МАТЕМАТИЧНІ РІВНЯННЯ ДЛЯ РЕГРЕСІЙНИХ МЕТОДІВ АНАЛІЗУ ЗВ'ЯЗКІВ МІЖ ПОКАЗНИКАМИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ 3 страница

періодичності визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів;

порядку обліку (ідентифіковано чи загалом) і розподілу транспортно-заготівельних витрат;

окремого субрахунку обліку транспортно-заготівельних витрат;

методів амортизації необоротних активів;

вартісних ознак предметів, що входять до складу малоцін­них необоротних матеріальних активів;

класу 8 та/або 9 Плану рахунків бухгалтерського обліку;

періодичності (періоду) зарахування сум дооцінки необоро­тних активів до нерозподіленого прибутку;

методу обчислення резерву сумнівних боргів;переліку створюваних забезпечень майбутніх витрат і платежів;

порядку оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг;

сегментів, пріоритетного виду сегмента, засад ціноутворен­ня у внутрішньогосподарських розрахунках;

переліку і складу змінних і постійних загальновиробничих витрат, бази їх розподілу;

переліку і складу статей калькулювання виробничої собіва­ртості продукції (робіт, послуг);

порядку визначення ступеня завершеності робіт за будіве­льним контрактом;

дати визначення придбаних в результаті систематичних операцій фінансових активів;

бази розподілу витрат за операціями з інструментами влас­ного капіталу;порогу суттєвості щодо окремих об'єктів обліку;

переоцінки необоротних активів;

періодичності відображення відстрочених податкових акти­вів і відстрочених податкових зобов'язань;

окремого балансу філіями, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами підприємства.

9. Положень з планування, обліку і калькулювання собіварто­сті продукції (робіт, послуг):

9.1. Методичні рекомендації з формування собівартості буді­вельно-монтажних робіт. — Наказ Державного комітету будівни­цтва, архітектури та житлової політики України. — 7.05.2002 р. — №81.

9.2. Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулю­вання собівартості робіт (послуг) сільського-подарських підпри­ємств. — Наказ Міністерства аграрної політики України. — 18.05.2001р.—№132.

9.3. Методичні положення з планування, обліку і калькулю­вання собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах з газифікації та газопостачання. — Наказ Міністерства палива та енергетики України. — 20.10.2006 р. — № 394.

9.4. Методичні рекомендації з формування собівартості про­дукції (робіт, послуг). — Наказ Державного комітету промисло­вої політики України. — 2.02.2001 р. — № 47.

9.5. Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулю­вання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаці­ях житлово-комунального господарства. — Наказ Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики Украї­ни. — 6.03.2002 р. — № 47.

9.6. Методичні рекомендації з формування собівартості пере­везень (робіт, послуг) на транспорті. — Наказ Міністерства транспорту України. — 5.02.2001 р. — № 65.

9.7. Методичні рекомендації з формування собівартості проек­тних робіт з урахуванням вимог положень (стандартів) бухгалтер­ського обліку. — Наказ Державного комітету будівництва, архіте­ктури та житлової політики України. — 29.03.2002 р. — № 64.

9.8. Інструкція по плануванню, обліку і калькулюванню собі­вартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах лісового гос­подарства України. — Наказ Міністерства лісового господарства України. — 17.07.1996 р. — № 72.

9.9. Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості науково-дослідних та дослідно-конструкторських ро­біт.— Постанова Кабінету Міністрів України.— 20.07.1996 р.— № 830.

9.10. Методичні рекомендації з формування складу витрат та
порядку їх планування в торговельній діяльності. — Наказ Мініс­
терства економіки та з питань Європейської інтеграції Украї­
ни. — 22.05.2002 р. — № 145.

Рекомендації з планування, обліку і калькулювання собіварто­сті об'єктів господарської діяльності можуть застосовуватись для аналітичного дослідження і оцінки показників формування ви­трат підприємства центрами відповідальності.

10. Положень щодо забезпечення проведення оцінки майна та майнових прав:

10.1. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».— 12.12.2001 р.— № 2658-ІП.

10.2. Закон України «Про оцінку земель». — 11.12.2003 р. — № 1378-IV.

