Зміст, методи і форми роботи інженера-педагога з батьками учнів

 

Усім часто доводиться чути такі вислови, що стали народними: „Усі ми родом з дитинства”, „Усе – і гарне, і погане – людина отримує в сім’ї”. Саме в сім’ї, наголошує О.Вишневський, дитина сприймає основні закони сімейного співжиття [15, 166]. Отже, сім’я є найважливішим середовищем форму­вання особистості і головною інституцією виховання, яка відповідає не тільки за соціальне відтворення населення, але й за організацію певного способу життя.

Розвиток науково-технічного прогресу призвело до певного звуження ролі сімейної педагогіки, тому що нині сімейні орієнтації значною мірою визначаються соціальним середовищем навчання – школою, ПТНЗ, ВНЗ тощо. Однак це не призвело до втрати сім’єю верховенства у формуванні особистос­ті. За результатами соціологічних опитувань, серед учнів шкіл і профтехучилищ фактори виховання розподілилися в такий спосіб: 1 місце – сім’я; 2–3 місце – школа, ПТУ, ВНЗ і засоби масової інформації; 4–5 місце – товариші, друзі, громадські організації і трудові колективи; 6 місце – самовиховання; 7 місце –мистецтво, література та ін.

Фактори, що впливають на особистість учня ПТНЗ в сім’ї умовно можна розділити на 3 групи:

перша – соціальне мікросередовище сім’ї, в якому здійснюється прилу­чення дітей до соціальних цінностей і ролей, введення їх у складнощі і суперечності сучасного світу;

друга – діяльність усередині і зовні сім’ї: переважно це побутова праця, яка є могутнім знаряддям соціалізації дитини і прилучення її до майбутньої професії; ця група факторів дуже ослабнула в містах порівняно з селами (понад 40% старшокласників та учнів ПТНЗ, проживаючи в умовах міських упорядко­ваних квартир, не мають постійних відповідальних домашніх доручень);

третя – власне сімейне виховання, яке включає комплекс цілеспрямо­ваних педагогічних впливів з боку батьків.

Перші дві групи факторів представлені педагогікою сімейних відносин. Як показує практика, батьки нерідко вважають себе цілком підготовленими до виховної роботи і не вважають для себе необхідним набуття спеціальних педагогічних знань. У цьому зв’язку К.Ушинський писав: „Мистецтво вихован­ня має ту особливість, що майже усім воно здається справою знайомою і зрозу­мілою, а іншим навіть справою легкою – і тим зрозумілішим і легшим здається воно, чим менше людина з ним знайома теоретично чи практично. Майже усі визнають, що для нього потрібні вроджена здатність чи уміння, але... деякі прийшли до переконання, що... необхідно ще й спеціальні знання” [45, 229].

Відсутність таких знань призводить до численних прорахунків у сімейно­му вихованні, чого не можуть не враховувати викладачі, майстри виробничого навчання і класний керівник. При цьому варто враховувати також сформовану гомогенну структуру контингенту ПТНЗ (тобто на навчання в ці освітні заклади приходять діти робітників, після закінчення вони самі стають робітниками, народжують дітей, які також йдуть у ПТНЗ і т.ін.). Особливо це характерне для тих випадків, коли територіально зв’язані велике підприємство, робітниче селище, комплекс із декількох ПТНЗ.

У практиці сучасного сімейного виховання можна виділити такі найбільш характерні помилки й труднощі, які виникають у батьків при вихованні дітей:

1. Дефіцит спілкування батьків з дітьми – призводить до віддалення дітей від батьків, позбавляє їх можливості активно впливати на формування особистості своїх дітей.

2. Невміння організувати трудове виховання дітей шляхом включення їх у трудові процеси в родині. Результат цього – зневажливе ставлення дітей до побутової праці вдома.

3. Наявність негативних прикладів з життя батьків, що зводить нанівець зусилля педагогів ПТНЗ.

4. Безсистемність виховних впливів батьків, що не сприяє виробленню в дітей морального імунітету до негативних вчинків.

