Невеличкий словник

Надається задля полегшення засвоєння термінів і понять, які застосовуються психологами, як теоретиками так і практиками.

♦ Адаптація (від лат.. adapto – пристосовую) —> у широкому розумінні цього слова, це пристосування до умов середовища, а її показник – відповідність цілей і результатів; гарна адаптація – передумова майбутньої активної діяльності, необхідна умова успішності без відчуття дискомфорту і постійного напруження.

♦ Аддиктивна поведінка (від англ.. addiction — згубна звичка) — здебільшого визначається як зловживання однією чи кількома хімічними речовинами, що відбувається на фоні зміненого стану свідомості).

♦ Аккультурація — соціокультурна (чи міжкультурна) адаптація — 1) процес, завдяки якому людина досягає відповідності (сумісності) з іншою (новою для себе) культурною середою, поступово засвоюючи її норми, цінності та зразки поведінки, досягаючи соціальної і психологічної інтеграції з іншою культурою, без втрати багатств власної культури; 2) результат цього процесу).

♦ Аномія (від франц. anomie - відсутність закону, організації) – загально вживане філософсько-соціологічне поняття – така ситуацію у суспільстві, яка характеризується послабленням або знищенням норм, суперечність правил, що регулюють соціальні відношення; концепцію аномії ("розрегульованості", "безнормія") запропонував Е. Дюркгейм. Р. Мертон використовував концепцію аномії для пояснення відхилень у поведінці).

♦ Атрибуція (від англ.. attribute – приписувати, наділяти) – приписування соціальним об’єктам (людині, групі, соціальній спільноті) характеристик, не представлених у полі сприйняття. Інформації, яку може надати людині спостереження, недостатньо для адекватної взаємодії з соціальним оточенням і потребується певне „добудовування”, основним його способом є атрибуція.

► Атрибуція диспозиційна – пояснення причин власної чи чужої поведінки, а також опис і розуміння інших людей через особистісні якості.

► Атрибуція ситуаційна – пояснення причин власної чи чужої поведінки у факторах ситуації (що здебільшого має на увазі їх некерованість).

► Теорія атрибуції – теорія про те, як люди поясняють поведінку інших, приписують вони причину дій внутрішнім диспозиціям людини (стійким рисам, мотивам і установкам) чи зовнішнім ситуація, тобто визнають владу ситуації (певні ситуації підштовхують до відповідних вчинків через те, що людина належить до певної культури і знаходиться під впливом дійсності, що оточує її) чи владу особистості (на одну і ту ж ситуацію різні люди реагують по-різному: одні – підкоряються, інші – протидіють))

♦ Апеляція (від лат..appellatio – звернення, жалоба) до емоцій – один з методів переконування, коли прагнуть досягти асоціації чогось із певними приємними (з атмосферою хатнього затишку, реалізацією потреби у любові, симпатії і т. ін.) чи неприємними (тривоги, страху і т. ін.) почуттями. Часто використовується у рекламному бізнесі, телерекламі.

♦ Асертивність – здатність людини відстоювати власні права з врахуванням прав інших – процес вираження почуттів, пропозицій щодо легітимних змін і установленні зворотного зв’язку. Ассертивні індивіди відрізняються прямотою, чесністю, експресивністю, упевнені у собі, мають високу самооцінку і прагнуть завоювати повагу інших, говорять про власні переживання, а не про особистісні якості опонента.

► 5 типових стадій асертивної поведінки:

1. Опис поведінки („У тому випадку, якщо ви вчините...”

2. Вираження ваших почуттів („Я відчуваю...”)

3. Співпереживання („Я розумію, чому ви...”)

4. Запропонування альтернативного рішення („Я порадив би розглянути інший варіант...”)

5. Інформація про наслідки. („Якщо ви зробите (не зробите) саме так, я (або це призведе до)...”)

♦ Біхевіоральне підтвердження – тип самореалізованих пророцтв, через які соціальні очікування змушують людей діяти так, що їх поведінка спонукає інших підтверджувати ці очікування.

♦ Варіанти співвідношення між образом конфліктної ситуації та реальністю (запропоновані Я.І. Українським; див.: підруч.. під ред.. Ю. Л. Трофімова):

1. Об'єктивно конфліктна ситуація існує, її учасники вважають, що їхні цілі, інтереси конфліктні, і правильно розуміють сутність себе, інших, ситуацію в цілому. Це адекватно усвідомлений конфлікт.

2. Об'єктивно конфліктна ситуація існує, сприймається як конфліктна, але усвідомлюється з певними відмінностями від реального контексту. Це неадекватно усвідомлений конфлікт.

3. Об'єктивно конфліктна ситуація існує, але не усвідомлюється. У цьому разі конфліктна взаємодія відсутня.

