Професійна орієнтація на навчання в ПТНЗ

Правильно організована робота з професійної орієнтації молоді на навчання в ПТНЗ дозволяє значною мірою уникнути багатьох виховних проблем і значно полегшити роботу інженерів-педагогів.

Професійна орієнтація – це система науково-практичної підготовки молоді до вільного і самостійного вибору професії, що покликана враховувати як індивідуальні особливості кожної людини, так і необхідність повноцінного розподілу трудових ресурсів в інтересах регіону, держави.

Мета профорієнтації – підготовка підростаючого покоління до свідомо­го вибору професії. Для цього необхідно: сформувати в школярів соціально значимі внутрішні (психічні) регулятори поведінки і діяльності; виховати позитивне ставлення до різних видів трудової діяльності; активізувати особисту позицію в професійному самовизначенні, тобто здійснювати розвиваючий підхід до особистості школяра з метою підготовки його до свідомого вибору майбутньої професії.

Основними компонентами профорієнтації є:

1. Професійна освіта (профінформація) – ознайомлення учнів з різними видами праці, особливостями професій і спеціальностей, тенденціями їх розвит­ку, потребами в кадрах народного господарства країни та конкретного еконо­мічного регіону.

2. Залучення учнів до різних видів суспільно корисної продуктивної праці (перша „проба сил”). Важливим завданням профорієнтації є активізація прак­тичної проби сил учнів у різних видах суспільно корисної, продуктивної праці, усвідомлення ними того, що праця є головним фактором формування особис­тості.

Формування професійних інтересів у школярів – це тільки перша необхідна, але недостатня частина виховного впливу. Важливо дати учням творчу і практичну підготовку для швидшого оволодіння ними обраною професією, можливість провести першу „пробу сил” ще під час навчання у загальноосвітній школі (для цього спільно з ПТНЗ створюються в школах профільні класи).

3. Професійна консультація – формування широких ідейних і суспільних мотивів вибору професії. Її завдання – встановлення відповідності індивідуа­льних психофізіологічних і особистісних особливостей школяра специфічним вимогам тієї чи іншої професії. Профконсультація носить, як правило, індивідуальний характер.

Відомо, що в профконсультації відчувають потребу понад 50% школярів, а саме ті, що не змогли самостійно обрати професію; у яких виникли супереч­ності з батьками з приводу вибору професії; які бажають підтвердити правильність власного вибору професійного шляху; які мають відхилення у психофізіологічному розвитку й поведінці.

Професійна консультація поділяється на довідково-інформаційну, психо­лого-педагогічну та медичну.

4. Професійна адаптація – це збереження і подальший розвиток нахилів учня до конкретної професійної діяльності як під час навчання, так і на почат­ковому етапі самостійної роботи у виробничій сфері. Вона залежить від інтересу до професій, змісту праці, впливу родини, виробничого оточення.

У профорієнтаційній роботі необхідно враховувати також вікові особли­вості учнів. Молодший підліток (4–6 класи) характеризується активним розвит­ком моральної свідомості, у нього зароджуються життєві і професійні ідеали, виробляється потреба усвідомлення себе як особистості. У 7–9 класах увага акцентується на формування реальної самооцінки потенційних особистісних можливостей, розвиток професійно важливих якостей, вибір шляху продов­ження освіти й одержання професії. Старші підлітки (10-11 класи) намагаються отримати конкретні уміння і навички, необхідні для майбутньої професійної діяльності.

Щодо джерел інформації про професію, то форми і методи профорієнтації умовно можна поділити на словесні, наочні і практичні.

Існують різноманітні форми і методи позаурочної виховної роботи, спрямованої на професійну орієнтацію школярів. Серед них основними є бесіди (ознайомлювальна й орієнтаційна), зустрічі із представниками і викладачами певних професій, написання рефератів і повідомлень про професії, олімпіади, конкурси, вікторини тощо.

Особлива увага в профорієнтаційній роботі приділяється спілкуванню з батьками учнів. У цій роботі інженер-педагог повинен спиратися: по-перше, на знання загальних тенденцій сімейного впливу на вибір професії; по-друге, на знання основних психолого-педагогічних умов, які визначають свідомий вибір професії.

Усі професії, стосовно предмета праці, поділяються (згідно класифікації професора Е. Климова) на 5 типів, кожен з яких включає підтипи залежно від мети, знаряддя й умов праці:

1 тип – „Людина – Техніка”:

1) створення, монтаж, складання технічних конструкцій, пристроїв та інших об’єктів (слюсар-складальник, інженер-конструктор);

2) експлуатація технічних засобів (кранівник, токар, швачка);

3) ремонт і налагодження технічних пристроїв (слюсар-ремонтник, електромонтер з ремонту електроустаткування, наладник токарних автоматів);

Вимоги: просторова уява, технічне мислення, необхідність володіння комплексом рухових навичок, сенсомоторною координацією.

