Ґендерні дослідження – це дослідження способів відображення соціального розуміння статевих відмінностей, дослідження існування людського роду у вигляді значень і сенсу: залежно від розподілу за ознакою статі в соціальних організаціях та інституціях (ринок праці, сім’я, освіта) нормативних значень, які виражаються в політичних і релігійних доктринах; символів; значень особистісного сприйняття.
Юридичний підхід – це дослідження та аналізування гендерної рівності через юридичні акти, документи,а також закони та постанови. Філософсько-правовий підхід – це дослідження гендерної рівності через призму культури суспільства, а саме – система стереотипів, поглядів та установок щодо гендерної рівності. Соціогендерний підхід являє собою систему установок місця та ролі жіночої статі у суспільстві. Можна сказати, що цей підхід є більш практичним та емпіричним. Він відрізняється від інших своєю актуальністю, статистикою, прикладами, тобто практичними аспектами.
Парадигма – це система форм, уявлень та цінностей одного поняття, які відображають його видозміну, історичний шлях, заради досягнення ідеального поняття. Ґендерна рівність є показником ґендерної культури нації та демократичності суспільства. Тому викликом часу є формування ґендерних компетенцій молоді як особливої системи ґендерних знань і практик, релевантних принципам паритетності статей. Ґендерний підхід у освітній парадигмі вищої школи є тим методологічним інструментом аналізу діяльності вузів, який ґрунтується на врахуванні „фактору статі”, що сприяє розширенню культуротворчого ментального простору всіх учасників педагогічної взаємодії. Інформаційні технології відкривають широкі можливості для громадської дискусії та плюралізму думок, перетворюють природу педагогічного дискурсу, бо інтеграція та передача знань розгортаються в якісно новому освітньому просторі.Відповідно до реформування змісту та гуманізації освітніх цілей в Україні реалізація компетентнісної парадигми у процесі оновлення світових та європейських систем освіти сприятиме орієнтуванню педагогів на впровадження у педагогічну практику егалітарного підходу до розвитку особистості.Ґендерна освітня парадигма передбачає впровадження ґендерної складової як системоутворюючої в організацію творчо-розвивального середовища на всіх рівнях освітньої системи (дошкільної, середньої, вищої та післядипломної); сприяння інтерактивній взаємодії тріад: науково-викладацька спільнота - адміністрація вузів – МОН; школа-сім`я-дитина; підвищення ґендерної культури населення через систему психолого-педагогічного всеобучу; створення системи дистанційної освіти з метою поширення ґендерних ідей у спільному полікультурному та інформаційному просторі; розробку ґендерних стратегій у медіа-просторі; участь у інформаційних кампаніях щодо запобігання та системної протидії ґендерному насильству; побудови паритетних шлюбнo-сімейних стосунків, трансляцію ґендерних знань на широку громадськість.
Отже, парадигми гендерної рівності змінюються з часом, у відповідності рівня розвитку гендерології та гендерної рівності в певному суспільстві.
