V. За участю (співвідношенням) голосу й шуму

(за акустичною ознакою):

1. Шумні: / б/, /п/, /д/, /д'/, /т/, /т/', /з/, /з'/, /с/, /с'/, /дз/, /ц/, /ц'/, /ж/, /ч/, /ш/, /дж/, /ґ/, /г/, /х/, /к/, які поділяють на:

1.1. Глухі: /п/, /ф/, /т/, /т'/, /с/, /с'/, /ц/, /ц¢/, /ш/, /ч/, /х/, /к/.

1.2. Дзвінкі: /б/, /д/, /д¢/, /з/, /з'/ /дз/, /дз¢/, /ґ/, /г/, /дж/.

2. Сонорні (сонанти): /м/, /в/, /р/, /р'/, /л/, /л'/, /н/, /н¢/, /й/.

Слід відзначити, що в шкільній методиці приголосні за участю голосу і шуму поділяють на дзвінкі й глухі, зараховуючи сонорні до дзвінких[52].

VI. За твердістю-м’якістю:

 

1. Тверді: /б/, /п/, /в/, /м/, /ф/, /д/, /т/, /з/, /с/, /дз/, /ц/, /ж/, /ш/, /дж/, /ч/, /р/, /л/, /н/, /г/, /х/, /к/, /ґ/.

2. М’які: /д¢/, /т'/, /з'/, /с'/, /дз¢/, /ц'/, /л'/, /н'/, /р'/, /й/.

 

VII. За участю носового резонатора:

 

1. Зімкнені неносові: /б/, /д/, /д¢/.

2. Зімкнені носові: /м/, /н/, /н'/.

 

VIII. 3а акустичним враженням деякі приголосні поділяють на:

 

1. Свистячі: /с/, /с¢/, /з/, /з¢/, /дз/, /дз¢/, /ц/, /ц¢/.

2. Шиплячі: /ш/, /ж/, /дж/, /ч/.

І. Ющук рекомендує запам’ятати окремі групи приголосних за допомогою таких висловів: а) сонорні – «ми винили рій»; б) дзвінкі – «буде гоже ґедзю в джазі»; в) глухі – «усе це кафе «Птах і чаша»; г) губні – «мавпа Буф»; ґ) зубні – «де ти з’їси ці лини»; д) шиплячі – «ще їжджу»; е) свистячі – «сце їздзу»[53]

 

 

поділяється на загальну, описову, історичну та експериментальну.

Загальна фонетика на матеріалі різних мов вивчає загальні особливості звукових одиниць, закономірності сполучень звуків, вплив одних звуків на інші, склад і його структуру, наголос, інтонацію[1]. Історична фонетика вивчає формування звукової системи, з’ясовує виникнення або занепад звуків, еволюцію звукових явищ на шляху до становлення фонетичної системи сучасної української мови. До речі, вивчаючи курс описової фонетики, використовують відомості з історичної фонетики.

Описова фонетика вивчає всі наявні у конкретній мові звукові одиниці, закономірності їх уживання, звукові чергування, наголошування та інші особливості мови на певному етапі її розвитку і функціонування. Це вивчення може здійснюватись у чотирьох аспектах: 1) з погляду артикуляційного аспекту звуки вивчаються як наслідок певних рухів мовних органів; 2) перцептивний (сприймальний) аспект передбачає вивчення звуків з погляду їх сприймання і розуміння; 3) акустичний аспект передбачає вивчення звуків із погляду їх звучання, тобто як явища акустично-фізичного;

 

 

4) лінгвістичний аспект (соціальний фонологічний) має на увазі вивчення звукової сторони мови з погляду її смислових функцій.

Експериментальна фонетика вивчає артикуляційні й акустичні властивості мовних звуків, складоподіл, наголос, інтонацію за допомогою спеціальних приладів. Основні методи експериментальної фонетики: рентгенографія, палатографія, томографія (вивчають артикуляцію звуків); за допомогою електронно-променевого осцилографа, акустичних фільтрів, спектрографа, частотних індикаторів, синтезаторів, інтонографів, конденсаторного мікрофона, магнітофона, гучномовця, низькочастотного підсилювача у спеціальних студіях вивчають акустичні властивості звуків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

.

 

 

 

 

.

 

 

.