Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Навчально-виховної системи






 

Організація навчально-виховного процесу є рушійною силою, що створює необхідні умови для активної творчої діяльності інженера-педагога, який повинен у своїй професійній діяльності поєднувати функції викладача і вихователя. Це неможливо без глибокого розуміння ним структури та змісту професійно-технічної освіти, форм та методів організації навчально-виховного процесу, а також вимог до одних із найважливіших „знарядь праці” інженера-педагога – засобів навчання.

Широке впровадження у навчальний процес сучасних засобів навчання дає можливість організувати навчально-пізнавальну діяльність на більш висо­кому рівні, підвищити інтенсивність праці всіх учасників педагогічного про­цесу: викладачів, майстрів виробничого навчання та учнів. Уміле застосування засобів навчання дозволяє значно збільшити частку самостійності учнів, розширити можливості організації індивідуальної і групової роботи на занят­тях, розвинути розумову активність й ініціативу при засвоєнні навчального матеріалу.

Під засобами навчання розуміють сукупність матеріальних об’єктів, які використовуються як джерело знань, сприяють організації навчально-пізнава­льної діяльності та виховного впливу на учнів.

Засоби навчання поділяються на дві великі групи:

1) навчальне та навчально-технологічне обладнання – сукупність матеріа­льних об’єктів, які застосовуються для передачі навчальної інформації, форму­вання професійних умінь та навичок і, в окремих випадках, використовуються як джерело знань;

2) навчально-наочні посібники – площинні або об’ємні зображенням пред­метів, явищ, процесів і понять, а також натуральних об’єктів у їх звичайному чи препарованому вигляді, які використовуються у навчально-пізнавальному процесі.

У правильно організованому навчальному пізнанні учням надана можли­вість чуттєвого сприйняття досліджуваних явищ і об’єктів, що не завжди можна відтворити безпосередньо в навчальному процесі. За допомогою засобів навчання (малюнка, картини, креслення, схеми, моделі тощо) у свідомості учнів фіксуються образи цих явищ і об’єктів. Спираючись на наочні образи, викладач підводить учнів до усвідомлення сутності явищ і об’єктів. Такий підхід зв’язаний з абстрактним мисленням, використанням абстрактних понять. При цьому наочні образи забезпечують зв’язок мислення з досліджуваними об’єктами, явищами, поставляють мисленню необхідну інформацію, допома­гаючи розкрити внутрішні властивості явища, об’єкта.

Застосування засобів навчання дає точнішу інформацію про дослід­жуване явище, об’єкт, процес і тим самим сприяє підвищенню якості навчання. З їх допомогою навчання стає більш наочним, що робить доступним найсклад­ніший навчальний матеріал.

Засоби навчання впливають на емоції учнів та активізують їх. Ця активізація проявляється через інтенсивне переживання учня, що додає певну спрямованість його мисленню, стимулює його діяльності, стає джерелом упевненості в правильності обраного шляху. Тому засоби навчання потрібні не тільки для розв’язання певних навчальних завдань, але й для стимулювання інтересу до навчальної роботи, розвитку пізнавальної активності учнів.

Нарешті, засоби навчання інтенсифікують працю викладачів, що дозволяє підвищити темп сприйняття учнями навчального матеріалу, широко спираю­чись на їхню самостійну роботу.

Розробкою класифікації засобів навчання займалося чимало вчених-дидактів, зокрема, С.Шаповаленко, М.Конобєєвський, Г.Суворова, О.Савченко, В.Євдокімова, О.Денисова, О.Ясько та ін. Наприклад, у праці колективу авторів під керівництвом Г.Суворової [42], засоби навчання поділяються на чотири групи: 1) меблі і апаратура; 2) підручники та навчальні посібники; 3) навчальне обладнання (за „Переліками типових навчально-наочних посібників і навчаль­ного обладнання”); 4) саморобне навчальне обладнання, із подальшим їх поділом відповідно на підгрупи та види за навчальними предметами.

За функціями у навчально-виховному процесі О.Денисов [19] поділив засоби навчання на п’ять груп: 1) засоби подання інформації (аудиторна дошка, плакати, підручники, навчальні посібники, звукові записи, ТЗН та ін.); 2) засоби контролю знань (спеціальні контролюючі машини, засоби безмашинного контролю тощо); 3) навчальні машини і тренажери; 4) демонстраційні прилади та об’єкти; 5) допоміжні засоби, які використовуються в навчальному процесі (довідкові пристрої, обчислювальна техніка та ін.). В.Євдокімов [22] розглянув психолого-педагогічні особливості наочних навчальних посібників, виділив дві групи наочних посібників: статичні (натуральні, зображувальні, символічні) та динамічні (діафільми, кінофільми, серії малюнків тощо), обґрунтував переваги перших над другими. О.Ясько [49] запропонував свою класифікацію засобів навчання та наочного приладдя, які поділив на три групи: натурально-предметні, опосередковано-образні та схематичні, розподіливши їх на об’ємні (натуральні предмети, чучела, гербарії, скульптури, муляжі, моделі та ін.) та площинні (фотографічні зображення, картини, портрети, схеми, графіки, діаграми, таблиці тощо).

