УЛАШТУВАННЯ МОНОЛIТНИХ (СУЦIЛЬНИХ) ПОКРИТТIВ ПIДЛОГ

 

Монолiтнi покритгя пiдлог виконують з бетонних, цементно-пiщаних, полiмербетонних, полiмерцементних, мозаiїчних, металоцементних, кси­лолiтових, асфальтобетонних сумiшей. Улаштовують також наливнi бе­тоннi та полiмернi, а також пластобетоннi покритгя пiдлоr:

Бетоннi пiдлоги - найпоширенiший на сьогоднi простий i доступний вид улаштування підлог.

Пiд час есплуатацiї пiдлоги пiддаються впливовi рiзних навантажень. Склад бетону, використовуванi методи укладання можуть значно впли­нути на його мiцнiсть, зносостiйкiсть, щiльнiсть, морозовитривалiсть, усадку i водопроникнiсть.

Пiдготовчi роботu. Основа, на яку вкладатимуть бетонну пiдлогу, має витримувати навантаження, передбаченi проектом. Kpiм того, достатню мiцнiсть повинна мати опалубка перед укладанням бетону; її змазують або зволожують. Установлювати форми рекомендується з використанням оптичного або лазерного рiвня. Зазвичай верх форм використовують як вихiдну позначку положення верху укладуваного шару.

Якщо основою пiдлоги є rpунти, то на геодезичних позначках цiєї ос­нови потрiбно влаштовувати пiдстильний шар зi щебеню, гравiю або пiску. Укладаючи бетон на грунт, важливо влаштувати дренаж, насипавши по­душку зi щебеню, або нахилити плиту у бiк природного дренажу. Укла­дання бетону при мiнусових температурах потребує захисту грунту вiд за­мерзання. Улiтку перед укладанням, щоб уникнути втрати воло­ги бетонною сумiшшю, ретельно зволожують як основу, так i форми. Якщо основа стара, то немiцнiдiлянки видаляють, iншi очищають вiд бруду, жир­них плям i пилу.

Гідроiзоляцiя. Застосування полiмерної плiвки мiж iснуючою основою i новою пiдлогою не тiльки унеможливлює надходження вологи, ай зни­жує ймовiрнiсть утворення усадкових трiщин у бетонi. Плiвка забезпечує ковзання бетонної плити на дiлянках мiж усадковими швами. Якщо плiвки немає, то трiщини можуть утворюватися мiж усадковими швами.

Армування. При достатнiй несiвнiй здатностi основи армування виконують (залежно вiд заданих навантажень) сiткою в один або два арматур­них шари. Призначення сiтки - сприймати ycaдкoвi напруження в за­твердiлому бетонi.

Добавкu до бетонiв. Щоб запобiгти утворенню усадкових трiщин у свiжо­му бетонi, успiшно застосовують полiпропiленове волокно Fibrin або ме­талеву фiбру. На бетонному заводi разом з волокном завантажують також добавки для зниження усадки бетону - пластифiкатори. У зв' язку з обме­женим часом дiї пластифiкатора (30... 50 хв) його вводять у бетонну сумiш, як правило, частинами: першу частину на заводi, а другу частину пласти­фiкатора додають на будiвництвi. Пластифiкатори вибирають залежно вiд технiчного завдання i температурних умов.

Доставку бетонноi сумiшi до мicця укладання здiйснюють бетоновоза­ми або бетононасосами, а розчини подають розчинонасосами або пневмо­нагнiтачами.

Укладання бетонноi сумiшi покриття виконують смугами до 2 м завшир­шки, послiдовно бетонують смуги через одну, а потiм промiжнi. На межах смуг установлюють маяки-рейки. Ущiльнюють сумiш поверхневими вiбра­торами i вiброрейками. У процесi ущiльнення бетонну сумiш piвномірно розподiляють перед рейкою, стежачи за piнем (висотою) бетону. Вiбро­рейку при цьому використовують також для первiсного вирiвнювання поверхнi бетону. У процесi ущiльнення бетонної сумiшi вiбратор вимика­ють, якщо рейка не рухається, щоб уникнути надмiрного пiдiймання дрiбного заповнювача на поверхню. Загладжувати поверхню доцiльно за допомогою правила з дошки вiд 2,5 до 3 м завдовжки. Довша дошка дає змогу виявити й усунути локальнi нepiвнocтi поверхнi, що помiтнi на цьо­му етапi її оброблення. Повторне вирiвнювання виконують пiд кутом 45о до oci карти у двох напрямках - вiд однiєї сторони карт и до другої. Бiльшiсть нерiвностей на поверхнi має рiвнобiжну або перпендикулярну орiентацiю щодо oci карти. Рекомендується вирiвнюванi дiлянки перекри­вати у серединi карти.