10.3. Національні стандарти:

^№1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав». — Постанова Кабінету Міністрів України. — 10.09.2003 р. — № 1440.

№2 «Оцінка нерухомого майна». — Постанова Кабінету Міністрів України. — 28.10.2004 р. — № 1442.

№ З «Оцінка цілісних майнових комплексів». — Постанова Кабінету Міністрів України. — 29.11.2006 р. — № 1655.

№ 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності». —. Постанова Кабінету Міністрів України.— 3.10.2007 р — №1185.

10.4. Методика оцінки майна. — Постанова Кабінету Мініст­рів України. — 10.12.2003 р. — № 1891. •

Визначення ринкової вартості майна і майнових прав дозволяє здійснити реальну оцінку фінансового стану підприємства. Для розрахунку показників в процесі фінансового аналізу, оцінку майна необхідно здійснювати з дотриманням принципів корисно­сті, попиту і пропонування, заміщення, очікування, граничної продуктивності внеску, найбільш ефективного використання.

Принцип корисності ґрунтується на тому, що майно має вар­тість тільки за умови корисності його для потенційного власника або користувача. Під корисністю слід розуміти здатність майна задовольняти потреби власника або користувача протягом певно­го часу.

З метою визначення корисності під час оцінки:

розглядається корисність окремого майна у складі об'єкта оцінки як складова частина корисності об'єкта оцінки в цілому та корисність майна як окремого об'єкта оцінки;

враховується сучасний стан використання об'єкта оцінки, що може не відповідати його можливому найбільш ефективному використанню, а також випадки, коли окремі об'єкти оцінки ста­ють тимчасово зайвими, використовуються з іншою метою або не використовуються;

прогнозується можливий вплив соціально-економічних та інших факторів на зміни в корисності об'єкта оцінки;

оцінюються витрати на поліпшення об'єкта оцінки з ураху­ванням впливу цих витрат на збільшення його ринкової вартості.

Принцип попиту та пропонування відображає співвідношення пропонування та попиту на подібне майно. Відповідно до цього принципу під час проведення оцінки враховуються ринкові коли­вання цін на подібне майно та інші фактори, що можуть призвести до змін у співвідношенні пропонування та попиту на подібне майно.

Принцип заміщення передбачає врахування поведінки покуп­ців на ринку, яка полягає у тому, що за придбання майна не спла­чується сума, більша від мінімальної ціни майна такої ж корис­ності, яке продається на ринку.

Принцип очікування передбачає, що вартість об'єкта оцінки визначається розміром економічних вигод, які очікуються від во­лодіння, користування, розпорядження ним.

Принцип внеску (граничної продуктивності) передбачає вра­хування впливу на вартість об'єкта оцінки таких факторів, як праця, управління, капітал та земля, що є пропорційним їх внеску У загальний дохід. Вплив окремого фактора вимірюється як част­ка вартості об'єкта оцінки або як частка вартості, на яку загальна вартість об'єкта оцінки зменшиться у разі його відсутності.

Принцип найбільш ефективного використання полягає в ура­хуванні залежності ринкової вартості об'єкта оцінки від його найбільш ефективного використання. Під найбільш ефективним використанням розуміється використання майна, в результаті якого вартість об'єкта оцінки є максимальною. При цьому роз­глядаються тільки ті варіанти використання майна, які є технічно можливими, дозволеними та економічно доцільними.

Оцінка проводиться із застосуванням бази, що відповідає рин­ковій вартості або неринковим видам вартості.

Ринкова вартість — вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за уго­дою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Визначення ринкової вартості об'єкта оцінки можливе із за­стосуванням витратного, дохідного і порівняльного методичних підходів.

До неринкових видів визначення вартості майна належать ва­ртість заміщення, вартість відтворення, залишкова вартість замі­щення (відтворення), вартість у використанні, споживча вартість, вартість ліквідації, інвестиційна вартість, спеціальна вартість, лі­квідаційна вартість, чиста вартість реалізації, оціночна вартість та інші види, порядок визначення яких встановлюється окремими національними стандартами.