4. Об'єктивно конфліктної ситуації немає, але стосунки сприймаються як конфліктні. Це удаваний, помилковий конфлікт. Удаваний конфлікт, що виникає тоді, коли немає об'єктивної конфліктної ситуації, за помилкового сприймання може стати справжнім, реальним.

Традиційно вважається, що психологічного аналізу потребують передусім випадки неадекватного та удаваного конфлікту, і важливо дослідити внутрішній аспект ситуації, яка виникає між учасниками конфлікту та зумовлює їхню реальну поведінку, ретельно проаналізувати фактори, що спричиняють відхилення від реальності (рівень інформованості, структура комунікації та ін.), та механізм впливу цих відхилень на перебіг конфлікту (його тривалість, інтенсивність, характер розв'язання).

♦ Вербальний (від лат.. verbalis – словесний < verbum – слово) – здійснений за допомогою слів; усний.

► Вербальна агресія – агресія, що виражається у вживанні кривдних слів, глузливих висловів.

♦ Візуальний контакт — контакт очима, є надзвичайно важливим у невербальному спілкуванні. З того, як люди дивляться один на одного, можна з'ясувати, які між ними стосунки. Люди, здебільшого, схильні довше дивитися на тих, ким захоплюються, уникають погляду в ситуації суперництва. Але пильний тривалий погляд на людину викликає в неї відчуття збентеженості й може сприйматися як ознака ворожості. Фіксація ж погляду на іншому може означати не тільки зацікавленість, а й зосередженість.

♦ Види управлінської етики (за Арчі Керолом) – означають важливі етичні відмінності, щодо яких здебільшого застосовують терміни:

► моральний (зорієнтований на дотримання етичних норм, професійних стандартів поведінки, досягнення мети має здійснюватися у відповідності до існуючих правил та законів, етичних принципів)

► неморальний (управлінська поведінка, позбавлена будь-яких етичних принципів, задля досягнення необхідних результатів виправдовується будь-який метод, навіть юридичні стандарти сприймаються лише як бар’єри для подолання)

► аморальний (управлінська поведінка, байдужа до питань етики, без усвідомлення наявності етичних та моральних обмежень)

♦ Відданість організації — це скоріше є ставленням до роботи, ніж задоволенням нею, стабільніша за задоволення — це ступінь участі працівників у справах організації та ідентифікація з нею; здебільшого характеризується вірою у цілі та цінності організації, прагненням підтримувати членство в організації, бажанням докладати значних зусиль від імені організації.

♦ Відносна депрівація – сприйняття свого положення, як такого, що є гіршим порівняно з положенням іншим. Так жителі Східної Германії, маючи більш високий рівень життя, ніж більшість країн Східної Європи, відчували себе обділеними, порівнюючи свій рівень життя з умовами Західної Германії. Дослідження Вудс та ін.. роблять висновки, що виникає відносна депрівація досить часто через „порівняння націлене вверх”: досягаючи намічене люди здебільшого забувають, де вони були спочатку, піднімаючи планку стандартів до наявних більш вищих.

♦ Віра у етичність групи, що ніким не заперечується – один із „симптомів” огруплення мислення (виявив Джаніс) – віра членів групи у невід’ємно притаманну власній групі доброчинність і відкидання будь-яких посилань на вимоги моралі та щодо етичності, моральності.

♦ Внутрішньо-особистісний конфлікт – зіткнення майже рівних по силі і значущості, але протилежно направлених мотивів, потреб, інтересів, потягів у однієї і тієї ж людини, що відбиває суперечливі зв’язки з соціальним середовищем. Виникнення внутрішнього конфлікту зумовлює існування у людини кількох референтних груп.

♦ Внутрішньо-статева конкуренція (англ.. intra-sexual competition) – суперництво серед представників однієї статі за спарювання з протилежною статтю, за можливість бути обраним (чи обраною) протилежною статтю. Відмічається, що внутрішньо-статева конкуренція буває більш вираженою у статі, що здійснює менший внесок щодо піклування за потомство.

♦ Гарний приклад – один з проявів принципу соціального доказу – один з таких факторів, що сприяють проявам альтруїзму, який Маковей та д. ін. досліджували і зробили висновки, що людина здебільшого почне (чи скоріше почне) альтруїстично спрямовані дії, коли вже бачить такі дії інших.

♦ Ґендер – соціальна стать як результат наявних культурних традицій і вимог; у зарубіжній психології цей термін досить часто вживається як певний синонім статі, статевих властивостей, а також як певне протиставлення біологічної статі, або як розширений термін для означення біологічних і соціальних проявів статі, чи як символ статевої нерівності і їх ієрархічної організації (домінує чоловіча і упідлеглюється жіноча).

► Ґендерна дискримінація – порушення прав людини через статеву приналежність, позбавлення можливості задоволення основних потреб і розвитку особистості.