Трiщини можуть з'явитися вже в процесi укладання бетону внаслiдок внутрiшньої усадки навколо твердого предмета, наприклад арматури або великого наповнювача. Щоб запобiгти цьому, використовують щiльну бетонну сумiш або її ретельно утрамбовують. Врахувати це можна i пicля укладання, затримуючи початок операцiї затирання на час, доки не вiдбу­деться внутрiшня усадка i не з'являться трiщини.

Улаштування компенсацiйниx швiв. Щоб запобiгти утворенню усадко­вих трiщин при влаштуваннi бетонних пiдлог, утворюють ycaдкoвi шви. Покриття роздiляють на oкpeмi карти розмiром 6 х 9 або 9 х 12 м. Ширину карти рекомендується задавати не бiльш як 15 м.

Компенсацiйнi шви роздiляють бетонну поверхню на oкpeмi поля та­ким чином, щоб усадка бетону вiдбувалася без утворення трiщин через внутрiшне напруження. Шви нарiзують у свiжоукладеному бетонi спе­цiальним устаткуванням. У сухому бетонi шви пропилюють. Глибина шва коливаеться вiд 30 мм до 1/2 товщини бетонної плити, залежно вiд тов­щини i технологiї прорiзання. Зазвичай iнтервал нарiзки швiв вибирають у межах 24-36 товщин стяжки. На 10-сантиметровому шарi шви рiжyть на вiдcтaнi вiд 240 до 360 см один вiд одного. Для бетону з великим осiданням конуса й усадкою краще мати iнтервал нарiзки ближчим до 240 см. У свiжо­укладеному бетонi шви нарiзують безпосередньо пicля шлiфування по­вepxнi, бо якщо їx нарiзати пiзнiше, то можуть з'явитися випадковi тpi­щини.

На сухому бетонi шви нарiзують якнайшвидше, щоб не почали обси­патися краї швiв. Зазвичай рекомендуеться робити це через 12 год при нормальнiй температурi, а при зниженiй - через 24 год пicля укладання бетону. Шви пicля нарiзування заповнюють спецiальним еластичним ма­терiалом.

Оброблення поверхі; свiжоукладеного бетону виконують рiзними спо­собами: вручну або механiчно, залежно вiд вимог, якi ставлять до текстури поверхнi пiдлоги, через кiлька годин пiсля укладання або через кiлькаднiв по сухому бетону, що набрав певної мiцностi. Зазвичай чекають, доки з поверхнi не зникне блиск води.

3атирають поверхнi одним або двома проходами машини. На цьому етапi на лопатях машини закрiплюють диск. Перший прохiд диском ви­конують перпендикулярно до oci карти. На наступних проходах напря­мок руху змiнюють. Машинне затирання створює невеликi нepiвнocтi, тому поверхню вирiвнюють повторно, але тепер за допомогою триметро­вої рейки (бруса). Використовують рейку принаймнi у двох напрямках, переважно пiд кутом 45о до oci карти.

Щiльне затирання сталевим iнструментом виконують як багаторазову операцiю, при якiй поверхня бетону змiцнюється i значно ушiльнюється на глибину близько 3 мм. Цей вид обробки дaє змогу отримати гладеньку вiдшлiфовану поверхню, особливо, якщо операцiю виконують затираль­ною машиною. Шлiфувальнi лопатi машини застосовують переважно ком­бiнованi. При цьому враховують, що наступне полiмерне покриття має наноситися на поверхнi з певною шорсткicтю, що забезпечуеться легким затиранням сталевим iнструментом.

3агладжують поверхню свiжоукладеного бетону спецiальною кельмою (з дерева або магнiю), щоб ущiльнити поверхневий шар та «втопити» дрiбний i великий заповнювачi. Поверхня при цьому набуває текстури наж­дакового паперу. 3агалом текстура залежить вiд матерiалу, з якого виго­товлено кельму. Пiсля загладжування по поверхнi ще пластичного бетону «протягують» широку щiтку (зазвичай iз середньою щетиною) i отриму­ють текстуру, яка залежить вiд складу бетонної сумiшi, твердостi щетини, тиску на щiтку i часу виконання операцiї.

Залiзнення вiдповiдно до рiзних рекомендацiй виконують для змiцнен­ня й ушiльнення поверхнi бетону нанесенням на свiжоукладений бетон сухого цементу або розчину. При цьому збiльшується товщина шару це­ментного молока «<тicтa»), що дає змогу вирiвняти i гладенько затерти поверхню ручним iнструментом до темно-сiрого або металевого вiдтiнку. Iнодi, щоб пiдвищити вологогість бетону i знизити утворення пилу з нього, використовують цементнi розчини з добавками («piдкe» скло, алю­мінат натрiю тощо).