Залишкова вартість заміщення (відтворення) як база оцінки визначається із застосуванням витратного підходу і використову­ється для проведення оцінки спеціалізованого майна, у тому чис­лі для ведення бухгалтерського обліку з метою визначення його справедливої вартості згідно з положеннями (стандартами) бух­галтерського обліку.

Визначення вартості у використанні полягає у проведенні оці­нки об'єкта оцінки без урахування принципу найбільш ефектив­ного використання.

6»

Вартість ліквідації розраховується як сума валових доходів, які очікується отримати від реалізації об'єкта оцінки як єдиного цілого або його складових частин виходячи з принципу найбільш ефективного використання за вирахуванням очікуваних витрат, пов'язаних з такою ліквідацією.

Інвестиційна вартість об'єкта оцінки використовується з метою врахування умов угоди, у зв'язку з укладанням якої проводиться оцінка, в частині необхідності додаткового інвестування або вико­нання інших вимог, що потребує додаткових матеріальних витрат.

Спеціальна вартість об'єкта оцінки визначається на основі розрахунку його ринкової вартості з подальшим збільшенням її на суму надбавки, яка встановлюється з урахуванням особливого інтересу потенційного покупця або користувача.

Ринкова вартість та неринкові види вартості об'єктів, які ви­значено для цілей продажу визнаються за чистою вартістю реалі­зації, виходячи з одержаного доходу, зменшеного на суму витрат, що супроводжують продаж, у тому числі пов'язаних із сплатою податку на додану вартість.

Оцінка майна з метою відображення її результатів у бухгал­терському обліку в порядку, встановленому законодавством про бухгалтерський облік, проводиться з урахуванням того, що:

справедлива вартість активу дорівнює його ринковій варто­сті у разі можливості її визначення у порядку, встановленому на­ціональними стандартами;

справедлива вартість активу, який може бути віднесено до спеціалізованого майна, майна спеціального призначення або спеціальної конструкції, дорівнює його залишковій вартості за­міщення (відтворення);

ліквідаційна вартість активу згідно з положеннями (станда­ртами) бухгалтерського обліку дорівнює його вартості ліквідації;

надлишкові активи оцінюються з урахуванням принципу їх найбільш ефективного використання із застосуванням такої бази оцінки, як ринкова вартість або вартість ліквідації, з дотриман­ням відповідних умов, що висуваються до їх визначення.

Результати проведення оцінки активів для цілей бухгалтерсь­кого обліку вважаються їх переоціненою вартістю.

Методичне забезпечення фінансового аналізу передбачає вико­ристання певних процедур визначених у вище наведених нормах і рекомендаціях. Наявні процедури застосовуються з метою пізнання, перетворення і удосконалення об'єктів фінансового аналізу для своєчасного виявлення і усунення конфліктних ситуацій та досяг­нення оптимальної величини показників господарської діяльності.

 

2.1. Сутність інформації та ознаки її корисності для фінансового аналізу

Під інформацією (від латинського informatio — пояс­нення, повідомлення, викладення), зазвичай, розуміють впоряд­ковані відомості про процеси і явища.

Інформаційне забезпечення є першочерговим завданням у будь-якому аналітичному дослідженні і важливим інструментом для підготовки та прийняття ефективних управлінських рішень. Фінансовий аналіз проводиться з використанням системи еконо­мічних даних, дослідження яких породжує економічну інформа­цію, що використовується в управлінні.

Іншими словами, прийняття управлінських рішень пов'язане з постійним опрацюванням інформації, а сам процес управління має інформаційний характер. На кожній зі стадій управління викорис­товується конкретна вхідна інформація й одночасно формується вихідна інформація, яка є вхідною на інших стадіях управління.

Потреби фінансового аналізу забезпечуються нормативно-довідковими, плановими та обліковими (фактичними) інформа­ційними ресурсами. Вони відбивають певні події, явища, проце­си, які бажано, щоб так відбулися, що мають так відбутись, або вже так відбулися.

Нормативно-довідкова інформація об'єднує положення зов­нішніх і внутрішніх нормативних актів, які регламентують гос­подарську діяльність підприємства. Вона формує межі величин показників, що повинні забезпечити ефективний і оптимальний механізм господарювання.

