Закладу освіти

 

Формування громадянської зрілості майбутніх робітників, як зазначено в Концепції професійної освіти України, потребує цілісного підходу до організа­ції навчально-виховного процесу, забезпечення гармонійного поєднання різноманітних напрямів, засобів, форм виховання на основі гуманістичного осмислення внутрішнього світу особистості, взаємозв’язків загальнолюдських цінностей та індивідуальної неповторності, а також урахування вікових, психологічних та фізіологічних особливостей.

Інженерно-педагогічні працівники ПТНЗ повинні глибоко розуміти виховне значення національного компонента змісту освіти, який включає знання рідної мови і літератури, історії свого народу, його традицій, звичаїв, ідеалів, витоків і особливостей рідної культури, народної творчості, знання про суспільний і державний устрій України, її міжнародне становище, населення, природні умови і ресурси, економіку, науку, культуру та побут інших народів, що проживають на території України.

Інженер-педагог повинен пам’ятати, що виховний процес базується на принципах учнівського самоврядування, передбачає відносини взаємної довіри і поваги викладача, майстра виробничого навчання та учнів, їхню спільну відповідальність за справи колективу, за долю кожного його члена. Учнівські самодіяльні організації та об’єднання за інтересами функціонують на демокра­тичних засадах, на основі громадянських прав і свобод, загальнолюдських цінностей та моралі.

Відповідно до Закону „Про освіту” (стаття 7) учні й працівники освіти можуть створювати у навчально-виховних закладах первинні осередки громадсько-політичних організацій, членами яких вони є [23]. У позанавчальній діяльності можуть використовуватись різноманітні форми: студії і гуртки художньо-прикладної та технічної творчості, клуби раціоналізаторів та винахідників, університети народознавства, творчі об’єднання дослідників історичної спадщини, фольклорні колективи тощо. Утвердженню й розвитку національно-культурних та професійних традицій сприяють естетичне виховання, багатоаспектна краєзнавча, туристська робота, широка участь вихованців в охороні пам’яток природи, історії та культури, у відродженні народних художніх ремесел та промислів, фольклору, пісенної і музичної культури різних регіонів України.

Тобто у ПТНЗ навчально-виховний процес повинен забезпечувати умови для повного задоволення загальнокультурних і професійних потреб особис­тості.

Важливим у навчально-виховному процесі є врахування особливостей контингенту учнів ПТНЗ:

1. Професійний принцип комплектування навчальних груп (на відміну від територіально-вікового принципу комплектування класів середньої загально­освітньої школи).

Наслідок: через територіальну незв’язаність місця навчання з місцем проживання часом важко встановити контакти з родиною учня. У результаті цього має місце недостатність інформації про умови становлення особистості учня, відірваність від родини при проживанні в гуртожитку тощо.

2. Мотиви вступу в ПТНЗ найчастіше не пов’язані з одержанням майбут­ньої професії. Превалюють інші мотиви: близькість до навчального закладу; в ньому вже навчаються друзі; після закінчення існує можливість працевлашту­вання на підприємство, де працюють батьки та ін.

Наслідок: відсутність інтересу та бажання оволодіти майбутньою профе­сією, через орієнтацію на інші життєві плани. У результаті цього за роки навчання виникає стійка байдужність не лише до навчання, але й до трудової діяльності взагалі.

3. На навчання в ПТНЗ найчастіше приходять „сіренькі”, слабкі учні, інтереси яких у школі не проявилися чи не були виявлені вчителями.

Наслідок: соціалізація цієї частини контингенту учнів ускладнена, тому що відсутність у них стійких інтересів унеможливлює протікання процесу входження в суспільство соціально значимими шляхами. Ця група учнів, за умови відсутності в них інтересу й успіхів у навчанні, несе в собі потенційну загрозу асоціальної поведінки, яку вони нерідко проявляють як єдино можли­вий спосіб соціалізації.

