Законодавчі вимоги ЄС до підвищення екологічності паковання
Законодавчі вимоги щодо створення нормативної бази таропакувальної галузі направлені на забезпечення розроблення і використання для тари і паковання екологічно більш природних матеріалів, підвищення конкурентоспроможності продукції європейських і національних виробників, наближаючи ті або інші країни до стандартів, необхідних для вступу до СОТ і ЄС. Регламентуються склад деяких пакувальних матеріалів і якість обладнання, що використовуються у виробництві продовольчих товарів. Правила, що застосовуються, є досить складними і жорсткими. Наприклад, застосування пластмас у виробах, що контактують з харчовими продуктами, дозволяється тільки тоді, коли вони виготовлені з безпечних для здоров’я споживачів компонентів (мономери, інші речовини – всього 500 найменувань). Основою для включення тієї або іншої речовини в такий «позитивний» список є надання фірмами – виробниками технологічних і токсикологічних даних, що вказують на їхню безпечність навіть за тривалого користування. Перевірку проводить діючий в Комісії ЄС Науково-технічний Комітет з харчування. Збут і використання, згідно з вимогами комітету з харчування, продукції пластмас з компонентами, що відсутні у списку, заборонено у всіх країнах ЄС. До цієї заборони віднесено широке коло продукції, включаючи паковання, кухонні приналежності, посуд, обладнання, інструменти для харчової промисловості(наприклад, стрічка для транспортерів на лінії розроблення і упакування) і ряд інших товарів. Важливою вимогою до якості продукції, що має доступ на ринок ЄС є екологічні норми. В ЄС, діють більш як 280 законодавчих актів, що стосуються проблем забруднення повітря, води, ґрунту, управління відходами, заходів попередження і безпеки по відношенню до хімікатів, екологічної оцінки, біотехнологій тощо. В країнах ЄС підвищуються вимоги до паковання для промислової і харчової продукції, які стають обов’язковими. Їхня ціль – попередити забруднення довкілля використаною тарою і речовинами, що виділяються під час її ліквідації, особливо шляхом спалювання. На початку 90 – х років ХХ століття в ЄС утворювалось більше 50 млн. т. пакувальних відходів щорічно, але тільки біля 20% з них застосовувались повторно. Деякі країни(Данія, Німеччина) прийняли ряд жорстких заходів і екологічних норм стосовно паковання. Так, в Данії заборонено використання металевої тари, для деяких рідких продуктів обов’язковим є повторне використання скляних пляшок. Прикладом, на думку автора, не раціонального і екологічно не вигідного використання чисто целюлозного картону є виробництво з його застосуванням одноразового паковання для рідинних продуктів. Високої вартості целюлозні волокна (в Україні відсутнє власне виробництво целюлози) можна використовувати для виготовлення більш відповідальної картонно – паперової продукції, замінивши це паковання скляними ємкостями. Завдяки можливості перероблення склобою в скляній галузі є суттєва перевага перед іншими відходами паковання, особливо це стосується полімерних синтетичних матеріалів. Так, новий скляний посуд може виготовлятись з використанням складу, що містить до 90% старого скла. За використання склобою, процес виробництва нового скла потребує менше енергії, в результаті чого викиди в атмосферу вуглекислого газу знижуються: використання 10% склобою економить енергії на 3% і сприяє зниженню викидів вуглекислого газу на 7%. Крім того сучасні технології дають змогу виготовляти легку скляну тару з високими характеристиками міцності. Скляна тара зберігає свій вплив в секторах алкогольних напоїв, парфумів і побутової хімії. Склотара, що виготовляється в Україні за якістю в цілому не поступається Західноєвропейській, хоча її асортимент бідніший. Найбільш широкий асортимент серед українських виробників склотари пропонує ТОВ «Вільногорське скло» (м. Вільногорськ Дніпропетровської області), ЗАТ «Консюмерс-Скло-Зоря» з Рівненської області., Херсонський завод скловиробів, які постійно розширюють масштаби діяльності, кооперуючись з дизайнерськими фірмами і компаніями, що розробляють етикетки та логотипи. Скляні пляшки — один з найстаріших і безпечних для здоров’я та навколишнього середовища видів паковання. Скло є інертним матеріалом, воно не вступає в хімічні реакції з продуктом, повністю забезпечує захист від проникнення газів, рідин і стійке до вологи. Скло виготовляють з мінеральної сировини, не містить шкідливих речовин, які можуть мігрувати в харчовий продукт, а також не надає продукту сторонніх смаку і запаху. До того ж скло повністю переробляється як вторинна сировина. За даними незалежної консультативної компанії Insites більшість європейських споживачів віддають перевагу саме скляному пакованню для харчових рідких продуктів, причинами чого є: - здатність скляної тари зберігати смак запакованої продукції; - всім відома безпечність скла для здоров’я; - відсутність шкідливого впливу на довкілля; - можливість багаторазового повторного використання. Безпечним пакувальним матеріалом для продуктів харчування скло є не тільки в Європі. Так, особливий статус скло має в органі, що спостерігає за продуктами харчування в США (FDA): воно є єдиним матеріалом для упакування продуктів харчування, який отримав кваліфікаційний рівень «Безпечно в принципі». Згідно з Європейською директивою 92/62/ЄС 1994 р., про яку ми вже згадували вище, розроблені єдині для всіх країн – членів ЄС обов’язкові вимоги до паковання, а саме: ü об’єм і маса паковання мають бути мінімальними для забезпечення схоронності товару і безпеки споживача; ü до складу має входити лише мінімальна кількість шкідливих речовин(повинні бути гранично допустимі норми вмісту свинцю, кадмію, ртуті, хрому); ü за своїми фізичними властивостями паковання повинне бути придатне для багаторазового використання, а після закінчення терміну використання – для вилучення з нього цінної сировини і окремих компонентів. Ставилась мета – протягом 10 років з моменту вступу в дію директиви ЄС, досягти утилізації 90% використаного паковання за масою і 60% сировинних матеріалів, що входять до його складу. Очікується в подальшому забезпечити повернення кінцевими споживачами торгівлі 100% тари(включаючи паковання імпортних товарів) для повторного використання або рециклінгу.
|