Штучнi матерiали
Ix широко використовують у будiвництвi завдяки високим експлуатацiйним показникам i поширенню виxiдних матерiалiв для виготовлення. Для покриття пiдлог застосовують вироби з дерева - дошки, паркет, паркeтнi дошки, паркетнi щити, торцевi шашки та рiзноманiтнi плитки i плити зi штучних i природних матерiалiв: кам'янi плити з гpaнiтy, мармуру i литого каменю; бетоннi, цементно-пiщанi та мозаїчнi плити розмiром до 0,6 х 0,6 м зi шлiфованоio верхньою поверхнею; керамiчнi й метласькi плитки рiзного розмiру, якi випускають штучно або у виглядi мозаїчних карт, наклеєних лицьовим шаром на папiр; чавуннi; деревопластовi; пластиковi - полiвiнiлхлориднi, кyмapoнoвi та ебонiтовi. Дошки для покриття пiдлоги виготовляють струганими, з вибраними з бокових cтopiн пазами i гребенями, 32 мм завтовшки та 74... 124 мм завширшки. Вологiсть дощок не повинна перевищувати 12 %. Елементами дощатої пiдлоги є також лаги з дощок до 50 мм завтовшки при ширинi вiд 80 до 120 мм, галтелi, плiнтуси. Вологiсть лаг не повинна перевищувати 18 %. Лаги пiддають бiозахисту, покриваючи розчином фториду натрiю або креозотом. Паркеm -один iз найпоширенiших видiв покриттiв пiдлоги житлових i громадських примiщень з невеликою iнтенсивнiстю руху. Паркет бере свiй початок iз залiв аудiєнцiй французьких королiв ХVІІ ст. У XVІІІ-ХIХ ст. паркет став улюбленим покриттям пiдлог палацiв та особнякiв у Європi. Звiдси й «престижнicть» паркету як матерiалу для пiдлог. Для його виробництва застосовують цiннi породи дерева з високою твердicтю (дуб, бук, ropix тощо). Важливе значення має характер розпилу дерева: радiальний чи тангенцiальний. Номiнальнi розмiри паркетних планок, мм: Довжина 150, 200, 220, 250, 280, 300, 350, 400, 420, 450, 500, 600, 630, 700, 770, 900, 1100 Ширина 30,35,40,45,50,55,60,65,70,75,80,85,90,122 Товщина 8,10, 12, 15, 16, 18,20,21,22 Паркеmні дошки - порiвняно недорогий матерiал. Ix виготовляють з вiдходiв фанерних i деревообробних виробництв. Паркетнi дошки (рис. 5.2) роблять двошаровими. Основа дошки - це щит, склеєний з рейок 25... 27 мм завтовшки. Верхнiй шар складається з паркетних планок 6... 8 мм завтовшки, приклеєних водостiйким клеєм до основи. Планки наклеюють у шашку, ялинку або паралельними рядами. На бiчних краях дощок робляться паз або гребiнь, а лицьову поверхню начисто обстругують i шлiфують. Номiнальнi розмiри паркетних дощок, мм: Двжина 1200,1400,1800,2100,2200,2400,3000 Ширина120,140,145,155,160,180,200,205,210,280 Товщина 13, 14, 15, 16, 18,19,25
Паркетнuй щuт складається з основи i паркетного покриття, з'єднаних мiж собою водостiйкими клеями. Номiнальнi розмiри паркетних щитiв, мм Звичайних Довжина * ширина 400*400, 475*475, 600*600, 800*800 Товщина 30, 40 Художніх Довжина * ширина 800*800, 1000*1000 Товщина 22, 40, 54
Ламiнат (Biд лат. lamina - шаруватий) - подальший розвиток iдeї паркетної дошки, оснований на сучасних досягненнях технології пластмас. Його почали виробляти в 50- х роках ХХ ст. Це багатошарова конструкцiя, що складається з таких елементiв: лицьового декоративного шару, отриманого гарячим пресуванням кiлькох шарiв паперу, просочених полiмерними смолами; нeciвнoro шару (основи), як правило, з твердої деревно- волокнистої плити; компенсувального шару, з двох-трьох шарiв крафтпаперу. На одному боцi вздовж i впоперек плита мaє шпунт, а на протилежному - паз. Нижнiй бiк плити та її торцi просоченi смолами. Велику частину ламiнату випускають з малюнком натуральної деревини, рiдше - каменю, керамiчної плитки i т. iн. В основному ламiнат мaє форму дошки: довжина 1200... 