центрі міста, як звичайно, на кількох поверхах. Інші розміщені у приміській або сільській місцевості, яка часто нагадує університетське містечко (campus). Щораз більше нових приміщень мають дуже відкритий простір, де люди працюють у великих кімнатах, рухаючись між різними столами для взаємодії з іншими людьми щодо різних проектів. Для тих, хто хоче працювати на комп'ютерах, забезпечено вільний доступ до них, а поряд можуть бути маленькі кімнати для приватного бізнесу.

 

3. Етичне та соціальне середовище менеджменту

Етика особи в організаціях

Етика - це особисті переконання про те, правильні чи неправильні поведінка, дії або рішення. Етичну поведінку, здебільшого, узгоджується з загальноприйнятими соціальними нормами. Неетична поведінка - це поведінка, яка суперечить загальноприйнятим соціальним нормам.

Етика менеджера. Етика менеджера с стандартом поведінки, яка спрямовує окремих менеджерів у їхній роботі. Одна з важливих складових етики менеджера - трактування працівників організацією. Ця ділянка охоплює приймання на роботу і звільнення, зарплатню та умови праці, право працівника на усамітнення і повагу. Етика менеджера має принципове значення у стосунках між фірмами, а також між їхніми працівниками та іншими економічними суб'єктами, до яких належать споживачі, конкуренти, акціонери, постачальники, дилери і профспілки.

Керування етичною поведінкою. З огляду на останній спалах етичних скандалів та занепокоєння корпорацій з приводу неетичної поведінки своїх працівників, багато організацій змінило ставлення до цієї проблеми. Деякі організації пропонують заняття для персоналу, де навчають, як вирішувати етичні проблеми. У діяльності керуються такими етичними принципами і цінностями, такі як: чесність, цілеспрямованість, повага, довіра, відповідальність.

Соціальна відповідальність та організації

Від організацій залежить характер середовища, у якому виникають етичні проблеми. Соціальна відповідальність - це сукупність зобов'язань, що їх організація повинна дотримуватися і за допомогою яких створювати соціальний контекст, у якому вона функціонує. Аргументи на користь соціальної відповідальності. Люди, які відстоюють соціальну відповідальність, стверджують: оскільки організації самі створюють багато проблем, а саме: забруднюють довкілля, воду, виснажують ресурси, то вони повинні відігравати головну роль у їхньому вирішенні. Критики переконані в такому: оскільки корпорації - це юридичні особи майже з такими ж правами, як і фізичні, бізнес не повинен уникати виконання своїх обов'язків.

Аргументи проти соціальної відповідальності. Однак деякі особи переконані, що розширення соціальної відповідальності послабить економіку, відволікаючи бізнес від його головної місії - отримання прибутків для власників. Інше заперечення проти поглиблення соціальної відповідальності бізнесу таке: корпорації вже й так мають необмежену владу, а їхня активність у соціальних програмах додасть їм ще більшої влади.

Керування соціальною відповідальністю

Компанії повинні трактувати соціальну відповідальність головно як виклик, що потребує детального планування, ухвалення рішень, розгляду та оцінки. Організації використовують як формальні, так і неформальні характеристики менеджменту соціальної відповідальності.

Формальні організаційні характеристики. До формальних характеристик менеджменту соціальної відповідальності належать законослухняність, етична відповідність та філантропічні внески.

Неформальні організаційні характеристики. Крім формальних вимірів, у менеджменті соціальної відповідальності є ще неформальні характеристики. Лідерство, організаційна культура, ставлення в організації до інформаторів - усе це допомагає формувати та визначати сприйняття людьми позиції організації щодо соціальної відповідальності. Культура організації - це поєднання цінностей, які дають змогу зрозуміти, що обстоює організація, як вона провадить свою діяльність, що вважає пріоритетним. Культура організації, звичайно ж, формується протягом тривалого часу і започатковує її засновник фірми. З розширенням організації її культура модифікується, формується й обростає символами, бувальщиною, героями, лозунгами і звичаями. Менеджери повинні підтримувати культуру, яка все ще є ефективною, і змінювати пріоритети культури, яка не зарекомендувала себе. Проблеми культури часом можуть виникнути у разі об'єднання або появи нових підрозділів усередині організації. Щоб змінити культуру, менеджери повинні мати чітке уявлення про те, що вони хочуть створити.

