Лікування гіпертензії вагітних

Урахування патогенетичних особливостей, які зумовлюють розвиток пізнього гестозу у вагітних з первинною артеріальною гіпертензією, дає мож­ливість проводити профілактичні заходи що запобігають виникненню цього ускладнення. Заходом профілактики гестозу є насамперед рання (за можли­вості з 12 - 14-го тижня вагітності) гіпотензивна терапія, яка має бути спрямо­вана на ЗПО, забезпечення достатньо високого ХОС і нормалізацію мікроцир-куляторних розладів.

Для тривалої терапії цього захворювання у вагітних не можна викорис­товувати гіпотензивні препарати, механізм дії яких пов'язаний зі зниженням ХОС. До них слід віднести препарати, які широко використовують у терапев­тичній практиці: сечогінні (як салуретики, так і антиальдостеронові), а-адрено-блокатори типу пропранололу (обзидан, анаприлін), а також венулярні вазоди-лататори.

Призначати гіпотензивні засоби, механізм дії яких може бути подвійним як за рахунок зниження ЗПО, так і в результаті зменшення ХОС (центральні агоністи - клофелін і метилдофа), варто з урахуванням індивідуальної реакції вагітної на ці препарати. Для цього визначають показники центрального кровообігу в динаміці, насамперед методом реографії. Реакцію слід вважати позитивною, якщо у відповідь на приймання ліків спостерігається зниження AT в результаті зменшення ЗПО. Негативною реакцію слід вважати тоді, коли AT знижується за рахунок зменшення ХОС або AT не знижується в результаті зниження ХОС та значного підвищення ЗПО.

Особливості застосування клофеліну при пізніх гестозах докладно на­ведені в додатку 12.

Наявність у вагітної з артеріальною гіпертензією низьких показників ХОС навіть при позитивній гемодинамічній реакції на гіпотензивний препарат потребує додаткового призначення медикаментозних засобів, які збільшують ОЦК і поліпшують мікроциркуляцію. Для цього, поряд з гіпотензивними препа­ратами, можуть бути використані внутрішньовенні вливання реополіглюкіну з гепарином.

Використовувані гіпотензивні препарати не повинні спричинювати тяжких побічних реакцій у матері, негативно впливати на плід, зумовлюючи терато-генну, ембріо- або фетотоксичну дію, погіршувати матково-плацентарний кровотік, а також порушувати нормальний перебіг вагітності й пологів.

Хоча оцінки безпеки для плоду тривалого призначення різних гіпотензив­них засобів у світі не зовсім однакові, однозначно визнається, що найменш

небезпечним е використання для вагітних метилдофи (допегіту), тоді як засто­сування блокаторів ангіотензинперетворювального ферменту (каптоприлу, лізиноприлу, еналаприлу та їх аналогів) у другому й третьому триместрах ва­гітності пов'язане з високим ризиком порушення стану чи загибелі плоду, в зв'язку з чим їх призначати не можна.

Резерпін, маючи безліч побічних ефектів для організму матері, у разі використання незадовго до пологів може негативно впливати на плід, що призводить до тяжкого порушення стану новонародженого ("резерпінового симптомокомплексу").

Враховуючи вплив препаратів на організм матері й плоду, ступінь їх вивченості, а також доступність, з великої кількості існуючих нині гіпотензив­них засобів ми рекомендуємо для тривалого використання вагітним з артері­альною гіпертензією метилдофу (допегіт), клофелін (клонідин, гемітон), апре­син (гідралазин) та ніфедипін (коринфар, адалат, кордафен).

Терапію слід починати з використання допегіту або клофеліну (препарати І лінії). У тому разі, коли їх гіпотензивна дія пов'язана зі зниженням ХОС (не­гативна гемодинамічна дія) або е недостатньою, доцільно призначення допегі­ту поєднувати з використанням коринфару, клофеліну - з апресином або коринфаром (препарати II лінії).

Якщо визначення показників гемодинаміки у вагітної неможливе, тривалу терапію допегітом або клофеліном доцільно відразу поєднувати з призначен­ням коринфару. Лікування слід проводити диференційовано, враховуючи кліні-ко-патогенетичний варіант захворювання та рівень AT.

З метою профілактики пізнього гестозу і порушень стану плоду у хворих на гіпертонію крім раціональної ранньої гіпотензивної терапії слід також вжи­вати заходів для нормалізації обміну простагландинів. Для цього використо­вують малі дози аспірину (0,1 - 0,125 мг 1 раз на добу) у поєднанні з курантилом.