Обєкт та предмет курсу. Мета і завдання навчальної дисципліни
Об'єкт курсу – тендерна політика в Україні, проблеми та перспективи Предмет – правове забезпечення гендерної рівності в Україні. Мета – оволодіння студентами політологічними основами тендерного підходу до рівноправної з чоловіками участі жінок в процесі становлення сучасної цивілізації. Завдання – розкриття поняття гендерної рівної рівноваги як стратегічної цілі соціуму, визначення тендерних вимірів українського суспільства, вироблення шляхів досягнення тендерної рівноваги в практичній роботі.
6. Фактори, які сприяють реалізації потенціалу жінок-політиків в сучасній українській політиці Пошук ефективних шляхів соціально-політичного розвитку України, яка перебуває в стані сутнісної трансформації, викликає підвищений інтерес дослідників до проблеми іміджу політичного лідера, зокрема, до його гендерних характеристик, визначення переваг, які можуть з’явитися внаслідок диференціації та інтеграції жіночого і чоловічого лідерських начал. Конструктивне поєднання гендерних ролей в політичній діяльності, пропорційна представленість в ній лідерів від жінок і чоловіків суттєво збагачує суспільство, стимулює його творчу енергію, оптимізує процес прийняття рішень. Адже інтереси тієї чи іншої соціальної групи можуть бути належно враховані, якщо їх представники, за слвоами Ч.Філліпса, становитимуть не менше як 30 відсотків від загальної чисельності осіб, які причетні до прийняття політичних рішень. У країнах із високим рівнем жіночого представництва у структурах влади (Фінляндія – 39,0 %, Норвегія – 35,8 %, Швеція – 33,5 %, Данія – 33,0 %) краще, ніж деінде, вирішуються проблеми екології, освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, досягається злагода у суспільному організмі [22]. При цьому від жінок-політиків очікують не тільки захисту соціальних інтересів населення, конструктивного і активного вирішення специфічно жіночих проблем, а й іншого, відмінного від чоловіків, стилю роботи, способів розв’язання проблем. На цьому «тлі» чоловіки-політики не дуже виграють, демонструючи «класичний» набір маскулінних ознак (владність, агресивність). Якщо поглянути на найпопулярніших українських політиків, то можна побачити, що найпривабливішими для електорату виявляються саме фемінні їх риси – поступливість, що інтерпретується як гнучкість, уміння запобігати конфліктам і вирішувати їх, розрядка напружених ситуацій, відмова від своїх претензій, амбіцій в гострих ситуаціях, тяжіння до стабільності і передбачливість, а також «легка» емпатичність, яка інтерпретується як самопрезентація, уміння «подати» себе. Головна ознака українських політиків-жінок – їх чітка позиція, нехай навіть висловлена в істеричному тоні. Тоді як у чоловіків – суцільна обтічність і невизначеність. Цілком ймовірно, що саме жінки-політики – останній стратегічний ресурс України [22]. Вважається, що жінка-політик має більш складний імідж, ніж політик-чоловік. Вона повинна мати в своєму іміджевому портреті певні «чоловічі» риси (звідси – «залізна леді» Маргарет Тетчер, або «сталева леді» Мадлен Олбрайт). Але на загал у неї повинні переважати суто жіночі риси. Можливо, що такий «пульсуючий» імідж створює ускладнення для жінки-політика і заважає аудиторії пристосуватися до неї: тільки аудиторія починає звикати до «чоловічої» поведінки жінки-політика, раптом починає діяти жіноча іміджева модель. В результаті, не виникає необхідного рівня звикання, розпізнавання і передбачуваності [5, c.237]. На сучасному етапі суспільного розвитку відбуваються глобальні зміни в тій ролі, яку грають жінки у всіх сферах життя – політиці, виробництві, економіці. Цей процес супроводжується зростанням жіночої самосвідомості. Надбанням громадськості стає все більша кількість раніше невідомих історичних