 

Суть стратегічного менеджменту

Стратегія - це загальний план для досягнення цілей організації. Відповідно, стратегічний менеджмент є методом використання можливостей бізнесу і подолання перешкод для його провадження. Це загальний і постійний процес менеджменту, спрямований на формулювання та застосування ефективної стратегії, яка забезпечує найліпший варіант поєднання організації з її середовищем та сприяє досягненню стратегічних цілей.

Компоненти стратегії

Добре розроблені стратегії охоплюють три складові: особливу компетентність організації, сферу дії та розміщення ресурсів.

Особлива компетентність означає те, що організація може робити особливо добре; це ті сильні сторони, що їх має невелика кількість організацій.

Сфера дії стосовно стратегії визначає розмір ринку, на якому діятиме організація. Деякі організації стають конгломератами, беручи участь у десятках, а то й сотнях різних ринків. Стратегія також повинна охоплювати схему розподілу запланованих ресурсів організації, зокрема між сферами її діяльності. Рішення, які ухвалюють щодо того, де і скільки інвестувати, відображають питання розміщення ресурсів.

Розміщення ресурсів - це вибір організації щодо розподілу своїх ресурсів між сферами діяльності.

Варіанти стратегій

Більшість організацій сьогодні розвиває стратегію на двох рівнях - стратегію бізнесу та корпоративну стратегію. Ці два рівні забезпечують організації багато варіантів діяльності. Стратегія бізнесу є сукупністю варіантів, з яких організація вибирає, діючи в конкретній галузі чи на конкретному ринку. Такі альтернативи допомагають зосередити конкурентні зусилля на кожному ринку чи в галузі, які матимуть цільовий характер.

Корпоративна стратегія - це набір стратегічних варіантів, з яких організація вибирає, коли керує своєю діяльністю одночасно в кількох галузях чи на кількох ринках. Більшість великих компаній сьогодні діє на різних ринках та в різних галузях. Тому, розробляючи стратегію бізнесу для кожної галузі чи ринку, організація також формулює загальну стратегію, яка допомагає окреслити сукупність галузей і ринків, що її цікавлять.

Формулювання стратегії - це сукупність процесів з розробки чи визначення стратегії організації, тоді як стратегічне забезпечення - це сукупність методів, за допомогою яких цю стратегію впроваджують. Відмінність полягає у порівнянні суті та процесу: стадія формулювання визначає, що є стратегією, а стадія виконання окреслює те, як стратегії буде досягнуто. Планування та цілі організації

Процес планування розглядають як вид діяльності. Усі організації займаються цим видом діяльності, однак немає двох організацій, які б планували однаково.

Цілі організації

Цілі вирішальні для ефективності організації, крім того вони виконують декілька завдань у процесі планування. їх розрізняють за видами. Завдання, що їх виконують цілі. Цілі слугують виконанню чотирьох важливих завдань2. По-перше, вони забезпечують об’єднання зусиль людей, що працюють в організації. По-друге, формулювання цілей суттєво впливає на інші аспекти планування: правильне визначення цілей сприяє ефективному плануванню, а воно, відповідно, забезпечує формулювання наступних цілей. По-третє, цілі можуть слугувати джерелом мотивації для працівників організації. Цілі, що свідчать про важливість і складність завдання, можуть спонукати людей працювати більше, особливо коли досягнення мети передбачає отримання нагороди3. По-четверте, цілі забезпечують ефективний механізм оцінки та контролю. Це означає, що майбутнє виконання може бути оцінене в термінах успішного досягнення теперішніх цілей.

