Елементи закону про податок
Суб’єкт оподаткування. Закон України „Про систему оподаткування в Україні” встановлює, що платниками податків і зборів (обов’язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори. Даний Закон не містить критерію розмежування суб’єктів оподаткування за принципом юридичного та фактичного обов’язку сплати податків і зборів. Таке розмежування дається лише в науковій літературі. Суб’єкт оподаткування – це особа, на яку покладено обов’язок сплатити податок. Носій податку – це особа, яка несе тягар оподаткування. Ці категорії можуть співпадати в одній особі залежно від методу стягнення податків. Так, при прямому оподаткуванні суб'єкт і носій податку співпадають; при непрямому оподаткуванні формальний платник – суб’єкт перераховує реальні кошти носія податку, отримані першим при реалізації. Платник податку може визнаватись суб’єктом оподаткування одним або декількома податками в залежності від діяльності, яку він здійснює, володіючи майном, або за інших обставин, у випадку наявності яких виникає податковий обов’язок. Податковий агент – особа, інша ніж платник податку, на яку покладається обов'язок відносно нарахування податку, утримання його з платника і перерахування в бюджети сум податків. Об’єкт оподаткування Згідно зі ст. 6 Закону України „Про систему оподаткування в Україні” об’єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робі, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування. З визначення видно, що законодавець виділяє найбільш розповсюджені із видів об’єктів оподаткування і не дає вичерпного переліку, залишаючи його відкритим з обов’язковим визначенням об’єктів законами України про оподаткування. Таким чином, об’єкт оподаткування – це ті юридичні факти (дії, події, стани), які обумовлюють обов’язок суб’єкта сплатити податок. Податки в залежності від характеру зв’язку „суб’єкт оподаткування” – „об’єкт оподаткування”: – податки, побудовані за принципом резидентства; – територіальні податки (побудовані за принципом територіальності). Перший критерій приймає до уваги виключно характер постійного місцеперебування (резидентства) платника податку на національній території, другий – базується на національній належності джерела доходу. Платників податків поділяють на резидентів (таких, що мають постійне місцеперебування в певній державі) і нерезидентів (таких, що не мають у ній постійного місцеперебування). У резидентів оподаткуванню підлягають доходи, отримані як на території даної країни, так і за її межами (повний податковий обов’язок), у нерезидентів – тільки доходи, отримані із джерел в даній державі (обмежений податковий обов’язок). Критерій територіальності встановлює, що оподаткуванню в даній країні підлягають доходи, що вилучаються тільки на її території. Відповідно, будь-які доходи, що отримуються за кордоном, звільняються від податків у цій країні. Різниця полягає в тому, що в резидентських податках суб'єкт визначає об'єкт податку, а в територіальних – навпаки. На практиці використовується поєднання обох принципів. Будь-який із цих критеріїв, при умові його однорідного використання, в принципі виключав би всяку можливість подвійного оподаткування, тобто оподаткування одного суб’єкта в один період часу аналогічними видами податків у двох і більше країнах. Джерело податку – це кошти, за рахунок яких може бути сплачено податок. Виділяють всього два джерела податку – дохід (основне джерело) і капітал платника податку (резервне джерело). Предмет оподаткування – риси фізичного характеру (а не юридичні), які обумовлюють стягнення відповідного податку. Таким чином, юридичний зв’язок предмета оподаткування з платником податку обумовлює об'єкт оподаткування. Масштаб податку – фізична характеристика предмета оподаткування, якийсь параметр виміру, вибраний із множини можливих для розрахунку податку. Масштаб податку встановлюється по кожному податку окремо і є єдиним для розрахунку та обліку податку. Одиниця оподаткування – одиниця масштабу оподаткування, яка використовується для кількісного вираження податкової бази. Податкова база за своїм змістом є об’єктом оподаткування, скоригованим і підготовленим до застосування податкової ставки, розрахунку суми податку, що підлягає сплаті в бюджет. Вона служить для того, щоб кількісно виразити об’єкт оподаткування. Податкова база може співпадати або не співпадати з об’єктом оподаткування. Багатьом об’єктам оподаткування властива протяжність в часі, повторюваність. З метою визначення результату необхідно періодично підводити підсумки. Строк підведення підсумків (кінцевих або проміжних) є одним із елементів закону про податок. Податковий період – строк, протягом якого завершується процес формування податкової бази, визначається розмір податкового зобов’язання. Податкові періоди класифікують: 1) за процесом формування податкової бази – початковий, триваючий, останній; 2) за строками – місячний, квартальний, річний та ін. Звітний період – це строк подання в податковий орган звітності. Ставка податку – це розмір податку на одиницю оподаткування. Ставки в залежності від методу встановлення: 1) тверді – встановлюються в абсолютних одиницях; 2) процентні – встановлюються в процентах від одиниці оподаткування. Ставки за змістом: 1) маргінальні – вказують безпосередньо у відповідному законі про податок; 2) фактичні – визначаються як відношення сплаченого податку до податкової бази; 3) економічні – це відношення сплаченого податку до всього отриманого доходу. Порівняння економічних і фактичних ставок найбільш рельєфно характеризує наслідки оподаткування. Ставки за показником впливу податків на суспільні процеси (податковим тиском): 1) базова; 2) підвищена; 3) знижена. Податкові пільги – це повне або часткове звільнення платника податку від сплати податків, зборів. Метою запровадження податкових пільг є пряме або непряме скорочення розміру податкового зобов’язання платника податку. Законодавство при наданні податкових пільг виділяє однорідну категорію платників, які характеризуються певними ознаками, і обумовлює економічну доцільність формування пільгового податкового тиску. Групи податкових пільг: 1) вилучення – це податкова пільга, направлена на виведення з-під оподаткування окремих предметів оподаткування; 2) ставки – це пільги, які направлені на скорочення податкової бази; 3) податкові кредити – це пільги, направлені на зменшення податкової ставки або загальної суми. Види пільг в залежності від форми надання: 1) зниження ставки податку; 2) скорочення загальної суми; 3) відстрочення або розстрочення сплати податку; 4) повернення раніше сплаченого податку; 5) залік раніше сплаченого податку; 6) заміна сплати податку натуральним виконанням. Методи обліку доходів і витрат платника податку. Ведення обліку доходів і витрат обумовлено метою здійснення податкового контролю, а також розрахунком та сплатою податків і зборів платниками податків.
|