Важливе місце в довідковій інформації для потреб фінансово­го аналізу підприємства займають відомості щодо діяльності ін­ших суб'єктів господарювання, особливо конкурентів.

Планова інформація пов'язана з функцією планування через систему планових завдань, показників та інших даних, які опи­сують господарські процеси, що мають відбутись в заданому ча­совому періоді і забезпечують ефективну діяльність підприємства.

Облікова (фактична) інформація утворюється в системі бухга­лтерського, статистичного і податкового обліку і відбиває госпо­дарські процеси, що вже здійснилися, а також їх фактичний стан.

Використання у фінансовому аналізі всіх видів інформаційних ресурсів забезпечує оцінку діяльності підприємства в динаміці, рівня виконання плану, величини планових показників, діагнос­тику досягнення нормативного сценарію господарювання.

Формування інформаційної бази фінансового аналізу повинно відповідати ознакам корисності даних.

1. Своєчасність (Timeliness).

2. Достатність (Sufficiency).

3. Рівні деталізації та агрегації (Level of detail and aggregation).

4. Зрозумілість (Understandability).

5. Недопущення зміщення (Freedom from bias).

6. Релевантність (Decision relevance).

7. Зіставлюваність (Comparability).

8. Надійність (Reliability).

9. Надмірність (Redundancy).

 

10. Економічна ефективність (рентабельність) (Cost Efficiency).

11. Квантифікація (можливість кількісного вираження якісної інформації) (Quantifiability).

12. Прийнятність формату (Appropria-teness of format).
Своєчасність означає, що інформація фінансового аналізу має

бути доступною для користувачів до того моменту, поки вона для них має значення. Звичайно, користувачі не дізнаються негайно про те, що відбулася якась подія, існує деякий проміжок між по­дією та часом, коли дані про неї будуть відображені у звітності. Також існує певний проміжок часу між моментом, коли дані під­лягають аналізу та коли ці дані стають доступними для користу­вачів.

Достатність можна трактувати виходячи з того чи є обсяг по­казників достатнім для тієї точності прийняття рішення, яка ба­жана для користувачів. Достатність включає в себе також трива­лість часового горизонту для правильного оцінювання ефектив-

ності діяльності господарюючих систем. З тих пір, як достатність може впливати на спроможність користувачів робити висновки на основі конкретних даних, вирішальним для подання інформа­ції є чутливість як до висловлених потреб споживачів, так і до тих, які вони мають на увазі.

Тому загальний, концептуальний підхід до вироблення полі­тики достатності інформації має засновуватися на розумінні про­стої істини, що подання даних користувачам має за мету ство­рення інформаційних ресурсів і відповідно реальних можли­востей для цілеспрямованого здійснення функцій управління.

Рівні деталізації та агрегування даних є також важливими по­казниками визначення корисності інформації. Для поліпшення можливостей аналітичних досліджень потрібно забезпечити єди­ну методику аналізу щодо показників формування, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Якщо користувачі не розуміють інформацію, що подається за результатами фінансового аналізу, то вони не зможуть викорис­товувати її достатньо ефективно.

Зміщення стосовно суті інформації може бути спричинене ве­ликою кількістю проблем, пов'язаних з неможливістю форму­вання даних щодо подання відносно часового горизонту та зіста­влення або здійснення процедури спостереження. Для користу­вачів така ознака визначається суттєвістю інформаційних ресур­сів щодо їх кількісної та якісної характеристик.

Кількісна суттєвість пов'язана з маніпулюванням фактичних розмірів явищ і процесів господарської діяльності, а якісна — порушеннями нормативної методики формування показників.

Недостовірною може бути визнана інформація за наступних умов:

• кількісні відхилення показників більші, ніж нормативи їх суттєвості;

• якісні відхилення при підготовці інформації створюють кі­лькісні відхилення в більшому розмірі, ніж поріг суттєвості;

• значні відхилення щодо методики формування показників, не­залежно від того чи відбулося перевищення нормативу суттєвості.

Суб'єктами визначення суттєвості інформації фінансової звіт­ності є органи, які уповноважені на регулювання питань обліко­вої політики, і власник (власники) або»уповноважений орган (по­садова особа), який здійснює керівництво підприємством відпо­відно до законодавства та установчих документів.