1300 мм, ширина 190... 200 мм i товщина 7... 8 мм. Одна з тенденцiй розвитку ламiнатiв - розширення рiзновидiв форматiв (квадрати, прямокутники тощо), що дaє змогу комбiнувати малюнок підлоги. Покритгя з ламiнату вiдрiзняються високою твердicтю i зносостiйкiстю. Будь-якi забруднення ((фарба, жир тощо) можна видалити з нього водою, мийними засобами або розчинниками, не впливаючи на його декоративнi якостi. Керамiчна плитка для пiдлоги (використовують також тepмiн «метласька» вiд назви нiмецького мicтa
Рис. 5.2. Паркетнадошка i деякi способи укладання паркетних планок
Mettlach) має щiльний керамiчний черепок iз закритою пористicтю. За своїми властивостями вона близька до кам'яних плиток iз твердих гiрських порiд. Плитки можуть бути забарвленими в мaci або мати декоративний кольоровий щар на лицьовiй поверхнi. Поверхня може бути гладенькою або фактурною. Керамiчнi плитки можуть бути рiзноманiтними за формою (три-, восьмиграннi, фiгурнi) та розмiрами (вiд 22 до 500 мм). Прuродні кам'яні матерiалu - найдавнiший будiвельний матерiал. На якiсть каменю значно впливає спосiб, яким його добувають. Є три основних способи добувати камiнь. Перший - за допомогою вибуху. У гiрськiй породi методом бурiння утворюють глибокий отвip, куди закладають заряд i пiдривають. Серед утворених вибухом шматкiв породи вiдбирають найбiльшi, якi потiм розпилюють на плити. Плюси такого способу видобутку каменю полягають у тому, що він украй дешевий. Однак мiнуси його переважують цей плюс. По- перше, страждає якicть добутої породи: пiд час вибуху в структурі каменю виникають мiкротрiщини, якi впливають на мiцнiсть матерiалу. По-друге, такий спосiб розроблення родовища вкрай нерацiональний, оскiльки пiд час вибуху порода кришиться: бiльшi брили, придатнi для розпилювання, становлять не бiльще нiж 70 %, а 30 % iдyть у вiдходи. Другий спосiб видобутку природного каменю - це метод вiдколювання за допомогою повiтряної подушки. Вiн подiбний до першого методу тим, що в породi також утворюють отвip, у нього вставляють резервуар, який накачують повiтрям пiд високим тиском. Цей спосiб дaє можливiсть уникнути появи мiкротрiщин у стpyктypi каменю i є економiчнiшим щодо витрати родовища, а також дaє змогу точнiше прогнозувати мiсця розлому породи, нiж при практично неконтрольованому вибуху. Третiй, найдорожчий i найпопулярнiший нинi спосiб добувати природний камінь - рiзати породу каменерiзом. Видобуток каменю таким методом дaє змогу повнiстю уникнути мiкротрiщин i найрацiональнiше розробляти родовише. Для пiдлоги пiдприємства випускають переважно кам'яну плитку таких стандартних розмiрiв: 300 х 300, 305 х 305, 400 х 400, 600 х 300 мм, та великорозмiрнi - 600 х 600, 900 х 900,1200 х 600 мм i бiльще. Лицювальнi елементи рiзняться також за товщиною. Для iнтер'єрних зон з високою прохiднiстю застосовують переважно плитку 20 мм завтовщки. Найтонше облицювання застосовують у житлових примiщеннях, де навантаження на пiдлогу невелике. Зазвичай її товщина становить 10...15 мм. Серед рiзноманiття сучасних будiвельних i декоративних матерiалiв природний камінь посiдає особливе мiсце. Неповторна краса забарвлення й чудовi