Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Сутність і зміст процесу виховання






Педагогічна виховна взаємодія, в якій би сфері життя вона не відбува­лася, завжди має свої цінності й зміст. Під змістом виховання слід розуміти систему знань, переконань, навичок, якостей і рис особистості, звичок поведінки, якими повинна оволодіти людина згідно із суспільними цілями та завданнями. О.Вишневський підкреслює залежність структури змісту виховання від системи цінностей українського виховання [15, 196–207].

Розвиток людини в історичному й соціальному контекстах дає змогу зробити висновок щодо збагачення змістового наповнення системи його відносин з різними об’єктами життя. Однак за всього розмаїття цих відносин для змісту виховання найбільш важливими є ті, що складають сутність і цінність людського буття.

Система цінностей– ставлення людини до найвищих (високого рівня абстракції) цінностей: „людина”, „життя”, „суспільство”, „праця”, „пізнання” та ін. та до сукупності загальновизнаних, встановлених культурою стосунків: „совість”, „воля”, „справедливість”, „честь” тощо. Ціннісні стосунки, маючи узагальнюючий характер, охоплюють усю гаму того, що має значення для людського життя. Отже, окреслити зміст виховного процесу з позиції ціннісних відносин означає визначити коло найвищих цінностей життя і характер ставлення до них сучасної людини.

Нині погляди на зміст виховного процесу швидко й радикально зміню­ються. Сучасне суспільство, а разом з ним і освіта, переживають складний період осягнення об’єктивної істини: пошук шляхів гуманізації та демократизації, національного самовизначення особистості, які ведуть за собою зміну пріори­тетів у змісті виховання.

Нова філософія освіти й виховання утверджує пріоритет загальнолюд­ських цінностей і водночас незалежність освоєння національних. Дисгармонія в розвитку моральної й інтелектуальної складових культури потребує відповід­них перетворювальних змін у самосвідомості людини, активізації її особистіс­них захисних функцій.

В аксіологічному плані на рівні змісту освіти й виховання нагальною потребою є реалізація національної ідеї, системна гуманітаризація цього змісту, надання йому виразного культурологічного, розвивально-комунікативного спрямування.

В основі сучасної вітчизняної ідеології відбору змісту виховання лежать такі ідеї:

реалізм мети виховання, її відповідність соціально-економічній ситуації, зміні цінностей суспільного життя (маргінальний характер суспільних процесів);

засвоєння базових основ культури, що слугує підґрунтям життєвого самовизначення особистості;

національний підхід до відбору змісту виховання, який передбачає знання рідної мови і літератури, історії Української держави та її народу, традицій, звичаїв тощо;

взаємозалежність діяльності вихователів і вихованців, її спільний характер, що впливає на формування активної позиції вихованця, самореаліза­ції у процесі діяльності;

самовизначення особистості характеризує людину як суб’єкта власно­го життя – це вміння виробити особисту позицію в житті, світогляд, ставлення до себе, навколишнього середовища;

особистісна спрямованість виховання, яка визначає центром виховання саме особистість, а головним правилом її виховання – рух від найближчих проблем та інтересів до розвитку високої духовності;

добровільність передбачає природність включення вихованців у процес виховання, створення умов, які забезпечують поступовий перехід особистості до самовиховання.

Провідні ідеї сучасного виховання знайшли своє відображення у вигляді виховних завдань, які передбачають виконання людиною трьох соціально-суспільних функцій: громадянина, працівника, сім’янина.

Виходячи з вищезазначеного, на сучасному етапі розвитку українського суспільства доцільно виокремити пріоритетні напрями змісту виховного процесу(табл. 4.1).

Таблиця 4.1.

Національно-патріотичне виховання   Розумове виховання сприяє формуванню особистісного світогляду   Гуманістичне виховання в дусі загальнолюдських моральних ідеалів і цінностей
Трудове виховання та профорієнтація   Екологічне виховання Правове виховання в умовах розбудови правової держави  
Художньо-естетичне виховання Морально-статеве виховання Виховання політичної культури в умовах соціально-політичного плюралізму  
Спортивно-фізичне виховання   Санітарно-гігієнічне виховання     Економічне виховання й економічна освіта в умовах ринкових відносин  

 

Система актуальних виховних завдань за напрямами виховання розкри­вається через конкретні характеристики.

Національно-патріотичне виховання:

– формування національної самосвідомості;

– культивування кращих рис української ментальності (працелюбності, індивідуальної свободи, глибинного зв’язку з природою, гостинності тощо);

– формування громадського обов’язку перед країною, суспільством;

– виховання шанобливого ставлення до рідної мови, культури, традицій;

– формування високої етики міжнаціональних стосунків тощо.

