Приведення довільної системи сил у просторі до заданого

центра. Теорема Пуансо (Основна теорема статики)

Розглядаючи системи збіжних і паралельних сил у просторі, ми переконалися, що вони приводяться лише до одного силового фактора: рівнодійної сили або до пари сил.

Розглянемо тепер задачу приведення довільної систем сил у просторі до заданого центра О (теорема належить Пуансо, 1777 - 1859 рр.).

Теорема: Довільна система сил у просторі зводиться до заданого центра О сукупністю двох силових факторів: сили , рівній головному вектору вихідної системи сил і прикладеній у центрі приведення О, і пари сил, момент якої дорівнює головному моменту системи сил відносно того ж центра.

Доведення. Розглянемо вихідну довільну систему сил у просторі (рис. 5.3,а). Нехай сили є прикладеними до тіла в точках , координати яких визначено радіусами-векторами у системі координат Оxyz, полюс якої співпадає з центром приведення О.

Введемо такі позначення і поняття.

Головний вектор системи сил - вектор , який дорівнює геометричній сумі прикладених до тіла сил системи:

, (5.2)

де індекс О визначає точку прикладання вектора до тіла.

 

 

 

а б

 

в г

Рис. 5.3

 

Головний момент системи сил відносно точки О - вектор , що дорівнює геометричній сумі моментів сил вихідної системи відносно тієї ж точки:

. (5.3)

Таким чином, за визначенням вектори і відносяться, з точки зору векторної алгебри, до зв’язаних у точці О векторів.

Для кожної з сил системи використуємо лему про паралельне перенесення сили у полюс О. У результаті перетворень отримаємо систему збіжних у точці О (рис. 5.3,б) сил , що, як нам відомо, еквівалентна одній силі (рівнодійній), що дорівнює їх геометричній сумі:

. (5.4)

Між векторами збіжної і вихідної систем сил існують співвідношення: ). Якщо розглянути геометричну суму векторів сил вихідної системи у точці О як вектор математичний і позначити його, відповідно до (5.2), як головний вектор вихідної системи сил, то отримаємо наступну рівність

. (5.5)

З рівнянь (5.2), (5.4) і (5.5) виходить, таким чином, що сила за математичним змістом дорівнює головному вектору вихідної системи. У свою чергу, на відміну від сили , головний вектор не має, стосовно розглядуваного тіла фізичного змісту, тому що точки прикладання складаючих сил (рис. 5.3,а) не співпадають з центром приведення О, в якому прикладений головний вектор.

При паралельному перенесенні сили до тіла необхідно приєднати одночасно пару сил з моментом , прикладеним (рис. 5.3,в) у точці О. Система приєднаних пар , відповідно до теореми про додавання пар сил, зводиться до результуючої пари з моментом

(5.6)

у точці О.

Відповідно до (5.3) і (5.6) отримаємо, що момент приєднаної

пари дорівнює головному моменту вихідної системи сил відносно центра приведення О, тобто (рис. 5.3,в)

 

. (5.7)

Отже (рис. 5.3,г) вихідну систему сил зведено в довільно обраній точці О до еквівалентної системи двох силових факторів: сили , яка дорівнює головному вектору цієї системи сил, і пари сил з моментом , який дорівнює головному моменту системи сил відносно центра приведення.

Таким чином, теорему доведено. Ця теорема має назву основної теореми статики (теорема Пуансо).

З доведеної вище теореми випливає, що дві системи сил і будуть статично еквівалентними, якщо їх головні вектори й головні моменти у довільно обраному центрі приведення рівні між собою. Отже, для характеристики системи діючих на тіло сил є абсолютно достатнім визначити у довільному центрі О головний вектор і головний момент вихідної системи сил і задати їх на розрахунковій схемі (рис. 5.3,г). При цьому будемо враховувати, по-перше, те, що точки приведення сили і моменту , а також точки прикладання головних векторів і співпадають за визначенням, а по-другому, що вектор і вектор , на відміну від зв’язаних у точці О векторів і , є відповідно ковзним і вільним векторами.