Матеріалу вчителем.

У процесі сприймання нового матеріалу в учнів виникає низка труднощів:

· навантаження припадає переважно на слуховий аналізатор, а зір залишається пасивним; це приводить до швидкого стомлювання, розпорошення уваги, руйнування цілісності сприймання матеріалу;

· темп викладу і темп сприймання можуть не співпадати, учні не встигатимуть зрозуміти почути;

· нечіткість дикції вчителя може привести до нерозуміння учнями окремих слів чи виразів;

· неможливість для окремого учня повернутися до попереднього матеріалу, зупинитися, щоб не відстати.

 

Тому вчителеві при монологічному викладі матеріалу треба стимулювати внутрішній діалог між ним і учнями.

· здійснювати зворотний зв'язок;

· слідкувати за чіткістю дикції, підтримувати оптимальний темп мовлення, робити паузи, повторювати основні висновки;

· записувати на дошці нові слова, дати, прізвища і т.п.;

· у кінці пояснення коротко показати вузлові моменти, користуючись дошкою як опорним конспектом.

Трансформація монологу в діалог (внутрішній прихований) сприяє активізації пізнавальної діяльносч школярів. Активізація навчання — це процес спрямований на поглиблену спільну навчально пізнавальну діяльність вчителя та учня, на спонукання до її енергійного, цілеспрямованого здійснення, на подолання інерції, пасивних і стереотипних форм викладання і учіння [10, с. 135]. Важливою умовою активізації є створення ситуацій співроздумів, співпереживання та діалогізація, тобто введення в монолог елементів діалогу.

Як розробити діалогізований монолог?

a. Виробити установку на діалогічне спілкування з класом. Обміркувати шляхи співвіднесення інтересів учнів зі змістом уроку, способи „передачі" мети вивчення теми. Ввести у монолог звернення до аудиторії, спираючись на зчитування її станів, демонструвати спільність („ми", „поміркуймо").

b. З'ясувати головні тези, над якими повинні думати учні. Розподіляти інформацію на блоки, орієнтуючись на надзавдання. Виробити систему запитань різного рівня до кожного блоку для організації роздумів над проблемою. Ввести різні види діалогу (прямий., непрямий, внутрішній, риторичний).

c. Обміркувати, які уявлення доцільно викликати в учнів стосовно конкретної теми. Визначити прийоми організації' співпереживання: введення словесних картин, тропів, укрупнення деталей тощо.

 

d. Забезпечити взаємодію педагогічною технікою (мовленням і невербальними засобами). Особливого значення потрібно надати діалогізації повідомлення: модальності мовлення, персоніфікації, установці на відповідь.

Модальність мовлення — вияв суб'єктно-особистісного ставлення педагога та учнів до інформації (за Г. Марковою).

Персоніфікація — виклад інформації від першої особи, звернення педагога до особистого досвіду, що пов'язаний із предметом повідомлення (за А. Харашем).

Установка на відповідь — використання педагогом системи засобів (вербальної пропозиції, інтонації, рухів очей тощо), щоб спонукати учнів обмірковувати відповідь на питання, дати оцінку фактам (за І. Васильєвою).

Діалог у процесі бесіди.

Бесіда — метод навчання, який передбачає з'ясування певних питань шляхом організації вчителем відповідей учнів на продуману систему

Запитань.

Бесіда має більше можливостей для активізації пізнавальної діяльності школярів, ніж монологічні методи викладу матеріалу. У педагогіці розрізняють бесіди репродуктивну і евристичну. У процесі вивчення нового матеріалу доцільною є евристична (пошукова) бесіда — метод навчання, коли вчитель не повідомляє учням готових знань, а логічно пов'язаними запитаннями залучає їх до розв'язання проблеми на грунті здобуття ними знань, власних спостережень, життєвого досвіду. Запитання мають бути проблемними, вчитель не повинен повідомляти висновків, а підводити думку учнів до самостійного їх формування. Результатом навчання буде розумовий розвиток учнів, емоційний фон уроку і творче самопочуття вчителя.