БОСНІЯ ТА ГЕРЦОГОВИНА ПІСЛЯ БЕРЛІНСЬКОГО КОНГРЕСУ

На Берлінському конгресі (1878) Австро-Угорщина дістала право ввести на територію Боснії та Герцеговини свої війська з метою відновлення порядку й встановлення нової системи управлін­ня. Відень у цьому активно підтримува­ли Німеччина та Великобританія, які не були заінтересовані в посиленні позицій Росії в регіоні. Вони наперед погоджува­лися на те, що австрійці в перспективі продовжать свою екс­пансію далі на південний схід — у напрямі Косово, Метохії, Старої Сербії та Македонії.

Австро-Угорщина таким чином перетворювалася на головну силу в розв 'язанні "східного питання ", а Боснія та Герцеговина — на вамсливий плацдарм у просуванні австрійців углиб європей­ських провінцій Туреччини. Доля Боснії на певний час опини­лася в зоні інтересів Відня й потрапила у пряму залежність від протистояння Австро-Угорщини, з одного боку — з Пор­тою, а з іншого — з Росією. Ще одним наслідком посилення позицій Австро-Угорщини на Балканах стало виведення Бо­снії та Герцеговини за рамки планів Белграда, спрямованих на об'єднання сербських історичних теренів у складі однієї держави.

17 липня 1878 р. австрійські війська перетнули кордон Ос­манської імперії і вступили на територію Боснії та Герцегови­ни, зустрівши при цьому відчайдушний опір як місцевих му­сульман, так і православного населення краю, яке вбачало в австрійцях ще небезпечнішого іноземного загарбника, ніж турки.

Католицьке населення Боснії та Герцеговини, навпаки, ві­тало прихід нової влади. На відміну від інших районів краю, де для придушення опору довелося підтягувати великі резер­вні підрозділи, Герцеговину, де католики становили більшість населення, без жодних ускладнень зайняв не дуже численний загін австрійської армії на чолі з генералом Йовановичем.

Австро-Угорщина не приховувала своїх намірів щодо Бос­нії та Герцеговини. Вже у 1879 р. рейхсрат висловився за ос­таточне приєднання тимчасово окупованих територій, незва­жаючи навіть на те, що Порта формально зберігала свій суве­ренітет над Боснією, а рішення щодо зміни статусу провінції могли прийняти тільки великі держави, які підписували Бер­лінський договір.

Після тимчасової окупації Боснії австрійськими війська­ми на території краю було запроваджено режим особливого управління; верховним правителем став спеціальний імпера­торський намісник, у руках якого зосереджувалася як війсь­кова, так і цивільна влада.

У 1882 р. цивільне управління було відокремлене від вій­ськового, а на посаду намісника призначено барона В. Калая, з ім'ям якого пов'язують активізацію кампанії, спрямо­ваної на втілення в життя проекту створення так званих "австро-угорських" Балкан. У межах цього проекту передбачалося формування окремої "боснійської нації" та культивування духу "боснійства" як політичної та національної ідеології; дальше зближення місцевих мусульман і католиків й, водночас, по­глиблення суперечностей між мусульманами та православни­ми; навернення мусульман у католицизм; колонізація Боснії німцями та представниками інших католицьких народів тощо.

Наступним кроком у цьому напрямі стала анексія Боснії та Герцеговини, здійснена Австро-Угорщиною в 1908р. всупе­реч міжнародним правилам і нормам, що регламентували ста­тус цієї турецької провінції. Світ і Європа прискорено руха­лися до Першої світової війни, суперечності між великими державами накопичувалися й загострювалися, Балканський півострів у цілому й Боснія зокрема посідали в системі цих суперечностей важливе місце. Анексія фактично започатку­вала практичну підготовку до майбутньої війни. При цьому внутрішньополітична ситуація в самій Боснії стала вкрай ви­бухонебезпечною.

Загальна ситуація в провінції залишалася дуже напруже­ною. Соціально-економічні проблеми, пов'язані з низьким рівнем життя, безробіттям та іншими проблемами, зумовле­ними недостатнім економічним потенціалом краю, посилю­вались і загострювались унаслідок дії національних та релі­гійних чинників, що сприяли взаємній ізоляції різних груп місцевої людності, загостренню стосунків між ними.

У Боснії та Герцеговині дедалі більшу підтримку дістають політичні партії та організації, які закликають до боротьби проти австрійської окупації. Особливе місце серед них посі­дала "Молода Боснія", революційно-націоналістична група мо­лоді, яка перебувала під впливом соціалістичних ідей. З її лав вийшов Гаврило Принцип, котрий здійснив замах на австрій­ського ерцгерцога Фердинанда влітку 1914 р.

Події Першої світової війни докорінно змінили основний напрям історичного розвитку Боснії та Герцеговини — про­вінція ввійшла до складу новоствореного Королівства сербів, хорватів, словенців (1918), що значною мірою змінило всі ос­новні чинники та обставини внутрішнього життя.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

 

Австро-Венгрия. Опыт многонационально - государства. Москва, 1995.

 

История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.

 

История южннх и западньїх славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.

 

Хрестоматия по истории южннх и западньїх славян: В 3 т. Минск, 1987. Т. 2.

 

Босна и Херцеговина од средньег века до новиjег времена. Београд. 1995.