Об'єктами застосування суттєвості є: діяльність підприємства в цілому; окремі господарські операції та об'єкти обліку; статті

фінансової звітності. Для оцінки достовірності інформації фінан­сового аналізу використовуються відповідні нормативні рівні її можливих відхилень.

Три інші ознаки інформації — релевантність, зіставлюваність та надійність — можуть спричинити проблему негативного впли­ву на формування показників. Найочевиднішим питанням, яке розглядається при фінансовому аналізі, є доречність інформації для вибору кращого з альтернативних рішень, що можуть розгля­датися в системі управління. Однак небезпечним аспектом цієї концепції є те, що коли дані доступні для користувача, то він, можливо, буде їх використовувати, незважаючи на їх доречність чи недоречність, тому необхідно захистити користувачів від та­кого підходу та надавати їм такі дані, які можуть бути викорис­тані в моделі та дійсно будуть доречними для рішення і забезпе­чать значимість результатів.

Коли вирішується, чи є дані корисними, необхідно оцінити, чи можна їх зіставляти з іншими доречними даними. Зіставлю­ваність означає, що за важливими напрямами порівняння умови мають бути однаковими. Дійсно, визначення терміна «важливі напрями» залежить від ситуації, яка розглядається. Може бути бажаним для даних мати подібний часовий горизонт. Або може бути необхідним, щоб дані репрезентували ту саму сукупність показників. Головним моментом є те, що значення деяких роз­біжностей між двома сукупностями даних має бути зведене до однієї, і тільки однієї розбіжності, тому що всі інші умови одна­кові.

В методологічному аспекті подані показники фінансового аналізу мають розбіжності, виходячи з внутрішньої облікової по­літики підприємства. Облікова політика — це сукупність прин­ципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. У цьому контексті на кількісне відображення явищ за показниками звітності та зна­чне їх відхилення від фактичних подій можуть вплинути:

• методи нарахування амортизації необоротних матеріальних і нематеріальних активів;

• вартісні ознаки основних засобів та інших необоротних ма­теріальних активів;

• порядок відображення в балансі довгострокових фінансових інвестицій;

• порядок визначення витрат (доходів), активів та зобов'язань, пов'язаних з податком на прибуток;

• методи оцінки вибуття запасів;

• величина резерву сумнівних боргів на основі класифікації дебіторської заборгованості;

• порядок оцінки та зміни вартості (переоцінки) активів.

Оцінка надійності інформації передбачає участь у цьому про­цесі учасників управлінської роботи, які вважають, що дані пра­вильні, якщо вони включені до бази даних, тому підприємству необхідно гарантувати їх точність.

Користь від покращання умов прийняття рішень має перева­жувати затрати на його забезпечення, інакше немає ніякого зиску від нього. Інакше кажучи, дані тільки тоді є рентабельними в фі­нансовому аналізі, коли одержується додаткова вартість завдяки цим даним і поведінці користувачів, та після того, як з цієї варто­сті покриваються витрати на одержання цих даних.

Існують витрати на здобуття даних, тобто на їх первинний чи вторинний збір. Також існують витрати на те, щоб зробити ці да­ні доступними. Крім цього, існують витрати на зберігання та об­роблення даних, які залежать від їх обсягу.

Очевидно, що необхідно враховувати прямі витрати на здо­буття інформації. Однак необхідно також розглядати втрати від невикористаних можливостей, тобто від невключения до бази да­них корисної інформації. Якщо персонал, який зайнятий дослі­дженням, опрацьовує дані щодо проблеми X, то, очевидно, він не зможе виконувати дослідження щодо проблеми У. Отже, витрати, які пов'язані зі здобуттям інформації щодо проблеми X, мають також включати втрати, які спричинені браком інформації щодо проблеми У. Якщо інформація щодо проблеми У є вирішальною, то такі втрати можуть бути значними.

Розглядаючи питання з позиції доходів, потрібно вирішити, наскільки рішення може бути поліпшене завдяки додатковій ін­формації. Якщо додаткові дані не змінюють вибір користувачів щодо оптимальної альтернативи, то від включення їх до бази да­них немає ніякого прибутку. За всіх інших однакових обставин необхідно оцінювати поліпшення прийняття рішення або приріст прибутку від здатності користувачів приймати краще рішення, що залежить від додаткових даних.