технiчнi характеристики гiрських порiд видiляють цей будiвельний матерiал в особливий, елiтний вид. Не випадково багато щтучних покриттiв iмiтують кам'яний малюнок. Будь-який вирiб з каменю, облицьованi природним каменем поверхнi завжди є унiкальними й нi з чим не зрiвнянними. Незважаючи на наявнiсть найстiйкiших штучних аналогiв, природний кaмінь є дiйсно довговiчним матерiалом. Адже старiючи й руйнуючись протягом багатьох столiть, камінь набуває особливого вiдтінку античностi, не втрачаючи своєї привабливостi. Oстаннім часом дизайнери стали не просто створювати монохромні кам'янi поверхнi в iнтеp'єpi, ай викладати рiзнi малюнки, мозаїки з мармуру або rpaнiтy, використовувати декоративнi бордюр и й розетки. Поєднуючи рiзнi способи укладання каменю, вони створюють рельєфнi, колiрнi, структурні контрасти. Безлiч колiрних вiдтінків природного каменю дає змогу викладати рiзноманiтнi композиції, oсновані на пiдборi близьких за кольором i тоном матерiалiв. При цьому слiд пам'ятати, що поеднувати на пiдлозi в одному примiщеннi рiзнi породи каменю, що мають рiзнi характеристики за стиранiстю, наприклад мармур i гpaніт, не рекомендується. Проте в кожного каменю є свої особливостi, якi пояснюються його фiзичними властивостями, - декоративнiсть, мiцнiсть, щiльнicть, зносостiйкiсть, пористicть, водопоглинання i кислотостiйкicть. Декоратuвнiсть - важлива властивicть гiрських порiд, що дaє змогу використовувати їх як облицювальний матерiал. Мається на увазi естетична привабливicть природного каменю, насамперед його колiр i малюнок. Мiцнiсть каменю залежить вiд твердостi мiнералiв, що входятьдо складу гірської породи i значною мiрою визначають й властивостi. Чим мiцнiший кaмінь, тим бiльша його зносостiйкiсть, тим довше вiн прослужить. Kaмені за цiєю ознакою умовно подiляють на три групи: мiцнi (кварцити, гранiти, габро), середньої мiцностi (мармур, вапняки, травертини) i низької мiцностi (пухкi вапняки, туфи). Щiльнiсть - це маса одиницi об'єму речовини. Biд цього показника залежить вага конструкцiї: чим вища щiльнicть каменю, тим конструкцiя буде важчою. За щiльнiстю камінь подiляють на легкий (щiльнicть до 2200 кг/м3) i важкий (понад 2200 кг/м3). Щiльнiсть залежить вiд пористостi породи i мiнералiв, що входять до її складу. 3носостiйкiсть - важлива характеристика будiвельного матерiалу. Вибираючи камінь для пiдлог, сходiв, площадок, треба знати, до якої групи за ступенем стирання він належить. Гірські породи умовно подiляють на п'ять груп. Належнicть матерiалу до тієї чи iншої групи визначається товщиною шару, який стираеться при iнтенсивностi проходження 1 млн чоловiк за piк. До першої групи належать кварцити й породи групи гpaнiтy (стирається шар менш як на 0,12 мм за piк). У другу групу входять базальти й мікрокристалiчний мармур (вiд 0,12 до 0,35 мм). Третя група - пyxкi базальти, мармур, пiщаники, доломiти (вiд 0,35 до 0,6 мм). Четверта група - вапняки, травертини, туфи (вiд 0,6 до 1,5 мм). П'ята група - пухкi вапняки (вiд 1,5 до 2,5 мм). Однак належнiстьдо однієї з груп не є прямим показанням або протипоказанням до використання каменю для облицювання пiдлог. Порuстiсть каменю, який використовують як облицювальний матерiал, є однiєю з найважливiших його характеристик. Вiд пористостi залежить водопоглинання i вiдповiдно соле- й кислотостiйкiсть. А це основні показники, що впливають