4. Часто серед учнівського колективу ПТНЗ зустрічаються учні, з якими в школі працювали некваліфіковані педагоги.

Наслідок: ці учні не можуть або не бажають продовжувати навчання в школі, у багатьох з них сформоване стійке негативне ставлення як до навчання, так і до педагогів, що проявляється і в ПТНЗ.

5. Частину контингенту учнів ПТНЗ складають учні з девіантною пове­дінкою, яких можна охарактеризувати як „педагогічний брак”.

Наслідок: якщо в шкільному класі таких 3–5 учнів, то в силу специфіки тієї чи іншої професії або місця розташування ПТНЗ, з них може складатися вся навчальна група.

6. У групі ПТНЗ зібрані учні з різних шкіл, яких навчали вчителі, що використовували різні методи і прийоми виховання.

Наслідок: неоднозначне ставлення учнів до членів педагогічного колек­тиву (і до дорослих узагалі), навчальних предметів, одногрупників, самих себе тощо.

7. Одностатевий склад навчальних груп у силу специфіки тієї чи іншої професії.

Наслідок: недостатність об’єктивно необхідного для підлітків і юнаків спілкування з однолітками протилежної статі.

Навчально-виховний процес у ПТНЗ здійснює інженерно-педагогічний колектив (ІПК), який поділяється на дві великі категорії:

1. Викладачі – здійснюють теоретичне навчання і поділяються на викладачів спеціальних, загальнотехнічних та загальноосвітніх дисциплін.

2. Майстри виробничого навчання – займаються практичним (виробни­чим) навчанням учнів.

До особливостей інженерно-педагогічного колективу можна віднести:

1. Наявність в ІПК працівників, які не мають базової психолого-педаго­гічної підготовки поряд із працівниками з базовою педагогічною освітою (випускники педагогічних та інженерно-педагогічних ВНЗ, соціально-гумані­тарних факультетів університетів, індустріально-педагогічних технікумів і коледжів).

Наслідок: взаємне нерозуміння мети і завдань виховання в ПТНЗ, вибору методів і прийомів виховання. Якщо випускники педагогічних навчальних закладів прагнуть працювати на науковій основі, то їхні колеги, які не мають педагогічної освіти, працюють інтуїтивно, виходячи з позицій повсякденно-побутового світогляду.

2. Різний рівень психолого-педагогічної підготовки ІПК (одно-двомісячні курси підвищення кваліфікації; індустріально-педагогічний технікум, коледж; інженерно-педагогічний факультет ВНЗ).

Наслідок: різний рівень використання наукових знань і підходів до освіти та виховання учнів ПТНЗ.

3. Розходження не тільки в освітньому, але й у загальнокультурному рівні ІПК, що зумовлено життєвим досвідом різних прошарків суспільства: від виробничників і працівників сфери обслуговування до технічної та творчої інтелігенції.

Наслідок: розбіжності розуміння соціальних, професійних та індивідуа­льних життєвих цінностей.

4. Мимовільне зниження культури педагогічного спілкування (можливіс­ть професійних деформацій) через тривалу роботу з контингентом учнів ПТНЗ, значну частину якого (порівняно з загальноосвітньою школою) складають учні з девіантною поведінкою.

Наслідок: не всі колеги по роботі можуть бути особистим прикладом для наслідування учнями.

5. Відсутність єдиного керівництва навчальною групою ПТНЗ (виховни­ками виступають і майстер виробничого навчання, і викладач).

Наслідок: неузгодженість дій, що заважає практичній реалізації принципу єдності педагогічних вимог.

