Державне регулювання ринку робочої сили і державна система забезпечення зайнятості.

Ринкова система не може вважатися саморегулюючою і тому потребує планомірного і цілеспрямованого держ. регулювання. З огляду на соц. важливість проблеми зайнятості ринок праці потребує кваліфікованого держ. регулювання. Це регул. здійснюється мережею спеціальних держ. установ задля підтри­мання прийнятного рівня зайнятості, підвищення мобільності робочої сили, створення нових робочих місць тощо.

Одним з основних показ­ників, що характеризують ступінь державного регулювання ринку праці, є відсоток ВВП, який витрачається на здійснення програм тако­го регулювання. В Україні об­сяг цих видатків коливається від 0,3 до 0,6% ВВП (порівняно з ін. странами –1%-3%).

Досвід багатьох країн показує, що особливо важливе значення мають такі чотири напрями державного регулювання ринку праці:

1) стимулювання зростання зайнятості та збільшення кіль­кості робочих місць (Поліпшення ситуації у сфері зайнятості економіки передбачає формування динамічного та гнучкого ринку праці, під­вищення рівня його інституціалізації та організованості. Для цього необхідно створити розгалужену мережу інституцій ринку праці, поліпшити їх фінансування, кадрове та інформаційне забезпечення. У розпорядження центрів зайнятості має надаватися оперативна інформація про всі групи населення, представлені на ринку праці, а не лише ті, що зайняті в державному секторі. Інформаційний масив повинен містити дані про всі основні аспекти функціонування рин­ку праці: масштаби пропозиції праці, її вартість та якість, структуру зайнятості, реальні обсяги безробіття тощо),

2) 2) підготовка й перепідготовка робочої сили (Для підвищення ефективності програм переква­ліфікації на ринку праці потрібно створити найсприятливіший режим для перекваліфікації працівників безпосередньо на під­приємствах, зокрема через звільнення коштів, які витрачаються на ці цілі, від оподаткування, через надання пільгових кредитів тощо. Крім того, необхідні законодавче та організаційне сприяння розвит­кові мережі центрів перекваліфікації при закладах вищої освіти (як державної, так і недержавної форм власності), а також відновлення роботи регіональних центрів підготовки, навчання та професійної орієнтації),

3) со­ціальне страхування безробіття (Для підвищення дієвості системи соц. захисту від без­робіття слід запровадити систему страхування на випадок безробіття. Частину відрахувань із заробітку працівника доцільно акумулювати на індивідуальних рахунках, а величина допомоги в разі втрати робо­ти має залежати від суми попередніх внесків і трудового стажу. У суч. умовах держави багатьох країн світу (особливо розвинених) побудували потужну систему соц. захисту безробітних. Іноді величина допомоги по безроб. сягає 90% від сер. з\п. Однак, ця доп. іноді має певні негативні сторони. Так, наприклад, коли величина виплат є доволі високою, люди не поспішають з пошуком роботи)

4) сприяння найманню робочої сили.

Існує 2 головних метода держ. забезпечення зайнятості:

?прямі (

·законодавче регул. умов найму та викор. роб. сили,

·стимулювання створення роб. місць та пропозиції роб. сили,

·заходи щодо збереження та підвищ. рівня зайн. на підприємствах)

?непрямі (

·держ. фін. політика (асигнування і субсидії),

·монетарна політика (регулювання грош. обігу,

·фіскальна політика (зміна податків),

·виплата різних допомог по безробіттю).

Всі вище перераховані заходи також безпосередньо стосуються і України. Крім того, головною умовою формування та ефективного функ­ціонування національного ринку праці є пришвидшення економічних реформ в Україні. Ефективна структурна перебудова економіки через реструктуризацію збиткових підприємств, відмову від практики м'яких бюджетних обмежень, дала б змогу підвищувати мобільність робочої сили, продук­тивність праці та зарплату. Ці заходи в поєднанні з розвитком перспективних галузей економіки, малого та сер. бізнесу сприяли б зменшенню прихованого безробіття, працевлаштуванню вивільненої надлишкової робочої сили на новостворених робочих місцях зі стабільною виплатою з\п. Такі заходи не допускали б надмірного зростання безробіття і не індукували б застійного безробіття.)