Види цілей. Організації ставлять перед собою різноманітні цілі. Як зазначено, чотири головні види цілей – це місія, стратегічна, тактична та оперативна цілі. Місією організації є формулювання її фундаментального, унікального завдання, яке започатковує відмінний від інших організацій тип бізнесу і визначає структуру операційної діяльності у термінах продукції та ринку5. Стратегічні цілі - це цілі, поставлені менеджерами вищого рівня в організації, які концентрують увагу на загальних питаннях. Тактичні цілі ставить середня ланка менеджменту організації. Вони передбачають, які дії потрібно виконати для досягнення стратегічних цілей, які вони ж і забезпечують. Оперативні цілі визначає нижча ланка менеджерів. Вони пов’язані з короткотерміновими завданнями, що потрібні для виконання тактичних цілей.

Види планів

Організації розробляють багато різних планів. Загалом, це стратегічні, тактичні та оперативні плани.

Стратегічні плани. Стратегічні плани – це плани, які розробляють для досягнення стратегічних цілей. Точніше, стратегічний план ~ це генеральний план, який містить вирішення щодо розміщення ресурсів, пріоритети та послідовні дії, потрібні для досягнення стратегічних цілей6. Такі плани розробляє рада директорів та менеджери вищого рівня.

Тактичні плани. Тактичний план націлений на виконання частини стратегічного плану. Такі плани задіюють вищий і середній рівні менеджерів та мають дещо коротші терміни і конкретний об’єкт. Тактичні плани дають змогу вирішити як саме зробити щось конкретне. Оперативні плани. Оперативні плани концентровані на виконання тактичних планів для досягнення оперативних цілей. їх розробляють менеджери середнього та нижчого рівня.

 

5. Використання SWOT-аналізу для формулювання стратегії

Початковим пунктом у формулюванні стратегії найчастіше є SWOT-аналіз. SWOT - це абревіатура з перших літер англійських слів, що означають вивчення сильних і слабких сторін організації, можливостей та перешкод на її шляху. SWOT-аналіз є дуже детальною оцінкою внутрішніх слабких і сильних сторін організації, а також можливостей та перешкод середовища. За допомогою SWOT-аналізу вибирають найліпшу стратегію для виконання місії організації, яка дає змогу якнайширше використати можливості та сильні сторони організації, а також нейтралізувати перешкоди, долаючи слабкі сторони.

Оцінка сильних сторін організації

Сильні сторони організації - це навики та вміння, які дають змогу організації задумати і забезпечити виконання її стратегії. Різні стратегії потребують різних навиків та вмінь. SWOT-аналіз - один з найважливіших кроків у формулюванні стратегії. Використовуючи місію організацій як контекст, менеджери оцінюють внутрішні сильні (особливу компетентність) та слабкі сторони, а також зовнішні можливості й перешкоди. Завданням є розробка відповідної стратегії, яка б грунтувалася на можливостях та сильних сторонах, нейтралізувала перешкоди та слабкі сторони. Організації, які використовують своє особливе уміння, часто отримують конкурентні переваги та досягають вищих результатів.

Оцінка слабких сторін організації

Слабкі сторони організації - це навики та вміння, які не сприяють вибору і втіленню стратегії, потрібної для виконання місії організації. Організація має два шляхи вирішення проблеми "слабких сторін". По-перше, вона може робити інвестиції, щоб отримати перевагу, необхідну для виконання місії. По-друге, можна змінити місію так, щоб її досягти за допомогою навиків та умінь, які організація вже має.

На практиці організації важко зосередитися на слабких сторонах, оскільки її члени часто неохоче зізнаються, що їм бракує уміння та навиків.

Оцінка можливостей та перешкод організації

Оцінка сильних і слабких сторін зосереджує увагу на внутрішніх умовах роботи організації, тоді як оцінка можливостей та перешкод потребує аналізу середовища, в якому перебуває організація.

Можливості організації - це умови середовища, які забезпечують досягнення високого результату. Перешкоди для організації - це умови середовища, які ускладнюють досягнення високих результатів.

 

 

6. Тактичне планування

Тактичне планування - це організована послідовність дій, розроблених з метою виконання стратегічного плану. Стратегія зосереджує увагу на ресурсах, середовищі, місії, тоді як тактика стосується переважно людей та їхньої діяльності.