Звідси, важливим є врахування особливостей виховання майбутніх робітників в умовах ПТНЗ:

1) учні ПТНЗ, порівняно зі школярами, триваліший час піддаються цілеспрямованому педагогічному впливу з боку 2–3 інженерів-педагогів, що здійснюють керівництво однією навчальною групою;

2) відмінність у характері навчальної праці, яка в ПТНЗ є навчально-виробничою, причому її виробничий характер щорічно зростає;

3) виховна робота в ПТНЗ найчастіше пов’язана з перевихованням або з усуненням проявів девіантної поведінки учнів;

4) необхідність урахування виховного впливу того трудового колективу, в якому учні проходять виробниче навчання чи виробничу практику;

5) необхідність комплексного врахування всіх особливостей контингенту учнів ПТНЗ й інженерно-педагогічного колективу;

6) необхідність, крім загальноприйнятих, формувати правила і норми поведінки учнів у професійному середовищі.

Успішне педагогічне керівництво вихованням майбутніх робітників передбачає поєднання зовнішніх і внутрішніх стимулів. Зовнішні стимули – це вимоги, які виходять від майстра чи викладача і спонукають учнів до певних дій. До цих стимулів належать також умови й обставини, в яких відбувається педагогічний процес.

Внутрішні стимули виходять від самих учнів, вони містять, зокрема, реакцію вихованців на поради й вказівки педагога. Коли зовнішні вимоги прий­маються учнем і стають його внутрішніми переконаннями, тоді застосовувані вихователем засоби і методи виховання набувають неначе подвоєної сили.

Проблема стимулів органічно пов’язана зі стилем педагогічного керівництва: виховна робота повинна відповідати рівневі розвитку юнаків і дівчат та умовам, в яких вони живуть і працюють. Тому, плануючи виховну роботу з учнями, слід передбачити конкретні заходи колективного та індивідуа­льного характеру.

Для того, щоб виховна робота за своїми формами і методами відповідала змісту навчально-виховної діяльності учнів, слід диференціювати її за періодами навчання: вступним, підготовчим, періодом оволодіння професією та контрольно-заключним. У кожний з періодів перед учнями ставляться конкрет­ні завдання, адже рівень їхньої вихованості перебуває у постійній динаміці, змінюється ступінь розвитку колективу, характер виховної роботи.

Різноманітність умов, у яких здійснюється професійна підготовка учнів, неоднакова її тривалість, специфіка форм навчання, особливості профілів підготовки не дозволяють сформулювати універсальні вимоги до виховної роботи викладачів та майстрів виробничого навчання. Водночас можна визначити основні з них у формі певних завдань.

Виховання в учнів любові й поваги до праці як першої життєвої потреби пов’язане з такою організацією навчального процесу, яка забезпечує свідоме засвоєння учнями знань, формування у них міцних умінь та навичок, розвиток пізнавальних здібностей, вироблення потреби в самоосвіті.

Велике виховне значення має проведення зборів самими учнями. На обговорення загальних зборів виносяться питання підготовки до екзаменів і до представлення кваліфікаційних пробних робіт, результати навчальної роботи групи за певний період, стан успішності і дисципліни учнів, звіти про виконання колективних доручень.

Важливе завдання полягає в тому, щоб систематично навчати учнів усього нового, передового, що впроваджується у виробництво (організація, норми, технологічні процеси, обладнання, інструменти, пристрої). З самого початку навчання учні повинні добре уявляти свою професію в розвитку, знати, якими знаннями і уміннями їм доведеться оволодіти для кваліфікованого виконання виробничих завдань.

Виховна робота повинна спрямовуватися на розвиток в учнів свідомого ставлення до навчання, прагнення до підвищення рівня своїх знань, удоскона­лення навичок, оволодіння передовими методами праці. Особливо важливо показати учням значення загальноосвітньої та загальнотехнічної підготовки, адже вихованці часто недооцінюють необхідність міцних теоретичних знань.

Потрібно залучати учнів до активного громадського життя. Важливе виховне значення має їхня участь на заключній стадії навчання (під час виробничої практики) у діяльності бригад робітників.