► Ґендерний стереотип – шаблонні спрощені загальні уявлення про певні відмінності між чоловіками та жінками, приписування та вимагання поведінки за певними існуючими у суспільстві правилами та уявленнями щодо чоловіків та жінок.

► Ґендерно-атипова поведінка – прояви у вчинках, словах і жестах ознак, які у певному соціумі вважаються характерними для протилежної статі.

♦ Головна турбота – один термінів, пов’язаних з організацією роботи з групами психологічної допомоги, тобто це найважливіші питання для життя певного контингенту (вирішення чи зможуть тому якось протистояти, знайти вихід), наприклад: розвиток дітей, отримання певних навичок та засвоєння моделей спілкування і т. ін.

♦ Головні аспекти діяльності психологічної служби закладу (визначені за традиціями вітчизняної психології):

1) науковий (проведення необхідних досліджень і їх теоретичне обґрунтування, обирання необхідних психо-корекційних програм і методів);

2) прикладний (сприяння використанню знань з психології керівниками та іншими співробітниками);

3) практичний (сприяння вирішенню конкретних проблем).

♦ Головні потреби, що зумовлюють вступ людини до неформальної групи (виділені американськими спеціалістами в галузі управління: М.Х.Мескон, М.Альберт, Ф.Хедоурі):

1. Потреба в допомозі. 3 різних причин люди вважають недоцільним звертатися за допомогою до офіційного керівництва, щоб порадитись, як їм виконати доручену справу (невпевненість у собі, страх критики та ін.). У цих випадках вони вважають за краще одержати допомогу неформальним шляхом від колег.

2. Потреба у захисті. Виникає, коли підлеглі не довіряють керівництву, або тоді, коли треба приховати помилки свої чи друзів, або коли працівники незадоволені існуючими умовами праці.

3. Потреба в інформації. Люди хочуть знати про все, що відбувається навколо них, особливо те, що стосується їхньої роботи. У формальних організаціях, як правило, не вся інформація доходить до виконавців, а інколи вона навмисне приховується. Тому однією з важливих причин приналежності до неформальної організації є доступ до неформального каналу інформації — чуток, пліток. Це, зокрема пов'язано з потребою у психологічному захисті і приналежності до групи.

4. Потреба у тісному спілкуванні та симпатії. Люди схильні встановлювати тісніші контакти з тими, хто ближче до них, ніж з тими, хто на відстані. Крім того, вони хочуть бути ближче до тих, кому симпатизують, хто їм подобається.

♦ Головні ознаки групи:

1) зміст та характер спільної діяльності;

2) цілі та завдання цієї діяльності;

3) певний тип відносин між членами групи;

4) зовнішня та внутрішня організація;

5) прийняті у групі норми та цінності;

6) усвідомлення членами групи своєї належності до неї, наявність «ми-почуття»;

7) наявність групових атрибутів (назва, символи, гасла).

♦ Гомеостаз (від грецьк. homoios — подібний та stasis — нерухомість) — стан, відносне динамічне постоянство внутрішньої середи організму у фізіологічно припустимих межах (напр., забезпечення постійності температури тіла, кров’яного тиску, концентрації цукру у крові і т. ін.), що підтримується завдяки складним координаційним та регуляторним взаємовідношенням, які здійснюються як на рівні цілісного організму (поведінка), так і на органному, клітковому і молекулярному рівнях. У механізмі гомеостазу чітко проявляється властивість адаптації організму щодо змін умов зовнішнього середовища, у якому він існує. Говорять про нервово-психічний гомеостаз, що забезпечує зберігання і підтримку оптимальних умов для функціонування мозку, нервової системи повністю у процесі реалізації різноманітних форм діяльності. Термін введений американським фізіологом У. Кенноном (1929); однак саме уявлення про постійність внутрішнього середовища організму було сформульовано у 1878 р. французьким ученим К. Бернаром. Принцип гомеостазу – механізм мотивації, а саме: при відхиленні від норми система здійснює деякі дії, щоб повернутися у початковий стан без відхилень від норми; якщо ж всі показники знаходяться у межах норми система не робить нічого.

♦ Homo strange – описані видатним грузинським філософом Мерабом Мамардашвілі "дивні" та "незбагненні", готові знищити всі розумні форми суспільного життя, моралі, культури, мови, онтологічні структури свідомості; ті, що виникають у наслідок зникнення інтеллігібельного (усвідомлюваного розумом) простору разом з "зомбі-ситуацією" замість представників Homo sapiens, які усвідомлюють поняття добра і зла.

♦ Горизонтальні відношення – договірні відношення між відносно рівними, не підпорядкованими один другому, незалежними об’єктами.