Розробка тактичних планів

По-перше, менеджеру потрібно з'ясувати, на виконання яких тактичних цілей, що випливають із широкої стратегічної мети, спрямоване планування. Випадкова ситуація потребує особливого тактичного плану, однак він також головно узгоджується зі стратегічним. По-друге, коли стратегічний план змальовує ціль у загальному, то тактичний стосується конкретних ресурсів та часових меж. Стратегією може бути досягнення першості в галузі чи на ринку, тоді як тактичний план визначає діяльність, що приведе до досягнення цієї мсти. Крім того, тактичне планування передбачає використання людських ресурсів. Менеджери, задіяні в тактичному плануванні, затрачають багато часу на роботу з іншими людьми. їм доводиться сприймати інформацію як всередині організації, так і з-за її меж, ефективно її опрацьовувати і передавати далі.

Виконання тактичних планів

Яким би добрим не був тактичний план, успіх буде залежати від того, як його виконуватимуть, тобто від використання ресурсів, ефективного ухвалення рішень та заходів. Менеджер може запропонувати чудову ідею, однак ЇЇ можуть провалити поганим виконанням. Чітке виконання залежить від низки важливих чинників. Перш за все, менеджер повинен оцінити усі можливі варіанти дій у світлі головної мети, якої потрібно досягти, а також перевірити, що особа, відповідальна за ухвалення рішення, має достатньо ресурсів та інформації для виконання своєї роботи. Крім того, менеджер зобов'язаний виконувати моніторинг поточної діяльності.

Оперативне планування

Іншим важливим елементом ефективного планування організації є розробка і виконання оперативних планів. Ці плани є складовими планів тактичних і спрямовані на досягнення оперативних цілей. Вони мають вузьку сферу застосування та короткий термін реалізації, їх виконують менеджери нижчої управлінської ланки.

Плани одноразового використання

План одноразового використання розробляють для виконання дій, які не будуть повторюватись у майбутньому. Найвідомішими формами такого плану є програма та проект.

Програми. Це план багатьох заходів. Вона може складатися із визначення процедур, потрібних для запровадження нової лінії (продукту), відкриття нової фабрики чи зміни місії фірми.

Проекти. Проект подібний до програми, та менший за сферою впливу та складністю. Він може бути складовою програми або ж відособленим планом. Проекти - це також плани, які застосовують для запровадження нового продукту чи додання нової характеристики до вже відомого.

Постійні плани. На відміну від плану одноразового використання, постійний план використовують для діяльності, що повторюється періодично протягом певного проміжку часу. Постійні плани можуть забезпечити підвищення ефективності завдяки деталізації процесу ухвалення рішень. Є три типи постійних планів: політика (визначення загального курсу дій), стандартна операційна процедура (СОП) і правила та інструкції (ПІ)31.

Політика. Політика є найузагальненішим типом постійних планів. Вона відображає ставлення організації до конкретної проблеми чи ситуації.

Стандартна операційна процедура. Іншим типом постійного плану є СОП. Вона конкретніша, ніж політика, оскільки визначає кроки, які потрібно зробити в конкретних умовах.

Правила та інструкції (ПІ). Планами найвужчого застосування є правила та інструкції. Вони описують, як саме конкретну дію треба виконувати. ПІ використовують для ухвалення рішень у різноманітних ситуаціях. ПІ можуть стати проблемою, якщо вони надмірні або якщо їх змушують дотримуватися надто чітко. ПІ та СОП часто збігаються. Вони розглядають вузьке коло. СОП описує типовий набір дій, а ПІ концентруються на певній дії

Планування випадковостей – це сукупність альтернативних дій, які потрібно виконати у разі, коли чинний план непередбачено порушений або його виконують неправильно.

 

 

7. Суть процесу ухвалення рішення. Раціональний підхід до ухвалення рішення

Суть процесу ухвалення рішення

Ухвалення рішення - це дослідження суті цього процесу, типів рішення, які ухвалюють, а також умов, за яких відбувається цей процес.