Можна зазначити, що запропоновані вченими-дидактами класифікації засобів навчання мають багато спільного і значною мірою доповнюють одна одну. Врахувавши основні ознаки, ми зупинилися на такій класифікації засобів навчання:

1) за способом використання: демонстраційні (різноманітні засоби навчання, призначені для показу всій учнівській аудиторії одночасно) та роздаткові (природні або виробничі об’єкти, які роздаються учням для безпосереднього детального ознайомлення або практично-лабораторного та дослідницького використання);

2) за способом фіксації інформації: природні (усі натуральні об’єкти, які існують у незмінному природному стані); дидактично препаровані (зафіксовані зображення натуральних об’єктів із застосуванням спеціальної обробки); друковані (програмно-методична, навчальна та допоміжна інформація); ілюстративні (об’єкти, явища та процеси, зображені з допомогою художніх, графічних, схематичних, штрихових, фотографічних, кінематографічних та ін. способів фіксації); аудіовізуальні (звукова та відеоінформація);

3) за змістом: програмно-методичні; навчальні; допоміжні;

4) за видами: типові (розробляються з навчальною метою для закладів освіти і мають обов’язковий характер); трафаретні (виготовляються друкарсь­ким способом, у яких незмінна частина тексту або зображення, відтворена на поліграфічних чи копіювальних машинах); індивідуальні (створюються для окремих занять чи навчальних предметів);

5) за походженням: натуральні, природні (незмінені об’єкти природи); натуральні промислового виготовлення (натуральні об’єкти і предмети вироб­ництва, наприклад, моделі, макети, обладнання, інструменти, прилади, апара­тура, знаряддя, вироби та ін.);

6) за стадіями виготовлення: оригінали (єдиний примірник авторської розробки, авторський оригінал твору, виробу); проектна та техніко-технологічна документація; промисловий виріб (експериментальний зразок засобу навчання, в якому точно відтворено зміст і зовнішні ознаки авторської розробки для подальшого його тиражування промисловим способом); зразок-еталон (готовий вид промислової продукції, який розглядається замовником і затверджується в установленому порядку згідно з ДСТУ);

7) за терміном зберігання: тимчасового зберігання (до 5 років); тривалого зберігання (понад 10 років).

Та все ж, на вибір засобів навчання викладачами ПТНЗ найбільше впливає класифікація за сукупністю двох ознак: поставленій дидактичній меті та способу її реалізації. Відповідно до названих ознак виділяють такі групи засобів навчання:

Навчально-наочні посібники – засоби навчання, призначені для демонст­рування учням, які забезпечують формування в них конкретних образів пред­метів і явищ дійсності. Усі ці засоби можуть демонструватися без допомоги технічних засобів.

Навчально-наочні посібники за способом відображення об’єкта вивчення поділяються на: а) натуральні – зразки об’єктів навколишнього середовища як природного (гербарії, колекції мінералів, опудала тварин та ін.), так і штучного (деталі, машини, прилади, інструменти) походження; б) графічні – зображають досліджуваний об’єкт та поділяються на площинні (плакати, малюнки, фотографії), об’ємні (статичні: моделі, макети, муляжі тощо; динамічні: діючі моделі, динамічні плакати, стенди); в) знакові – зображають основні принци­пово важливі елементи явища, об’єкта, процесу та поділяються на схематичні (креслення, схеми) і символічні (формули, графіки, діаграми).

Уся ця група засобів навчання використовується для ілюстрування, доповнення, деталізації навчального матеріалу, для акцентування уваги на окремих навчальних положеннях, а також для узагальнення й систематизації засвоєної інформації.

Вербальні засоби навчання – застосовують у навчальному процесі для поглиблення знань і умінь учнів, для самостійного вивчення ними навчального матеріалу, виконання практичних завдань; до них належать: наукова та навчально-методична література, словники, інструкційні картки, дидактичні матеріали тощо.

Спеціальне устаткування – охоплює сукупність предметів, що орієнтую­ть учнів на практичну діяльність; це – знаряддя і засоби праці, які використо­вуються в навчально-пізнавальній та професійній діяльності: лінгафонні кабінети, тренажери, засоби для проведення лабораторних і практичних робіт та ін.; особливо важливе спеціальне технологічне обладнання для формування в учнів професійних умінь і навичок.

Технічні засоби навчання (ТЗН) – технічні пристрої, за допомогою яких подається навчальна інформація та контролюється рівень її засвоєння.

Безпосередньо ТЗН не містять інформації, вона знаходиться на носіях цієї інформації – слайдах, кінофільмах, магнітофонних стрічках, треках компакт-дисків та ін.

За виконуваними педагогічними функціями ТЗН поділяються на три групи:

а) технічні засоби інформації (аудіовізуальні) – широко використовують для формування нових знань; вони полегшують передачу навчальної інформа­ції, допомагають керувати увагою учнів, заощаджують час; особливо ефективні аудіовізуальні засоби при розгляді окремих фаз (етапів) протікання явищ і процесів, при вивченні конструктивних особливостей об’єктів; велику роль вони відіграють при демонструванні пристроїв, послідовності етапів складання, налагодження малогабаритних об’єктів (точних механізмів, радіоапаратури), багатокомпонентних технологічних процесів, при вивченні громіздких і доро­гих механізмів, процесів, що протікають швидко або повільно, при розгляді виробничих ситуацій з моделюванням експериментальних умов (наприклад, при фаховій підготовці операторів, диспетчерів);

б) технічні засоби програмованого навчання і контролю знань (інформаційно-контролюючі) – це спеціальні контролюючі машини, засоби безмашинного та комп’ютерного контролю, які використовують з метою діа­гностування та оцінювання рівня сформованості знань, умінь та навичок учнів;

в) тренажери – застосовуються для професійного навчання, причому вони створюються для формування умінь порівняно вузького діапазону, напри­клад, виконувати імітаційні дії керування автомобілем, орієнтуватися у визначеній ситуації (для наладників автоматичних ліній, апаратників хімічного, металургійного виробництва), при підготовці до роботи на складному техно­логічному обладнанні.

Вибір засобів навчання в кожному конкретному випадку залежить від цілей, завдань, змісту навчання, закономірностей навчального процесу, пізна­вальних здібностей учнів, використовуваних організаційних форм і методів навчання, а також від дидактичних можливостей самих засобів навчання. Головне, щоб застосовувані засоби навчання забезпечували якісне розв’язання навчально-пізнавальних і виховних завдань.

Розглянемо дидактичні особливості використання різних засобів навчання

1. Навчально-наочні посібники.Вони дають учням конкретну цілісну уяву про досліджувані об’єкти. Наприклад, викладач демонструє учням коробку швидкостей токарно-гвинторізного верстата. Однак принцип дії зміни швидкостей верстата важко пояснити, тому після загального представлення необхідно за допомогою креслень і кінематичних схем пояснити, яким чином рух передається з вихідного вала електродвигуна через коробку швидкостей на патрон верстата.