Важливою умовою ефективності виховних зусиль є особистий приклад інженера-педагога, висока кваліфікація, глибокі знання, моральні якості, вимогливість до себе, доброзичливе ставлення до учнів, тактовність, невиму­шеність поведінки. Інженер-педагог повинен бути для учнів зразком витримки, принциповості й справедливості. Його особистий приклад сприяє формуванню в учнів дбайливого ставлення до суспільної власності. Завдання полягає в тому, щоб зробити бережливість внутрішньою потребою учня, невід’ємним компо­нентом його виробничої діяльності.

Провідне місце в системі виховної роботи, здійснюваної викладачем або майстром виробничого навчання, належить індивідуальному підходу до учнів. Сутність його полягає в тому, що педагог визначає, яких позитивних і негативних впливів під час навчально-виховної роботи зазнає кожний учень, встановлює шляхи їх усунення, допомагає учневі усвідомити допущені помил­ки і вказує, як їх виправити, створює для кожного учня умови, що сприяють досягненню успіхів у навчанні і праці, враховує громадську думку колективу, домагається, щоб вона позитивно впливала на кожного вихованця, проводить індивідуальну роботу з батьками учнів.

Щоб досягти успіху в навчально-виховній роботі, слід враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів, знати їхні інтереси, нахили і прагнення, здібності і звички, набуті знання і навички.

Однією з принципово важливих умов забезпечення індивідуального підходу інженерів-педагогів до учнів є виховання самостійності, а саме: уміння розбиратись у вимогах, що ставляться до роботи, планувати свою діяльність і домагатися виконання накресленого плану; забезпечення виконання виробничих норм; уміння долати труднощі в роботі; застосування нових прийо­мів праці на основі досвіду передовиків виробництва; ощадливе витрачання матеріалів та енергоресурсів; утримання обладнання, інструментів і пристроїв у зразковому стані; намагання виготовляти вироби лише високої якості.

Проте надавати молодій людині самостійність треба з певною обереж­ністю, враховуючи ступінь її трудової підготовки. Важливо не підказувати учням готових рішень, а підводити їх до самостійних висновків і дій.

Позитивним фактором у виховній роботі є правильні взаємовідносини інженера-педагога та учнів, що базуються на взаємній повазі і довірі. Майстер виробничого навчання чи викладач повинен надавати учневі можливість висловити свою думку, виявляти довір’я до його знань, утримуватися від поспішних й категоричних заперечень та висновків. Він має радитися з учнями щодо виробничих питань, обговорювати з ними плани роботи, розкривати перед ними перспективи професійного зростання, тобто створювати атмосферу довір’я, викликати учнів на відверту розмову, радитися з ними перед тим, як прийняти певне рішення.

Індивідуальний підхід до учнів вимагає від майстра чи викладача великого педагогічного такту. Треба приймати лише наперед продумані рішення, особливо при перших спробах налаштувати учнів на самостійну роботу. Висновки, що ґрунтуються на поспішних судженнях, можуть призвести до помилкових рішень і позбавити учня впевненості у власних силах.

Глибоке знання своєї справи, педагогіки полегшує майстрам і викладачам пошук нових шляхів для розв’язання важливих завдань, що стоять перед ними як перед вихователями. Отже, кінцева мета їхньої професійної діяльності полягає не тільки в тому, щоб навчити учнів створювати певні матеріальні цінності, оволодіти секретами майбутньої професії, а й у тому, щоб виховувати у них життєву потребу в праці.

Проведення цілеспрямованої роботи з профорієнтації школярів на робітничі професії – одне з важливих завдань інженерів-педагогів.

Підвищенню ефективності виховного впливу інженерів-педагогів також сприяє об’єднання зусиль щодо спільної діяльності ПТНЗ, громадських організацій та сім’ї.

Успішне виконання навчально-виробничих і виховних завдань вимагає від інженера-педагога чуйності і принциповості, високого рівня загальної і педагогічної культури, професійної кваліфікації, любові до педагогічної роботи, постійного вдосконалення педагогічної майстерності.