Закономірності, рушійні сили та принципи виховання

 

Процес виховання як особлива цілеспрямована діяльність має свої закономірності, рушійні сили та принципи. Системно-структурний підхід до аналізу педагогічних явищ і процесів дає змогу насамперед визначити закономірності виховання. Знання закономірностей дозволяє врахувати в процесі виховання найбільш суттєві зв’язки між зовнішніми та внутрішніми факторами, які впливають на формування цінностей, почуттів і норм поведінки особистості. Виявлення закономірностей виховання важливе для визначення нормативів і правил, які регламентують структуру, зміст, методику й техноло­гію організації та здійснення виховного процесу.

Сфера дії закономірностей розповсюджується на всю систему процесу виховання, однак ефективність виховання насамперед залежить від урахування взаємопов’язаної дії тих компонентів, що найбільше впливають на якість і результативність виховання.

Ефективність виховання залежить від характеру виховних стосунків, у яких бере участь особистість; відповідності мети виховання її організаційній практиці; сукупності дії об’єктивних і суб’єктивних факторів виховання; інтенсивності виховання й самовиховання; активності самих вихованців у процесі виховної взаємодії; сили впливу на „внутрішню сферу вихованця” (мотиви, емоції, потреби, інтелект); вікових та індивідуальних особливостей вихованця тощо.

Внутрішніми рушійними силами розвитку вихованця в полі існування тих чи інших закономірностей є сукупність суперечностей, подолання яких сприяє просуванню процесу виховання до нових цілей, народжує інші потреби, мотиви, збуджує емоційно.

Рушійні сили процесу виховання мають зовнішню, внутрішню та суб’єктивно-особистісну природу.

До об’єктивних (зовнішніх) суперечностей, зумовлених соціальними явищами та процесами, належать такі:

– між очікуваннями суспільства від підростаючого покоління і власними суб’єктивними потребами вихованців, які формуються під впливом соціокуль­турної, вікової та індивідуальної ситуації розвитку;

– між зростаючими вимогами до освіти та виховання і можливостями їх здійснити;

– між різними поколіннями (батьки, діти) стосовно досвіду, світоглядних позицій, цінностей, моделей поведінки.

Об’єктивні (внутрішні) суперечності відображають діалектику самого педагогічного процесу. До них належать такі:

– між зовнішніми вимогами до особистості та внутрішніми її можливос­тями й спрямуваннями;

– між активно-діяльнісною природою вихованця й соціально-педагогіч­ними умовами його життя;

– між метою і мотивами діяльності вихователя й вихованця;

– між індивідуально-творчим процесом розвитку особистості й масово-репродуктивним характером організації виховної діяльності;

– між новими явищами суспільного життя й недостатністю досвіду, знань для її розуміння.

Аналіз закономірностей і рушійних сил виховного процесу дає можливі­сть визначити певні норми, правила, рекомендації щодо організації та здійснення виховної діяльності. Реалізацією закону в дії є принципи виховання.

Принципи виховання – це основні, пріоритетні положення, які відобра­жають загальні закономірності процесу виховання й визначають вимоги до його змісту, організації та методів здійснення. Принципи виховання формулюються на підставі відповідних закономірностей, ними керуються педагоги під час реалізації виховних завдань.

Загальними вимогами до використання принципів виховання є обов’язко­вість (ігнорування принципів призводить до негативних результатів виховання, а іноді й до суттєвих особистісних деформацій); комплексність (використання принципів на всіх етапах виховного процесу); рівнозначність (відсутність провідних та другорядних принципів; усі принципи мають однаково важливе значення).

Взаємозв’язок загальних закономірностей і принципів виховання відобра­жено за допомогою таблиці 4.2. Визначені принципи свідчать про високий рівень узагальнення, тому їх застосування може відбуватися під час розв’язання неповторних окремих педагогічних ситуацій з вихованцями різного віку, статі, індивідуального рівня розвитку.

