Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Навчально-пізнавальної діяльності учнів




 

Організація навчального процесу у ПТНЗ базується на законодавчих актах, положеннях та державних стандартах професійно-технічної освіти, які включають: кваліфікаційні характеристики; типові навчальні плани підготовки кваліфікованих робітників; типові програми навчальних предметів і виробничо­го навчання; перелік основних обов’язкових засобів навчання; систему контро­лю знань, умінь і навичок учнів і критерії їхньої кваліфікаційної атестації.

Зупинимося на контролі й оцінці знань, умінь і навичок учнів, з допомогою яких проводиться діагностування навчального процесу в ПТНЗ.

Діагностування – це вивчення, аналіз усіх умов здійснення дидактичного процесу, об’єктивне визначення результатів останнього. Крім зазначених підходів, діагностування включає в себе накопичення (збирання) статистичних даних, їх аналіз, встановлення динаміки, тенденцій, прогнозування подальшого розвитку подій [17, 96].

Як уже зазначалося, контроль знань – важливий чинник управління навчально-виховним процесом, одна з головних умов підвищення ефективності й оптимальності навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Під контролем у дидактиці професійно-технічної школи розуміють перевірку, оцінювання і облік успішності учнів в оволодінні майбутньою професією. Він є необхідною ланкою управління навчально-пізнавальною дія­льністю тих, хто навчається, а також засобом одержання зворотної інформації. Крім того, контрольні заходи дають можливість викладачу отримати дані про результати своєї праці, вчасно внести корективи в методику викладання, а учням – бути обізнаними з вимогами до рівня знань, умінь та навичок, їх якості тощо.

Контроль та оцінка знань, умінь і навичок учнів – серед класичних ком­понентів педагогічної технології. Проблема оцінювання у сучасній дидактиці була й залишається актуальною. Вимога об’єктивності контролю в поєднанні з гуманним, толерантним ставленням педагогів до учнів – властива всім дидактичним системам.

Нова демократична освіта не місце для формального контролю. Дидак­тичний контроль як своєрідний метод навчання повинен мати досить суттєву навчальну, розвивальну спрямованість, інтегруватись із самоконтролем і взаємоконтролем, бути насамперед корисним учням. Контроль, окрім дидактичної, виконує також і виховну функцію, підвищує відповідальність за спільну діяльність інженерів-педагогів та учнів, привчає їх до самостійної й систематичної праці.

Демократизація освіти в Україні вимагає відмовитися не лише від контро­лю знань, умінь і навичок, а й від рутинних форм стимулювання учнів за допо­могою оцінок. Необхідні інші підходи. У системі діагностування оцінка як засіб стимулювання набуває нової якості. Передусім результати діагностування, в якому можуть бути використані оціночні судження (бали), сприяють самовиз­наченню, самоактуалізації особистості. А це в нових соціально-економічних умовах конкурентного суспільства стає важливим чинником.

Доповнюючись принципом добровільного навчання, а отже, й контролю, оцінка переростає у засіб раціонального визначення особистого рейтингу – показника значущості (ваги) людини в цивілізованому суспільстві.

Таким чином, контроль як дидактична категорія – це з’ясування, вимі­рювання й оцінювання знань, умінь і навичок. З’ясування й вимірювання в педагогіці називають перевіркою. Вона – складовий компонент контролю, провідною дидактичною функцією якого є забезпечення зворотного зв’язку між педагогом та учнем, отримання викладачем об’єктивної інформації про рівень засвоєння навчального матеріалу, своєчасне виявлення недоліків і прогалин у знаннях.

Окрім перевірки, контроль містить у собі оцінювання (як процес) і оцінку (як результат) перевірки. Підставою для оцінювання успішності учнів є під­сумки (результати) контролю. Як відомо, оцінка – важливий засіб стиму­лювання навчання, позитивної мотивації, впливу на особистість.

Основними принципами (педагогічними вимогами) діагностування та контролюуспішності учнів ПТНЗ є:

1. Об’єктивність – створення оптимальних умов для навчання, єдині вимоги з боку кожного інженера-педагога, справедливе, рівне, дружнє ставлення до учнів, адекватні критерії оцінювання.