Трудове виховання:

– вироблення свідомого ставлення до праці як вищої цінності людини й суспільства;

– розвиток потреби у творчій праці;

– виховання діловитості, підприємливості;

– формування готовності до праці в умовах ринкової економіки.

Художньо-естетичне виховання:

– формування системи знань про світову культуру й мистецтво;

– розвиток естетичних потреб і почуттів;

– оволодіння основами народного мистецтва, усної народної творчості, музики, побуту тощо;

– готовність будувати власне життя за законами краси.

Спортивно-фізичне виховання:

– формування позитивного ставлення до здорового способу життя;

– виховання відповідального ставлення до зміцнення свого здоров’я;

– формування навичок дотримуватися санітарно-гігієнічних норм, режи­му дня та харчування;

– фізичне, духовне і психічне загартування.

Розумове (інтелектуальне) виховання:

– розвиток пізнавального інтересу, творчої активності, культури мислен­ня, раціональної організації навчальної праці;

– засвоєння системи знань (фактів, понять, законів, правил, алгоритмів діяльності тощо);

– формування потреби в постійному розвитку й саморозвитку;

– вироблення вміння самостійно здобувати знання;

– готовність до застосування знань і вмінь у практичній діяльності.

Екологічне виховання:

– формування в особистості розуміння залежності людини від природи, необхідності жити в гармонії з нею;

– формування підвалин глобального екологічного мислення;

– виховання почуття відповідальності за природу як національне багат­ство, основу життя на Землі;

– формування активної позиції щодо впровадження норм еколо­гічної культури.

Морально-статеве виховання:

– формування у вихованців розуміння норм загальнолюдської та народної моралі;

– розвиток моральних почуттів: порядності, тактовності, чесності, доброти, милосердя тощо;

– виховання почуття власної гідності: честі, свободи, рівності, самодис­ципліни, працелюбності;

– виховання культури поведінки;

– формування готовності укласти шлюб і виконувати сімейні обов’язки;

– формування культури статевих і сімейних відносин.

Гуманістичне виховання:

– формування ставлення до іншої людини як найвищої цінності;

– визнання прав і свобод особистості (економічних, політичних, грома­дянських, соціальних, екологічних, культурних);

– сприйняття іншої людини такою, якою вона є, ненасильницьке форму­вання будь-яких якостей;

– формування готовності й розвиток умінь розв’язати конфліктні ситуації за допомогою компромісів, вироблення консенсусу.

Правове виховання:

– виховання поваги до Конституції, законів України, державних символів (Герба, Прапора, Гімну);

– формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

– прищеплення поваги до прав і свобод людини й громадянина;

– негативне ставлення до випадків порушення законів та протидія їм.

Економічне виховання:

– формування системи економічних знань, певних навичок і вмінь;

– формування нового економічного мислення, здатність адаптуватися в ринкових умовах;

– раціональна організація праці та часу;

– бережливе ставлення до продуктів людської праці;

– розвиток особистісних якостей (ініціативності, організованості, само­стійності, підприємливості тощо).

У цілому зміст кожного напряму виховного процесу реалізується кількома шляхами,а саме через:

– вивчення дисциплін з наголосом на виховному потенціалі навчального предмету;

– форми позанавчальної діяльності (клуби за інтересами, громадські об’єднання та організації, гуртки тощо);

– залучення особистості до практичної діяльності, в якій формуються відповідні моральні норми, навички громадської поведінки;

– реалізацію певного змісту виховання у процесі узгодженої дії всіх суб’єктів виховання (сім’ї, навчального закладу, громадськості, засобів масової інформації).

Напрями змісту й завдання виховного процесу тісно пов’язані між собою і зумовлюють один одного. У своїй сукупності вони утворюють сучасну систе­му виховання в Україні, формують модель виховного процесу.

Залежно від філософської концепції, яка визначає принципи й особли­вості системи виховання, існують такі моделі виховання, як: ідеалістична, реалістична, прагматична, антропологічна, соціетарна, технократична, гуманіс­тична та вільного розвитку особистості.

В основі найбільш відомих моделей виховання лежать ідеї ідеалізму, реалізму та прагматизму. Перші ідеалістичні ідеї належать Платону. Його послідовники вбачали головне призначення ідеалістичного виховання у відкритті вихованцем власної самоцінності, світу ідей і перетворення їх у зміст особистості. Прихильниками ідеалістичних ідей у вихованні були Й.Песталоцці, Ф.Фребель, Й.Гербарт та ін.

Реалізм як філософія виховання спирається на положення про передачу вихованцю знань, цінностей, досвіду, які необхідні йому в практичній дії. Реалістичне вихованнямусить бути побудоване так, щоб воно головним чином збуджувало поведінку й діяльність вихованця.