2 тип – „Людина – Людина”:

1) медичне обслуговування (лікар, медсестра, фельдшер);

2) виховання і навчання (вихователь, вчитель, викладач, майстер виробничого навчання, спортивний тренер, дефектолог);

3) побутове обслуговування (продавець, офіціант, провідник, стюардеса);

4) інформаційне обслуговування (бібліотекар, екскурсовод, журналіст);

5) захист суспільства і держави (юрист, адвокат, слідчий, дільничний інспектор, прокурор, суддя).

Вимоги: протягом усього робочого часу спілкуватися з людьми і при цьому зберігати витримку, спокій, доброзичливість; уміння налагоджувати контакти, чуйність до інших людей.

3 тип – „Людина – Природа”:

1) вивчення, дослідження, аналіз стану й умов життя рослин та тварин (мікробіолог, гідробіолог, агрохімік);

2) догляд за рослинами і тваринами (агроном, лісник, городник, пташник, зоотехнік, садівник);

3) профілактика захворювань рослин і тварин, боротьба зі шкідниками і збудниками хвороб (лікар карантинної служби, агроном із захисту рослин, ветеринар).

Вимоги: готовність до роботи у складних погодних умовах; динаміка розумових процесів; результати професійної діяльності виявляються протягом тривалого періоду.

4 тип – „Людина – Знакова система”:

1) набір текстів рідною та іноземною мовою (редактор, коректор, друкарка, діловод);

2) використання цифр, формул, таблиць (програміст, оператор ЕОМ, бухгалтер, економіст, касир);

3) виконання креслень, карт, схем (кресляр, закрійник, копіювальник, штурман);

4) відтворення звукових сигналів (радист, стенографіст, телефоніст).

Вимоги: володіння посидючістю, терпінням, стійкою увагою, здатністю до її тривалого зосередження; швидкість і точність рухів, схильність до роботи наодинці (без частих контактів із людьми).

5 тип – „Людина – Художній образ”:

1) проектування, моделювання і створення художніх творів (художник, скульптор, режисер, модельєр, хореограф, композитор);

2) розробка і виготовлення різних художніх творів за ескізами та зразками в одиничному екземплярі (ювелір, гравер, реставратор).

3) відтворення, копіювання, розмноження художніх творів у масовому виробництві (різьбяр, гончар, шліфувальник каменю).

Вимога: розвинутий естетичний смак та художні здібності, розуміння фабули, художніх ефектів, барвистість наочно-образних уявлень, розвинута уява, схильність до творчої діяльності, гнучкість мислення, підвищена чуттєвість при оцінці творів мистецтва.

Проведення професійної орієнтації учнів шкіл на навчання в ПТНЗ включає наступні етапи і дії:

1. Етап прогнозування. Вивчаються перспективи набору на навчання в ПТНЗ на основі ознайомлення з прогнозом розвитку державної і регіональної системи професійної освіти, а також конкретного навчального закладу.

У результаті реалізації цього етапу здійснюється:

– уточнення переліку професій для підготовки кваліфікованих робітників у ПТНЗ;

– уточнення потреби базового й аналогічних підприємств у фахівцях певних професій і кваліфікацій;

– уточнення перспектив відкриття нових професій у ПТНЗ та їх конкретизація;

– підбір і ознайомлення з кваліфікаційними характеристиками чи професіограмами (професіокартами) професій, за якими здійснюватиметься профорієнтація.

2. Етап цілепокладання. Прийнявши групу учнів першого курсу, інженер-педагог (паралельно з початком виховної роботи в цій групі) встановлює зв’язок з учнями сьомих класів однієї чи декількох загальноосвітніх шкіл. Це робиться з таким розрахунком, щоб через три роки, випустивши групу, що тільки надійшла на перший курс, інженер-педагог зміг набрати наступну на основі тих дев’ятих класів, з якими він три роки проводив профорієнтаційну роботу. Іншими словами, працюючи три роки з групою учнів ПТНЗ, інженер-педагог три роки паралельно здійснює профорієнтаційну роботу з учнями загально­освітніх шкіл.

У результаті реалізації цього етапу інженер-педагог повинен:

1) укласти угоду з відповідною загальноосвітньою школою (школами) щодо проведення профорієнтаційної роботи;

2) отримати відомості про класних керівників класів, у яких здійснювати­меться профорієнтація, вчителів трудового навчання, заступника директора з виховної роботи (прізвище, ім’я, по батькові, навчальний предмет, контактні телефони, дні і час присутності в школі);

5) отримати список учнів сьомих класів, у яких здійснюватиметься профорієнтація.