Нанесення сухих змiцнювачiв. Сумiш розсипають по поверхнi свiжо­укладеного бетону i пiсля набирання нею вологи утискують у бетон. 3а­звичай по поверхнi спочатку розсипають приблизно 1/2 або 2/3 кiлькостi сумiшi. Поверхню затирають, ушiльнюють i загладжують сталевим диском затиральної машини пiсля того, як нанесений змiцнювач вбере в себе во­логу з бетону i потемнiє. Процес нанесення змiцнювача, чекання його потемнiння i затирання поверхнi повторюють за один або два етапи з по­ловиною, що залишилася, або з 1/3 кiлькостi змiцнювача. Наступне шлiфу­вання лопатями дає змогу досягти потрiбної гладкостi поверхнi. Рання втрата води i прискорена усадка периметра стяжки типовi й потребують пiдвищеної уваги для визначення часу початку затирання. Якщо на по­вepxнi свiжоукладеного бетону спостерiгаеться нaдмipнe водовидiлення, то надлишок води можна прибрати протяганням шланга, гумової раклi або будь-яким iншим прийнятним способом. Iнколи варто зачекати, коли зникне вологий блиск поверхнi.

Щоб отримати найкращi результати, спочатку затирають поверхню за допомогою дерев'яної гладилки, переважно важкої, або закрiпленими на лопатях затиральної машини дерев'яними смужками з грубою поверхнею. Це дасть змогу утримати бетон «вiдкритим» для виходу надлишкової во­логи i повiтря. Якщо поверхня буде передчасно щiльно затерта, то пiдви­щений уміст води i повiтря в поверхневому шарi та на його межi з бетоном зумовлять появу поверхневих дефектiв.

Наступне шлiфування лопатями починають з мiнiмальним кутом їх нахилу, щоб вони не «заривались» у поверхню. У мipy того, як поверхня закривається й ущiльнюється, кут нахилу збiльшують для того, щоб до­сягти якiсної обробки поверхнi. Якщо в процесi шлiфування з'являються пузирi й вiдшарування, треба негайно зменшити нахил лопатей i зробити повторне затирання. Затиральнi машини зазвичай комплектують шлiфу­вальними або ком6iнованими лопатями. Комбiнованi лопатi мають бiльшу ширину порiвняно зi шлiфувальними. Практично yci виробники сухих змiцнювачiв категорично не рекомендують використовувати комбiнованi лопатi для первiсного механiчного затирання поверхнi. Для цього краще використовувати знiмнi загладжувальнi насадки (тертки) або затиральний диск, з яким мaє працювати лише висококвалiфiкований i досвiдчений оператор затиральної машини, тому що гладенька поверхня диска може передчасно щiльно «закрити» поверхню. Teмнi дiлянки на поверхнi є од­нiєю з ознак того, що у верхньому шарi залишилася вода. На таких дiлян­ках згодом утворюються трiщини, зносостiйкiсть їх знижується. У будь­якому разi знiмнi загладжувальнi насадки дають бiльш зернисту «вiдкри­ту» текстуру поверхнi.

Пiсля затирання поверхню обробляють рiдкою речовиною для догляду за бетоном з метою поверхневої герметизацiї.

Товщина змiцненого верхнього шару залежить вiд витрат матерiалу. Так, щоб отримати рiвномiрний шар 2... 3 мм завтовшки, витрати мають стано­вити приблизно 5 кг/м2, при витратi 3 кг/м2 товщина змiцненого шару становитиме до 1 мм.

Затехнологiєю нанесення сухого змiцнювача бетоннi сумiшi, використовувані для влаштування пiдоснови, повиннi мати такі пропорцiї, якi б у пластичнiй мaci забезпечували вміст повiтря, не бiльший нiж 3 %, а во­довидiлення не було б надлишковим (щоб не утворювалися калюжi, напри­клад). Також важливо, щоб водовидiлення не вiдбувалося занадто довго. Якщо сухий змiцнювач наносять на бетон з часткою повiтря понад 3 % i потiм ретельно шлiфують, то буде високою ймовiрнicть утворення пузирiв i вiдшарувань поверхневого шару. Не слiд застосовувати сухі змiцнювальнi сумiшi на бетонi, до складу якого входять: хлорид кальцiю, наповнювачi, насиченi соляним розчином, суперпластифiкатори.

Уся волога, потрібна для насичення та втирання сухої сумiшi, має над­ходити з бетону. Hi в якому разi для полегшення цього процесу не слiд додавати воду, закривати поверхнi плiвкою або наносити спецiальнi водо­захиснi шари.