Макети і технічні моделі дозволяють учням познайомитися з реальними об’єктами. Їх конструюють так, щоб через найбільш значимі компоненти або вузли можна було наочно представити принцип дії об’єкта. Макети, як правило, менші за розмірами від натуральних об’єктів, тому їх зручніше використову­вати в навчальному процесі.

На фотографіях і малюнках реальні об’єкти представлені в одній площині. У навчанні продуктивнішими є малюнки, тому що як наочний матеріал вони мають значні переваги: з їх допомогою можна представити властивості предмета роздільно від цілого, відокремити істотне від несуттєвого, показати найбільш типові риси об’єкта. На малюнках об’єкт зображають схематично, спрощено, підкреслюючи те, що важливо для пізнання. Фотографії і малюнки використовують, якщо натуральні об’єкти відсутні, мають великі розміри чи дуже складні (великі машини, верстати, агрегати тощо), а також, якщо об’єкт дуже важко вивчити (наприклад, роботу двигуна внутрішнього згорання автомобіля).

Залежно від умов навчального процесу фотографії та малюнки можуть бути узяті зі спеціальної літератури; їх функції можуть виконувати таблиці, діапозитиви, діафільми, слайди. За фотографіями і малюнками учні можуть складати опис, робити висновки, аналізувати виробничі ситуації.

Перераховані засоби навчання мають досить низький рівень абстракції, тому вони найбільш доступні для сприйняття. Водночас, вони перевантажені другорядним для навчального пізнання матеріалом, що відволікає увагу учнів від суті. При використанні образних посібників завдання викладача полягає в акцентуванні уваги учнів на найбільш значимих деталях наочного матеріалу.

Технічне креслення у вигляді символів точно передає істотні просторові ознаки об’єкта (розміри, зовнішній вигляд тощо), за суттю воно є умовним зображенням. Об’єкт демонструють у різних проекціях, розрізах та перерізах, створюючи у свідомості учнів образ об’єкта з усіма його просторовими властивостями. Для цього в учнів повинна бути добре розвинена просторова уява. Правильно читати і розуміти креслення можуть лише учні, в яких сформовані спеціальні знання й уміння.

Графіки і діаграми застосовують для наочного демонстрування кількіс­них і якісних залежностей. За допомогою графіків можна представити сутність і характер досліджуваного явища, у стиснутій, конкретній і зрозумілій формі вказати абстрактні взаємозв’язки (наприклад, функціональні залежності). Діаграми використовують для порівняння однакової ознаки декількох дослід­жуваних об’єктів.

Схеми показують головне в об’єкті, зовнішня подібність із самим об’єктом на них відсутня чи зведена до мінімуму. Особливе значення вони мають для засвоєння нового навчального матеріалу. У схемах не повинно бути нічого зайвого, тому при їх сприйнятті у пам’яті учнів актуалізуються лише істотні ознаки. Схеми допомагають конкретизувати абстрактні поняття і явища, урізноманітнити методи і прийоми передачі стиснутої навчальної інформації.

Особливо корисно навчити учнів колективно складати схеми під керівництвом викладача. Це полегшує аналіз взаємозв’язків між явищами. В окремих випадках учні можуть складати схеми самостійно.

Для схематичного зображення того чи іншого навчального матеріалу використовують таблиці, які дають можливість у чіткій і компактній формі представити його структуру, легше запам’ятати і відтворити побачене.

Таблиці, схеми, графіки, креслення викладач використовує, як правило, при поясненні нового навчального матеріалу та його закріпленні. Ці засоби унаочнення можуть використовуватися у двох варіантах: а) повний – служить для пояснення нового матеріалу; б) неповний (з пропусками, незаповненими місцями) – для перевірки засвоєного; в останньому випадку учень повинен відновити пропущене, приховане.

Особливо слід підкреслити роль класної дошки – здавна використовува­ного й апробованого засобу навчання, який зберігає важливе значення й сьогодні. Цінність її полягає в послідовному виконанні викладачем та учнями записів, креслень, схем, таблиць, замальовок у процесі навчальної роботи, створенні умов для встановлення внутрішніх логічних зв’язків і залежностей, легкому усуненні помилок, варіюванні способів розв’язання пізнавальних задач.

Дошка використовується як для пояснення нового матеріалу, так і для організації самостійної роботи учнів, оформлення індивідуальних відповідей при перевірці знань і умінь. Для повнішго використання її можливостей застосовують дошки зі збільшеною поверхнею (за рахунок верхньої, нижньої чи бічної частин), магнітні або переносні дошки.

2. Вербальні засоби навчання.Серед них особливе місце належить навчальній літературі, яка є важливим джерелом знань, і разом з тим засобом, що стимулює пізнавальний інтерес, самостійність й активність учнів. Як свідчить практика, самостійна робота з підручником на заняттях проводиться недостатньо часто. Хоча регулярне використання підручників у процесі самос­тійної роботи сприяє формуванню загальних навчальних умінь (правильно читати текст, знаходити відповідь на питання, складати план, тези, таблиці, схеми), логічних умінь (виділяти головну думку, проводити порівняння, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки тощо), а також якісних знань з навчального предмету.

Для оволодіння методикою самостійної роботи з підручником учнів необхідно навчити правильно користуватися довідковим і методичним апара­том книги, звертати увагу на ілюстративний і графічний матеріали, доцільність шрифтових виділень тексту.

Дидактичні (роздаткові) матеріали – вид засобу навчання, який одержав в останні роки широке поширення. За характером вони дуже різноманітні і можуть виступати самостійним джерелом знань, а також доповнювати інші засоби навчання (підручник, додаткову літературу, навчальні кінофільми та ін.).

Дидактичні матеріали дають можливість раціональніше використовувати час, диференціювати процес навчання, здійснювати оперативний контроль знань й умінь, коректувати навчально-пізнавальну діяльність учнів.