3. Етап планування. Встановивши контакти із загальноосвітніми школами, інженер-педагог повинен спланувати профорієнтаційну роботу з обраними для цієї мети сьомими класами.

Такий план фактично повинен включатися окремими пунктами в угоді про спільну діяльність інженера-педагога, з одного боку, і класних керівників сьомих класів, учителів трудового навчання, заступника директора – з іншого.

Розділи плану профорієнтаційної роботи повинні збігатися з основними компонентами профорієнтації: професійна освіта (профінформація); залучення учнів до різних видів суспільно корисної, продуктивної праці (перша „проба сил”); професійна консультація; професійна адаптація.

Наповнення кожного розділу плану повинно здійснюватися з урахуванням:

– профорієнтаційних можливостей ПТНЗ, базового підприємства та регіонального центру зайнятості;

– професійного і профорієнтаційного досвіду самого інженера-педагога та педагогів загальноосвітніх шкіл, у яких проводиться профорієнтація;

– сучасних методик профорієнтації і професійного відбору;

– можливості використання в профорієнтаційних цілях батьків учнів.

Результатом реалізації цього етапу повинен стати план профорієнтаційної роботи інженера педагога в загальноосвітній школі.

4. Етап реалізації. На цьому етапі інженер-педагог здійснює організацію виконання плану профорієнтаційної роботи і вносить у разі потреби необхідні корективи в цей процес (виконує регулювання).

У результаті реалізації цього етапу інженер-педагог повинен отримати дані про здібності та нахили учнів шкіл; список (або заяви) учнів школи, які мають намір отримати професію в ПТНЗ; дані про учнів школи, які вже вступили і навчаються в ПТНЗ.

Контроль за подальшою професійною адаптацією здійснюють всі інженери-педагоги, що працюють із першокурсниками.

Системне дослідження проблеми адаптації у вітчизняній педагогічній науці було розпочате в 60–70-х рр. ХХ ст. І хоча у вивченні цього питання вже досягнуті певні результати, проте доводиться констатувати, що поки не вироблено узагальненого визначення цього поняття. Зокрема, це зумовлено тими обставинами, що термін „адаптація” (від латин. adaptacio – пристосуван­ня) запозичене гуманітарними науками з біології та наділене новим, соціальним змістом.

Поняття адаптації найчастіше використовується у значеннях, близьких до понять „пристосування”, „самонавчання”, „самоорганізація”. Проте його не слід зводити до жодного з них, позаяк воно охоплює всі ці змістові відтінки. Як відомо, у біології це поняття означає асиміляцію організму під впливом зовнішніх факторів і перебудову його стану з метою виживання – іншими словами, забезпечення сприятливого режиму активності організму в умовах змінюваного середовища.

Залежно від особливостей індивідів – різних за характером, типом нервової системи, ціннісними орієнтаціями і, можливо, за здібностями – процеси адаптації можуть проходити швидше чи повільніше, з більшими чи меншими витратами сил та різним емоційним забарвленням.

Адаптацію можливо охарактеризувати процес вироблення оптимального режиму цілеспрямованого функціонування особистості, тобто приведення її у конкретних умовах часу в такий стан, коли вся енергія, усі фізичні й духовні сили спрямовані й витрачаються тільки на виконання її основних задач, у нашому випадку – на навчання і виховання.

Адаптуватися означає не більше, ніж освоїтися, отже в самому процесі адаптації ще немає нічого від власне предметної діяльності, спрямованої безпо­середньо на досягнення мети. Адаптація і предметна діяльність (одержання нових знань, умінь, навичок), як правило, відбуваються одночасно. Адаптація – передумова успішного функціонування індивіда в іншій соціальній ролі.

Проблема адаптації властива не тільки професійно-технічним навчальним закладам. Людина зіштовхується з нею при зміні місця проживан­ня, місця роботи, при призові на військову службу і т. ін. Вступ в ПТНЗ – окремий випадок входження в нове середовище.

Специфіка процесу адаптації визначається відмінністю у способах навчання та його організації в ПТНЗ, що породжує своєрідний негативний ефект, який в педагогіці отримав назву дидактичного бар’єру між викладачами й учнями. До цих особливостей належать:

– наявність не тільки теоретичного, але й практичного (виробничого) навчання;

– участь у виготовленні реальної товарної продукції під час навчання на виробництві;

– проживання у гуртожитку значної частини контингенту учнів;

– необхідність адаптації не тільки до колективу групи, інженерно-педагогічних працівників, а й до трудового колективу підприємства (цеху, дільниці, бригади), на якому здійснюється виробнича практика.

Нові дидактичні обставини здебільшого знецінюють отримані в школі способи засвоєння навчального матеріалу. Спроби компенсувати це старанністю (що теж не завжди зустрічається в учнів ПТНЗ) не завжди прино­сять успіх.