Співробітництво.

У психологічному плані це найефективніша стратегія взаємодії. Вона зумовлює підхід до конфлікту з урахуванням інтересів обох сторін, пошук взаємовигідних результатів і шляхів їхнього досягнення. Але для втілення вона вимагає більше часу, ніж інші стратегії, додаткових зусиль. Крім того, обидві сторони повинні вміти висловити свої бажання, вислухати одне одного, виробити альтернативні варіанти розв'язання проблеми. Для вчителя використання стратегії співробітництва ускладнюється тим, що він має не лише сам прагнути до взаємодії, а вчити при цьому учня, створювати умови для подолання його невміння чи небажання взаємодіяти.

Стратегія співробітництва буде найдоцільнішою в таких ситуаціях:

 

- розв'язання проблеми є справою дуже важливою для обох сторін;

- є необхідність встановити тривалі хороші стосунки;

- учитель має досить часу для розв'язання проблеми;

- обидві сторони прагнуть досягти найкращого результату;

- особи, втягнуті в конфлікт, мають однакові владу, сили і можливості, тому мусять разом шукати шляхи розв'язання проблеми.

Таким чином, ви бачите, що будь-яка стратегія ефективна лише у відповідних ситуаціях. Вчитель повинен уміти і поступатися, і йти на компроміс, і встановлювати партнерські стосунки, і обстоювати власну позицію, враховуючи конкретні обставини.

Конфлікт — це і руйнування, і створення одночасно, бо суперечність, яка лежить в його основі, має бути осмислена суб'єктами, усунена і натомість мають бути побудовані нові стосунки. Логіка розвитку вимагає не уникати конфліктів, а створювати їх.

Першим етапом конфлікту є конфліктна ситуація. Це ще конфлікт в потенції, можливість його. Для вчителя дуже важливим є розпізнати цю ситуацію. Вона характеризується невдоволенням, яке виражається мімікою, позами, інколи хоровим гудінням учнів, окремими репліками чи фразами.

Другим етапом у розвитку конфлікту є інцидент — неприємний випадок, непорозуміння, зіткнення. В результаті може виникнути протистояння, протидія чи протиборство — конфронтація взаємовідносин. Напруження може досягти такого рівня, що ні вчитель, ні учень не контролюють себе, а це може привести до втрати гідності, до підміни конфлікту скандалом. Для вчителя важливо не давати собі попасти в полон емоцій, сконцентрувати увагу на суті суперечності.

Розв'язання конфлікту починається з уважного аналізу ситуації. Всіх проблем він не розв'яже, але дасть можливість вчителю виявити обставини і

 

причини, що привели до загострення стосунків, добре продумати свою поведінку і вчинок школяра, спокійно, не поспішаючи, без суб'єктивізму оцінити ситуацію. Грамотно проведений аналіз допоможе вчителю не тільки знайти варіанти рішення, але й можливі шляхи попередження або погашення конфлікту. Учитель при цьому визначає момент можливого переходу ситуації в конфлікт, знижує опосередкованими прийомами напруженість і бере ситуацію під контроль, переводить стосунки учасників на рівень взаємоприйнятних ділових відносин. Аналіз ситуації можна здійснити за такою схемою:

1. опис ситуації, конфлікту, вчинку (учасники, місце виникнення, діяльність учасників і т.д.);

2. що передувало виникненню ситуації;

3. які вікові й індивідуальні особливості учасників проявилися в їхній поведінці, ситуації, вчинку;

4. ситуація очима учня і учителя;

5. особиста позиція вчителя у ситуації (ставлення його до учня), реальні цілі учителя у взаємодії з учнем (чого він хоче: позбавитися учня, допомогти йому чи він байдужий до учня);

6. що нового дізнався вчитель про учнів із ситуації, вчинку (пізнавальна цінність ситуації для вчителя);

7. основні причини ситуації чи конфлікту й її зміст (конфлікт діяльності, поведінки чи відносин);

8. визначення в ситуації моменту, коли вчитель міг би попередити її перехід в конфлікт;

9. що завадило вчителю зробити це (емоційний шок, присутність свідків, розгубленість, несподіваність тощо);

10. варіанти погашення чи розв'язання ситуації, корегування поведінки учня;

11. вибір засобів і прийомів педагогічного впливу і визначення характерних учасників реалізації поставлених цілей в даний час і на перспективу.

При здійсненні аналізу ситуації основна увага повинна надаватися не вчинку, а особистості учня, пошуку шляхів

 

 

налагодження взаємин з ним, створенню умов для нормального формування його особистості.

І, звичайно, оптимальний варіант розв'язання конфлікту, який потребує справжньої педагогічної майстерності, — це його попередження, відвернення, нестандартне вирішення педагогічної ситуації. Першим кроком у цьому напрямі буде зняття психічного напруження. Способів є багато: прохання та вибачення, демонстрація симпатії, жарт, відволікання, переключення на інші об'єкти чи діяльність, надання права на незгоду, зміна інтонацій, дистанції спілкування. Мова йде про поліваріантність розв'язання. Обидві сторони вибирають найбільш прийнятний варіант. Головне — більше творчості і взаємного бажання досягти компромісу, взаємної згоди. При обговоренні проблеми важливо пам'ятати про правила активного емпатійного слухання: намагатися зрозуміти іншу сторону, дати їй відчути, що її думки і почуття сприймаються, як справжні, серйозні, глибокі, застосовувати перефразування і резюмування думок, щоб у всіх була впевненість у взаєморозумінні.

В окремих випадках для розв'язання конфлікту використовується посередник —третя, незалежна особа. В школі це найчастіше директор або його заступник. При виникненні конфлікту учня ведуть до представника адміністрації, знімаючи з себе відповідальність. На жаль, дуже часто адміністративний вплив не знімає суперечності, яка існує між вчителем і учнем, тому й конфлікти не розв'язуються. Найкраще створити в школі неформальний орган (умовно його можна назвати "третейський суд", який би користувався довірою вчителів та учнів. Це могли б бути представники психологічної служби, громадськості, батьків. Необхідність і чисельний склад визначається навчальним закладом індивідуально.

Володіючи технологією розв'язання конфлікту і використовуючи його позитивну роль у формуванні особистості, педагог може при необхідності спеціально створювати його.