фактів, що доводять не останню їх роль в багатьох важливих подіях. І це дає можливість тому, щоб пред’явити свої права на рівну з чоловіками участь в політичному і соціальному житті. Якщо представниці великої політики інших країн, пропонуючи «жіночий погляд» на політику, намагалися підкреслити в собі м’якість і здатність до компромісів на противагу чоловічої безкомпромісності і жорсткої лінії поведінки, то Тимошенко демонструвала «новий український фемінізм» – поєднання різкої, і місцями навіть агресивної лінії поведінки з елегантною і по-жіночому сексуальною зовнішністю. Приклад Юлії Тимошенко – один з найяскравіших і успішніших прикладів маніпулювання жіночністю. Архівні фото з персонального сайту показують, як мінявся образ від строгої ділової леді з темним волоссям до милої, «жіночної» жінки, дбайливої, підкреслено стильної, – симбіоз Берегині і Барбі. Зміну іміджу Ю. Тимошенко можна пояснити спробами притягнути електорат Західної України, де дуже сильні патріархальні стереотипи. Взаємодія чоловічого і жіночого інтелекту в політиці на даному етапі розвитку людства необхідніша для чоловіків, чим для жінок» [12]. 7. Гендерна демократія, як ознака цивілізованості суспільства Дослідження проблеми становлення та функціонування сучасних суспільств на засадах паритетної демократії (гендерної демократії) на сьогодні є однією із найактуальніших і широко досліджуваних проблем як у західноєвропейській, так і у північноамериканській гуманітаристиці. Цілий ряд найфундаментальніших праць, що так чи інакше аналізують специфіку виникнення принципово нового у світовій історії явища – демократії нового типу – гендерної, прослідковують історію розвитку цього явища в контексті демократичних перетворень насамперед європейських суспільств і спільноти США другої половини ХХ – початку ХХІ ст. від ідей та принципів до практичних кроків із втілення основних засад гендерного партнерства в межах суспільств. До найцікавіших робіт із відомих сьогодні українському науковому товариству, яке спеціалізується на гендерній тематиці, потрібно віднести насамперед роботи Дж. Батлер і Ю. Крістєвої, Ш. Берн і М. Кіммел, Дж. Мітчелл і К. Мілет, С. Бенхабіб і К. Пейтмен, М. Реррот і Е. Шоволтер, Я. Тешанович і Ж. Славоя і багатьох інших. "Від початку сімдесятих років ХХ століття дослідниці в галузі феміністичної теорії аналізують добре нам відомі тексти з політичної теорії. Паритетна демократія базується на пропорційному (в ідеалі – паритетному, тобто 50/50) представництві жінок та чоловіків у всіх гілках як законодавчої, так і виконавчої влади України. Фактично принцип паритетної демократії в європейських суспільствах сьогодні реалізований лише у скандинавських країнах. Україна ж займає за цим показником передостаннє серед європейських країн місце. Термін "паритетна демократія" утвердився в українській соціогуманітарній аналітиці, в той час, як у західноєвропейських та північноамериканських наукових роботах більш уживаним є відповідник "гендерна демократія". Отже, під гендерною демократією розуміємо систему волевиявлення жіночої та чоловічої статі у громадянському суспільстві як рівних між собою у правах і можливостях, закріплених й реально забезпечених у політико-правових принципах, діях, створенні суспільних і державних структур з урахуванням гендерних інтересів і потреб. "Гендерна демократія передбачає утвердження рівності прав, свобод, обов'язків, відповідальності й шансів чоловіків і жінок у життєдіяльності суспільства, держави і самотворенні власної особистості" [7, c. 49]. Фактично, це смислове визначення глибинної суті гендерної демократії дозволяє сформулювати сутність і акценти визначення паритетна демократія, оскільки останнім часом ці поняття активно і паралельно використовуються в аналітичній літературі. Отже, за