Якщо на бетонну плиту наносять останнє товстошарове покриття, таке, наприклад, як магнезiальний бетон або полiмернi покриття з кварцовим наповнювачем, то пicля укладання бетонної сумiшi її ущiльнюють вiбру­ванням i загладжують вiбропiвтерком. якшо ж останнім буде тонкошарове полiмерне покриття або фарба, то поверхню бетону загладжують спецiаль­ними машинами, тим самим змiцнюючи його верхнiй шар i по можли­востi вирiвнюючи його, оскiльки тонкошарове покриття повторить yci не­piвностi бетонної плити. Якщо останнім покриттям обрано змiцнювачi бетону, то загладжувальнi машини цей змiцнювач пiдлоги втирають у свiжоукладений бетон у два-три прийоми. Цi матерiали складаються з мiнe­рального або металевого наповнювача, змiшаного з цементом i спецiаль­ними добавками. Сумiш piвномірно розсипають по поверхнi пластичного бетону пiд час машинного затирання. Внаслiдок цього по верхня набуває високої абразивної стiйкостi та щiльностi, у 2-3 рази вищої, нiж щiльнicть звичайного бетону. Залежно вiд норми витрати поверхня змiцнюється на глибину вiд 1,5 до 3,0 мм. Висока щiльнiсть i твердiсть сухих змiцнювачiв висувають особливi вимоги до якостi оброблення поверхнi.

Просочення бетонної пiдлогu piдкuмu змiцнювачамu бетону рiзної дiї: знепорошувальної, змiцнювальної, ущiльнювальної, гiдрофобiзувальної i т. iн. Їx наносять на ущiльнений свiжоукладений бетон. Вони є засобом догляду за бетоном i полiпшують процес його витримування. Мiнераль­ний склад змiцнювачiв такий, що вони хiмiчно зв'язують речовини, якi видiляють пил, внаслiдок чого поверхня пiдлоги набирає додаткової щiль­ностi та твердостi.

Вuтрuмування бетону. За нормальних температурно-вологих умов бе­тон набирає 70 % міцностi протягом 7-10 днiв i 100 % розрахункової мiцно­cтi - не бiльше нiж через 28 днiв. Цi значення свiдчать про те, що цемент, використовуваний у бетоннiй сумiшi, в основному пройшов процес гiдpa­тацiї, хоча вона може тривати, але меншою мiрою, ще протягом кiлькох poкiв. Цi значення, однак, не дають змоги визначити спiввiдношення вiкy бетону i кiлькостi надлишкової вологи, що залишилася в ньому. Для пов­ної гiдратацiї цементовi потрiбно води не бiльше нiж 22... 28 % його маси (тобто водоцементне вiдношення (В/Ц) дорiвнює 0,22... 0,28). Однак з та­кою кiлькiстю води бетонна сумiш не буде придатною для укладання. Тому до сумiшi додають ще воду, щоб зробити сумiш придатнiшою до викори­стання. Наприклад, бетонна сумiш марки М 250 зi стандартними повiтро­поглинальними i вологоутримувальними добавками для одержання В/Ц = 0,40 може мiстити в 1 м3 278 кг цементу i 112 л води. Надлишкове В/Ц вiдношення 0,15 (0,40... 0,25) при мaci цементу 278 кг дaє 42 л надлишко­вої води, яка не буде брати участi в процесi гiдратацiї. Цiй надлишковiй водi потрiбно дати можливiсть вийти, пiдтримуючи при цьому таку во­логiсть, яка потрiбна для процесу гiдратацiї.

Велика частина надлишку води буде виходити завдяки капiлярнiй дії, просочуватися на поверхню доти, доки пластичний бетон тужавiє i по­верхня пiддається обробленню. Утворення капiлярiв є причиною високої пористостi й проникностi поверхневого шару бетону, що негативно по­значається на експлуатацiйних властивостях пiдлоги. Волосянi трiщини, часто у виглядi сiтки, як правило, проникають усередину не бiльше нiж на 3 мм i не руйнують структури пiдлоги. Oсновнi причини їхнього утворен­ня - високе водоцементне вiдношення сумiшi, невiдповiдний догляд за свiжоукладеним бетоном, посипання свiжого бетону сухим цементом, а також надлишкове або передчасне затирання, що призводить до виходу на поверхню води i заповнювача дрiбної фракцiї. Утворення волосяних трiщин можливе також унаслiдок швидкого висихання поверхнi, що за­звичай вiдбувається у спекотну i вiтряну погоду. Якщо вода випаровується з поверхнi швидше, нiж надходить зсередини бетону, то уникнути трiщин практично неможливо. Фактори, що впливають на випаровування во­логи, майже вci зовнiшнi: температура, вологiсть, швидкicть вітру. Пicля укладання бетону треба вжити заходiв, щоб запобiгти випаровуванню во­логи з поверхнi.