♦ Групи віднесення — це підґрунтя для самооцінки, що визначає формування позиції — це такі групи, за допомогою яких реалізуються такі цілі, які особа вважає найзначнішими для себе, іншими словами, які виконують щодо особи дві функції:

1) нормативну: відкриває особі перспективи для розвитку переконань, створення шкали цінностей, вияву почуттів. Оскільки реалії суспільного життя й діяльності людини характеризуються двоїстістю, то вона (людина потребує певного суспільного узаконення своєї позиції);

2) порівняльну: група служить ніби джерелом для порівняння власної самооцінки з зовнішньою дійсністю (у залежності від того, як людина відчуває ставлення групи до себе, формується її самопочуття).

Людина, як правило, має багато груп віднесення, наприклад родину, коло друзів, релігійну організацію. Трапляється, що одна з таких груп виконує нормативні функції (наприклад, Церква), а інші — порівняльну (наприклад, група ровесників).

♦ Групова динаміка (від гр.. dynamis - сила) —

1) галузь соціальної психології, яка досліджує психічні процеси, що відбуваються в малих групах (здебільшого, маючи основою «теорію поля» К. Левіна, згідно з якою поведінка особистості визначається взаємодією соціальних і психологічних детермінант, що є життєвим або соціальним простором особистості); система методів вивчення та налагодження міжособистісних стосунків у групі;
2) сукупність групових процесів та явищ, які відображають весь цикл життєдіяльності групи та його етапи: утворення і розвиток, функціонування, умови ефективності її діяльності, прийняття рішення, згуртованість, керівництво, регрес, розпад;
3) ті прийоми та методи, які дають змогу вивчати внутрішньогрупові процеси в умовах лабораторного експерименту;
4) один з головних підходів до вивчення малих соціальних груп, в основу якого покладено «теорію поля» Курта Левіна, згідно з якою поведінка особистості визначається взаємодією соціальних і психологічних детермінант, що є життєвим або соціальним простором особистості.

Групова динаміка характеризує всю сукупність групових процесів: утворення і розвиток групи, умови ефективності її діяльності, згуртованість, керівництво, прийняття рішення. Саме розуміння поняття «групова динаміка» включає в себе не тільки теоретичний напрямок дослідження, а й сукупність внутрішньогрупових процесів, систему методів вивчення та налагодження міжособисгісних стосунків. Важливим дослідницьким засобом є лабораторний експеримент — створення малої групи з параметрами, які задаються дослідником.

♦ Групова ідентифікація – (за словником під ред.. А.В. Петровського, М.Г. Ярошевського) ототожнення себе з якоюсь соціальною групою чи спільнотою, прийняття її цілей, цінностей, усвідомлення себе як члена цієї групи чи спільності.

♦ Групова поляризація —> визначається як один з феноменів групового впливу — викликане впливом групи посилення у членів групи тенденцій, що вже існували; зсування тенденцій до свого полюсу замість „розколу” точок зору усередині групи.

♦ Девіація (від лат. deviatio - відхилення) - відхилення від норми.

► Девіантний – той, що відхиляється від загальноприйнятих норм.

♦ Дзеркальне сприйняття – взаємно негативні уявлення один про другого, що часто виникають у тих, хто конфліктує; наприклад, своя сторона вважається моральнішою і миролюбнішою, а інша – зловмисною і агресивною.

♦ Етнос (від гр.. ethnos – народ) – етнічна спільність – стійка, що історично склалася на певній території, міжгенераційна спільнота людей з загальними, відносно стабільними особливостями культури і психіки, з усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших подібних спільнот. Для численних, чи таких, що населяють велику територію, характерне вирізнення субетносів чи субетнічних груп.

► Етнізація – процес становлення, розвитку і закріплення в особистісних структурах якостей, що відображають особливості культури, етносу: оцінних, моральних суджень, естетичних уявлень, навичок, умінь, стилю спілкування та поведінки.

► Етнічний стереотип – пов'язаний з розвитком етнічної самосвідомості (усвідомленням власної приналежності до певної етнічної групи), спрощений під впливом міжетнічних відносин образ, певна особлива соціальна установка на представника іншої групи; етнічний стереотип найчастіше виникає через обмеженість міжетнічного спілкування, сприяє поширенню «наближених», неточних характеристик; за умов негативно забарвленого емоційного характеру упереджень, етнічні стереотипи легко можуть бути використані як засоби розпалювання національної ворожнечі.

► Етноцентризм (від гр.. ethnos – народ) – це психологічне явище, що полягає у схильності представників групи сприймати всі життєві явища з позицій «своєї» етнічної групи, яка розглядається як еталон. Серед найперших дослідників-розробників поняття етноцентризму американський соціолог Д.Самнер, австрійський соціолог І. Гумплович (1883 р.)

♦ Ефект гомогенності „чужої” групи – сприйняття членів „не своєї” (якоїсь іншої) групи як таких, що більш схожі один на другого, ніж членів „своєї” групи („вони – схожі, ми – різні”).