словниковим визначенням, паритетна демократія – це "політико-правова форма організації соціально-статевих відносин у суспільстві, за якої жінки і чоловіки мають рівний правовий та політичний статус і як рівноправні представлені й здійснюють діяльність у гендерно збалансованих органах влади та управлінських структурах" [7, c. 49]. І далі зазначається, що "Комітет з рівності між чоловіками і жінками та Департамент прав людини, які створені в структурі Ради Європи, розробили концепцію паритетної демократії" [8, c. 49]. Виклики історії, сприйняті європейськими спільнотами щодо формування принципово нових засад демократії, а саме, функціонування її як гендерної (в ідеалі – паритетної) демократії, не можуть бути сьогодні поза увагою та ретельним вивченням української соціогуманітаристики. Отже і аналіз специфіки розвитку українського соціуму сьогодні не може бути повним поза таким його виміром, як становлення гендерно збалансованого суспільства, де принцип паритетної демократії існує як в якості одного з ідеалів суспільного устрою, так і нової якісної характеристики демократії, загалом процесу демократичних перетворень в українському суспільстві. 8. Роль гендерної рівності у формуванні демократичної правової України Діюча Конституція України надає рівноправність чоловікові і жінки у всіх сферах соціального життя, але в дійсності перевага залишається на боці чоловіків. Слід лише згадати такі сфери життя як сім’я, політика й бізнес (особливо великий бізнес), де домінуючу роль у наш час відіграють представники сильної половини людства. 9. Наукові дослідження у галузі гендерної рівності Із сімдесятих років ХХ ст. з‘ясувалося, що ґендер як предмет дослідження має мiждисциплiнарний характер, адже його окремі аспекти вивчаються в межах різних наук, а саме філософії, психологічної персонології, соціології, етноантропології. Крім того, розвиток ґендерних досліджень як західноєвропейської міждисциплінарної науково-дослідницької практики відбувся внаслідок феміністичного аналізу систем домінування в суспільстві (1960-1970 рр.); формування нового погляду на природу сексуальності і взаємин статей (1970-1980 рр.); інтенсивного розвитку феміністських практик, специфічного жіночого досвіду та концепції «ґендер» засобами «Women‘s studies» і «Men‘s studies» (1980-1990 рр.); наукового обговорення й осмислення ґендерної теорії у методологіях різних наук (1990-2006 рр.) [2]. Тому до цього часу виникають певні труднощі під час визначення й розмежування сфер розгляду між різниминауковими галузями в процесі дослідження механiзмiв, методів, форм i засобів органiзацiї та функціонування ґендеру, що досить часто призводить до необхідності дослідження проблем ґендерної рівності на рiвнi міждисциплінарних зв‘язків, а це суттєво ускладнює завдання. появою гендерних досліджень як нової галузі знання було багато дискусій з приводу їхнього статусу (Дж. Батлер, А. Оеклі, Г. Рубін), зв'язку з новітніми тенденціями науки та потенціалу для оновлення методологічної та епістемологічної бази науки (Е. М. Джаггар, Х. Ф. Келлер, Л. Коуд, Х. Лонгіно, С. Хардінг, Д. Харавей). На наш погляд, обговорювати ці проблеми необхідно в тісному зв'язку з тими змінами та трансформаціями, що відбуваються в сучасній науці, де намітилась тенденція відмови від принципів класичного мислення -- в бінарних опозиціях, формування постнекласичної раціональності, введення аксіологічних вимірів у наукове пізнання, розробки апарату досліджень, який би слугував вивченню складних систем, що самоорганізуються та саморозвиваються (живе, екологічні системи, соціум, людина). У сучасній західній та вітчизняній філософсько-методологічній літературі ґрунтовно досліджено витоки, напрями та певні галузі гендерних досліджень. Слід відзначити, що гендерні дослідження широко вивчаються