на довговiчнiсть матерiалу. Kpiм того, загальна пористicть визначає мiцнiсть, теплопровiднiсть, оброблюванicть, декоративнiсть каменю та iнщi якiснi характеристики. З пiдвищенням загальної пористостi знижується мiцнiсть каменю, погiршується його здатнicть до полiрування, але зменшується вага виробу й полiпшується його здатнicть до вкладання. За piвнем пористостi камінь умовно подiляють на малопористий, середньопористий i пористий. · Малопористий - породи, якi мало поглинають вологу: темноколiрнi гранiти, габро, сланцi, гнейси, кварцити тощо. Оскiльки вони не бояться вологи, їx можна укладати практично на будь-якi клейовi сумiшi, зокрема й на цементний розчин. · Середньопористий - породи, якi помiрно поглинають вологу: свiтлi гранiти, пiсковики, темноколiрний мармур тощо. Ix бажано укладати на свiтлi клейовi сумiшi, для розбавлення яких води потрiбно менше, нiж для готування цементної сумiшi. · Пористий - породи, якi добре поглинають вологу, тому їх не можна класти на воднi клейовi сумiшi. До таких порiд належать бiлий мармур, вапняки, травертини, а також бiлi гранiти (особливо, якщо плита тонка - 10... 12 мм). Taкi породи кладуть тiльки на безводнi свiтлi клеї. Цементнi розчини для цього протипоказанi, оскiльки пicля висихання такої сумiшi в порах свiтлого каменю все одно залишиться цементний бруд i позбутися його практично неможливо. Водопоглuнання - одна з характеристик каменю, на яку apxiтeктop повинен звернути особливу увагу. Biд показника водопоглинання й вiд мiнeрального складу каменю залежить його кислото- i солестiйкiсть, а вiдповiдно й морозостiйкiсть. При замерзаннi вода, що накопичилася в порах, розширюється, збiльшуючись в об'ємі на 9 %, через що всерединi каменю створюється потужний тиск, здатний його зруйнувати. Kpiм того, пicля висихання води в порах залишаються концентрованi розчини солей, з яких утворюються кристали, що створюють величезний тиск i кaмiнb покривається трiщинами. Водопоглинання й пористiсть - взаємозалежнi характеристики, коли йдеться про морозостiйкiсть. Iмoвipнiсть розтрiскування рiзко зростає, якщо камінь характеризуеться високим показником водопоглинання й низькою пористiстю. Kамінь з таким самим показником водопоглинання, але з бiльшою пористiстю менше здатний до утворення трiщин, тому що кристалiзацiйний тиск розподiляється piвномірно. Кuслотостiйкiсть - властивicть натурального каменю реагувати з рiзними кислотами, внаслiдок чого він руйнуеться або змiнюеться. Мармур, наприклад, чутливий до впливу кислот, зокрема й харчових (лимонних, оцтових), i жирiв. Kpiм того, мармур, як i травертини, вапняки й доломiти, руйнуеться вiд дiї соляної кислоти. З огляду на те, що в мicтax хлориди використовують для боротьби зi cнirом, ризик шкiдливого впливу зростае. Найстiйкiшi до впливу несприятливих зовнiшнiх умов гpaнiт i вапняк. Гр а н i т - надзвичайно твердий матерiал, водостiйкий i стiйкий до забруднення. За своїми властивостями iдеально пiдходить для найбiльш експлуатованих примiщень громадських i житлових будинкiв. Maє piвномiрний малюнок i безлiч вiдтінків - вiд свiтлого до червоного i чорного. М а р м у р - улюблений матерiал майстрiв по каменю. Назва «мармур» походить вiд грец. «мармарос», що означає блискучий. Ця зернисто-кристалiчна порода з'явилася в результатi перекристалiзацiї вапняку i доломiтy пiд впливом високої температури й тиску. В