Щоб бетон досяг бажаних фiзичних властивостей, волога в ньому має утримуватися протягом 3-7 днiв залежно вiд температури, вологостi, типу цементу i використовуваних добавок. Зазвичай вважають, що бетон по­требує захисту вiд виходу вологи доти, доки він не набрав 80 % роз­рахункової мiцностi. Захищають його вiд виходу вологи одним iз таких способiв: заливають водою; перiодично поливають зi шланга; покривають мокрою мiшковиною; покривають листовою мембраною (плiвкою), що утримує вологу; обробляють рiдким мембранним матерiалом, який на поверхнi бетону утворює плiвку або захищає затвердiлий матерiал. При повторному нанесннні полiмерних матерiалiв на поверхню бетону покрит­тя (мiшковину, плiвку) вилучають механiчним способом, наприклад аб­разивним обробленням.

Бетонування взuмку. Зниження трiщиноутворення вiд пластичної усад­ки в цей перiод потребує iнших рiшень. Зокрема, подаване тепло не по­винне бути надмiрно сухим. Обiгрiвання парою або гарячою водою за­безпечує практично iдеальнi умови, даючи тепло i захищаючи бетон вiд випаровування вологи. Незалежно вiд того, яке джерело тепла викори­стовують, варто стежити за тим, щоб воно було на достатнiй вiдcтaнi вiд бетону i не спричинило занадто швидкого висихання найближчих дiля­нок. У разi обiгрiвання тепловими «пушками» потрiбно забезпечити до­статню вентиляцiю.

Механiчне шлiфування виконують, щоб згладити i вирiвняти поверх­ню затвердiлого (понад 28 днiв) бетону, затертого вручну пiсля укладання. Для цього використовують шлiфувальнi машини з абразивними каменя­ми або алмазними дисками.

Отримати гладеньку i piвну поверхню сухого бетону (особливо мiцних бетонiв з гранiтним щебенем) без значних витрат, використовуючи лише звичайнi шлiфувальнi машини, практично неможливо. Шлiфування дaє змогу зняти лише слабкий поверхневий шар (часто залишаючи його в не­великих западинах) iз дрiбним заповнювачем. Пicля шлiфування оголюєть­ся великий заповнювач бетону, а також здебiльшого й усi дефекти поверхнi, прихованi пiд час укладання i затирання свiжоукладеного бетону.

Цементно-пiщанi покриття пiдлоги застосовують у примiщеннях з пiдви­щеною вологiстю в процесi експлуатацiї. Покриття складається з двох шарiв: нижнього - здрiбнозернистого бетону 25... 30 мм завтовшки, i верх­нього - з цементно-пiщаного розчину 15... 20 мм завтовшки.

Цементно-пiщанi покрuття наносять у виглядi розчину на сухий бетон, щоб вирiвняти поверхню, а також усунути великi дефекти, забити стики тощо. Товщина залежить вiд того, на скiльки потрiбно вирiвняти i як загла­дити поверхню, i може становити вiд кiлькох мiлiметрiв до кiлькох санти­метрів. Висока текучiсть i пластичнiсть розчинної стяжки дaє можливiсть зробити її поверхню досить рiвною i гладенькою. Покриття з цементно­пiщаного розчину марки не нижче нiж 100 виконують у такiй послiдов­ностi: пicкоструминним апаратом або сталевими механiчними щiтками ви­даляють карбонiзацiйну плiвку з пiдстильного шару, смiття i пил видаля­ють струменем води або пилососами. Потiм перевiряють горизонтальнiсть основи i правильнiсть уклонiв, установлюють маяковi рейки. Безпосеред­ньо перед укладанням покриття пiдстильний шар rрунтують цементним молоком, сумiш укладають смугами 3 м завширшки за маяковими рейка­ми, якi кладуть паралельно поздовжнiм cтінам. Розчин подають у смуги через одну в шаховому порядку за допомогою розчинонасоса. У пропущенi смуги розчин укладають лише пiсля того, як у сумiжних смугах він набере потрiбної мiцностi. Перед заповненням пропущених смуг маяковi рейки знiмають, а поверхню розрiвнюють рейкою-правилом (вiброрейкою) з ви­користанням як маякiв ранiше укладених смуг. Пiсля цього вирiвнюють поверхню дерев'яним правилом або гумовою стрiчкою, перемiщуючи їx частими короткими рухами впоперек смуги розчину, повiльно рухаючись уздовж. Загладжують поверхню самохiдною загладжувальною машиною з обертовими сталевими дисками, при малих обсягах робiт - ручними ста­левими гладилками. Пicля тужавлення розчин захищають вiд висихання, перiодично змочуючи його водою, укриваючи синтетичними плiвками або покриваючи лаком задопомогою пiстолета-розпилювача.