Найбільш доступним і мобільним дидактичним матеріалом є картки, які включають запитання, завдання, вправи, зразки розв’язання задач, алгоритмічні вказівки тощо. Ці завдання можуть виконуватися як у текстовій формі, так і у вигляді малюнків, схем, діаграм, креслень тощо. Важливо, щоб дидактичні завдання диференціювалися за рівнями складності.

3. Аудіовізуальні засоби навчання.Аудіовізуальні засоби навчання за характером представлення навчальної інформації поділяються на екранні, звукові, екранно-звукові.

Серед екранних засобів подання навчальної інформації найбільш поширені діапроектор, графопроектор, епіпроектор, кінопроектор, лінгафонні пристрої та ін.

Діапроектор – призначений для проектування на екран напівпрозорих об’єктів – кадрів діафільму чи діапозитивів (слайдів). Усі діапроектори вима­гають повного чи часткового затемнення аудиторії, тому вони, як правило, використовуються при організації усної роботи учнів чи усного пояснення викладачем інформаційного матеріалу.

Графопроектор – використовується для демонстрування зображень, нанесених на прозору плівку (з повним або незавершеним виглядом). Графо­проектором можна користуватися в незатемненому або частково затемненому примі­щенні, що розширює можливості його застосування в навчальному процесі.

Епіпроектор – призначений для демонстрування на екрані непрозорих плоских зображень, малюнків, креслень, схем, фотографій, сторінок рукописів. У епіпроектора великий розмір кадрового столу, що дозволяє використовувати як джерело інформації різні за розмірами зображення.

Кінопроектор – застосовують для демонстрування кінофільмів, телеві­зори – для прийому телепередач, магнітофони – для запису й відтворення звукової інформації, CD та DVD-програвачі – для відтворення звуку і зображення з компакт-дисків.

Лінгафонні пристрої – призначені для організації індивідуальної, групо­вої і фронтальної роботи за допомогою радіопередач, звукозапису, екранних посібників, роздавального матеріалу.

В останні роки широке поширення одержали автоматизовані класи з пультами для учнів і викладача – автоматизовані навчальні системи на базі ЕОМ і мікропроцесорної техніки.

До носіїв екранних засобів відносять: навчальні діафільми, комплекти діапозитивів (слайдів), транспаранти для графопроекторів, неозвучені кінофільми, матеріали для епіпроекції, дискети та СД-диски для комп’ютерів.

За допомогою діафільмів можна розповісти про досліджуваний об’єкт чи явище. Кадри діафільму розташовуються у чіткій відповідності з логікою викладу навчального матеріалу. Хоча діафільми належать до статичних екранних носіїв інформації, зміна кадрів передає динаміку явища, при цьому ракурс показу явища, об’єкта вибирається так, щоб можна було виділити головне для вивчення.

Діапозитиви дають викладачу можливість для самостійного вибору мето­дики роботи з екранним матеріалом. Їхній показ можна поєднувати, наприклад, з експериментом, лабораторною роботою чи використовувати вибірково.

Діафільми та слайди дозволяють викликати і закріпити інтерес до навчальної теми, ілюструвати пояснення навчального матеріалу, сформулювати умови навчально-пізнавальної задачі, узагальнити та систематизувати навчальний матеріал.

За допомогою діафільмів і діапозитивів учні ознайомлюються з репродукціями картин, малюнками, фотографіями, графіками, діаграмами, кресленнями, картами, таблицями, зміст яких не вимагає тривалого, постійного вивчення. Навчальні діапозитиви містять пізнавальні завдання, які можуть бути виконані або усно, або в процесі самостійної роботи. Пізнавальні завдання спрямовані на спостереження за зображенням, зіставлення об’єктів, порівняння даних. Виконання завдань може носити форму усного чи письмового викладу, запису послідовності розв’язання задачі, формули, побудови креслення. Можна доручити учням виконати невеличкі творчі роботи, побудовані на матеріалах спостережень, скласти усні або письмові тексти на основі змісту діафільму чи серії діапозитивів. Доцільно використовувати такі види самостійних робіт, як складання плану і проведення експерименту відповідно до матеріалу діафільму, підготовка підписів (субтитрів) до кадрів тощо.

Транспаранти застосовують для роботи з графопроекторами. Найбільш простий спосіб використання транспарантів – демонстрування нанесених на них зображень і робота над цими зображеннями (дописування формул, встав­ляння пропущених даних у таблицю, доповнення зображення схем, креслень).

Для демонстрування поетапної зміни явища, об’єкта широко використо­вують накладні транспаранти (серія аркушів-транспарантів, які можна комбіну­вати). З їх допомогою подають навчальну інформацію порціями, за етапами розвитку події, явища, об’єкта. Викладач керує зображенням, накладаючи чи знімаючи транспаранти, виділяючи їх окремі частини, акцентуючи на них увагу учнів. Накладні транспаранти дозволяють візуально представити абстрактні і систематичні структури цілісно або частинами.

Метод накладання забезпечує активну участь учнів у процесі пізнання. Вони можуть спостерігати конкретні факти, явища і розвиток досліджуваних процесів, отримувати вихідний матеріал для абстрактного мислення, будувати алгоритми дій.

Транспаранти використовують також як мотиваційний засіб, який викликає жвавий інтерес учнів до досліджуваної теми. Це досягається демон­струванням схематичного плану уроку, доповненого коротким поясненням його мети. Для організації самостійної роботи застосовують транспарант-інструкцію. Самостійна робота учнів із транспарантами може включати виконання графіків, діаграм, креслень, схем.

Транспарантами користуються при діагностуванні знань й умінь учнів. Для цього частину зображення прикривають непрозорою заслінкою, потім її переміщають, відкриваючи відповіді. Особливо легко організовувати за допо­могою транспарантів оперативну перевірку рівня засвоєння навчального матеріалу. На екран чи класну дошку проектуються завдання за варіантами. Після закінчення роботи на екрані демонструються правильні відповіді, які учні порівнюють зі своїми. Така форма контролю носить навчальний характер та економить час.