будiвництвi словом «мармур» називають не тiльки цей камінь, а й iншi породи, подiбнi до нього, наприклад мармуроподiбнi вапняки й доломiти. Мармур може бути зеленого, бiлого, рожевого, блакитного, чорного кольорiв тощо. Рiзноманiтнi вiдтiнки виникають завдяки вмicтy в бiльшiй або меншiй кiлькостi оксидiв рiзних металiв i графiту. Однак головною цiннiстю мармуру є прожилки, що утворюють оригiнальний малюнок. П i с к о в и к - менш ефектний, проте й не такий дорогий камінь. Вiн мicтить кристали кварцу i дуже рiзноманiтний за кольором - вiд рожевого до зеленого. С л а н е ц ь буває ciporo, сiро-блакитного i сiро-зеленого кольорiв.Плити з нього мають красиву рельєфну поверхню. Натуральний колiр за бажання можна штучно пiдсилити або затемнити. Правильно оброблений, він досить довговiчний. Як матерiал для пiдлоги сланець має одну неприємну особливiсть: вологий він стає дуже слизьким, однак цей недолiк усувають спецiальною обробкою. Велику роль у дизайнi iнтep'єpy вiдiграє фактура лицьової поверхнi кам'яних плит, застосовуваних для влаштування пiдлоги. Полiрована - iз дзеркальним блиском, чiтким вiдбиттям предметiв. Полiрування особливо яскраво проявляє колiр i малюнок каменю. Не рекомендується використовувати такі плити на пiдлогах у вологих примiщеннях та для зовнiшнix сходiв i площадок (без нанесення протиковзної смуги) - У разi потрапляння води полiрована поверхня стає слизькою. Гладенька матова (вощена) - бархатисто-матова поверхня з повним проявленням малюнка каменю. Шлiфована - piвномірно шорсткувата, з отримуваними лише пiд час шлiфування нерiвностями рельєфу до 0,5 мм заввишки. Шлiфування робить поверхню piвномірно шорсткуватою, малюнок каменю згладжений. На темних i вiзерунчастих каменях зовсiм не виграшна, тому що практично повнiстю приховує колiр. Рекомендується для пiдлог, де потрiбно зменшити ковзання, i для зовнiшнiх сходiв i площадок. Пuляна - нepiвнoмipно шорсткувата, з нерiвностями рельєфу до 2 мм заввишки, бiльше груба, нiж шлiфована поверхня, з виявленням кольору i малюнка каменю. Є фактури й iнших видiв: крапкова, термооброблена та iн. Донедавна пiдлоги з каменю найчастiше виконували з полiрованою або шлiфованою поверхнею. Oстаннім часом дедалi бiльше застосовують повepxнi, що завадять ковзанню й можуть успiшно використовуватися для влаштування зовнiшнiх вхiдних груп, пандусiв, схiдцiв. Облицювання пiдлоги плиткою iз заданим рельєфом у зонах з найбiльшою прохiднiстю дaє змогу приховати дефекти, що неминуче виникають у процесi тривалої експлуатацiї покриття. На неполiрованих поверхнях зношування менш помiтне, нiж на полiрованих. Якщо полiрований матерiал використовують для влаштування пiдлоги в зонах з досить iнтенсивним рухом, то процедура переполiрування (реставрації) стане звичайною частиною регулярного догляду. Все сказане стосується насамперед мармуру, оскiльки вiн уразливiший, нiж rpaнiт. Вибираючи плитку для влаштування пiдлоги у вологих примiщеннях (ванних кiмнaтax, душових, басейнах, зовнiшнiх вхiдних групах), варто мати на увазi, що бiльшiсть видiв каменю при тривалому контактi з водою можуть змiнювати колiр. Це стосується насамперед пористих i нeoднopiдних мapмypiв. кpiм того, деякi види rpaнiтiв i мapмypiв можуть мicтити включення залiзистих мiнералiв, якi, не будучи захищеними, реагують з водою i згодом та кож можуть змiнити колiр облицювання.
|