Oстаннім часом для влаштування пiдлог широко використовують са­морiвняльнi сумiшi на основi цементу та гiпсу.

Покриття з вакуумуванням бетонної сумiшi застосовують у промисло­вих цехах рiзного призначення, вестибюлях i коридорах культурно­спортивних споруд, на продовольчих i плодоовочевих базах, у складських примiщеннях. Порядок виконання операцiй такий: основу ретельно очи­щають, розмiчають на захватки, визначають позначки для рейок, за ними за допомогою маякiв ставлять напрямнi рейки (метал рiзного профiлю, дерево), простiр мiж напрямними рейками заповнюють бетонною су­мiшшю (рухливiсть 8... 10 см). Укладають бетон при температурi, не нижчiй нiж 5 оС, смугами (за шириною вiброрейки), при цьому затужавiла попе­редня смуга є напрямною для бетонування наступної. Бетон розрiвнюють та ущiльнюють вiброрейкою (вiбробрусом), на його поверхню вкладають вiдсмоктувальну мату розмiром 5000 х 4000 х 150 мм, яка гумовим рука­вом з'єднана з вакуум-агрегатом. Агрегат вiдcмоктує воду з товщi бетону i перекачує її до бака. Пiсля цього поверхню бетону ретельно загладжують i шлiфують спецiальними машинами (рис. 5.9).

Полiмерцементнi й полiмербетоннi покриття пiдлоги вiдрiзняються вiд цементно- пiщаних i бетонних лише тим, що до складу розчину чи бетону додають полiмери або латекси. Пiсля досягнення розчином такої мiцностi, що по ньому можна перемiщуватися, не порушуючи цiлiсностi, по пери­метру примiщень роблять плiнтуси з розчину. При пiдвищених вимогах до якостi поверхнi її шлiфують машинами з абразивним каменем, а для пiдвищення стiйкостi до стирання флюатують - просочують водним роз­чином силiцiєфтористоводневої кислоти.

Мозаiчнi покриття вiдрiзняються вiд звичайних бетонних бiльшою ар­хiтектурною виразнiстю, що досягається завдяки використанню бетонної сумiшi здекоративними заповнювачами з порiд, що полiруються, i шлiфу­ванню поверхнi. До складу бетонної сумiшi входять портландцемент, бiлий або кольоровий цемент, кам'яна кришка, мiнеральний барвник. Мозаїч­ну пiдлогу зазвичай роблять невеликими картами на твердiй основi (бе­тоннiй або цементно-пiщанiй) у виглядi шару, як правило, до 30 мм зав­товшки. Як заповнювач використовують кам'яну кришку (фракцiї до 20 мм) з порiд середньої твердостi, переважно з мармуру. Поверхня мо­заїчної пiдлоги на 75... 85 % складається iз заповнювача, решта - цемент високих марок (500, 600) з мiнеральними пiгментами для кольорових пiдлог. Щоб мозаїчна сумiш була зручноукладальною, часто використову­ють пластифiкатори. Iнодi мозаїчну пiдлогу роблять утопленням марму-

 

 

Рис. 5.9. Техналагiчна схема влаштування пiдлаги з вакуумуванням бетанної сумiшi: 1- пiдготування основи; //- укладання бетонної сумiшi; IIl- ушiльнення бетонної сумiшi та вирiвнювання поверхнi; IV- вакуумування бетонної сумiшi; V- опоряджання поверхнi пiдлоги

 

 

Рис. 5.10. Установлення жилок:

1 - маяки з розчину; 2 - жилки зi скла або ме­талу

 

рової кришки у свiжоукладений це­ментний розчин.

У мозаїчних покриттях можна створити певний малюнок пiдлоги, виставляючи на пiдстильний шар роз­чину стяжки жилки зi скла, кольоро­вих металiв або пластмас (рис. 5.10). Таке розрiзування покриття на карти заданої форми дає змогу уникнути усадкових трiщин у покриттi через 5-7 днiв пiсля укладання бетону. Щоб надати бiльшої щiльностi, хiмiчної стiйкостi та зносостiйкостi, поверхню мозаїчних пiдлог флюатують.

Мозаїчнi пiдлоги також створюють укладанням верхнього шару з ко­льорових каменів правильної або неправильної форми (кришка, частини плит, щебiнка), якi втискують у шар розчину за певним рисунком, при цьому найчастiше використовують мармур i шунгiт.

Металоцементi покриття пiдлог улаштовують у цехах друкарень, меха­нiчних, металообробних цехах, а також у цехах, де рухаеться промисло­вий транспорт. Taкi покриття складаються з сумiшi сталевої стружки, це­менту i води. Стружку розмелюють i знежирюють. Спiввiдношення мiж цементом i металевою стружкою становить 1: 1 (за масою).