5. Система заборон сімейного виховання, яка породжує негативне став­лення до старших, сповільнює розвиток самостійності. Усе це є наслідком не­вміння виховувати на позитивному прикладі, створювати умови для правильної поведінки.

6. Неузгодженість дій батьків з діями педагогів ПТНЗ, розбіжності між ними.

7. Зниження виховної активності батьків у міру дорослішання дітей. Батьки самовільно, всупереч моральним нормам і чинному законодавству, знімають із себе обов’язки щодо виховання своїх дітей. У результаті – віддалення дітей від батьків, професійного закладу освіти.

8. Запізнення в прийнятті рішень, пов’язаних з вихованням дітей. Як самовиправдання – фраза: „Підросте – порозумнішає і виправиться”. Звідси – педагогічна занедбаність багатьох учнів ПТНЗ.

9. Слабке знання батьками методів і прийомів виховання, невміння і небажання змінювати їх у міру дорослішання дітей. Усе це нашаровується на відсутність єдності вимог обох батьків, педагогічного такту, витримки, захоплення матеріальною стороною життя на шкоду духовній.

Отже, батьки повинні розглядати юнацький вік не як початок свого усунення від процесу виховання дітей, а як період прогресуючої демократизації своїх взаємин із дітьми.

Вибір форм і методів роботи з батьками визначається, як правило, самим інженером-педагогом з урахуванням професійного і життєвого досвіду; специфіки сформованих відносин у родині учня; знань і досвіду батьків, рівня їхньої освіти і культури; помилок і труднощів батьків у вихованні своїх дітей, що мають місце в конкретних сім’ях; особливостей характеру батьків; атмосфери в педагогічному колективі ПТНЗ; сформованих традицій виховання та інших специфічних факторів, що визначаються в кожному конкретному випадку.

Основними формами роботи з батьками учнів ПТНЗ є:

1. Масові організаційні форми

а) педагогічна лекція – одна з найбільш популярних форм, яка здійснює­ться через батьківські педагогічні університети, лекторії, на виробництві, за місцем проживання, при клубах, будинках культури. Цілями педагогічної лекції є такі: зацікавити педагогічною проблемою; роз’яснити внаслідок чого ця проблема виникає, а також запропонувати шляхи та засоби її розв’язання; переконати батьків у тому, що запропоновані наукові шляхи її розв’язання є найбільш ефективними;

б) науково-практична конференція – проводиться спільно з батьками під керівництвом і при активній участі викладачів, майстрів виробничого навчання і класних керівників. Бажано скласти тематику і план підготовки до науково-практичної конференції. Зразками тем можуть бути: „Трудове виховання в родині”, „Становлення громадянина майбутнього”, „Наше і моє”, „Моральне очищення суспільства” тощо;

в) день відкритих дверей чи батьківський день.

г) відкритий урок для батьків;

д) консультування, вечори запитань і відповідей (за участю юриста, психолога, лікаря).

є) загальні батьківські збори: організаційні; підсумкові (за підсумками семестрів); тематичні; збори-диспути; збори-практикуми.

2. Групові організаційні форми

а) робота з батьківським комітетом;

б) групові батьківські збори та бесіди: використовуються за наявності однакових утруднень і недоліків у вихованні дітей в декількох родинах; у випадку виникнення необхідності оперативного розв’язання певної виховної задачі (підготовка до походу, туристичної поїздки; дотримання санітарних умов навчання, якості страв у їдальні ПТНЗ, підготовка до проведення канікул та ін.).

3. Індивідуальні організаційні форми

а) індивідуальні педагогічні бесіди (вважається найбільш ефективною формою);

б) обговорення характеристики і складання програми індивідуального розвитку учня;

в) відвідування інженерами-педагогами сім’ї учня;

г) запрошення батьків у ПТНЗ (однак не слід зловживати цією формою роботи).

д) педагогічна консультація з окремих проблем;

є) індивідуальне педагогічне доручення – своєрідна форма прохання до батьків, які мають позитивні результати у вихованні дітей, допомогти у вихованні тим батькам, що відчувають певні труднощі.