♦ Збереження позицій критичного оцінювання (maintaining an attitude of assessment) – один термінів, пов’язаних з організацією роботи з групами психологічної допомоги – можливість постійного виправлення того, що відбувається з групою (але не наміри та очікування).

♦ Змістовий бар’єр (від франц.. barriere – перешкода) – незбіг змісту вислову, висловленого наказу, побажання і т. ін.. у партнерів по спілкуванню, що створює перепони порозумінню і взаємодії.

♦ Ідентифікація – (за словником під ред.. А.В. Петровського, М.Г. Ярошевського)

1) уподібнення (здебільшого – несвідоме) себе значимому іншому (наприклад, батьку) як зразку на основі емоційного зв’язку з ним; 2) ототожнення себе з персонажами художнього твору, завдяки чому відбувається проникнення у смисловий зміст твору, його естетичне переживання; 3) механізм психологічного захисту – неусвідомлене уподібнення об’єкту, що викликає страх чи тривогу;

4) (за психоаналітичною теорією З. Фрейда) процес привласнення (здебільшого – дитиною) характеристик іншої особи (здебільшого - батька/матері), щоб звільнитися від власної тривоги і послабити внутрішні конфлікти.

♦ Ієрархія ціннісних потреб (за Абрахамом Гарольдом Маслоу):
1) фізіологічні потреби; 2) потреба у безпеці; 3) потреби у любові потреби у любові, прихильності та приналежності (тобто прагнення належати до якоїсь групи); 4) потреби у визнанні та оціненості;
5) потреба у самоактуалізації – реалізації потенційних можливостей, здібностей і талантів людини. Кожна з потреб має бути більш-менш адекватно задоволеною (і це завжди суто суб’єктивно), щоб не заважати просуванню на більш високий рівень. Ця ієрархія потреб звернула увагу суспільства на певну модель для розстановки пріоритетів у прагненні забезпечити сприяння розвитку громадян як людей: гарантувати їм необхідне харчування та одяг, певні умови проживання, безпеку, достойну роботу і т. ін. Особистості, що само-актуалізуються (за Маслоу), максимально повно втілюють людську сутність, тож, можна додати, що сприяння самоактуалізації має бути також серед головних завдань психологічної служби закладу.

♦ Індивід (від лат.. idividuum — неподільне) — окремий представник людського роду в єдності його набутих та природжених особливостей, носій індивідуально своєрідних психофізичних рис.

♦ Індивідуалізм – прагнення бути окремо і на відстані від групи, діяти у відповідності до власних інтересів, досягати власних цілей і демонструвати віддаленість та емоційну непричетність.
У крос-культурних дослідженнях розрізняють горизонтальний індивідуалізм (ГІ) та вертикальний індивідуалізм (ВІ).
► Горизонтальний індивідуалізм (ГІ) —> характерне підкреслення, що „всі люди рівні”, але „кожна людина унікальна”.
► Вертикальний індивідуалізм (ВІ) —> визнається певна ієрархія: включає, як відношення „обособлений”, так і „кращий” відносно інших людей, поряд з поняттям „інший” відносно оточення.

♦ Індивідуальність – 1) поняття, яким визначається неповторність поєднання природних та соціальних якостей індивіда, що втілюється у проявах його темпераменту, характеру, здібностей, специфіці потреб та інтересів, стилю діяльності; 2) найбільш стійкі щодо впливу мас індивіди, до яких прираховують лідерів, вождів, еліту.

♦ Когнітивний дисонанс (за Леоном Фестингером) – деяке протиріччя між двома чи кількома когніціями; когніція (від лат.. cognitio – „знання”, „пізнання”) – (за Л. Фестингером) будь-яке знання, точка зору, впевненість у чомусь стосовно середовища, себе або власної поведінки. Когнітивний (пізнавальний) дисонанс трактують як розходження між інформацією, яку має суб’єкт, з сприйняттям ситуації, яка виникла, що викликає у індивіда негативні емоції, від яких він прагне позбавитися. Особистість переживає дисонанс як стан дискомфорту, прагне позбутися його і відновити внутрішню когнітивну гармонію. Основний мотивуючий фактор людської поведінки і відношення до світу (за представниками когнітивних теорій) – прагнення позбутися когнітивного дисонансу і відновити внутрішню когнітивну гармонію. Людина отримує знання щодо чогось – зіштовхується з протиріччями – виникає почуття дискомфорту – від негативного почуття людина прагне позбавитися – людина починає діяти задля зменшення дискомфорту. Приклад:

• когніція Х – людина схильна до повноти „сіла на дієту”;

• когніція У – вживання улюблених солодощів;

• наявний дисонанс – дієта для осіб, що прагнуть схуднути вимагає відмови від вживання солодощів;

• виникнення дисонансу мотивує людину на редукцію, зняття, зменшення дисонансу (мотивує на якісь певні зміни у відношеннях, поведінці).

