Тема гендерної рівності в її історико-філософському становленні в українській науці спеціально не досліджувалася. У роботах, що розглядають природу жінки, в сучасній українській філософській теорії вона, в основному, розглядається лише в контексті загальної теорії гендеру й фемінізму, наприклад, у дослідженнях В.Агєєвої, І.Жеребкіної, Л.Кобелянської, Н.Чухим, С.Павличко, М.Скорик, Т.Власової, І.Грабовської та ін. У російській науці можуть бути названі роботи Г.Брандт, О.Вороніної, С.Айвазової, О.Поспєлової, Н.Габріелян, Т.Клименкової, Н.Шведової та ін.
Історико-філософський аналіз гендерної рівності в західноєвропейській філософії не є предметом спеціального дослідження в окремих монографіях. Не дивлячись на безсумнівно велику кількість фундаментальних праць, присвячених гендерним теоріям і підходам (Дж.Батлер, С. де Бовуар, К.Джилліган, М.Тагенс, Д.Гримшоу, С.Гриффін, А.Двіркін, Я.Іригаре, Ю.Кристєвої, К.МакКінон, І.Міллет, Дж.Мітчел, Т.Нейджел, Л.Ніколсон, С.Окін, А.Рич, С.Радик, Д.Спендер, Н.Ходоров, Е.Шоуолтер та ін.), варто зазначити, що весь цей шар літератури ще не освоєний в українській філософії.
Для розуміння специфіки формування паритетної демократії як невід'ємної риси громадянського суспільства, як основи трансформаційних процесів у сучасних західних соціумах є важливими роботи Х.Арендт, К.О.Апеля, Ю.Хабермаса, Е.Левінаса, Г.Маркузе, К.Хорні та ін. Значущими для розуміння взаємодії маскулінного й фемінінного в культурі є дослідження посткласичних філософів і психологів: Р.Барта, М.Бубера, Ж.Бодріяра, М.Хайдегера, Л.Хатчеон, Ф.Ериксона, К.Юнга, М.Фуко й ін. Аналізуючи філософсько-антропологічні підстави формування гендерної рівності, автор дисертаційного дослідження спиралась на роботи українських філософів М.Богачевської-Хом’як, Є.Бистрицького, А.Бичко, І.Бичка, П.Гнатенка, В.Горянського, О.Гомілко, Н.Зборовської, В.Окорокова, М.Поповича, В.Пронякіна, Л.Смоляр, Н.Хамітова, В.Ярошовця та ін.
