РОЗВИТОК СЕРБСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

 

Наприкінці XIX - на початку XX ст. Сербія сягнула високого рівня духовної культури, практично синхронізувавши цей процес із поступом передових єв­ропейських країн.

У другій половині XIX ст. на певний час домінантним у літературі та мистецтві став реалізм, із яким у сербів пов'яза­но чимало здобутків у всіх видах творчої діяльності. На серб­ському тлі виник і розвинувся національно забарвлений тип реалістичного мистецтва, котрий у своїй еволюції спирався на чужонаціональні зразки, запозичувані передовсім у Росії. Його видатними представниками були В. Ілич у поезії, Л. Ла-заревич, М. Глішич, С. Сремац, С. Матавуль, С. Ранкович та інші в прозі.

Теоретичні засади реалізму сформулював у сербів Світо-зар Маркевич (1846—1875), знаний також як популяризатор соціалістичних ідей. Він справив великий вплив на розвиток соціалістичної та теоретико-літературної думки на сербських землях. Саме внаслідок цього впливу в Сербії у 70-ті роки формується специфічний соціальний тип людини, котра сповідує матеріалістичну філософію та соціалізм, але при цьому не прагне остаточно розірвати зв'язок зі своїм національним корінням.

Провідним культурним центром сербського народу на зламі століть є Белград, одночасно осередки на території Австро-Угорщини поступово утрачають своє значення. Але серби збе­рігали єдність свого культурного існування: закономірності й особливості розвитку літератури та мистецтва залишаються єдиними для всіх сербських областей як у незалежній Сербії, так і тих, що входили до складу Австро-Угорщини й Осман­ської імперії.

У цей час у Сербії остаточно формується сучасна для тієї доби система культурного, наукового, освітнього функціонуван­ня. Існували всі інституції, необхідні для забезпечення такого функціонування як на загальнодержавному, так і на місцево­му рівні: навчальні заклади — від народних шкіл до універси­тету в Белграді, в якому в 1895 р. було три факультети (філо­софський, юридичний, технічний); бібліотеки, музеї, театри, наукові товариства тощо.

На рубежі XIX — XX ст. у сербів розпочинається процес, що згодом дістав назву "поворот до Європи". Здобутком серб­ської духовної культури стають найпередовіші на той час явища західноєвропейського літературного й мистецького життя, такі, як декаданс, символізм, модернізм, неоромантизм тощо.

Література та мистецтво відмовляються від надмірного ет­нографізму й зосередження на фольклорній національній тради­ції, проголошуючи орієнтацію на європейський тип культури. Якщо в добу реалізму провідними зразками виступали росій­ські митці, то тепер цю роль стали відігравати французькі.

Переорієнтація сербської культури відбувається надзвичай­но швидко й рішуче. В галузі красного письменства її поча­ток пов'язаний із заснуванням журналів "Сербський огляд" (1895) та "Сербський літературний вісник" (1901), із діяльні­стю літературних критиків та ідеологів європеїзації національ­ної культури Б. Поповича, Й. Скерлича, Л. Недича.

Саме Б. Поповичу належить вислів, який на певний час став основним гаслом епохи: " Кожна література повинна ма­ти якісь зразки; якщо не має їх у себе вдома, нехай пошукає їх у інших";.

"Поворот до Європи" збігається в сербів з істотними зру­шеннями в суспільно-економічній сфері, пов'язаними зі змі­цненням капіталістичних відносин і формуванням нових, со­ціально активних суспільних верств, насамперед — буржуазії.

В життя вступає нове покоління, для якого європейські ідеї та європейський стиль життя не є чужими й ворожими. Це покоління з перших років століття посідало ключові позиції в освітніх, наукових, культурних установах, що значно полег­шило організаційне забезпечення переходу культури на нові рейки.

Основну увагу митці приділяють тепер естетичним якос­тям художніх творів. Форма проголошується набагато важли­вішою за зміст. Сербська поезія збагатилася в цей період бли­скучими зразками ліричної поезії (Й. Дучич, М. Ракич, А. Шан-тич, С. Пандурович, В. Петкович—Діс, М. Боїч). У прозі з великим успіхом працювали Р. Доманович, П. Кочич, І. Чипі-ко, Б. Станкович та ін. Високим рівнем самобутності виріз­няється творчість Б. Нушича, — комедіографа, публіциста, ав­тора цікавих сатиричних творів.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

 

Балкани в конце XIX — начале XX века. Очерки становлення национальньїх госу-дарств и политической структури в Юго-Восточной Европе. Москва, 1991.

 

Донченко С. И. Развитие сербской государс-твенности и Россия. 1878—1903. Москва, 1996.

 

История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.

 

История южных и западных славян: В 2 т. Москва. 1998. Т. 1.

 

Очерки истории культури славян. Москва, 1966.

Павлюченко О. В. Россия и Сербия. 1888— 1903. Дипломатические отношения, общественные связи. Киев, 1987.

Шемякин А. Л. Идеология Николы Пашича. Москва, 1998.

Яровий В. І. Історія західних та південних слов'ян у XX ст. Київ, 1996.

 

Екмеruh М. Стваранье Jугославujе. 1790—1918. Београд, 1989.

 

Историіа српског народа. Београд, 1987.