Феномен Стуса

(1–3) На сьогоднішній хвилі оновлення ім’я Стуса увійшло вжиття українського народу
як важливий чинник пробудження й самоусвідомлення, набуло значною мірою символічного
значення.

(4–7) В історії кожної національної культури були свої подвижники. Що ж до культури
української, то вона давала особливо вдячний грунт для подвижництва, інакше вона просто не могла б вижити в тих жорстких і неповноцінних умовах, які визначила їй історія. Дух Шевчен-ка витає над нею, невблаганно шукаючи все нових втілень, і одним з них став Василь Стус.

(8–15) Досвідові Шевченка належить особливе місце в поезії Стуса. Це щось незмірно
вагоміше від суто літературного впливу. Недарма Ю. Шевельов писав: «Шевченко для ньо-

го – як українська мова. Він нею пише, він нею дихає, він кує й перековує її, як йому велить
творчий дух. Не можна собі уявити Стуса поза українською мовою, не можна його уявити поза Шевченковою стихією». То, справді, глибоко внутрішня єдність, генетичний духовний зв’язок при гострому запереченні наслідування шевченківських форм, інерції «шевченківського кожу-ха». Стусову поетику, його «образ вірша» єднає з Шевченком своєрідний кругообіг образів, глобальна повторюваність певних мотивів і форм.

(16–21) 3 перших кроків свого творчого самовиявлення Стус брав на себе багато. Вже
в ранніх віршах болісно шукає втраченої гармонії зі світом, цілісності – не ситої і ледачої, а
тієї, що її треба виборювати дорогою ціною – пізнанням самого себе, готовністю не зрадити
себе. «Як вибухнути, щоб горіть?!» – так звучить у Стуса вічне гамлетівське запитання. Його життєва модель – втілення принципу: між високою ідеєю та життєвим вибором, між словом і вчинком немає відстані, немає суперечності.

(22–26) Саме цим насамперед зумовлена особлива значущість Стусового образу буття
для нашої людини, яку привчали бути рабом обставин, об’єктом чиєїсь волі, а не суб’єктом
в його самовиявленні й самоутвердженні. З цим пов’язана й особлива вага Стусового слова.
Воно підтверджене вчинком, «забезпечене нерозмінним запасом правди і ціною власного
життя» (Євген Сверстюк), тому й не сприймається як фраза.

(27–35) Доводиться чути, що вся сила поезії Стуса – в тих ідеях, які вона несе в собі,
в образі автора, тоді як суто поетичних відкриттів тут небагато. На цій підставі його як тради-ціоналіста протиставляють новаторам. Та з огляду на нашу історичну, національну долю така поезія завжди була актуальною, лишаючись головним, а подекуди чи не єдиним чинником на-ціонально-культурного самоствердження. У місткому афористичному слові вона несла правду всупереч заборонам, насильству, фальсифікації. А що за таке слово дорого треба платити – здо-ров’ям, долею, самим життям (і платили, платили сповна!), – воно не сприймалося як фраза, набувало ваги й закличної сили. Можливо, настане колись такий час, коли ми будемо справді вільними серед рівних – тоді й відмовимося від поетичної публіцистики, але ще не час...

(36–41) І, очевидно, сила поезії Стуса, її здатність зворушити глибинні шари свідомості
читача зумовлена не тільки сумою істин, висловлених у ній. Інша річ, що «секрети поетичної
творчості» Стуса не лежать на поверхні, не заявляють голосно про себе. Вони – у «непомітних» взаєминах традиційних і новаторських начал, у непідвладності моді, в майстерному опануванні смисловими глибинами слова, в умінні віднайти різні смислові шари й глибоко заховані асоці-ативні зв’язки, символічне підгрунтя слова й образу.

(42–47) Сьогоднішня популярність імені Стуса виникла на гребені політичної хвилі. Во-на зумовлена навалою пізнання того, що замовчувалося, душилося, а насправді було і є гордіс-тю нації. Широкий загал знає передусім ім’я Стуса: душі, згодовані сурогатами, вабить образ праведника. І що більше його поезія наближатиметься до людей, то глибин ніші смислові плас-ти відкриватимуться в ній. Час уже, нарешті, формувати смаки не дешевими ерзацами поезії, а такими чистими й справжніми взірцями, як Стусове слово.

(48–53) Якби життя Стуса склалося інакше, пролягло б у звичному, «спокійному» рі-чищі, без трагічних випробувань, ми, без сумнівів, мали б поета інтелектуально наповненого, з високою мистецькою ерудицією, оригінальним переосмисленням світового мистецького досві-ду, що для української поезії з її вічно актуальною небезпекою провінціалізму – життєво важ-ливо. Але то був би вже інший поет. Феномен Стуса постав саме на такому історичному тлі. І саме такий Стус дорогий нам. (За Михайлиною Коцюбинською)

1. Принцип «між високою ідеєю і життєвим вибором, між словом і вчинком немає від-стані, немає суперечності» (рядки 20—21) характеризує натуру:

А рішучу; Б цілісну; В віддану; Г нерозважливу.

2. Загальним щодо інших є зміст висловлювання:

А Шевченко для нього – як українська мова (рядки 9 — 10).

Б Стусову поетику, його «образ вірша» єднає з Шевченком своєрідний кругообіг образів
(рядки 14-15).

В Досвідові Шевченка належить особливе місце в поезії Стуса (рядок 8).

Г То, справді, глибоко внутрішня єдність при гострому запереченні наслідування
шевченківських форм, інерції «шевченківського кожуха» (рядки 12 — 13).

3. У вислові «Досвідові Шевченка належить особливе місце в поезії Стуса. Це щось
незмірно вагоміше від суто літературного впливу» (рядки 8—9) автор говорить про:

А епігонство; Б прихильність; В наслідування; Г спадкоємність.

4. У реченні «З перших кроків свого творчого самовиявлення Стус брав на себе багато»:
А немає фразеологізмів;

Б ужито фразеологізм «брати на себе»;

В ужито фразеологізм «брати на себе багато»;

Г ужито фразеологізм «творче самовиявлення».

5. Посилання автора на ««непомітні» взаємини традиційних і новаторських начал» (38—39) у поезії В. Стуса заперечує думку про те, що він як традиціоналіст протистоїть новаторам, оскільки:

А традиціоналіст і новатор – у тексті антоніми, а традиційний і новаторський – ні;
Б слова в обох парах – антоніми;

В традиціоналіст і новатор – антоніми, а традиційний і новаторський – синоніми;
Г слова в обох парах належать до однієї тематичної групи.

Завдання 2. Відредагуйте й запишіть речення.

1. Означення, виражене дієприкметниковим зворотом, після означуваного слова відо-кремлюється обабіч комами.

2. Оператори зара співставляють дані.

3. Сергія Коваленко багато хто поважає, він гарний і в якості фахівця, і в якості людини.

4. У кінці кінців відмінили закон, згідно якому наказували за багаточисленні дрібні по-рушення.

 

Завдання 3. Напишіть портретний нарис, героєм якого став би ваш улюблений викладач. Тема: «Все добре, мудре, світле й чисте — від учителя». Орієнтовний обсяг роботи — 1 – 1,5 сторінки.

ВАРІАНТ № 5

Завдання 1. Прочитайте текст і виконайте завдання 1—4 до нього.