4. Звукові засоби(навчальні радіопередачі, магнітофонні, СD-записи та ін.) широко використовуються у навчально-пізнавальному процесі. За цілями і дидактичним призначенням передачі навчального радіо, аудіозаписи можна умовно розділити на мотиваційно-пізнавальні (створюють певний емоційний настрій, викликають інтерес і спонукають до самостійної діяльності); проб­лемні (створюють умови для виникнення проблемної ситуації й активізації пізнавальної діяльності); навчальні (виступають джерелом нових знань); узага­льнено-повторювальні (подають у концентрованій формі і під новим кутом зору найбільш істотне в досліджуваному матеріалі); ілюстративні (пояснюють і доповнюють матеріал підручника, діапозитиви, розповідь викладача, відповіді учнів).

Звукові засоби, що містять нові відомості, яскраві факти, роблять процес навчання максимально насиченим, впливають на глибину і міцність запам’ято­вування навчального матеріалу. Їх використовують для відтворення виступів учених, конструкторів, фахівців, зайнятих у тій галузі знань, яку опановують учні. Це позитивно впливає на формування особистості учнів, особливо їхньої потребнісно-мотиваційної сфери.

Особливість застосування звукових засобів пов’язана з формуванням технічного слуху. Шум працюючої техніки служить джерелом діагностування її стану, виявлення можливих несправностей, запобігання аварійним ситуаціям. Звукові записи також дозволяють учням зосередити увагу на змістовній стороні розповіді, не вдаючись у деталі.

Для ефективного використання звукових засобів, необхідно правильно визначити їх місце в системі навчальних занять за темою і на конкретному уроці, врахувати особливості досліджуваного програмного матеріалу, а також зміст і форму звукозапису. Викладач повинен добре знати зміст звукозапису і у вступному слові підготувати учнів не тільки до сприйняття нового для них змісту, але й до логіки його побудови і викладу. Для забезпечення поетапного засвоєння нового матеріалу доцільно перед прослуховуванням звукозапису сформулювати питання, на які учням необхідно відповісти після його завершення.

Особливий вид звукозапису, який отримав широке поширення в останні роки, – магніто- або СD-записи. Використовуючи матеріали радіо, телебачен­ня, Інтернету, викладачі складають спеціальні композиції на визначені теми програми відповідно до мети заняття. Такі записи як особливий засіб навчання мають ряд переваг перед радіопередачами, грамзаписами, бо враховують рівень підготовленості учнів і відповідають творчим здібностям самого викладача.

Найпростіший вид звукового магніто- CD-запису – 3–7-хвилинний фраг­мент, основу якого складає документальний запис: репортаж з місця події, виступ громадського діяча, ученого, фахівця визначеного профілю, фонограма природних звуків або технічних шумів. Такий звукозапис розрахований на конкретний зміст навчального заняття і використовується як аудіоілюстрація до пояснення викладача, а також як матеріал для постановки і розв’язання визначеної проблеми.

5. Екранно-звукові засоби– навчальне кіно, навчальне телебачення, відеозапис (магнітофонний чи CD), озвучені діафільми – займають особливе місце в навчально-пізнавальному процесі. На відміну від живого слова виклада­ча, об’ємних, друкованих та інших посібників, ці засоби передають навчальну інформацію різних форм і видів, дозволяють спостерігати динаміку процесів живої природи, техніки, виробництва, демонструвати мікросвіт неозброєним оком.

Екранно-звукові засоби особливо ефективні при вивченні конструктив­них особливостей і принципу роботи машин та механізмів, різних техноло­гічних процесів, змін властивостей, структури і функцій сировини та матеріалів при їх обробці, демонстрування спеціальних методів дослідження властивостей речовин і матеріалів.

Приналежність екранно-звукових засобів до мистецтва є основою їх емоційного впливу на учнів. Монтаж, зміна планів, ракурсів, ритму кіно- чи відеофільмів допомагають виділити головне, встановити зв’язки між явищами, узагальнити інформацію і зробити висновки. Документальна основа екранно-звукових засобів підвищує довіру та стимулює увагу учнів до їх змісту.

Завдяки своїй емоційності кінофільм має значний виховний вплив на учня, створює ефект причетності, співпереживання. З його допомогою можна роз’яснити складні світоглядні проблеми, розкрити зв’язки, сутність законів і явищ природи.

Використання кіно на заняттях не розв’язує проблеми економії навчаль­ного часу: як правило, демонстрування фільму вимагає більше часу, ніж тради­ційне викладання навчального матеріалу.

У навчальній практиці використовують демонстрування повнометраж­ного фільму або його фрагментів. Цілісний фільм, як правило, присвячується єдиній, досить великій темі і складається з однієї чи декількох частин. Основне його призначення – викладання нового або узагальнення вивченого матеріалу. Переважно в першій і наступних частинах міститься матеріал для самостійних спостережень, а у завершальній – подається наукове узагальнення фактів. Такі фільми краще використовувати в момент вивчення нової теми чи розділу.

Кінофрагмент – це мікрофільм з періодом демонстрації від 2 до 5 хви­лин, який містить стислий навчальний матеріал з теми. Він використовується у різних випадках: при вивченні нового матеріалу, при його узагальненні, або для створення проблемної ситуації. Найчастіше кінофрагменти використовують у процесі викладання як ілюстративний матеріал для підтвердження щойно висунутих основних положень. При використанні кінофрагментів з цією метою учням потрібні лише незначні пояснення і питання, які акцентують їхню увагу на суті явища, процесу.

Кінокільцівка – це склеєна в кільце невеличка стрічка, за допомогою якої демонструється циклічний процес. Нею зручно користуватися при поясненні матеріалу, його повторенні та самостійних відповідях і повідомленнях.

Сучасні навчальні фільми здебільшого супроводжує дикторський текст, який не дублює те, що демонструється на екрані, а доповнює, деталізує зображення, керує процесом перегляду. Тому викладачеві необхідно добре знати текст, щоб у процесі перегляду чи після нього не повторювати побаченого учнями на екрані.