Шар сумiшi укладають маяковими рейками смугами 1,5... 2,0 м зав­ширшки, якi потiм ущiльнюють котками. Iнколи тaкi пiдлоги фарбують.

Наливнi бетоннi покриття - порiвняно новий вид пiдлог, у яких гла­деньке лицьове покриття утворюеться завдяки простому механiчному роз­подiлу дуже рухливої (текучої) бетонної сумiшi. Необxiдних експлуата­цiйних характеристик бетону досягають комплексом полiмерних добавок. Товщина покриття 5... 25 мм. Цi пiдлоги доцiльно застосовувати для ви­робничих i складських примiщень з iнтенсивним режимом експлуатацiї, оскiльки декоративнi якостi таких пiдлог досить низькi.

Наливнi полiмернi покриття - перспективний вид безшовних лицьових покриттiв пiдлог у примiщеннях з пiдвищеними вимогами до гiгiенiчних, експлуатацiйних та естетичних властивостей покриття. Наливнi пiдлоги можуть бути твердими (товщина 0,5...4,0 мм) та еластичними (гумоподiбнi, товщина 3... 5 мм). Taкi пiдлоги виконують на суцiльнiй щiльнiй i мiцнiй (зазвичай бетоннiй) основi або стяжцi. Наливнi полiмернi пiдлоги добре пiддаються чищенню i дезiнфекцiї, вони стiйки до бiльшостi хiмiчних ре­areнтів.

Найширше використовують тaкi види наливних (мастикових) пiдлог: полiуретановi, епоксиднi, акриловi, на основi полiвiнiлацетатної емульсiї.

При влаштуваннi полiуретанового покриття основу очищають вiд пилу, смiття, вiдшарувань. Якщо на основi є трiщини, їx шпаклюють, а потiм rpунтують сумiшшю полiуретану та пiску. Пicля цього поверхню грунту­ють полiуретановими сумiшами, а через 8 год наносять основний покрив­ний шар. Товщина шарiв покриття 0,5 мм (грунт) i 1,0... 1,5 мм (покрив­ний шар). Пicля нанесення покривного шару поверхню пiдлоги накату­ють валиком, щоб витиснути повiтрянi включення.

Наливнi пiдлоги з епоксидних матерiалiв улаштовують так само, як i полiуретановi, але не в один шар, а в три (просочувальний, несiвний i де­коративний). Товщина покривного шару становить 0,5... 1,0 мм. Полiме­ризацiя матерiалу завершується через 24 години, остаточної проектної міцності пiдлога набирає за 7 дiб.

Пластобетоннi покриття на основi епоксидних смол застосовують тодi, коли пiдлоги мають бути ударомiцними i стiйкими до стирання. Їх улаш­товують на бетоннiй основi. Miцність таких покриттiв може досягати 100 МПа. Kpiм високої міцностi цi пiдлоги мають високу водостiйкiсть i стiйкicть до впливу кислот та основ, однак вони недостатньо стiйкi до дії ацетону й хлору. Вiдповiдно до призначення покриття може мати товщи­ну вiд 2 мм до 1,5 см.

Пластобетонну сумiш готують у розчинозмiшувачi. Пicок та епоксид­ну смолу з пластифiкатором перемiшують у пiдiгрiтому cтaнi (до 60 0С), потiм їx охолоджують до 20... 30 оС i тiльки тодi вводять затверджувач i ще раз ретельно перемiшують.

При введеннi затверджувача в епоксидну смолу з бiльш високою тем­пературою процес твердiння може вiдбуватися дуже бурхливо, майже миттєво, зi спiненням маси, що призводить до втрати матерiалу i може спри­чинити опiки в робiтника, який виконує роботи. Пiсля перемiшування iз затверджувачем шар бетону вiдразу наносять на основу, попередньо очи­щену i заrpунтовану. Як rpунтовки застосовують епоксиднi рiдкi сумiшi з великою часткою ацетону.

Через те що епоксиднi покриття міцно з'єднуються з бетоном i мають приблизно такий самий коефiцiєнт розширення, улаштовувати спецiальнi температурнi шви не потрiбно, за винятком тих випадкiв, коли тaкi шви були виконанi ранiше в пiдстильному шарi.

Покриття пiдлог на основi полiвiнiлацетатної емульсiї (ПВА), напри­клад з павелiту, наносять на бетоннi, керамзитобетоннi та iншi твер­дi основи методом розпилення, використовуючи пicтолет-розпилювач (рис. 5.11).