►;У такої людини є три головних способи позбавитися когнітивного дисонансу (за Л. Фестингером):

1) змінити одну з когніцій (тобто перестати їсти солодощі чи відмовитися від дієти),

2) знизити значущість когніцій, що викликають дисонанс (вирішити, що повнота – не надто великий гріх, або, що головну прибавку у вазі дає не вживання солодощів),

3) додати ще одну когніцію (хоч солодощі і збільшують вагу, але поліпшують настрій, викликаючи насолоду, покращують розумову діяльність тощо).

♦ Колектив (за С.Д. Максименко) — це група людей, залучених до спільної діяльності і об'єднаних єдиною метою, яка підпорядковується суспільній меті.

♦ Колективні норми — це стандарти, за допомогою яких визначаються переконання, погляди й поведінка членів групи. Виділяють зовнішні, внутрішні, формальні й неформальні норми.

► Зовнішні норми, тобто такі, що походять з-поза групи, передаються найчастіше у вигляді культурного успадкування або є результатом впливу вищих інстанцій, які й контролюють їх дотримання. Засвоєння норм, які регулюють загальносуспільне співжиття, стає неодмінним у процесі соціалізації.

► Внутрішні норми виникають у конкретній групі або общині для того, щоб удосконалити її діяльність. Формальні норми передаються офіційними каналами й як правило підлягають кодифікації (десять заповідей, адміністративний кодекс тощо).

► Неформальні норми, навпаки, функціонують за принципом розуміння свого морального обов'язку (наприклад милосердний самарянин) або ж виникають з якогось звичаю, пануючого в даному середовищі.

♦ Комунікативні бар'єри — перепони в процесі спілкування, які можуть виникати, якщо немає загального порозуміння, унаслідок дії психологічних факторів (різних диспозицій, установок, ціннісних орієнтацій людей, їх індивідуально-психологічних особливостей тощо).

♦ Кордон, фронтір (frontier) – один термінів, пов’язаних з організацією роботи з групами психологічної допомоги, тобто виявлення приблизно таких особливостей членів групи (контингенту):

• ситуації, з якими вони можуть справитися, ситуації, з якими їм справитися важко (чи неможливо);

• те, що вони розуміють та те, що для них важко (чи неможливо) зрозуміти;

• питання, які сприймають як важливі та питання які не сприймаються як такі;

• теперішній стан (щодо чогось) і такий, що є відносно цього стану бажаним.

♦ Методика ПОІР («поступові й обопільні ініціативи з розрядки напруженості») – поведінка у ситуації конфлікту, коли ініціатор примирення об’являє про свою готовність піти на деякі поступки, що дає можливість іншій стороні проявити також волю до вирішення конфлікту, після кроку назустріч перша сторона робить наступну компромісну пропозицію. Все це сприяє встановленню атмосфери довіри і співробітництва.

♦ Натуралістична помилка – помилка визначення того, що є гарним відносно того, що спостерігається – розрив між «є» і «має бути», тобто між описанням того, що є, та «моральними приписами» щодо того, що має бути; з жодного дослідження людської поведінки не випливає логічно «що таке правильно». Приклад: що типово, то є нормально, що нормально – гарно.

♦ Організаційна культура – соціальний клімат у межах організації. Включає до себе цінності, ритуали, джерела влади, лояльність, норми, етичність [ для оцінки етичності культури організації розробляються певні питальники, за отриманими даними яких здебільшого робляться приблизно такі висновки:

(1) культура даної організації така, що створює умови для етичної поведінки і сприяє їй;

2) в цій організації іноді проявляють байдужість до проблем етичності поведінки (чим менше отримане число, тим більша вірогідність цього);

3) у цій організації можна очікувати неетичної поведінки її членів, і що менше отримане число, то більша ймовірність цього) ],
неформальне заохочення та санкції, які впливають на те, "як тут роблять справу".

♦ Причини протидія інноваціям ►;Протидія інноваціям може через такіпричини:

— загрози почуттю безпеки (у традиційних, звичних схемах люди себе почувають затишно, особливо негнучкі й догматичні особистості);

— самозахисту від нових зусиль і додаткової праці;

— передчуття можливості поразки й неуспішності нового заходу;

— тривоги щодо вірогідності особистих або колективних матеріальних втрат.

