Соціально-психологічний портрет новоприбулої дитини

Для більшості новоприбулих дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, характерний стан дезадаптованості, який проявляється по-різному. Причини дезадаптації новоприбулих дітей можна поділити на особистісні та середовищні. В основі особистісних – недостатня реалізація соціальних потреб дитини (внаслідок соціальної та емоційної депривації, соматичних хвороб, обмежених можливостей спілкування). Середовищні причини зумовлені впливом на дитину несприятливих зовнішніх факторів, таких як: відсутність сім’ї або вихователів, недостатність уваги, насильство, жорстоке ставлення та ін.

Найчастішими наслідками дезадаптації, з якими до дитячого будинку прибувають діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, є:

- недостатній фізичний розвиток;

- затримка психічного розвитку;

- особистісні деформації і типові нервові розлади;

- розлади мовлення;

- проблеми у спілкуванні з однолітками та дорослими;

- відсутність необхідних життєвих навичок;

- сформованість неадаптивних навичок та ін.

Більшість новоприбулих дітей, які приходять у новий дитячий колектив, починають взаємодіяти з колективом невідомих їм дорослих (персоналом дитячого будинку), у всьому бачать приховану загрозу для свого існування. У дитини проявляється страх, звичайний супутник негативних емоцій та стресу. Малюк боїться нової, невідомої обстановки, зустрічі з незнайомими дітьми і дорослими.

У новачків спостерігаються прояви емоцій від пригніченого стану до яскраво вираженої агресії. Під час адаптаційного періоду дитина дуже вразлива; в будь - який момент вона може заплакати, навіть якщо, на перший погляд, для цього немає жодних підстав. Свої негативні емоції діти виявляють через сльози: від пхикання до постійного плачу та істерик.

У процесі профілактично-корекційної і розвивальної роботи емоційний стан дитини поліпшується. Усі негативні емоції малюка відступають на другий план, їх витісняють позитивні переживання, дитина переключається, потрапляє під вплив цікавої інформації, нових іграшок тощо.

Під тиском стресу малюк часто змінюється настільки, що може спостерігатися регрес майже всіх навичок самообслуговування, вже давно засвоєних. Дитину доводиться годувати з ложечки, вмивати, як немовля, вона не може самостійно одягтися, інколи взагалі відмовляється від їжі, пиття, не ходить в туалет, не відповідає на запитання, порушується сон. Згодом, адаптувавшись до умов організованого колективу, дитина відновлює забуті навички і легко засвоює нові.

У випадку важкої адаптації апетит дитини або зникає зовсім, або навпаки може підвищуватися. Нормалізація зниженого чи підвищеного апетиту, здебільшого, сигналізує про те, що негативні зміни пішли на спад, і незабаром стан організму і психіки дитини нормалізується.

У перші дні адаптаційного періоду сон, переважно, короткотривалий, неспокійний. Пізніше дитина зможе спокійно заснути і відпочивати протягом сну.

На фоні стресу дитина може схуднути, але, адаптувавшись, вона легко і швидко не лише відновлює свою первинну вагу, а й починає стабільно розвиватися. Пізнавальна діяльність та рухлива активність теж рідко залишаються в межах норми: дитина або загальмована, або занадто активна.

Як тільки малюк почне взаємодіяти з ровесниками в групі, всі негативні зрушення адаптаційного періоду поступово зникатимуть, що стане важливим кроком до завершення всього процесу адаптації.