Нормативно-правове та інформаційне забезпечення управління освітніми системами

 

Виходячи з ситуації, що склалася в країні, та з прогнозів на майбутнє щодо економічного становища держави, необхідно визначити основні завдання й напрями розвитку освіти, зокрема її складової – управлінської діяльності.

1. Потребує докорінної перебудови робота Міністерства освіти і науки України, яке має стати генератором добре продуманих науково-методичних та організаційних ідей і рекомендацій, а не інституцією адміністративного тиску. Необхідно створити прагматичну теорію управління системою освіти, яка б ґрунтувалася на антропосоціальній (людяній) теорії управління. Це має бути покладено в основу освітньої політики держави, знайти своє відображення в Законі про розвиток системи управління освітою в Україні [6, 28].

2. Подолати монополію держави на управління освітою можна та й необхідно створенням державно-громадської системи управління, визначи­ти та розмежувати функції між центральними, регіональними та місцевими органами управління. Перейти від галузевого до функціонального принципу роботи міністерства й управлінь освіти.

3. Якісно оновити зміст, принципи та методи управління освітою. Самоврядування, взаємоконтроль, самоконтроль і методична допомога повинні стати абсолютом в управлінській діяльності. Підготувати нову генерацію державних службовців-педагогів, розвивати систему підготовки, перепідготов­ки й підвищення їх професійного рівня. Сучасна освіта потребує якісних змін у кадровій політиці. До керівництва повинні прийти люди демократичні, компетентні, патріотично налаштовані, творці-реформатори, а не кар’єристи. Міністерство освіти і науки повинно якнайшвидше визначити статус керівника (менеджера) освіти. Існуюча соціально-матеріальна та фахова невизначеність спеціалістів цього профілю стримує системність їх підготовки.

Головна суть сучасного реформування системи управління освітою поля­гає у вивченні, узагальненні досвіду минулого, кращих світових здобутків, у впровадженні науково-організаційних основ діяльності управлінських структур освіти й навчально-виховних закладів, відмові від принципів авторитарності, які утвердилися в тоталітарній державі, у зміні структури управління освітою для стимулювання творчості й ініціативи, відкритості системи освіти на основі нових прогресивних світових концепцій, сучасних науково-методичних і прак­тичних досягнень.

Усі ланки освіти керуються положеннями Закону України „Про освіту” і статутів, що розробляються на основі типових, приймаються Радами навчаль­них закладів і затверджуються правовими інстанціями [23, 23].

Очолюють освітні підрозділи: а) Ради, що обираються на демократичних засадах; б) виконавчі органи (директори, ректори, функціональні підрозділи адміністративного типу); в) опікунські (спонсорські) Ради з відповідними повноваженнями щодо розв’язання кадрових, фінансових, матеріально-техніч­них проблем.

Умовою реалізації основних положень розвитку системи управління освітою в Україні є її правове забезпечення відповідними законодавчими акта­ми Верховної Ради України.

Освітня діяльність регламентується 326 нормативними документами (на початок 2004 р.), які й визначають зміст управління цією галуззю, зокрема:

1. Законами України – 15 (основні: „Про освіту” від 23.05.1991 р. зі змінами і доповненнями; „Про загальну середню освіту” від 13.05.1999 р.; „Про позашкільну освіту” від 22.06.2000 р.; „Про професійно-технічну освіту” від 13.09.1999 р. та ін.).

2. Постановами Верховної Ради України в галузі освіти – 12.

3. Постановами Кабінету Міністрів України – 86 (основні: „Про затверд­ження Положення про державний професійно-технічний навчальний заклад” від 05.03.1999 р.; „Про ліцензування, атестацію й акредитацію навчальних закладів” від 12.02.1996 р.; „Про документи про освіту та вчені звання” від 12.11.1997 р.; „Про затвердження Типового положення про управління освіти обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації” від 18.03.1996 р. тощо).

4. Указами Президента України – 44;

5. Наказами Міністерства освіти і науки – 180 (основні: „Положення про Міністерство освіти” від 08.07.1992 р.; наказ „Про затвердження Положення про державну атестацію вищих закладів освіти” від 22.05.1996 р. та ін.);

6. Наказами інших міністерств і відомств (для профільних ПТНЗ та ВНЗ).

7. Ухвалами місцевих органів влади і місцевого самоврядування.

Система управління освітою в Україні відповідно до вимог Законів „Про освіту”, „Про державну службу”, „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, Указу Президента України „Про затвердження Програми кадрового забезпечення державної служби та Програми роботи з керівниками підприємств, установ і організацій” (1995 р.) базується на нових концептуальних засадах і вимагає переорієнтації змісту, форм і методів управ­ління, що максимально відповідають сучасним вимогам.

Засобами реформування системи управління освітньою галуззю є:

– розробка загальної стратегії розвитку державної системи управління освітою, директивних і нормативних актів, що забезпечують умови діяльності державно-громадських органів управління;

– дослідження наукових основ оновлення та реформування системи управління освітою, створення наукових центрів, кафедр, лабораторій, кабіне­тів на базі провідних вітчизняних вищих навчальних закладів і науково-дослід­них установ;

– підготовка освітніх програм, що сприятимуть оновленню змісту та форм управління освітою в Україні;

– створення на базі провідних навчальних закладів, науково-дослідних інститутів, експериментальних центрів для апробування управлінських іннова­цій, пропагування передового досвіду новаторів-управлінців;

– комплексна розробка науково обґрунтованої методики визначення загальнодержавних і регіональних потреб у працівниках на основі прогнозів розвитку освіти в Україні;

– розробка Всеукраїнської програми підготовки менеджерів для системи управління освітою;

– створення системи перепідготовки та підвищення кваліфікації управ­лінських кадрів;

– удосконалення системи атестації управлінських кадрів;

– створення Державної комісії з проведення реформи управління освітою та Державної інспекції для здійснення контролю за діяльністю системи освіти, незалежної від Міністерства освіти і науки, як це прийнято в усьому світі;

– широке пропагування через засоби масової інформації кращого досвіду управління вітчизняною освітою.

Управлінська система в Україні має бути не відчуженою від особистості та безпосереднього навчально-виховного процесу, а демократичною й високо­професійною. Необхідне правильне співвідношення суспільно-державної демо­кратії та професійного управління. Це досягається, з одного боку, за рахунок підвищення компетентності й діловитості, оперативності та розпорядливості управлінського органу і професійних службовців, а з іншого, – публічності й підконтрольності їхньої діяльності, відповідальності й суворого дотримання законності, підвищення загальної та ділової культури. Сучасне управління в галузі освіти необхідно розглядати не тільки як наукову галузь, а й як мистецтво.