Варіанти використання кінофільмів різноманітні. На вступних заняттях кінофільми показують для створення мотивації навчальної діяльності учнів. Перед демонстрацією фільму чи кінофрагменту викладач називає тему і рекомендує уважно поставитися до змісту кінострічки. Наступну бесіду розпо­чинає з питань, закладених у тексті фільму, з розмови про навчальну тему. Сприйняття такого фільму не слід ускладнювати особливими завданнями, але надалі, у процесі роботи над темою, необхідно нагадати окремі епізоди картини, частини тексту.

Виклад нового матеріалу за допомогою навчального фільму можна здій­снювати різними способами. Якщо фільм містить матеріал для спостереження, викладач за допомогою запитань акцентує на цьому увагу учнів. Питання повинні органічно входити у пояснення викладача. Можна запропонувати учням план теми заняття і завдання, а тоді визначити, на які запитання плану є відповідь у фільмі. У випадках, коли фільм використовують як наукове джерело, важливо, щоб учні виконали завдання, яке складається з підготовки варіантів обробки нової інформації. Це можуть бути такі варіанти: скласти короткий опис або конспект матеріалу фільму; заповнити таблицю або скласти схему згідно зі змістом фрагмента; скласти план (короткий чи докладний) фільму; розробити варіант експерименту чи демонстраційного досліду за матеріалами кінострічки; порівняти зміст фільму з матеріалом відповідного параграфу підручника; написати рецензію або відзив на фільм.

Урок із застосуванням кіно має й організаційні особливості. Так, під час демонстрації кінофільму практично виключається втручання викладача в про­цес перегляду, він лише окремими репліками спрямовує увагу учнів. Недоці­льні будь-які письмові завдання в ході перегляду, навіть якщо приміщення напівзатемнене. Після зупинки кінопроектора і включення світла учням необхідно надати час (2-3 хвилини) для адаптації до нових умов роботи: не можна відразу переходити до обговорення, проведення практичних робіт тощо.

Навчальне телебачення і телезапис – це різноманітні за дидактичним призначенням, метою і формою викладу засоби навчання. Їх використовують на заняттях для стимулювання, активізації пізнавальної і мовної діяльності, подання нової навчальної інформації чи її пояснення, узагальнення та систематизації знань і умінь. Телебачення і телезапис вважають оперативним джерелом новітньої навчальної інформації.

Педагогічний ефект навчальної передачі залежить від реалізації можли­востей телебачення. Телепередачі використовують для представлення нових досягнень науки і техніки, ознайомлення з якими передбачене програмою; показу синтезу багатьох явищ, процесів; уведення в навчальний курс нових розділів і тем, недостатньо відомих викладачеві; на вступних заняттях, коли необхідно з особливою силою мотивувати наступну навчальну діяльність; для узагальнення навчального матеріалу.

Характерний для теоретичного навчання матеріал (формули, графіки, схеми, тексти тощо) за допомогою телебачення демонструється з використан­ням різних його можливостей: мультиплікації, укрупнення деталей зображень, графічних прийомів, спеціальних ефектів. Цінним є те, що телебачення дозво­ляє наочно моделювати ідеальні дії, наприклад, послідовне перетворення геометричних форм.

Особливо успішно навчальне телебачення і відеозаписи використовують для демонстрування практичної діяльності спеціаліста. На навчальному занятті викладачу необхідно лише домогтися відповідності методики свого пояснення навчального матеріалу тій методиці, яка прийнята в телевізійній передачі чи відеозапису. Викладач повинен добре знати зміст і структуру телефільму. У процесі підготовчої роботи до передачі викладач повинен точно й чітко сформулювати мету перегляду, показати шляхи самостійної обробки матеріалу фільму, нагадати раніше вивчений матеріал, актуалізувати опорні знання.

Важливим при використанні телебачення є узагальнення навчальної інформації шляхом організації бесід з акцентуванням на головних моментах змісту; самостійної роботи учнів (наприклад, викладач пропонує учням скласти план сприйнятої інформації, заповнити таблиці, виконати креслення, скласти схему); творчих робіт учнів (написання твору, підготовка рецензії). Після перегляду фільму можлива самостійна робота з підручником, тому що читання відповідного розділу підручника допомагає краще засвоїти, усвідомити і запам’ятати нову інформацію. Можна запропонувати самостійно ознайомитися з додатковою літературою, іншими джерелами інформації.

Викладання нового матеріалу за допомогою відеозапису дає можливості навчити спостерігати за явищами і подіями, виділяти головне, спонукає учнів до порівняння побаченого чи почутого з уже відомими фактами. Це досягається вільним регулюванням зображення, застосуванням стоп-кадрів, повторів та ін.

Відеозапис використовують і для поточного контролю, коли, наприклад, його демонструють без звуку і субтитрів, а учні самостійно коментують та аналізують побачене.

В останні роки надзвичайно швидко розвиваються інформаційно-обчислювальна і телекомунікаційна техніка, проводиться суцільна інформати­зація освіти. Тому найновішими й найперспективнішими засобами навчання, які докорінно змінюють освітній процес, вважається різноманітна комп’ютерна й інформаційна техніка та супутні їй технології.

На відміну від традиційних, інформаційна освітня технологія предметом і результатом має інформацію, а знаряддям – комп’ютер.

Організація інформаційних процесів у рамках інформаційних освітніх технологій передбачає виділення таких базових компонентів, як передача, обробка, організація збереження і нагромадження даних, формалізація й авто­матизація знань та зумовлює появу таких новітніх засобів навчання:

а) комп’ютерних навчальних програм, які включають електронні словни­ки, підручники, тренажери, лабораторні практикуми, тестові системи тощо;

б) навчальних систем на базі мультимедійних технологій, побудованих з використанням персональних комп’ютерів, відеотехніки, накопичувачів інфор­мації на оптичних дисках (CD, DVD та ін.);

в) інтелектуальних і навчальних експертних систем, використовуваних у різних предметних галузях;

г) розподілених баз даних за галузями знань;

д) телекомунікаційних систем, які включають електронну пошту, телеконференції, локальні і регіональні мережі зв’язку, мережі обміну даними тощо;

є) електронних бібліотек.