2. Систематичність – необхідність проведення діагностичного контро­лю на всіх етапах дидактичного процесу, комплексний підхід із поєднанням універсальних (різноманітних) форм, методів і засобів контролю та перевірки. У зв’язку з входженням України в європейський освітній простір (Болонський процес) повсюдно у вищих навчальних закладах І–IV рівнів акредитації впроваджується кредитно-модульна система навчання та поетапний рейтинговий контроль, які стимулюють постійне вивчення учнями і студентами навчальних предметів та зумовлюють високий ступінь охоплення контролем змісту навчального матеріалу (розділів і тем, теорії і практики), осмисленість, глибину, гнучкість, дієвість, міцність, системність його засвоєння.

3. Індивідуальний підхід під час оцінювання успішності учнів – забезпе­чення зняття психологічного напруження, тривоги учнів за об’єктивність оцінювання їхніх знань та умінь, створення атмосфери доброзичливості з метою стимулювання кожного учня до систематичної навчально-пізнавальної діяльності та до ліквідації виявлених помилок і недоліків.

4. Диференційованість – відображення диференційованою системою оцінок („відмінно”, „добре”, „задовільно”, „незадовільно”) різного рівня сформованості знань, умінь та навичок учнів.

5. Оптимальність – поєднання найбільш ефективних форм і засобів контролю в єдине ціле для досягнення поставленої мети, що забезпечує ефективність реалізації його функцій (освітньої, діагностичної, виховної, стимулюючої, управлінської).

6. Наочність – дотримання відкритості й вмотивованості виставлених учням оцінок, встановлення індивідуального рейтингу під час діагностування.

Залежно від місця й значення контролю в навчально-пізнавальній діяль­ності ПТНЗ сучасні дидакти вирізняють такі його види, як поточний, проміжний та підсумковий (вихідний).

Поточний контроль здійснюється в повсякденній діяльності під час проведення занять та забезпечує перевірку рівня підготовленості учня до вико­нання конкретного завдання, характеризується оперативністю отриманих даних про рівень знань, умінь і навичок, якість усієї навчальної роботи. Поточний контроль допомагає інженерові-педагогу підібрати раціональні методи, прийоми, оптимальні форми організації та здійснення навчально-пізнавального процесу. Поточний контроль передбачає: поурочне опитування учнів; контрольні і перевірочні роботи; тематичне тестування; інші форми контролю, що не суперечать етичним і педагогічним нормам.

Мета проміжного контролю– визначити успішність оволодіння учнями системою знань, загальний рівень їх засвоєння та відповідність вимогам програми конкретного навчального предмету. В останній час у ПТНЗ проводиться проміжна (модульна) атестація, яка дозволяє оцінити перебіг навчально-пізнавального процесу.

Підсумковий (вихідний) контроль здійснюється з метою оцінювання результатів навчання на певному освітньо-кваліфікаційному рівні (державна атестація) або на окремих його завершених етапах – семестровий контроль наприкінці семестру чи навчального року (заліки та екзамени). Він передбачає виставлення об’єктивної оцінки досягнутим результатам учнів, виявлення рівня їх загального розвитку та професійної придатності, перевірку логічної послідовності засвоєння навчального матеріалу, розуміння взаємозв’язку ідей, понять, положень, фактів тощо. Вихідний контроль включає кваліфікаційну пробну роботу; державний кваліфікаційний іспит або захист дипломної роботи (проекту).

У сучасній дидактиці функції контролю розглядали вчені-дидакти Є.Перовський, Ю.Бабанський, М.Ярмаченко, В.Онищук та ін. Вони виокремили шість основних функцій контролю, серед яких:

1. Контрольна (перевірочна) – полягає у з’ясуванні стану знань, умінь і навичок як в окремих учнів, так і в групі для подальшого вивчення програмного матеріалу, підвищення рівня навчання, викладання.

2. Навчальна – вимагає такої організації перевірки знань, щоб її прове­дення було корисним для всієї групи. Ця функція впливає на самоконтроль і взаємоконтроль, активізує навчально-пізнавальну діяльність кожного учня, дає змогу закріпити попередньо вивчений матеріал.