в багатьох аспектах, основні з них наведено нижче. По-перше, гендерні дослідження вивчаються у міждисциплінарному аспекті, тому останнім часом з'явилось багато робіт, в яких предмет обговорення стосується одночасно різних галузей науки -- лінгвістики, економіки, соціології, політології, історії та багатьох інших (О. А. Здравомислова, А. А. Тьомкіна, Н. Л. Пушкарьова, Т. М. Мельник, І. С. Кон). Втім, у контексті нових зв'язків, що утворюються між дисциплінами в сучасній науці, міждисциплінарність не досліджувалась. По-друге, гендерні дослідження вивчаються в епістемологічному та методологічному аспектах, розглядається внутрішня будова гендерних досліджень, їх методи і понятійний апарат, окреслено проблему специфіки суб'єкта та об'єкта пізнання та потреби врахування ціннісних складових у процесі наукового пізнання (В. А. Гайденко, Л. Коуд, Х. Лонгіно, Д. Харавей, С. Хардінг). У той же час, гендерні дослідження не вивчались як система, що об'єднує різноманітні епістемологічні практики, які потребують адекватних методологічних засобів дослідження власного об'єкта -- гендерних вимірів людини -- як складної системи, що самоорганізується. По-третє, аналізуються соціокультурні проблеми гендерної визначеності -- питання продукування гендерної нерівності та гендерних відмінностей у суспільстві, відтворення уявлень про чоловіче та жіноче в культурі, підкреслюється роль етики, заснованої на турботі та відповідальності (Дж. Батлер, С. Бенхабіб, О.О. Вороніна, К. Гілліган, Л. Ірігарей, Дж. Б. Елштайн, М. С. Кіммел, Ш. Муфф, Г. Рубін, С. А. Ушакін, Н. Фрезер). Поза вивченням залишився ціннісний потенціал гендерного мислення з точки зору можливості його впливу на процес трансформації цінностей техногенного суспільства та перспектива формування на цій основі розуміння людини в контексті постнекласичної раціональності. Осмислюючи гендерні дослідження в постнекласичному контексті, ми спиралися на роботи В. І. Аршинова, В. Г. Буданова, Гардашук Т. В., І. С. Добронравової, Л. П. Киященко, Є. Н. Князєвої, С. П. Курдюмова, І. Пригожина, Л. І. Сидоренко, В. С. Стьопіна, Суходуб Т. Д., Г. Хакена та інших, в яких наводяться суттєві відмінності постнекласичної раціональності від класичної та некласичної, головні риси постнекласичної раціональності. Специфіка гендерних досліджень як сфери постнекласичної раціональності в зазначених роботах не вивчалась. 10. Конструювання гендерної свідомості індивіда ….. Зазначимо, що гендер може розглядатись як історична та соціальна категорія. Природна гендерна ієрархія пов’язується з функціонально-рольовою моделлю поведінки. Тому гендер, будучи культурно та історично відносним феноменом, визначається не біологічно, а соціокультурно. Він також розглядається як сукупність уявлень про особистісні та поведінкові особливості чоловічого та жіночого. Ці особливості, взяті окремо, визначають фемінінність або маскулінність: чоловіче в жіночому і жіноче в чоловічому. Жіноче ідентифікується з тонкою інтуїцією, емоційністю, покірністю. Чоловіче – з агресивністю, логікою. Поняття гендер характеризує психологічну, соціальну та культурну різницю між чоловіками та жінками. Якщо статеві особливості ставляться у залежність не від біологічних параметрів, а від соціально-культурних класифікацій, то відношення між статями не може більше розумітись як репрезентація природнього порядку, а повинне розглядатись як репрезентація внутрішньокультурних систем правил. “Гендер не можна ототожнювати з “природнньою” статтю. Скоріше мова йде про репрезентацію деякого відношення, яке є основою для відношень індивідуума і суспільства і базується на сконструйованій і усталеній опозиції двох біологічних статей”. Починаючи з 1960-х років, проблематика гендера стає популярною насамперед у соціальній психології. Гендерні