Практика останніх років свідчить, що інформаційно-комп’ютерні засоби реально забезпечують підвищення ефективності освітньої діяльності. Вони здатні вносити не тільки докорінні перетворення в саме розуміння категорії „засіб” стосовно процесу навчання, але й істотно вплинути на цілі, зміст, організаційні форми, методи навчання, виховання і розвитку.

Застосування комп’ютерів ефективне на всіх стадіях педагогічного процесу, а саме: при викладанні навчальної інформації; засвоєнні навчального матеріалу в процесі інтерактивної взаємодії з комп’ютером; повторенні й закріпленні засвоєних знань і умінь; проміжного й підсумкового контролю та самоконтролю досягнутих результатів навчання; коригуванні самого процесу навчання і його результатів шляхом удосконалення дозування навчального матеріалу та його систематизації.

Водночас використання комп’ютерів у навчанні не повинно „витиснути” підготовку фахівців з реального предметного середовища, тобто не припустима заміна реальних фізичних явищ тільки модельним (віртуальним) представленням їх на екрані монітора.

Рекомендується застосовувати наступні організаційні моделі навчальної взаємодії учнів із засобами комп’ютерної техніки: кабінетну, проектно-групову, індивідуальну.

Кабінетна модель характеризується тим, що комп’ютерами обладнані всі робочі місця учнів, а також робоче місце викладача. Взаємодія з комп’ютером, як правило, організована таким чином, що всі учні виконують типові або однакові дії. Завдання викладача в цьому випадку спрощується: він ставить проблему, показує послідовність її вирішення та контролює процес.

Проектно-групова модель характеризується тим, що група учнів вирішує загальне навчальне завдання (наприклад, розробляє проект) за допомогою оволодіння визначеними знаннями. Проектна діяльність передбачає розподіл ролей між учасниками навчального процесу. Комп’ютер використовується як засіб для розширення ролей між учнями. Для 6–8 проектних груп достатньо 2–3 комп’ютери, щоб забезпечити роботу всієї навчальної групи. Така організаційна модель ускладнює роботу викладача, особливо оцінювання навчальних досягнень кожного окремого учня.

Проектно-групова модель ефективна навіть при обмеженій кількості комп’ютерів у навчальному закладі, тому що може ефективно використову­ватися при організації самостійної позааудиторної роботи учнів.

Модель індивідуальної діяльності щонайкраще реалізується при наявнос­ті домашнього комп’ютера, однак може застосовуватися, якщо 1–2 комп’ютери встановлені, наприклад, у бібліотеці навчального закладу.

Ця модель дозволяє оволодіти комп’ютером як інструментом, знаряддям праці, використовувати програмні засоби, які моделюють штучні середовища шляхом створення віртуальної реальності. Модель індивідуальної діяльності створює умови для керування власною інформацією, коли в результаті роботи з комп’ютером користувач накопичує матеріали, які вимагають спеціальної уваги до організації їх збереження і відновлення.

Комп’ютер значно знижує трудомісткість оформлення створюваних текстів. При вільному володінні комп’ютером учень обов’язково перейде з репродуктивної діяльності до творчої.

Проектно-групова й індивідуальна моделі є найбільш перспективними, тому що дозволяють інформатизувати навчальний процес і досягають цієї мети з незначними витратами зусиль та часу.

Важливими для професійної підготовки учнів у ПТНЗ є умови використання засобів навчання.Перш ніж застосувати той чи інший засіб навчання, потрібно виділити навчальний матеріал, при вивченні якого можливе й доцільне використання цього засобу. У конкретній навчальній ситуації необхідно встановити, чи сприяє використання засобу навчання засвоєнню учнями знань і умінь з навчальної теми, досягненню навчальної мети, вихованню, активізації розумової діяльності. При підборі засобу навчання вирішують: чи потрібно демонструвати на навчальному занятті фільм чи корисніше скласти таблицю; чи відволікає емоційний вплив фільму від його змісту; чи немає у фільмі матеріалу, не пов’язаного з навчальною темою; чи допомагає застосування ТЗН досягненню мети уроку і розв’язанню основних методичних завдань, чи сприяє наочність вихованню в учнів позитивного ставлення до праці, самостійності й активності, розвитку творчого мислення.

Важливо також визначити момент використання засобу навчання на навчальному занятті, який найбільше відповідає логіці навчально-пізнавального процесу: використовуваний засіб повинен логічно доповнити й проілюструвати навчальний матеріал на початку, у процесі і наприкінці викладання теми. Передчасне ознайомлення з навчальною інформацією (наприклад, попереднє вивішування плакатів) чи подання значного обсягу інформації за допомогою декількох наочних посібників одночасно є неприпустимим, бо значно знижує ефективність їх застосування.

Перевантаження навчального процесу наочними посібниками та ТЗН –достатньо серйозна проблема, адже візуальне сприйняття є, власне кажучи, лише початком засвоєння навчального матеріалу. Знання, уміння й навички в учнів можуть бути сформовані тільки в результаті їхніх активних зусиль і дій. Тому будь-яка наочність на занятті неефективна, якщо вона не супроводжує­ться та не активізує пізнавальну діяльність учнів. Звідси випливає, що необхідно ретельно продумати, як використати наочний матеріал у конкретній навчальній роботі, як активізувати і спрямувати пізнавальну діяльність учнів у процесі їхньої підготовки до сприйняття наочних посібників, навчального кіно, телепередачі, відеозапису тощо.

Щоб дидактичний засіб був ефектним при педагогічно правильному його застосуванні, він повинен відповідати визначеним дидактичним вимогам, і, головне, завданням професійної підготовки спеціаліста. Представлена за допо­могою засобів навчання інформація повинна відповідати сучасним науковим знанням і узгоджуватися зі змістом навчальної програми і підручника.

Інформація, продемонстрована за допомогою засобів навчання, повинна бути доступною. Доступність виявляється не в спрощеному викладі, а в тих чи інших особливостях подання навчальної інформації, що враховують досвід, коло інтересів і рівень підготовленості учнів.