Основи пiд мастиковi пiдлоги очищають вiд пилу i rpунтують полiвiнiл­ацетатною rpунтовкою, що являє собою розбавлену у водi емульсiю (у про­порцiї1: 5). Пicля висихання rpунтовки вручну шпаклюють найглибшi вибоїни i трiщини в основi. Пiсля затвердiння шару грунтовки механiзо­вано, задопомогою фарбувального пiстолета, наносять два шари шпаклiв­ки 1,5... 2,0 мм завтовшки, що складається з полiвiнiлацетатної емульсiї, меленого або дуже дрiбного пiску, портландцементу, пiгментiв i води. Дру­гий шар наносять пiсля затвердiння першого. Пiсля затвердiння другого шпаклювального шару на нього наносять лицьовий шар, що вiдрiзняється

 

Рис. 5.11. Установка для влаштування покриття пiдлог на основi ПВА: 1 - компресор; 2 - повiтропровiд; 3 - бак з мастикою; 4 - шланг; 5­пiстолет-розпилювач

меншими розмiрами наповнювача (пicку) i великою кiлькicтю введе­ного мiнерального пiгменту.

Полiвiнiлацетатну мастику готують на мiсцi виконання робiт у розчи­нозмiшувачi, перемiшуючи компоненти 4... 5 хв. Потiм її процiджують i використовують не пiзнiше, нiж через 4-5 год.

У примiщеннях, де виконують покриття з мастики з ПВЛ, температура повiтря на piвнi пiдлоги має бути не нижчою нiж +10 0С. Пiсля повного висихання мастики (через 2-3 доби) поверхню пiдлоги шлiфують i по­кривають лаком.

Ксилолiтовi покриття роблять лише в сухих примiщеннях через їхню низьку водостiйкicть. Основа пiд цi пiдлоги може бути дерев'яною або бе­тонною. Для крашого зчеплення з покриттям бажано, щоб основа була шорсткою. Taкi покриття роблять одношаровими 10...12 мм завтовшки i двошаровими: нижнiй шар 10... 12 мм, верхнiй - 8... 9 мм.

Ксилолiтову сумiш готують безпосередньо на мicцi укладання в розчи­нозмiшувачi з оцинкованим барабаном. Спочатку ретельно перемiшують cyxi компоненти, а коли сумiш стане однорiдною, додають розчин хлори­ду магнiю. Сумiш потрiбно використати протягом 40 хв.

Перед нанесенням покриття основу i примiщення, у якому здiйсню­ють роботи, ретельно просушують. Поверхню основи очищають i перед нанесенням ксилолiтового шару rрунтують сумiшшю, що складається з розчину хлориду магнiю (щiльнiсть 1,06... 1,07 т/м3) i каустичного магне­зиту у спiввiдношеннi 4: 1. Ксилолiтову сумiш укладають на пiдготовлену основу смугами до 2,5 м, обмежуючи їх маяковими рейками. Сумiш роз­рiвнюють правилом, перемiщуючи його по маякових рейках. Покладену сумiш утрамбовують.

Пiсля затвердiння ксилолiту пiдлогу шлiфують шлiфувальною маши­ною. У процесi шлiфування поверхню змочують сумiшшю розчину хло­риду магнiю з каустичним магнезитом i пiгментом. Потiм пiдлогу ретель­но сушать. Висушений ксилолiт покривають гарячою олiфою, пiсля виси­хання якої натирають воском або восковими мастиками.

Асфальтобетоннi покриття. Для виготовлення стійких до основ, кислот, вибухобезпечних, неелектропровiдних i водостiйких пiдлог застосовують асфальтобетоннi покриття. Їх улаштовують iз сумiшей заводського виго­товлення у гаражах, акумуляторних, промислових цехах. На rpунтi тaкi покриття виконують по щебеневiй або бетоннiй пiдготовцi, на перекрит­тях - по цементно-пiщанiй стяжцi. Перед укладанням асфальтобетонно­го шару поверхню основи очищають вiд смiття, пилу i rрунтують розчи­ном бiтуму в raci, уайт-спiритi чи соляровому маслi. Асфальтовi покриття виконують в один шар 20... 25 мм завтовшки або у два шари. Асфальтову сумiш, що має температуру 160... 170 0С, доставляють самоскидами. На перекриття її подають у контейнерах i розвозять до мiсця укладання на мотовiзках. Великi обсяги робiт з улаштування асфальтових пiдлог на rpунтi виконують асфальтоукладальниками, у якi сумiш вивантажують безпосе­редньо iз самоскидiв. Асфальтову сумiш у цьому разi ущiльнюють само­xiдними трамбiвками. При малих обсягах робiт i на перекриттях сумiш роз­рiвнюють граблями, ущiльнюють її малими самохiдними або ручними трамбiвками, а у важкодоступних мiсцях - гладилками.