♦ Психічна депрівація — це психічний стан, що виникає у результаті таких життєвих ситуацій, коли субъекту не надається можливості для задоволення деяких його основних (життєвих) психічних потреб тривалий час [deprivation – «досвід недоотримання необхідного» (Див.: Бродовська В.Й. та ін. Тлумачний російсько-український словник психологічних термінів. – К.: ВД „Професіонал”, 2007 - с.78-79)]

► Чотири форми психічної депрівації:

1) стимульна (сенсорна): зниження кількості сенсорних стимулів або їх обмежене змінення;

2) значень (когнітивна): надто мінлива, хаотична структура зовнішнього світу без чіткого упорядкування і сенсу, що не дає можливості розуміти, передбачати і регулювати що відбувається ззовні;

3) емоціонального відношення (емоційна): недостатньо можливостей для встановлення інтимного емоційного відношення до якоїсь особи або розрив подібного емоційного звьязку, якщо таких утворився;

4) ідентичності (соціальна): обмежена можливість для засвоєння самостійної соціальної ролі.

♦ Слухання — активний процес, що вимагає уваги, який підрозділяють на нерефлексивне слухання та рефлексивне слухання.

► Нерефлексивне слухання (умовно-пасивне слухання) — найкращий метод уникнути деформації процесу спілкування, сутність його полягає у невтручанні в мову співрозмовника; залежно від ситуації під час нерефлексивного слухання можуть виявлятися підтримка, схвалення, розуміння з допомогою мінімальних відповідей, що допомагають продовжити бесіду (репліки типу нейтральних слів «так», «розумію», «це цікаво», які сприяють підтримці розмови, знімають напруження). Нерефлексивне слухання недоцільне в ситуаціях, коли у співрозмовника немає бажання вести розмову; коли наше бажання слухати й зрозуміти сприймається як згода, співучасть, що не відповідає дійсності; коли цей метод суперечить інтересам співрозмовника й заважає йому самовиразитися.

► Рефлексивне слухання (активне слухання) — метод, що полягає в налагодженні зворотного зв'язку із співрозмовником для того, щоб проконтролювати точність сприймання інформації — метод, який передбачає активніше використання вербальної комунікації для підтвердження розуміння інформації. Виділяється чотири види рефлексивних відповідей, які використовуються під час бесіди: з'ясування, перефразування, відображення почуттів та резюмування.

• З'ясування — це звернення до співрозмовника за уточненнями. Воно проводиться з допомогою «відкритих» і «закритих» запитань. «Закриті» запитання вимагають відповіді типу «так» чи «ні». «Відкриті» змушують дати розгорнуту або уточнюючу відповідь. Доцільніше користуватися переважно «відкритими» запитаннями, тому що «закриті» переключають співрозмовника з позиції пояснюючого на позицію власного захисту, а це може загострити конфліктну ситуацію.

• Мета перефразування — власне формулювання почутої інформації, особливо коли інформація здається нам зрозумілою. Власне формулювання почутого підсилює адекватність змісту бесіди.

• Відображення почуттів акцентує увагу на емоційному стані співрозмовника, його ставленні до змісту бесіди. Хоча різниця між почуттями та змістом повідомлення певною мірою відносна і її не завжди можна чітко визначити, але у випадках, коли співрозмовник побоюється негативної оцінки, він може приховувати своє ставлення до певних подій, фактів.

• Резюмування є сенс застосовувати під час тривалих бесід, його функція — підбити підсумки бесіди або поєднати окремі її фрагменти в єдиний змістовий контекст.

♦ Рефреймінг – це спосіб змінити емоційну оцінку, яку ми надаємо подіям, і ті критерії, за якими ми ті події оцінюємо. Факти стають гарними чи поганими у залежності від того, під яким кутом зору на них дивитися. Один із способів – це просто додати до фрази, що засмучує чи змушує тривожитися подібне: «Хоч з іншого боку у цьому є і гарне: …» (і знайти «гарне»).

♦ Соціальний інтерес – почуття емпатії відносно людства, що виявляється у вигляді співробітництва і взаємодії з іншими скоріше в ім’я загального блага, ніж заради вузько особистих цілей. Відповідно теорії Альфреда Адлера вважається, що соціальний інтерес є корисним психологічним критерієм психічного здоров’я.

♦ Соціальний колапс – це стан, коли члени групи спілкуються виключно між собою з поступовою втратою здатності до критичного мислення у наслідок того, що зовнішні зв’язки слабшали і група соціально замкнулася.

♦ Соціометрія, метод соціометрії – запропонований американським психологом і мікросоціологом Дж. Морено ефективний інструмент оперативного вивчення міжособистісних відносин, засадовим для якого є принцип синтонності - емоційних потягів і симпатій, які виявляються у відносинах між членами групи і визначають їх характер. Процедура соціометричного дослідження полягає в тому, що кожному члену групи пропонується відповісти на запитання типу «З ким би ти хотів...?». Воно може стосуватися будь-якої сфери людських взаємовідносин. Критерії вибору можуть бути сильними і зорієнтованими на істотні психологічні якості особистості — її моральні принципи, силу характеру, вольові та інтелектуальні здібності, а можуть бути і слабкими, коли стосуються обрання партнера для розваг, відпочинку або для забезпечення психологічного комфорту. Проте слід враховувати, що результати соціометрії не є вичерпно інформативними і не завжди розкривають справжні мотиви, якими керуються члени групи, обираючи одних партнерів та ігноруючи інших.