Виходячи з квантифікації (можливості кількісного вираження якісної інформації), дані фінансового аналізу повинні піддавати­ся кількісному оцінюванню на прийнятному рівні, і потім над ними можуть виконуватися відповідні операції.

Кількісні показники інформації можуть визначатися через ма­тематичні операції, які будуть виконуватися над даними. Якщо дані доречні, то користувач допускає, що коли показники вира-

Рис. 2.2.1. Загальна модель побудови показників для оцінки господарської діяльності підприємств

В усіх випадках повне формування показника повинно давати відповідь на наступні запитання:

• мета і об'єкт оцінювання (активи, власний капітал, зобов'я­зання, доходи, витрати, фінансовий результат);

• найменування показника для оцінювання об'єкта і алгоритм розрахунку;

• мета і об'єкт спостереження (класифікаційні ознаки госпо­дарюючих суб'єктів);

• час (часовий період);

• одиниця виміру;

• математичний результат показника.

Для потреб фінансового аналізу можна використати наступну класифікацію показників:

1. За економічним змістом досліджуваних явищ і про­
цесів:

• кількісні — визначають діяльність підприємства за величи­ною фактів господарювання;

• якісні — характеризують властивості явищ і процесів госпо­дарської діяльності.

2. За розвитком явищ і процесів у часі:

• інтервальні — виражають розмір явищ і процесів за певні періоди часу;

• моментні — характеризують розмір явищ і процесів на певні моменти часу.

3. За ступенем агрегуваня:

• первинні — характеризують величину явищ і процесів окремих господарюючих суб'єктів;

• зведені — виражають розмір явищ і процесів певної сукуп­ності господарюючих суб'єктів.

4. За аналітичними функціями:

• абсолютні — характеризують величину значення ознаки, як результат спостереження за явищами і процесами господарської діяльності;

• відносні — виражають кількісні співвідношення між факта­ми господарської діяльності;

• середні — узагальнюють ознаки, що варіюють у визначеній сукупності.

5. За способом визначення:

• спостереження — одержані безпосередньо під час збирання даних щодо масових явищ і процесів, які відбуваються при здійс­ненні діяльності господарюючих суб'єктів;

• розрахункові — одержані як результат математичних дій.

6. За джерелами формування:

- фінансової звітності відповідно до визначених форм:

- балансу — виражають кількісні і якісні ознаки активів, вла­сного капіталу і зобов'язань на певні моменти часу;

- звіту про фінансові результати — характеризують витрати, доходи і фінансові результати;

- звіту про рух грошових коштів — узагальнюють ознаки грошових потоків;

- звіту про власний капітал — характеризують інформацію щодо руху і структури власного капіталу;

- приміток до річної фінансової звітності — забезпечують де­талізацію явищ і процесів господарської діяльності відповідно до змісту затверджених форм таблиць звітності;

- додатку до річної фінансової звітності «Інформація за сег­ментами» — характеризують діяльність підприємства за госпо­дарськими і географічними сегментами;

- обов'язкового і передбаченого переліку звітності відповідно до нормативних положень — розкривають окремі напрями діяль­ності господарюючих суб'єктів за обов'язковим переліком, які подаються підприємствами у довільній формі;

- самостійного визначення підприємством — характеризують діяльність господарюючих суб'єктів за добровільним поданням.

• фінансового плану — визначають величину господарських операцій, які мають відбутися, щоб забезпечити ефективну дія­льність підприємства;

• статистичної звітності — характеризують явища і процеси щодо наявності, формування і використання ресурсів у господар­ській діяльності;

• податкової звітності — розкривають об'єкти оподаткування і податкові платежі.

Практична роль використання наведеної класифікації показ­ників визначається шляхом реалізації функцій пізнання, управ­ління, контролю і стимулювання явищ і процесів, які формують фінансовий стан і розвиток господарюючих суб'єктів.

Пізнавальна функція проявляється через можливість оцінки за допомогою показників фінансового стану і розвитку господарю­ючих суб'єктів та ефективності результатів їх діяльності.