3. Виховна – покликана залучити учнів до систематичної навчаль­ної діяльності, дисциплінує їх, сприяє виробленню вольових якостей, виховує чесність, справедливість, об’єктивність і толерантність.

4. Організаційна – починається з організації навчання, коли викладач планує й організовує пізнавальну діяльність учнів, ставить вимоги щодо рівня засвоєння знань, умінь і навичок, вказуючи на критерії того чи іншого виду контролю, проводить консультації, додаткові індивідуальні заняття, визначає систему питань з предмету тощо.

5. Розвивальна – впливає на загальний та індивідуальний розви­ток особистості, її пам’яті, мислення, уваги, уяви, сприйняття навчальної інформації, моральних і вольових якостей учнів. У сучасних умовах розвитку навчально-пізнавального процесу вона стає пріоритетною серед інших функцій самоконтролю й самовдосконалення.

6. Методична – здійснюється особисто викладачем, аби й надалі вдосконалювати викладання навчального предмету, вчасно вносити корективи в освітній процес.

Таким чином, зазначені функції контролю взаємопов’язані між собою й використовуються педагогом комплексно, системно. Саме інтегроване здій­снення контролю – найдієвіше.

Важливе місце в системі діагностування та контролю (самоконтролю, взаємоконтролю) відводиться методам перевірки й оцінювання знань, умінь і навичок учнів. Ці методи характеризуються як способи виявлення ефективності реалізації основних завдань навчання – засвоєння знань, умінь і навичок; оволодіння способами професійної діяльності; формування світоглядних і морально-естетичних ідей та цінностей.

У сучасній дидактиці використовуються такі методи контролю знань, умінь і навичок, як: систематичне спостереження за учнями у процесі навчання; індивідуальне та фронтальне опитування; усне та письмове опитування; комбіноване й ущільнене опитування; контрольна і самостійна робота (практична, графічна); програмований і тестовий контроль; машинний (комп’ютерний) та змішаний (комбінований) контроль тощо.

1. Спостереження. Хоча результати спостереження за навчальною діяльністю учнів викладачі не фіксують в офіційних документах (журналах чи відомостях), однак вони надзвичайно цінні для своєчасної корекції навчального процесу, здійснення індивідуальних та диференційованих підходів до навчання учнів. Спостерігаючи за роботою учнів на лекціях, семінарських і практичних заняттях, під час виробничої практики інженери-педагоги складають уявлення про те, наскільки плідно проходить їхня самос­тійна підготовка, якою мірою в них розвинуті пізнавальні можливості і творчі здібності, самостійність в оволодінні знаннями, мотивація учіння. Значну роль при цьому відіграють індивідуальні консультації, на яких в довірливій бесіді педагоги не тільки виявляють негативні фактори, а й здійснюють профілактичні заходи щодо попередження низької успішності.

2. Індивідуальне опитування – це перевірка знань, умінь і навичок у конкретного учня, співпраця на рівні „викладач – учень”. Педагоги-практики, уникаючи пасивності інших учнів, які не підлягають опитуванню, викорис­товують комбіноване (змішане) опитування, за допомогою якого охоплюється кілька учнів (одночасні самостійні роботи, робота біля дошки тощо).

3. Фронтальне опитування дає можливість викладачу за досить короткий термін перевірити рівень знань у великої кількості учнів, включаючи їх в активну навчально-пізнавальну діяльність, систематизувати, узагальнити й підсумувати вивчене. Використання методу опитування сприяє повторенню, систематизації і узагальненню вивченого раніше матеріалу.

4. Усне опитування – найпоширеніший метод контролю знань учнів, суть якого полягає в постановці перед ними запитань за змістом навчаль­ного матеріалу, що виноситься для контролю, та оцінюванні їхніх відповідей.

Усне опитування проводиться в різних формах (індивідуальне, фронта­льне). Педагог безпосередньо спілкується з учнем, виявляє рівень його знань, ставить додаткові, перевірочні запитання.