Правильна реалізація принципів виховання вимагає від вихователя (викладачів, батьків, керівників закладів освіти) визнання та дотримання певних правил застосування принципу на практиці. Правила виховання виступають конкретними рекомендаціями педагогічної виховної дії. Наприклад, принцип гуманістичної спрямованості виховання – центральний виховний постулат, однак його реалізація залежить від дотримання таких правил: поважати права та свободи особистості; висувати перед вихованцем реальні, доцільні й зрозумілі вимоги; поважати право людини бути самою собою; ненасильницьке формування необхідних особистісних якостей; відмова від фізичних покарань; визнання права особистості на повну відмову від фор­мування якостей, які суперечать її переконанням (гуманістичним, релігійним).

 

Таблиця 4.2.

Взаємозв’язок загальних закономірностей і принципів виховання

Загальні закономірності виховання	Загальні принципи виховання
Мета, характер і зміст виховання визначаються об’єктивними потребами суспільства, інтересами держави, соціокультурними й етнічними нормами і традиціями	1. Принцип суспільної спрямованості. 2. Принцип тісного зв’язку виховання з життям (як суспільства, так і особистості). 3. Принцип народності (єдність загальнолюдського і національного). 4. Принцип культуровідповідності (органічний зв’язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями)
Результати виховання зумовлені дією всіх педагогічних чинників, суб’єктивних та об’єктивних факторів	1. Принцип комплексної дії (єдність виховних впливів сім’ї, освітніх закладів, колективу, суспільних органі­зацій). 2. Принцип природовідповідності (врахування індивідуальних і статево-вікових особливостей, багатогранної природи вихованця). 3. Принцип виховання особистості в колективі і через колектив
Ефективність виховання залежить від особливостей ставлення вихователів до вихованця	1. Принцип особистісно орієнтованого підходу у вихованні. 2. Принцип гуманістичної спрямованості виховання (повага особистості, її прав, реальні вимоги до неї). 3. Принцип необхідності спиратися у вихованні на позитивні сторони особистості
Ефективність виховання детермінована мірою власної активності особистості, змістом діяльності, до якої вона залучається	1. Принцип діяльнісного підходу. 2. Принцип єдності свідомості та поведінки вихованця. 3. Принцип стимулювання активності особистості, її участь у суспільно корисній та суб’єктивно важливій діяльності. 4. Принцип поєднання педагогічного керівництва діяльністю з розвитком ініціативи та самостійності вихованців.
Ефективність виховання залежить від організаційно-системних чинників здійснення самого процесу виховання	1. Принцип цілісного підходу. 2. Принцип послідовності й наступності у вихованні. 3. Принцип єдності виховання та самовиховання

 

 

Стосовно специфіки виховання учнів у професійно-технічному навча­льному закладі, то нами відібрані принципи:

1. Професійної спрямованості виховання. Цей принцип, крім професійно орієнтованого середовища навчання, що, як правило, обов’язково присутній у ПТНЗ і не вимагає цілеспрямованого формування, передбачає створення професійне спрямованої системи організованої життєдіяльності учнів. Іншими словами – усі виховні заходи повинні обов’язково бути професійно спрямова­ними, тобто сприяти формуванню професійно важливих якостей особистості майбутнього робітника.

2. Пріоритетного виховання загальнолюдських якостей і властивостей особистості (доброти, чесності, порядності, милосердя, чуйності та ін.).

3. Зв’язку виховання з життям і працею – випливає з основного завдання: підготовка учня до життя та творчої професійної діяльності.

4. Виховання особистості в колективі та через колектив.

5. Поєднання вимогливості до учня з повагою до його особистості.

6. Опори у вихованні на позитивне (довіра до учня, впевненість у можливості розвитку його позитивних якостей).

7. Урахування вікових особливостей та індивідуальних якостей учнів.

8. Планомірності, узгодженості та послідовності виховної роботи.

Однак принципи та відповідні правила виховання не можна розглядати як рецепти педагогічного впливу, вони не замінюють знання, досвід, педагогіч­ну майстерність і творчість вихователя у виборі стратегії й тактики виховання.