дослідження привели до розуміння того, що проблема нерівності набагато глибша, ніж це уявлялось; що вона впирається у відтворення нерівності можливостей. Була переосмислена роль культури, популярних стереотипів, упередженості науки у формуванні уявлень про жіноче й чоловіче, про мужність і жіночність та їх роль у творенні бар’єрів перед жінками й чоловіками. Ґендерні дослідження вивчають динаміку змін чоловічих і жіночих ролей у суспільстві й культурі, розробляють перспективну стратегію досягнення фактичної рівності можливостей жінок і чоловікі. Одним з найбільш поширених є розуміння гендера як соціальної конструкції, в межах якої розглядається конструювання гендера через різні інститути соціалізації, культуру, поділ праці. В межах цього підходу гендер розуміється як організована модель соціальних відношень між жінками і чоловіками, яка не лише характеризує їх відношення у сім’ї, але й визначає їх соціальні відношення в основних інститутах суспільства. Соціальне відтворення гендерної свідомості на рівні індивідів підтримує засновану на статевій ознаці соціальну структуру. Втілюючи в своїх діях очікування, пов’язані з гендерним статусом, індивіди конституюють гендерні відмінності і одночасно обумовлені ними домінування і владу. На думку Джоан Скотт, усвідомлення гендерної приналежності – конституюючий елемент соціальних відношень, заснованих на сприйнятті міжстатевих відмінностей, а стать – це пріоритетний спосіб вираження владних відношень. Серед психологів популярне пояснення різної поведінки чоловіків та жінок ступенем вираженості таких психічних рис, як агресивність та домінантність, які своєю чергою виводяться із особливостей гормональної природи кожної статі. Цікава з цього приводу думка І.Кона, що чоловіча агресивність дійсно має природні передумови, але вона не є суто біологічним феноменом і не завжди буває антисоціальною, пов’язаною із застосуванням насильства. Механічно вивести її з рівня тестостерону неможливо – тут слід розрізняти базовий, більш або менш постійний рівень тестостерону і його тимчасові, ситуативні флуктуації, а також розрізняти змагально-домінантну і агресивно-насильну поведінку. Між рівнем тестостерону і поведінкою існує обернений взаємозв’язок. Тож не дивно, що навіть коректно отримані відмінності між жінками і чоловіками виявляються не настільки значущими і часто не перевищують 5%. Більш того, як доводить Г.Крайг, протягом останніх десятиріч фіксовані відмінності стають менш виразними, що відбувається на фоні зменшення гендерної сегрегації процесів соціалізаці. На цьому ґрунті виникає “нова психологія статі”, котра прагне подолати вказані обмеження традиційних психологічних досліджень. Ця теорія пояснює становлення статі у дітей на основі існуючих в культурі соціальних стереотипів і говорить про те, що діти використовують стать як принцип пізнання світу, тому що культура всіма засобами наполягає на тому, що стать є найважливішою категорією в соціальному житті. Змін зазнає поняття статі, яке постає як складне поєднання психологічних рис, соціальних ролей та поведінкових стратегій, сформованих за впливу ситуаційних вимог. Сама ж поведінка, як зауважує І.Клєцина, не має ознаки статі, вона обумовлена психосоціальним досвідом індивіда, його здатністю до научіння і мінливими умовами конкретних соціальних обставин. Існуюча різноманітність підходів до проблеми гендера, а також наявність певної кризи в розробці теорії самі по собі є свідоцтвом ступеня її розвиненості і теоретичної глибини. Використання гендерного підходу в психологічному пізнанні надає широкі можливості для переосмислення культури, але разом з тим необхідно усвідомлювати, що це не просто нова теорія, а теорія, прийняття якої передбачає зміну ціннісних орієнтирів і перегляд багатьох усталених уявлень.
|