За змістом перевірочні питання і завдання у сучасній дидактиці поділяють на [11, 148]:

1) репродуктивні – дають можливість чітко встановити відповідні знання, вміння та навички (наприклад, доведення теорем, формулювання законів, відповідь на конкретно поставлене запитання тощо);

2) реконструктивні – передбачають застосування знань у кількох ситуа­ціях (наприклад, стосовно технології виготовлення продукції зі змінюваними параметрами);

3) творчі (проблемні) – розкривають уміння учнів творчо мислити в нестандартних ситуаціях, висловлювати власні думки, твердження, робити самостійні висновки, виходячи з конкретного навчального матеріалу та отрима­ної інформації.

І все ж усне опитування має ряд недоліків, серед яких: значна витрата навчального часу; необ’єктивність оцінки через вплив таких факторів, як попередня інформація про успішність учня, темп відповіді, її контрастність на фоні відповідей одногрупників та ін.; пасивне спостерігання більшою частиною групи за ходом заняття під час опитування учня.

5. Письмовий контроль – дає можливість викладачам одночасно перевірити знання, уміння та навички учнів однієї чи декількох груп. Цей метод, відрізняючись простотою застосування, дозволяє викладачам економніше використовувати навчальний час, досягати єдності вимог, індиві­дуалізувати їх. Крім того, письмові роботи дають можливість виявляти уміння логічно, послідовно і стисло висловлювати свої думки на аркуші паперу. Варто також зазначити, що письмові контрольні роботи учнів оцінюються з вищою об’єктивністю, ніж результати усного опитування, тому що викладачі не обмежені часом. До недоліків цього методу відносять такі: відсутність живого контакту викладача з учнями, цілеспрямованих впливів на зміст їхньої навча­льної праці, що в цілому знижує виховну функцію контролю; успіхи і помилки чи неточності учня, зафіксовані в контрольній роботі, ніби „віддаляють” від нього час до повідомлення результатів, що не дозволяє мобільно проводити корекцію знань, як при усному опитуванні; письмовий контроль, будучи трудомістким, вимагає копіткої роботи викладачів як з підготовки індивідуа­льних завдань, так і в забезпеченні самостійного їх виконання учнями.

Питання для самостійних і контрольних робіт розробляються на основі предметних програм і змісту підручників. Вони бувають різні за рівнем склад­ності, починаючи з репродуктивних і закінчуючи проблемно-пошуковими, творчими; відповіді на поставлені питання виявляють уміння учнів застосову­вати набуті знання в практичній діяльності.

6. Графічна перевірка – використовується переважно при вивченні таких предметів, як креслення, інженерна графіка, практикуми з обробки матеріалів тощо. Форми графічної перевірки знань, умінь та навичок учнів дуже різноманітні: креслення деталей виробів, пристроїв, схем технологічних процесів, побудова діаграм, розробка проектів тощо. Крім перевірки теоретичних знань, графічні контрольні роботи дозволяють викладачам виявити в учнів вміння та навички узагальнювати, класифікувати вивчений матеріал, просторову уяву, спеціальні креслярські вміння та ін. Завдяки тому, що кожен учень виконує індивідуальне завдання, цей метод контролю сприяє розвиткові їхньої пізнавальної самостійності, наполегливості, вихованню сумлінності, відповідальності. Оцінювання графічних робіт проходить у вигляді співбесіди з викладачем, де учень захищає виконану роботу, а викладач вказує на позитивні та негативні аспекти графічних робіт та виставляє оцінку в журнал. Іншою формою оцінювання графічних робіт учнів є їх публічний аналіз та обговорення. Для цього усі графічні роботи учнів за темою чи модулем навчальної програми закріплюються на шпалерах і вивішуються на стінах аудиторії чи коридорів ПТНЗ, тут важливим стає порівняння й оцінка учнями власних та робіт своїх одногрупників.

