Історичні праці М.Драгоманова. Вплив на розвиток історичної думки

Д(1841-1895)- історик, публіцист, соціолог, філософ, громадський діяч. стає одним з лідерів Київ. Громади. Видає разом з В. Антоновичем двотомник "Исторические песни малорусского народа","Малорусские народные предания и рассказы". Вимушений емігрувати після репресивного звільнення з ун-ту, в 1876-89 рр. плідно й активно працює в Женеві, видає зб. і ж-л "Громада" (1878-1882), серії позацензурних брошур і книг укр. та рос. авторів, разом з С. Подолинським і М. Павликом створює "Женевський гурток" - перший укр. соц. осередок; 1885 р. через свої ліві погляди Д позбавляється підтримки київ. "українофілів" і ще тісніше співпрацює з галицькими молодими інтелігентами у розробленні теоретичних засад радикального руху. Пише праці: "Переднє слово до "Громади" (1878), "Пропащий час" (1878), "Шевченко, українофіли і соціалізм" (1879), "Историческая Польша и великорусская демократия" (1881-82), "Вольный союз" (1884), "Либерализм й земство в России" (1889). З 1889 і до смерті працює професором Софійського ун-ту.

Праці М. Д засвідчують, що він дотримувався думки про еволюційний розвиток суспільного життя.. Залежно від власного соціологічного розуміння іст процесу Д будує іст методологію, що була новим словом в тогочасній укр іст літературі. Д дотримувався у своїх іст творах порівняльного методу і не раз критикував тогочасних укр істориків саме за відсутність у їхніх дослідженнях цього прийому.

Зазначаючи хиби сучасних йому істориків, Д давав також і поради, як саме треба організувати план наук дослідження. М.Д ставив перед істориками вимоги, які, на його думку, мали би помогти укр і-фії стати справжньою наукою, зрівнятися в досягненнях з наукою західноєвропейською. Важливо підкреслити, що вчений нерідко виривався за рамки позитивістського вчення; його приваблює аналіз не тільки співвідношення соціальних сил, а й весь соціальний світ людини.

Д виробив власну періодизацію іст Укр. Він її поділяв на княжо-городський пер, феодально-лит, пансько-пол, козацький і царсько-рос. Торкаючись у своїх працях того чи ін періоду укр історії, Д завжди порівнює його з історією інших країн та народів, а також оцінює іст події із своїх позитивістських принципів. Особливо критично оцінює Новий період укр історії, коли Укр переходить під зверхність Москви. Д називає цей період "пропащим часом" для укр культури. Почавши мову про Москву, Д присвячує цьому багато місця у своїх статтях і в своїй великій історико-публіцистичній роботі "Україна і центри". Його ставлення до Рос неприховано негативне. Трагізм рос історії, на думку Д, полягав у тому, що Рос не могла утворити федеративного союзу.

Інтерес викликають погляди Д на козаччину. Він рішуче заперечує погляд на козаків, який визнає їх розбишаками. В козаччині Д вбачає два позитивмоменти: 1)протест проти тяжких для народу суспільних порядків і 2) оборона Рус землі від чужинців. На думку Д, укр козацтво в свою кращу пору прийняло до своїх лав не лише простих селян та міщан, але й освічені й культурні верстви укр народу, і цим піднесло свідомість учасників нац-визв змагань. Допомагало й те, що боротися укр козакам, на відміну від рос, довелося проти чужої, а не своєї держави. Загалом Д будував своє розуміння суспільної ідеології виходячи із свого розуміння укр історії, тісно поєднуючи європейську думку із здоровими традиціями укр мас.