Прагматизм (від грецьк. pragma – справа, дія) вбачає мету педагогіки у вихованні учнів через практичну діяльність, розвиток їх власної активності. Засновниками прагматичної теорії були Ч.Пірс (1839–1914) та У.Джемс (1842–1910), продовжувач цих ідей – Дж.Дьюї (1859–1952). Прагматизм як філософія виховання став підґрунтям прагматичної моделі виховання, слабким місцем якої є відхилення від загальноприйнятих моральних норм суспільства й спрямованість на формування суто прагматичної, індивідуалістичної психології особистості. Прагматики розглядали виховання як процес реального життя вихованця в умовах сьогодення. Головним завданням такого виховання є навчання вихованців загальним принципам і методам розв’язання типових проблем, з якими людина зустрічається у житті. Технологічна основа такого виховання – взаємодія вихованця з реальним середовищем (природою, соціумом) як на пізнавальному, так і на практичному рівнях. Зміст виховання формується самою логікою життя й потребами вихованця.

Антропоцентристська (антропологічна) модель виховання спирається на розуміння сутності людини як відкритої системи. Процес виховання не може бути обмежений нормами чи орієнтуватися на ідеал, він передбачає вдосконалення особистості у всьому багатстві проявів.

Соціетарна модель виховання орієнтована на виконання соціального замовлення як вищої цінності. Характерне для цієї моделі те, що всі цінності, крім існуючих у суспільстві, є хибними. Наприклад, націоналістична система вважає вищою цінністю статус власної нації й розглядає інтереси інших тільки через призму власних національних інтересів.

Технократична модель виховання орієнтована на суворе спрямування й управління виховним процесом та систематичний контроль за його результатами. Результати виховання тут заздалегідь програмовані й технологічно організовані. Представники цього напрямку виховання керуються формулою „стимул – реакція – підтвердження” (Б.Скіннер). Виховання вони розглядають як формування системи поведінки вихованця за допомогою підкріплень, відпрацювання бажаної поведінки у різних соціальних ситуаціях як її стандартів.

Гуманістична модель виховання спирається на особистісні й індивідуальні особливості вихованця. Провідною ідеєю такого виховання є допомога в становленні й удосконаленні особистості, усвідомленні нею своїх потреб та інтересів. У виховному процесі вихователь створює атмосферу довіри, стимулює діяльність вихованця у виборі власної моделі поведінки, розв’язання проблемних ситуацій.

Модель вільного розвитку особистості– це варіант демократичного стилю виховання, спрямованого на вільний вибір вихованцями способів поведінки. Вільний вибір завжди вимагає критичного мислення. За таких умов вихователь мусить допомогти вихованцю зрозуміти себе, свої емоції, поведінку, характер людських стосунків у суспільстві.

Отже, кожна модель виховання має свої переваги та недоліки. Пошук найбільш оптимальної з них у сучасних умовах розвитку нашого суспільства не може в цілому взяти на озброєння ту чи іншу модель та скопіювати її. Унікальність й одночасно складність перехідного етапу розвитку країни, подолання рецидивів авторитарного виховання потребують відбору й використання відповідних елементів вищезазначених моделей, інтеграції їх в єдину систему національного виховання.







Дата добавления: 2015-10-01; просмотров: 12023. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Ваготомия. Дренирующие операции Ваготомия – денервация зон желудка, секретирующих соляную кислоту, путем пересечения блуждающих нервов или их ветвей...

Билиодигестивные анастомозы Показания для наложения билиодигестивных анастомозов: 1. нарушения проходимости терминального отдела холедоха при доброкачественной патологии (стенозы и стриктуры холедоха) 2. опухоли большого дуоденального сосочка...

Сосудистый шов (ручной Карреля, механический шов). Операции при ранениях крупных сосудов 1912 г., Каррель – впервые предложил методику сосудистого шва. Сосудистый шов применяется для восстановления магистрального кровотока при лечении...

Общая и профессиональная культура педагога: сущность, специфика, взаимосвязь Педагогическая культура- часть общечеловеческих культуры, в которой запечатлил духовные и материальные ценности образования и воспитания, осуществляя образовательно-воспитательный процесс...

Устройство рабочих органов мясорубки Независимо от марки мясорубки и её технических характеристик, все они имеют принципиально одинаковые устройства...

Ведение учета результатов боевой подготовки в роте и во взводе Содержание журнала учета боевой подготовки во взводе. Учет результатов боевой подготовки - есть отражение количественных и качественных показателей выполнения планов подготовки соединений...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.019 сек.) русская версия | украинская версия