7. Практичний контроль умінь та навичок – здійснюється через контрольні завдання, які вимагають виконання учнями певних дій, операцій, процесів. У практичні завдання викладачі інколи вводять запитання, які вимагають теоретичного обґрунтування виконуваних робіт. Практичний контроль знань дозволяє перевірити уміння і навички учнів виконувати певні трудові операції, здійснювати розмічання деталей, визначення параметрів (роз­мірів) виробів за допомогою контрольно-вимірювальних інструментів тощо.

8. Програмоване опитування – полягає в доборі однакових (стандарт­них) за складністю та кількістю питань для всієї групи. Цей вид опитування може бути безмашинним (учням роздаються картки для безмашинного контролю) або машинним (з допомогою комп’ютерів).

9. Тестовий контроль– найбільш популярний метод діагностики освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки учнів з фаху.

Термін „тест” (від англ. test) має багато значень: випробовування, перевірка, мірило, спроба, критерій. Випробовування, подібне до тестування, використовувалося ще в І тис. до н.е. в Китаї. У Давній Греції таке випробо­вування здійснювалося для оцінювання фізичних і розумових здібностей молоді. Відомо, що Платон запропонував серію випробувань військових здібностей, які проводили при відборі воїнів в „ідеальній” державі. Перелік цих випробовувань учені справедливо вважають першим систематизованим описом теорії тестового контролю. Однак власне тестування, під яким розуміють стандартизований вимір індивідуальної різниці, можна прослідкувати лише з кінця XIX ст.

Тестове опитування й оцінка знань застосовується для оперативного встановлення рівня підготовки у великої кількості учнів (групи, курсу). В останні роки тестове опитування досить часто використовується в ПТНЗ, бо вважається одним із оптимальних методів об’єктивної перевірки й оцінювання рівня знань, умінь і навичок учнів.

Тести систематизують таким чином [37]: 1. Тести загальних розумових здібностей, розумового розвитку. 2. Тести спеціальних здібностей у різноманіт­них галузях діяльності. 3. Тести досягнень, успішності, академічних успіхів (дидактичні тести). 4. Тести для визначення певних якостей (властивостей) особистості (пам’яті, мислення, характеру й ін.). 5. Тести для визначення рівня вихованості (сформованості загальнолюдських, моральних, соціальних та ін. якостей) та ін.

Отже, під тестовим контролем розуміють метод вимірювання й оціню­вання знань, умінь та навичок учня за допомогою спеціально підготовлених стандартизованих завдань, тоді тест – це комплекс стандартизованих завдань, які дають можливість об’єктивно визначити обсяг і рівень засвоєння учнями конкретних знань, умінь та навичок. Стандартизованими вважаються завдання, для яких може бути попередньо встановлена єдина правильна відповідь.

Важливими в навчальному процесі є дидактичні тести¸ які складають систему пов’язаних предметним змістом завдань специфічної форми, що дозволяє здійснювати кваліметричні процедури виміру й оцінки результатів навчання ‑ знань, умінь і навичок випробовуваних.

Дидактичні тести виконують наступні функції:

1) діагностичну – забезпечує визначення знань, умінь і навичок учнів у межах усього навчального предмету чи його розділу;

2) диференціюючу – передбачає поділ учнів на групи на підставі знання ними навчального предмету;

3) прогностичну ‑ дозволяє з’ясувати наявність тих знань, умінь і нави­чок, необхідних для засвоєння наступного навчального матеріалу;

4) порівняльну ‑ вираження результатів тестів у цифрах подає точну інформацію про результати навчальної роботи в різних учнівських колективах;

5) зворотного зв’язку ‑ подає інформацію про засвоєння навчального матеріалу як самим учням, так і викладачам;

6) аналітичну ‑ після проведення тестування аналізуються завдання і відповіді на них.

Дидактичні тестові завдання бувають двох видів: 1) з наданими відповідями (закриті); 2) з вільним складанням відповіді (відкриті).

Залежно від застосовуваних у закритому тесті завдань (питань) розріз­няють такі його різновиди, складання яких здійснюється відповідно до певних правил:

У тесті-нагадуванні учні повинні як відповідь на питання привести який-небудь факт. Наприклад: „Яка питома вага міді?”, „У якому році був винайдений перший автомобіль (швейна машина тощо)?”.