♦ Структура групи – один термінів, пов’язаних з організацією роботи з групами психологічної допомоги, тобто визначення яка тривалість кожного зібрання (сесії), як часто найкраще збиратися, та чи буде обмеженим час існування групи (скільки плануєте сесій).

♦ Структурні методи управління конфліктами –> розроблялися представниками адміністративного напряму („якщо знайти гарну формулу управління, то організація буде діяти як гарно відважений механізм”), які виділяють:

1. Чітке формулювання вимог (зрозуміле роз’яснення вимог щодо результатів кожного конкретного працівника і підрозділу в цілому; наявність ясно і однозначно сформованих прав і обов’язків, правил виконання роботи).
2. Використання координуючих механізмів (для полегшення управління великою групою необхідне дотримування принципу єдиноначальності, тому що підлеглі знають, чиї розпорядження мають виконувати, а якщо у співробітників виникають розбіжності щодо якогось питання, то вони завжди можуть звернутися до „третейського судді” – їх начальника; у найбільш складних випадках створюється для узгодження дій різних підрозділів спеціальна інтеграційна служба).
3. Установлення загальних цілей, формування загальних цінностей (інформування всіх працівників про політику, стратегію і перспективи організації, які корисно формулювати на рівні цілей суспільства чи пов’язувати з ними, наприклад: „Макдональдс” висловлює як головну мету смачно і швидко нагодувати американців, що мають обмежені кошти, яких у суспільстві значна більшість).
4. Система заохочень (заохочувати, преміювати працівників всіх підрозділів таким чином, щоб спонукати їх до сумісної ефективної роботи, не допускаючи зштовхування інтересів різних підрозділів, наприклад: преміювати всіх працівників за усунення виявлених порушень).

♦ Суб'єктивні чинники – це, передусім, характерологічні якості особистості: її темперамент і вольові якості, риси характеру і здатності, з одного боку, а з другого – загальна культура, рівень вимог, особливості самооцінки, критичність розуму, соціальні установки.

♦ Феномени групового впливу (соціальна фасилітація, соціальне лінивство, де індивідуалізація, групова поляризація, огруплення мислення, вплив меншості).

• Соціальна фасилітація – 1) посилення домінантних реакцій у присутності інших; 2) (перше значення слова) тенденція краще виконувати прості і добре відомі задачі у присутності інших.

• Соціальне лінивство – тенденція людей прикладати якомога менше зусиль у випадку, коли вони об’єднують свої зусилля заради загальної мети, ніж у випадку індивідуальної відповідальності.

• Деіндивідуалізація – втрата самоусвідомлення і побоювання оцінки, що виникає у групових ситуаціях, котрі забезпечують анонімність і не концентрують увагу на окремому індивіді.

• Групова поляризація – викликане впливом групи посилення у членів групи тенденцій, що вже існували; зсування тенденцій до свого полюсу замість „розколу” точок зору усередині групи.

• Огруплення мислення – (Ірвінг Джонс) Режим мислення, який виникає у людей у тому випадку, коли пошуки консенсусу стають настільки домінуючими для згуртованої зімкненої групи, що вона схильна відкидати реалістичні оцінки альтернативного способу дій.

♦ Феномен справедливого світу – схильність вірити, що світ справедливий, і тому люди мають то, що заслуговують, а також заслуговують, що мають. Дослідження Лінди Лернер та д. ін.. показали, що ця особливість викривлює сприйняття жертв насильства, зґвалтування, будь-яких невдах, неуспішних у житті (такі люди досить часто сприймаються як такі, що самі чимось завинили чи взагалі все робили не так, як треба). Ідея «Цей світ справедливий» не враховує наявність факторів, які не можна контролювати особисто, що не залежать від вас, але можуть звести нанівець найенергійніші зусилля. Таким чином, люди оцінюються за результатами, і чим ті результати гірші для певних людей, тим гіршими здаються ці люди іншим.

♦ Функції спілкування (три групи функцій спілкування, які виділяє Б. Ломов) — інформаційно-комунікативна, регуляційно-комунікативна та афективно-комунікативна. Однією з особливостей спілкування с формування міжособистісних стосунків.

► Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та прийому інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень — передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження — неузгодження, порівняння поглядів тощо).

► Регуляційно-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, і реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін..

► Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини До навколишнього середовища, в тому числі й соціального.

♦;Х арактер групи – один термінів, пов’язаних з організацією роботи з групами психологічної допомоги, тобто визначення чи збираєтеся працювати, застосовуючи дискусію (відкриту чи тематичну), сумісну діяльність, вправи, ігри або поєднання всього цього переліченого.