Pound;< * мирі 11-го* furs (д^л'н яллЛн! J^, " ji«HA цІжч, то н С

".«<jo скхділь "от-аНч " " eat,! NH l/rori! ПгД

І>V,»,і •rill'* Х"*-'*' " A«Nfw ак'іімп. Д^ ' " \ •» —v. ■■;

іПоло.

икі Сорочинці, юбраженська ква. •2 р.

икі Сорочинці, юбраженська ква. чостас

«Покров» — все це свідчення того, що мистецтво загалом розглядалось як високий поверх життя, ота сама вертикаль, що підносила з ницої по­всякденності до світла, до «побож­ного» в житті.

Поряд із професійним високим мистецтвом, що обслуговувало як сакральні, так і профанні, але високі сфери життя, існувало і мистецтво непрофесійне, народне, часом ху­дожньо слабке, часом надзвичайний за виразністю «примітив» у високо­му значенні слова. Мабуть, найха­рактернішою постаттю періоду, улюбленою у різних сюжетах і по­зах, був «козак Мамай», — народна картина, що її можна було побачити мало не в кожній хаті. Чи був це «нижчий», «сміховий» образний ряд? Судячи з частих жартів і кар­навальних ситуацій, в яких Мамай інколи зображався, можна б сказа­ти, що цей низовий суспільний ге­рой має сміхові, комедійні функції. Проте це не зовсім так, оскільки у будь-яких ролях «козак Мамай» за­лишається саме героєм. Зображую­чи тип козака, інколи в супроводі вертепних персонажів, простий се­лянин ніби переносить вертепну ви­ставу, а саме її «нижчий» поверх, до себе в дім. І в цьому видно насампе­ред його тугу по так і не здобутій свободі. Можливо, вертепний Запо­рожець і мальований козак Ма­май — зародки того романтизму, який у наступному столітті пе­ремістив «нижні», простонародні образи і символи на «верхній по­верх».

1757 р. в Петербурзі засновано Ака­демію мистецтв, серед перших вихо­ванців якої були привезені з України А. Лосенко, Г. Сребреницький, К. То- ловачевський, І. Саблуков (Саблу-

чок). Як зазначалось вище, ми може­мо розглядати їх як російських митців у розумінні Росії як імперії. Зв'язок цих художників з Україною не пере­ривався, а в особі Саблукова здійсне­но і зворотний зв'язок — в 70-ті роки він керував художніми класами Хар­ківського колегіуму. Дмитро Леви-цький (1735—1822 pp.), син видатного київського гравера Григорія Леви-цького-Носа (1697—1769 pp.), козака з Полтавщини, поїхав до Петербурга разом з видатним російським худож­ником Антроповим, який працював у Кисві над розписами Андріївської церкви в 50-ті роки, і став знамени­тим російським майстром.

Переїзд іншого художницького сина, Володимира Боровиковського (1757—1825 pp.), взагалі сим­волічний. Він учився у своїх батька і дядька вдома на Полтавщині. 1787 р. В.В. Капніст, тоді — миргородський предводитель дворянства, доручив юному Боровиковському написати картини для дому, в якому мала зу­пинитися імператриця Катерина під час своєї подорожі по Україні. Се-

ред написаних ним полотен виділя­лися два алегоричного змісту. На одному — Катерина у вигляді богині пояснювала семи грецьким мудре­цям зміст своєї «Книги наказів», на другому — Петро І орав плугом зем­лю, Катерина засівала її, а онуки Олександр і Костянтин боронували. Зворушена Катерина веліла забрати художника до Петербурга.

Там розпочалась пора його май­стерності в зовсім новому стилі і жанрі. Боровиковський став мод­ним столичним художником євро­пейського класу і загальноімпер-

«Богородиця».

Ікона

з Преображенськоі

церкви у Великих

Сорочинцях

Апостоли

з іконостаса

Спасо-

Преображенської

церкви

у Великих

Сорочинцях

ської культурної приналежності. При цьому він залишився чи не єди­ним українсько-російським петер­бурзьким художником, у якого збе­реглись певні рештки староук­раїнської малярської школи.