Правила складання: 1) завдання формулюється у вигляді прямого запи­тання; 2) воно повинно бути простим; 3) передбачена відповідь має бути стислою (число, кілька слів, формула та ін.); 4) відповідь повинна бути одно­значною (тобто на питання може бути дана тільки одна правильна відповідь).

Тест-доповнення(тест із пробілами). У пропозиції залишають місце, відзначене крапками, куди учень повинен вибрати із запропонованих варіантів (вписати) слово чи число. Наприклад: „Для подачі і затягування (притягування) голкової нитки в процесі утворення човникового стібка використовується механізм ...”

Правила складання: 1) питання повинні бути чіткими і зрозумілими; 2) пробіл (пробіли) не повинні спотворювати зміст пропозиції; 3) пропущене сло­во повинно бути істотним, ключовим; 4) можлива тільки однозначна відповідь.

Альтернативний тест, коли учень повинен вирішити – правильне чи неправильне певне твердження. Наприклад: „Промислові швейні машини 97-А кл. випускає АТ “Орша”; (відповіді: „так” і „ні”).

Правила складання: 1) не можна користуватися словами, що підказують правильну відповідь (наприклад: усі, деякі і т.ін.); 2) правильні і неправильні пропозиції треба давати врозкид, щоб у їхньому порядку не було законо­мірності; 3) пропозиція повинна бути тільки правильною чи неправильною; 4) думка, втілена в пропозиції, повинна бути чітко сформульована.

Вибірковий тест. Учень повинен з декількох відповідей вибрати прави­льну, відзначивши її певним чином. Наприклад: „Якого класу стібки виконую­ться на промислових швейних машинах КУР-1022 кл.?”

Правила складання: 1) повинно бути не менше чотирьох варіантів відпо­віді; 2) правильна відповідь має стояти на будь-якому місці, а не тільки на першому чи останньому; 3) правильна відповідь не повинна бути набагато достовірнішою за інші, а неправильні варіанти – занадто абсурдні; 4) усі варіанти повинні бути сформульовані в одній і тій же граматичній формі.

Тест відповідності (перехресний). Учень повинен знайти пов’язані між собою дані, що міститься у стовпчиках, зв’язаних між собою за змістом. На­приклад: „Встановіть відповідність між продуктами харчування, їх основними складовими частинами та змінами під час кулінарної обробки:

1. Білки 1. Емульгування 1. Яйця курячі

2. Жири 2. Денатурація 2. Крохмаль

3. Вуглеводи 3. Клейстеризація 3. Олія

Правила складання: 1) пропозиції треба давати врозкид, щоб у їхньому порядку не було закономірності; 2) пропозиція повинна бути тільки прави­льною; 3) думка, втілена в пропозиції, має бути чітко сформульованою.

Тест ранжирування. Учням пропонується певна кількість явищ, величин чи інших найменувань, яку необхідно розташувати в порядку їхнього зростання чи зменшення, тобто розташувати за рангом. Наприклад: „Розташуєте моделі швейних машин в порядку зростання їх швидкісних характеристик”.

Правило складання: у тесті не рекомендується використовувати більше семи пропозицій.

У педагогічній практиці доцільно користуватися комбінованим тестом, що містить завдання (питання) різних типів.

Поряд з перерахованими вище перевагами, тестування має ряд недоліків: складання тестових завдань вимагає достатньої кваліфікації і під силу далеко не кожному педагогу; окремі відповіді можуть містити елементи підказки; тестування дозволяє досить надійно перевірити знання, а рівень сформованості умінь, професійного мислення майбутнього фахівця за допомогою педагогічних тестів можна перевірити тільки опосередковано.

При діагностуванні та визначенні навчальних досягнень учнів аналізу підлягають:

– характеристики відповіді учня: елементарна, фрагментарна, неповна, повна, логічна, доказова, обґрунтована, творча;

– якість знань, правильність, повнота, осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міцність;

– ступінь сформованості загальнонавчальних і предметних умінь та навичок;

– рівень оволодіння розумовими операціями: вміння аналізувати, синтезу­вати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати, робити висновки тощо;

– досвід творчої діяльності: вміння формулювати гіпотези, виявляти й розв’язувати проблеми;

– самостійність оцінних суджень.