При узагальненні й закріпленні знань необхідно використовувати прин­ципово інші види наочності, ніж ті, які були застосовані при актуалізації знань. Як правило, вони повинні бути більш концентрованими й узагальнювальними, тобто ці засоби передають ту ж інформацію, але більшими блоками (наприклад, узагальнювальні схеми).

Кількість використовуваних засобів, особливо екранно-звукових, на одному навчальному занятті повинна бути обмеженою, бо їх надмір веде до перевтоми учнів. За даними медичних досліджень, для збереження працездатності учнів рекомендується застосовувати на одному занятті не більш двох–трьох екранних засобів. При використанні ТЗН необхідно також враховувати їх відповідність інженерно-технічним вимогам.

У цілому раціональне й ефективне застосування того чи іншого засобу навчання повинно зробити доступним для сприйняття учнями складного навчального матеріалу, який важко усвідомлюється іншим способом; дати можливість розширити уявлення про досліджуване явище, глибше зрозуміти його сутність; активізувати навчально-пізнавальну діяльність учнів; сприяти подоланню перевтоми; допомогти оперативно здійснити поточний контроль засвоєних учнями знань; сприяти розвитку їхніх пізнавальних інтересів.

Успішність використання засобів навчання значною мірою залежить від професійної підготовленості викладача. Умінню використовувати засоби навчання необхідно повсякденно й наполегливо вчитися.

Важливість дидактичних функцій засобів навчання робить актуальною проблему комплексного забезпечення ними процесу професійного навчання. Звідси випливає необхідність розробки і створення комплексу засобів навчання для кожного навчального предмету, розділу, теми чи заняття. Доцільно в додатку до навчальних програм подати перелік дидактичних засобів із вказівкою теми їх застосування. Часто засоби навчання розробляються без аналізу змісту і процесу навчання, без визначення найбільш раціонального місця їх застосування в конкретних умовах. Це призводить до того, що дидактичні засоби застосовуються безсистемно, тому не стають важливим компонентом навчального процесу.

При створенні комплексу засобів навчання необхідно врахувати конкрет­ні завдання навчання і виховання, характер і обсяг навчальної інформації, що підлягає засвоєнню, рівень розвитку учнів, їхній життєвий досвід. Дуже важливо в рамках цієї роботи проаналізувати зміст навчального матеріалу, виділити в ньому логічні „порції” (блоки) і розробити для викладання кожної порції відповідну методику, визначити раціональні способи подання навчальної інформації, способи узагальнення, систематизації, повторення, закріплення навчального матеріалу, перевірки знань і умінь учнів.

Розробка дидактичних засобів і включення їх до складу комплексу вима­гають урахування великої кількості факторів, що впливають на результативні­сть педагогічного процесу. Основними факторами є відповідність компонентів комплексу змісту досліджуваного матеріалу, методичним завданням, методам навчання, вимогам раціонального використання навчального часу.

Таким чином, кожен засіб навчання повинен бути оцінений з інформа­тивного й функціонально-дидактичного боку, тобто з огляду на відповідність закладеної в ньому інформації тому матеріалу, вивчення якого передбачено програмою, і з огляду на відповідність цієї інформації тим окремим методич­ним завданням, які враховуються при розкритті визначеного змісту.

Відбір засобів навчання на кожне навчальне заняття – процес індивідуа­льно-творчий. Кожен викладач здійснює його з урахуванням знання змісту свого предмету, особливостей розвитку учнів, рівня їхньої підготовленості, ставлення до навчального предмету.

Отже, важливим є комплексне методичне забезпеченнянавчального процесу в ПТНЗ, тобто створення оптимальної системи навчально-методичної документації і засобів навчання, необхідної для якісного навчання предметам, спеціальностям, професіям, у межах часу, відведеного навчальним планом.

Комплексне методичне забезпечення містить у собі:

1. Навчальну документацію: навчальний план, програми навчальних дисциплін, перспективно-тематичний план, плани-конспекти занять.

2. Засоби для учнів: підручники, навчальні посібники (за відсутності – конспекти лекцій), довідники, збірники задач та завдань для виконання вправ і самостійних робіт, інструкції для виконання лабораторних робіт, комплекти інструкційно-технологічної документації та ін.

3. Засоби для інженера-педагога: авторські методики, методичні розробки за розділами (модулями) і темами, методичні рекомендації і вказівки, інформаційні матеріали про передовий педагогічний досвід тощо.

4. Дидактичні засоби на заняття: наочні посібники, ТЗН, роздаткові матеріали, демонстраційне обладнання, пристрої для контролю знань і умінь учнів.

5. Навчальне устаткування для виконання навчально-виробничих і лабораторно-практичних робіт; його перелік залежить від професії, з якої проводиться підготовка, і конкретизується в програмах відповідних навчальних дисциплін.







Дата добавления: 2015-10-01; просмотров: 990. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Патристика и схоластика как этап в средневековой философии Основной задачей теологии является толкование Священного писания, доказательство существования Бога и формулировка догматов Церкви...

Основные симптомы при заболеваниях органов кровообращения При болезнях органов кровообращения больные могут предъявлять различные жалобы: боли в области сердца и за грудиной, одышка, сердцебиение, перебои в сердце, удушье, отеки, цианоз головная боль, увеличение печени, слабость...

Вопрос 1. Коллективные средства защиты: вентиляция, освещение, защита от шума и вибрации Коллективные средства защиты: вентиляция, освещение, защита от шума и вибрации К коллективным средствам защиты относятся: вентиляция, отопление, освещение, защита от шума и вибрации...

Йодометрия. Характеристика метода Метод йодометрии основан на ОВ-реакциях, связанных с превращением I2 в ионы I- и обратно...

Броматометрия и бромометрия Броматометрический метод основан на окислении вос­становителей броматом калия в кислой среде...

Метод Фольгарда (роданометрия или тиоцианатометрия) Метод Фольгарда основан на применении в качестве осадителя титрованного раствора, содержащего роданид-ионы SCN...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.02 сек.) русская версия | украинская версия