Зазначені орієнтири покладено в основу виділених чотирьох рівнів навчальних досягнень учнів: початкового, середнього, достатнього, високого.

У загальнодидактичному плані рівні навчальних досягнень учнів визначаються за такими характеристиками:

І рівень (початковий).Відповідь учня при відтворенні навчального матеріалу – елементарна та фрагментарна, вона зумовлена початковими уявлен­нями про предмет вивчення, містить значні помилки і неточності. Учень відтворює менше половини навчального матеріалу, має нечіткі уявлення про об’єкт вивчення, елементарні завдання виконує лише за допомогою викладача.

II рівень (середній). Учень відтворює основний навчальний матеріал, може з помилками і неточностями дати визначення понять, сформулювати теоретичні положення, вміє застосовувати знання при виконанні практичних завдань за зразком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності.

III рівень (достатній). Учень знає істотні ознаки понять, явищ, законо­мірностей, зв’язків між ними, а також самостійно застосовує знання в стандарт­них ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагальненням тощо), вміє робити висновки, виправляти допущені помилки. Відповідь учня повна, правильна, логічна, обґрунтована, хоча їй бракує власних суджень. Він здатний самостійно здійснювати основні види навчально-пізна­вальної діяльності.

IV рівень (високий). Знання учня глибокі, міцні, узагальнені, системні; він уміє застосовувати їх для виконання навчальних завдань творчого харак­теру, його навчальна діяльність має дослідницький характер, позначена вмінням самостійно оцінювати різноманітні життєві ситуації, явища, факти, виявляти й відстоювати особисту позицію.

Крім чотирибальної системи, для з’ясування якості знань, умінь і навичок в ПТНЗ часто застосовується рейтингова система оцінювання, або рейтинг.

Рейтинг (від англ. rating – означає оцінку, порядок, класифікацію) – це термін, що означає суб’єктивну оцінку явища за певною заданою шкалою. Завдяки рейтингу здійснюється первинна класифікація соціально-педагогічних об’єктів за ступенем вираження спільної для них властивості (експертні оцінки). У педагогічній науці рейтинг служить основою для побудови різноманітних шкал оцінок, зокрема при моніторингу різних сторін навчально-пізнавальної діяльності, а також діяльності педагогічної [17, 285].

Сутність його полягає у тому, що учні отримують встановлену кількість балів за різні види робіт, які підсумовуються, і на підставі цього визначається рівень їхніх знань, умінь і навичок. Критерії рейтингового оцінювання відомі учням; викладач, виставляючи ту чи іншу кількість балів, аргументує їх. Рейтингове оцінювання допомагає активізувати навчально-пізнавальну діяльність учнів, сприяти розвиткові їхньої творчості та ініціативи.

Упродовж вивчення навчальної теми або кількох тем (модулю) викладач розробляє систему оцінювання, за якою зараховуються бали за участь учня у пізнавальній діяльності: написання тематичної (модульної) контрольної роботи, захист лабораторних робіт чи виконання практичних завдань, ведення конспекту, активність на заняттях та вміння мислити самостійно, підготовку повідомлення, реферату, опрацювання додаткової літератури тощо. Такий підхід спонукає учнів до активної участі в навчальному процесі, сприяє розвит­ку інтересу до предмету. Наприкінці вивчення теми чи модулю рейтингові бали переводяться в оцінки. Наприклад, якщо зі 100 можливих балів учень набрав понад 88 – виставляється оцінка „відмінно”, в межах 71–87 – „добре”, 50–70 – „задовільно”, а якщо менше половини балів, то виставляється оцінка „незадовільно”.

Отже, діагностування, контроль і перевірка знань, умінь та навичок учнів дає можливість робити об’єктивні висновки про їхні навчальні досягнення, аналізувати успіх спільної праці інженерів-педагогів та учнів.







Дата добавления: 2015-10-01; просмотров: 4089. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.013 сек.) русская версия | украинская версия